Люборацькі” А.Свидницького як роман виховання

Найцікавішим у творчому спадку А.Свидницького є „сімейна хроніка” – роман „Люборацькі”. Підготовлений до друку в „Основі” у 1862 р., однак, вперше був опублікований в Львівській „Зорі”. Окремою книгою виданий у 1887 р. у Львові та 1901 р. у Києві.
Провідну проблему свого твору письменник пов’язував із життям „правобіцького духовенства”. Однак, далеко не „звичайний” побут цікавить письменника. У творі піднесена національна ідея, яка пов’язана із русифікацією та полонізацією України. Проблема денаціоналізації поглиблена письменником змалюванням повної деградації людини (Масі Люборацької). Мася не лише зраджує рідну мову, сім’ю та віру. Вона забавляється з подругами коли її батько помирає, а дізнавшись розповідає, що оскільки він дув попом, а не «ксьондзом», то її це не хвилює. Бачимо, як її подруги, прості дівчата, проводжаючи її в науку, прощаються з доброю дівчиною, бо померла для них та Мася, а приїде вже погорджена панночка. Так і стається. Проте не судилося їй бути щасливою, і як жила вона без усякої моралі, так і помирає, зарізавши себе, позичивши ножа у перехожого солдата.

У творі поставлена також проблема взаємин батьків і дітей, проблема навчання і виховання чесної людини, проблема виживання та ін. Об’єктивно-повістева манера розповіді сприяла А.Свидницькому як прозаїкові-епікові у широкому суспільному і побутовому зображенні дійсності та у глибокому розкритті образів-персонажів, яке здійснюється шляхом авторської характеристики, самовикриття героїв, посередньої характеристики героїв (зокрема Гервасія, Антося). Роман складається із 4 сюжетних ліній.

Твір наскрізь пронизаний однією думкою, яку мати раз-у-раз повторю: «не учителі будуть, а мучителі, не ученики, а мученики» коли буде близький кінець світу.

Найбільше уваги в творі присвячено навчанню Антося, його хорошим і поганим вчинкам (розбишацтво в Крутих та та пияцтво на четвертому році навчання), та згодом автор викриває не так Антося, як навчання в духовних семінаріях і самих «мучителів», архієреїв, які підтасовують собі махінації, і знущаються з доброго люду. Вони навмисне вислали Антося в найдальший хутір, одружили з «поганою, старою та з’їдливою, і помирає через нерозділене кохання.

Показано викриття свавілля попів, як чоловік Орисі, за якого мати змусила вийти дочку, який убив її пляшкою, а до того лупцював тещу.

Твір перш за все спрямований на моральне виховання, нагромаджуючи все більше і більше негативу з кожною подією. Чим далі, тим нещасніші стають люди, і лише богобоязна нещасна мати, яка переживає усіх своїх дітей, помирає, не стерпівши звістки про моральний занепад і смерть дочки Масі, і залишає осиротілого внука на опіку подорожньому.