Слово, як одиниця мовної системи

Засади на яких будується слово:

- Графічна засада (написання послідовних знаків)

- Фонетика (сукупність складів об’єднаних наголосом)

- Структура (певна звукова послідовність)

- Морфологія (є носієм морфологічного значення)

- Синтаксис (мінімальний потенціал речення)

- Семантична засада (одиниця, яка позначає одне поняття)

- Психолінгвістика (мовна одиниця, яка збереглася у пам яті людей як окреме поняття)

- Слово - це основна структурно-семантична одиниця мови, яка служить для найменування предметів та їх властивостей, явищ, відношень дійсності, і має сукупність семантичних, фонетичних та граматичних ознак, специфічних для кожної мови. Характерні ознаки слова - його цілісність, відокремленість та вільна відтворюваність у мовленні.

У слові розвиваються такі структури: фонетична, морфологічна, семантична. Розрізняють лексичне та граматичне значення слова. Сукупність граматичних значень, виражених певними мовними засобами, утворює граматичну форму слова. В плані вираження у слові виділяється лексема, у плані змісту - семантема. Слово в певній граматичній формі становить словоформу. Слово - носій комплексу значень різного ступеня узагальнення, які належать до різних рівнів мови. На основі власних семантичних і граматичних ознак слово належить до певної частини мови, виражає в своєму складі зумовлені системою цієї мови граматичні значення (наприклад, прикметники в українській мові виражають значення роду, числа, відмінка). В значеннях слова закріплюються результати пізнавальної діяльності людей. У слові формуються, виражаються й передаються поняття. Слово є будівельним матеріалом для речення.

Ще на початкових етапах лінгвістики зверталася увага на план вираження і план змісту слова. В епоху середньовіччя в Європі слово досліджувалося в основному з семантичного боку, вивчалося його відношення до речей та понять. У 19 сторіччі основна увага приділялася аналізу змістового аспекту слова. Одночасно поглиблювалася теорія граматичної форми слова.

Визначення слова можливе, якщо враховуються три обставини, які мають загальне методологічне значення:

1) визнання відсутності чітких меж між фактами мови, наявності проміжних та синкретичних явищ: слово може перетворюватися в морфему, словосполучення - в складне слово. Сам клас слова не є однорідним: існують слова самостійні й службові. В системі одиниць, охоплених поняттям «слово», розрізняють «ядро» - повнозначні, самостійні слова, а також слова «периферійні» - службові. Ознаки окремості слова, загальні для всіх мов, мають різне вираження в різних мовах; наприклад, до фонологічних ознак в одній мові належить наголос, у другій - складова структура, а в третій - зміна фонем у кінцевій позиції і т. ін.

2) У мовній системі та в реалізації у мовленні слово має різний обсяг та набір ознак. У мовленні слово може змінювати й навіть втрачати деякі ознаки, які воно потенційно має. Слово може зазнавати позиційних змін, що також не позбавляє його самостійності.

3) Важливим для виокремлення та визначення слова є фактор системності. Слово одночасно належить до мовної системи і до мовлення. Складність ідентифікації слів та встановлення їх системи частково зумовлена великою кількістю варіантів слів.

Відзначені вище ознаки слів властиві не всім словам у всіх мовах. Розрізняють кілька типів слів. За способом номінації розрізняють чотири типи слів: самостійні, службові, займенникові, вигуки.

За фонетичною ознакою розрізняють слова: ненаголошені, наголошені, з кількома наголосами, складні.

За морфологічною ознакою розрізняють слова: відмінювані, невідмінювані, прості, похідні, складні.

За вмотивованістю: немотивовані та мотивовані.

За семантико-граматичною ознакою слова об'єднуються в частини мови.

З точки зору структурної цілісності розрізняють слова цілісні й членовані.

У семантичному аспекті розрізняють слова однозначні й багатозначні, абсолютні й відносні, дієслова, які вимагають додатку, та перехідні. У реченні слово вступає в тонкі семантичні зв'язки з іншими словами та елементами будови речення (інтонація, порядок слів, синтаксичні функції).

Слова диференціюються за історичною перспективою (архаїзми, неологізми), за сферою вжитку (терміни, професіоналізми, арготизми, діалектизми та ін.).

За словотворчими зв'язками виділяються однокореневі слова, за семантичною співвіднесеністю - антоніми, синоніми, гіпероніми та гіпоніми, за звуковою та семантичною ознакою - пароніми.

Лексема і словоформа. Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним значенням. Для позначення всіх різновидів слова терміна слово недостатньо. Тому в лексикології використовують ще поняття лексема й словоформа.

Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприк­лад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значен­нями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття.

Словоформа — це окреме слово в певній граматичній фор­мі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем — це одна лек­сема, але чотири різні словоформи.

Структура лексеми

Уплані вираження є однозначною величиною. У плані змісту та сама лексема може мати багато значень. Із кількістю значень лексеми пов язується моносемія і полісемія.Структура лексеми: звуковий комплекс – семема 1 – значення 1; семема 2 – значення …..

Семема – формально змістова одиниця, яка реалізацією лексеми у у процесі мовлення. Структура семами – звуковий комплекс – значення.