Антоніми

Слова з протилежним значенням називаються антонімами (від грецьких слів — апН — проти і опота — ім'я), наприклад: мир — війна; щастя — горе; початок — кінець; добрий — злий; високий — низький; говорити — мовчати; голосно — тихо. В антонімічні пари об'єднуються слова з протилежним значенням, якщо вони мають яку-небудь лексичну спільність. Так, прикметники чорний і білий утворюють антонімічну пару, виражаючи протилежні значення, в цю пару їх об'єднує спільне поняття кольору. Антонімічні слова верх і низ об'єднуються в пару спільним поняттям простору, іти і стояти — спільним поняттям руху і т. ін. Слова, які не мають будь-якої лексичної спільності, не можуть об'єднуватися в антонімічні пари, наприклад: холодно і низько, день і кінь, білий і швидкий тощо.

Антоніми утворюються поєднанням лише двох слів; цим вони відрізняються від синонімів, кількість яких в одному ряді не обмежується. У сучасній українській мові антоніми можуть бути виражені такими частинами мови:

а) іменниками: молодість — старість, праця — відпочинок;

б) прикметниками: здоровий — хворий, холодний — теплий;

в) займенниками: всякий — ніякий, всі — ніхто;

г) дієсловами: хвалити — гудити; працювати — байдикувати;

д) прислівниками: вперед — назад; високо — низько;

е) прийменниками: над — під; до — від.

Проте прийменники як слова, що майже повністю втратили лексичне значення, об'єднуються в антонімічні пари лище в сполученні з певними повнозначними словами (під столом — над столом);

В інших сполученнях вони антонімів можуть і не утворювати (Дівчині ця хустина до лиця — Забери свої руки від лиця). Отже, антоніми допомагають точніше й виразніше оформити думку, тому їх широко використовують у науковій, публіцистичній і художній літературі.

За різновидами протилежності антоніми поділяють на кілька основних класів: три типи протилежностей за значенням: додатковість (комплементарність), антонімію і конверсію. Характерна ознака відношень додатковості полягає в тому, що заперечення одного з членів протиставлення імплікує ствердження другого, і, навпаки, ствердження другого імплікує заперечення першого: Джон (не) одружений —> Джон холостий і Джон холостий —>Джон (не) одружений. Як антонімію вчений кваліфікує тільки протиставні відношення, основу яких становлять градуальні значення (наприклад великий - малий). Конверсію репрезентують протилежно спрямовані дії або відношення в межах однієї спільної ситуації (наприклад купувати - продавати). Енантіосемія (від гр. enantios – протилежний і sema - знак) - поляpизацiя значень, pозвиток у словi значення пpотилежного пpямому: халат (почесне вбрання) вiльний домашнiй одяг; ажуp (фр. a jour - тимчасове, на один день, з дipками) - витончена pобота; геpой (у значенні невдаха).

У системі значеннєвих категорій слова, що відіграють у мові велику стилістичну роль, виділяються також пароніми. Пароніми (від гр. рага — поблизу, поруч і опота — ім'я) — це слова, подібні між собою звучанням і частковим збігом морфемного складу, наприклад: адресат — адресант, вакація — вакансія, кампанія — компанія, континент — контингент; дипломат — дипломант, вербена — вербина, відтинок — відтінок, вовна — бавовна, талан — талант; відмінний — відмітний, громадський — громадянський, дружний — дружній, ефективний—ефектний, ефективний — афективний, змістовий — змістовний, корисний — корисливий, особовий — особистий; поставати — повставати, снувати — існувати, шукати — ошукати.

Близькі своїм звуковим складом морфеми можуть розрізнятися в паронімах лише окремими голосними (кит — кіт, фірма — ферма) або приголосними (плюш—плющ, вести — везти), але досить часто значення паронімів диференціюється за допомогою різних суфіксів та префіксів, як у словах людський — людяний, соціальний — соціалістичний, освітлювати (приміщення) — висвітлювати (якесь питання), нагода — пригода.

Паронімічні назви можуть належати до однієї семантичної групи лексики, наприклад: гас — газ, олія — оліфа (назви речовини), квасоля — красоля (назви рослин), квартира — кватирка (назви житла і його частин), ціп — ціпок (назви побутових предметів), рухливий - рухомий, зрозумілий — зарозумілий (назви ознак), приводити — призводити, розкрити — викрити (назви дій) і т. ін. Проте багато з них позначає й назви таких предметів, які семантично в одну групу не об'єднуються, як праник (дерев'яний брусок з ручкою, яким ви бивають білизну під час прання) і пряник (ласощі), ювелір (майстер художніх виробів з дорогоцінних металів або оздоблених коштовними каменями) і ювілянт (особа чи установа, ювілей якої відзначається), грип (хвороба) і гриб (рослина) і под.

За ступенем зближення звукового оформлення морфемного складу розрізняють максимальні і мінімальні пароніми. До максимальних паронімів належать ті, які характеризуються великою спільність звучання, а іноді розрізняються лише якимось одним звуком: досвід — дослід, кленок—клинок, роман — романс, Анкара — Ангара, аналогічний — аналогійний. Мінімальними вважаються такі пароніми, ступінь близькості звучання яких менший: стан — становище, котедж — кортеж, тримати — підтримувати, комунальний — комуністичний. Мінімальні пароніми зближують паронімічну лексику з непаронімічною. Термін пароніми дехто поширює навіть на близькі значенням слова, що мають лише по одному спільному звуку (шило — швайка, шум — гам), а також на слова, в яких весь звуковий склад спільний, але розрізняються вони між собою наголосом (колос — колос). При такому розумінні паронімії вона втрачає межі з непаронімічною лексикою, зокрема з омографами.