Склад сучасної української лексики з погляду її походження

Сучасна українська мова, як і всяка інша,.формувалася протягом багатьох епох, поступово розвиваючись і удосконалюючись у всіх своїх компонентах. Поступово, протягом багатьох віків, складався і її словник.

Отже, лексика сучасної української мови неоднорідна за своїм походженням. Значна частина її через давньоруську мову успадкована ще від спільнослов'янської мови-основи. Спільнослов'янські слова становлять ядро, серцевину словникового складу сучасної української мови, вони обіймають найважливіші галузі життя та діяльності суспільства, є результатом тривалої пізнавальної роботи людей, закріплення в мові людського досвіду, нагромадженого в процесі колективної праці й передаваного новим поколінням, як наприклад: земля, голова, рука, око, син, сестра, зима, літо, день, трава, дерево, дуб, липа, овес, плуг, коса, голка, жити, ходити, косити, ткати, варити, пиво, масло, риба, осетер, лин, корова, кінь, білий, чорний, долотчй, один, чотири, я, ми, за, три тощо.

Спільнослов'янські слова, вживані в українській мові, поширені в усіх або в багатьох інших слов'янських мовах, хоч дуже часто у відмінному фонетичному оформленні.

Серед спільнослов'янських слів можна виділити й такі, що виникли ще в давніший період розвитку мови. Спільнослов'янська мова-основа сприйняла їх від спільноіндоєвропейської мовної єдності. Такі слова з деякими відмінностями у фонетичному складі звичайно відомі й усім або окремим індоєвропейським мовам, що не належать до слов'янської групи. Наприклад: укр. мати, рос. мать, лат. mater, грецьк. meter, санскр. matar, лит. mote, нім. Mutter, англ. mother, тадж. модар; укр. робота, рос. работа, нім. Arbeit; укр. корова, рос. корова, лит. кагие; укр. сім'я (насіння), рос. семя, лат. semen і т. ін.

Від давньоруської мови, на основі якої сформувалися всі сучасні братні східнослов'янські мови — російська, українська і білоруська, разом з спільнослов'янською лексикою українська мова успадкувала й багато східнослов'янських слів, тобто таких, що виникли в період існування східнослов'янської мовної єдності, наприклад: сім'я, ківш, коромисло, білка, собака, хороший, сизий, сорок, дев'яносто та ін. Лексичні елементи східнослов'янського походження існують в українській, російській і білоруській мовах. В інших слов'янських мовах їх, звичайно, немає.

Словниковий склад української мови розвивався й збагачувався поповнюючись новими лексичними елементами і тоді, коли українська мова на основі давньоруської вже сформувалася, а тому в ній можна виділити й такий лексичний шар, який виник у період її самостійного існування. Цим пояснюється те, що в українській мові є ряд слів, яких немає у російській та білоруській мовах, наприклад.багаття, лелека, цап, смуга, гарний, загальний, взагалі, баритися,

очолити, міркувати, мріяти, мрія, мереживо, січень, жовтень,та ін. Багато нових слів у цей період творилося в ній від коренів, спільних для всіх східнослов'янських мов, але іншими словотворчими засобами, ніж у російській та білоруській мовах.

Окремі слова, успадковані від давньоруської мови, набрали в українській мові іншого значення, ніж вони мають в інших східнослов'янських мовах. Так, українське слово чоловік за значенням стало відповідати російському і білоруському муж, а російське человек і білоруське чалавек—українському людина; давньоруське слово вълна засвоїлося в українській мові (вовна), яків білоруській (воуна), із значенням овеча шерсть, ав російській (волна) воно дорівнює своїм значенням українському хвиля, білоруському хваля; слово лист, зберігши спільність основного значення (укр. лист дуба, рос. лист дуба, білор. ліст дуба), в українській мові стало вживатися ще й у такому значенні, як російське слово письмо, а в російській — у значенні, що відповідає українському аркуш, і т. д.

Словниковий склад української мови поповнювався великою кількістю нових слів, специфічних лише для цієї мови. Але споконвічна спільність лексики східнослов'янських мов не була втрачена, тому що ці мови без істотних змін зберегли успадкований від давньоруської мови стійкий словниковий фонд, на базі якого вони збагачувалися і розвивалися. Українська мова дуже активно поповнювалася також новими лексичними елементами, які засвоювали всі східнослов'янські мови, що ніколи не втрачали між собою зв'язків, зумовлених спільною історичною долею українського, російського і білоруського народів.

Старослов'янізми — це такі слова, які до лексичного складу східнослов'янських мов перейшли від мови старослов'янської,що сформувалася в IX столітті на основі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Майже всі слов'яни певний час використовували старослов'янську писемну мову в функції літературної, яка мала для них міжнародне значення.

Сповниковий склад української мови поповнюється також за рахунок слів, засвоєних з інших, неслов'янських, мов.

Між народами весь час існують економічні, політичні, культурні та інші зв'язки.. Внаслідок таких зв'язків у кожну мову проникають слова й вирази з інших мов, здебільшого позначаючи в ній назви понять, які засвоєні разом з іншомовним словом. Запозичення слів з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення лексичного складу мови.

У сучасній українській мові вживаються слова, засвоєні з багатьох мов. Ці слова входили до складу української лексики в різні часи й різними шляхами. Деякі з них увійшли ще в давньоруську мову, а від неї були успадковані українською. Деякі іншомовні слова були запозичені українською мовою безпосередньо, в процесі прямих зв'язків українського народу з тим або іншим народом, але є чимало й такої іншомовної лексики, яка запозичалася через посередництво інших мов. Найбільшим джерелом, з якого засвоювалась до україн-ського словника іншомовна лексика, була російська літературна мова. Розрізняються запозичення іншомовних слів з усної розмовної мови і з літературних джерел.

У словниковому складі сучасної української мови щодо походження слів можна виділити такі найголовніші шари іншомовної неслов'янської лексики:

1. Старогрецького походження. Частина з них ще до прийняття християнства засвоєна племінними діалектами давньоруської мови внаслідок безпосередніх зв'язків східних слов'ян з Візантією та її колоніями в Криму й на Чорноморському узбережжі. Це такі слова, як корабель, парус, левада, лиман, огірок, мак, м'ята, мигдаль, вишня та ін. Але значно більше слів грецького походження зайшло до нас через старослов'янську літературну мову в зв'язку з прийняттям християнства і встановленням тісніших стосунків між східними слов'янами і Візантією в пізніші часи. Чимало грецизмів засвоєно українською мовою в наступних століттях, коли грецька мова була в наших школах одним з найважливіших предметів навчання. Грецькі запозичення обіймають, головним чином, такі галузі лексики:

а)назви побутових предметів: кукла, корабель, парус, баня, миска,оладка;

б)назви рослин і тварин: кедр, кипарис, лавр, мак, м'ята, мигдаль, крокодил, кит, єхидна;

в)слова церковно-релігійного вжитку: акафіст, ангел, демон,вівтар, ідол, ікона, євангеліє, монах, монастир, піп, паламар, ладан,панахида, панікадило;

г)терміни науки, культури й мистецтва: бібліотека, граматика,історія, математика, філософія, синтаксис, театр, сцена, драма,мелодія, хор;

д)власні імена: Андрій, Архип, Василь, Петро, Олексій, Олександр, Остап, Степан, Федір, Олена, Софія, Харитина, Явдоха,та ін.

У сучасних мовах, крім прямих запозичень, дуже часто використо-вуються для творення нових слів з наукової та технічної галузі грецькі словотворчі елементи: корені, префікси, суфікси.Так, наприклад, з грецьких коренів утворена така термінологічна лексика, як аероплан, телескоп, мікроскоп, спектроскоп, термометр, хронометр, термостат. Такі слова звичайно поширюються в багатьох мовах і набувають інтернаціонального характеру. Деякі грецькі корені використовуються також як елементи для творення нових слів шляхом сполучення їх з коренями інших мов. Так, наприклад, корені -філ, -фоб поширені у складних словах, другим елементом яких є корінь не грецького походження: слов'янофіл, москвофіл, русофіл, женофоб.

Грецьким лексичним запозиченням властиві такі фонетичні ознаки: a) голосний а на початку слова: академія, алфавіт, апостроф, архів, апостол;

б)голосний е на початку слова: ера, епоха, епос, етика, естетика,економіка, енергія;

в)приголосний ф: фізика, філологія, фаланга, філармонія, феномен;

г)сполучення приголосних кс, пс, мв, мп, ск: лексика, синтаксис, суфікс, психіка, псалом, амвон, олімпіада, лампада, скорпіон,скит, скіпетр.

Властиві їм і такі специфічні граматичні ознаки, як-от: префікси а-, ан-, ев- (атеїст, алогізм, аморфний, анабіоз, анаморфоз, анатоксин, анестезія, евфонія, евтектика, евкаліпт), суфікси -adнa), -идіа), -dнa], -іск: тріада, олімпіада, піраміда, панахида, обеліск та ін..

2. Слова латинського походження. Запозичення їх відбувалося в різні часи. Деякі латинські слова засвоєні давньоруською мовою через грецьке посередництво ще в X—XI століттях (коляда, фортуна, кесар), але більшість латинізмів зайшла до нас пізніше, починаючи з XV—XVI століть, коли латинську мову, яка була дуже поширена в Західній Європі, почали вивчати в школах на Україні. Латинські запозичення в українській мові переважно книжного походження. За значенням їх можна звести до таких основних груп:

а)терміни науки і техніки: дедукція, індукція, реакція, формула,аргумент, мотор, контакт, дестиляція, детермінізм, меридіан,префікс, прогресія, субстанція, трансляція, дифузія;

б)юридична термінологія: адвокат, апеляція, нотаріус, прокуратура, цивільний, юрист, юстиція;

в)соціально-політична лексика: клас, диктатура, пролетаріат, агітація, оратор, комунізм, соціалізм, республіка, конституція,декрет, адміністрація, статут, секретар, консул;

г)шкільна термінологія: аудиторія, лекція, лектор, конспект,студент, декан, ректор, екзамен, інститут, університет, факультет;

д)медична лексика: ангіна, ампутація, аускультація, консиліум,ординатор, перкусія, трансфузія, туберкульоз, фурункул;

е)слова з галузі мистецтва: декламація, дуодецима, гумор, фабула, цирк;

є) деякі власні імена людей: Віктор, Віталій, Валерій, Марко

З латинської мови запозичено й ряд суфіксів та префіксів, як-от: -ист (-іст), -изм (-ізм), -аці-, -тор, контр-: марксист, правдист, значкист, моделіст, більшовизм, ленінізм, яровизація, колективізація, воєнізація, яровизатор, новатор.

В наш час латинські морфеми, як і грецькі, широко використовуються для творення нових слів у галузі наукової, технічної і соціально-економічної' термінології, наприклад: авіатор, авіація, локомотив, радіолокація, трактор та ін. Іноді з цією метою в одному слові поєднуються латинські і грецькі морфеми: автомобіль (гр. autos — сам і латин, mobilis — рухомий), диктофон (лат. dictare — диктувати і гр. phone — звук), дилатограф, навіграф (лат. dilatare — поширювати, лат. navis — корабель і гр. grapho — пишу) та багато інших.

Словам латинського походження також властиві деякі специфічні для них звукові й морфологічні ознаки, а саме:

а)приголосний ц перед голосними е та и: целюлоза, церемонія,ценз, циркуляр, цистерна, цитата;

б)префікси де-, екс-, ім-, ін-, інтер-, pe-, ультра-: дериват,депонент, депресія, демобілізація, екскаватор, екскурсія,

в) суфікси -аці-, -ці-, -ент, -ій, -тор, -тур-, -ум, -ус: популяризація, деградація, дикція, провінція, студент, інцидент, лекторій, санаторій, популяризатор, резонатор, раціоналізатор, репродуктор, диктор, диктатура, література, прокуратура, казус, примус, радіус, опус, пленум, референдум, ультиматум та ін.

3. Слова тюркського походження. Засвоювалися вони з давніх часів, але найактивніше в XII—XVII століттях, коли пожвавішали різноманітні стосунки східних слов'ян з тюркськими народами. Запозичення тюркських слів відбувалося переважно усним шляхом. За своїм значенням тюркські слова поділяються на такі найважливіші групи

а)назви предметів їжі та питва: гарбуз, балик, ізюм, кавун, кумис,лапша, урюк, халва;

б)назви одягу, посуду, будівель, речей домашнього вжитку:башлик, каблук, таз, казан, амбар, балаган, сарай, утюг,

в)слова з галузі тваринництва: бугай, буланий, чалий, каракуль,кізяк, табун, отара, чабан, батіг;

г)назви примітивних військових знарядь: аркан, кинджал;

д)фінансово-економічна й адміністративна термінологія: аршин,базар, бакалія,, казна, могорич, ярлик, караул, таможня

е)слова, вживані як назви соціальних груп населення: бай, бек,ішан, дехкан, аксакал та ін.

Частину тюркських слів українська мова засвоїла уже в радянську епоху, наприклад: акин, ашуг, батир, сабантуй тощо.

4.Лексичні запозичення з німецької мови. Окремі слова німецького походження зустрічаються ще в діалектах давньоруської мови XII—XIII століть, але переважна більшість їх засвоєна східно-слов'янськими мовами значно пізніше, головним чином, у XVII—XVIII століттях, а деякі й у наступний період.

Німецькі слова засвоювалися українською мовою частково безпосередньо, іноді через польську мову, зокрема, коли в українських містах поширювалося так зване «магдебурзьке право». Проте більшість засвоєних німецьких слів перейшла до української лексики з російської мови, яка дуже активно запозичала їх у другій половині XVII та на початку XVIII століття, коли посилились економічні, культурні і політичні зв'язки Росії з країнами Західної Європи, особливо в зв'язку з реформами, що їх здійснював Петро І. Однак у той час до російської і української мов потрапило багато зайвих німецьких слів. Російське і українське дворянство, схиляючись перед іноземною культурою й захоплюючись нею, запозичало західноєвропейський одяг, ритуал, побут, а разом з ними й непотрібні іноземні слова, як наприклад, гезель (помічник), болверк (бастіон) та інші, які засмічували мову й пізніше були витіснені власними російськими та українськими словами або інтернаціоналізмами.

Слова німецького походження належать до семантичних груп, що стосуються таких галузей життя й діяльності суспільства:

а)ремесла: майстер, верстат, фуганок, стамеска, кнопка, лобзик, клейстер, шина, шайба, кран, штукатур, цех;

б)торгівлі: вексель, маклер, бухгалтер, касир, фрахт;

в)управління: штат, поштамт, поштмейстер, брандмейстер,штраф;

г)військової справи: штаб, офіцер, унтер-офіцер, солдат, юнкер,єфрейтор, гауптвахта, муштрувати, фланг, цейхгауз;

д)медицини: бинт, пластир, лазарет, фельдшер, провізор, курорт,шприц;

е)мистецтва: арфа, флейта, гастроль, мольберт, ландшафт,капельмейстер;

є) побуту: галстук, кітель, ширма, мундштук, футляр, фартух, бутерброд, крендель, штопор;

ж)ігор і розваг: танець, фант, кеглі та ін.

Найважливіші фонетичні і граматичні риси, що характеризують ч слова, запозичені з німецької мови, такі:

а)сполучення шт на початку слова: штамп, штабель, штанга, штандарт, штатив, штейгер, штепсель, штиль, штольня,

б)утворення складних слів без сполучного голосного звука:гросмейстер, патронташ, ландшафт, парикмахер, циферблат.

5. Лексичні запозичення з французької мови. Помітний вплив французької лексики на українську мову починається лише з другої половини XVIII століття. Головним посередником цього впливу була російська мова, в яку французькі слова в той період проникали у великій кількості. Запозичення їх пов'язане з поширенням передових політичних ідей, мистецтва, культури; але одночасно з цим у мові верхівки російського й українського дворянства, яке прагнуло наслідувати французький великосвітський побут, з'явилося багато зайвих, непотрібних слів з французької мови, які згодом вийшли з ужитку, як конфіянс (довір'я), агремент (задоволення, втіха), імажинувати (уявляти) тощо.

Слова французького походження, що входять до словникового складу української мови, за своїм значенням належать до таких основних семантичних груп:

а)назви суспільно-політичних понять: політика, прем'єр, парламент, комюніке, дебати, бюрократ, саботаж, демарш,

б)слова, пов'язані з мистецтвом: жанр, сюжет, водевіль, мотив,романс, рояль, афіша, актор, суфлер, амплуа, силует,

в)технічна термінологія: екіпаж, ресора, шосе, монтер, монтаж;

г)військова лексика: гарнізон, міна, мінер, атака, батарея,каска, кавалерія, команда, партизан, фронт;

д)назви одягу, приміщень: костюм, капот, пальто, жакет, вуаль,блуза, будуар, кабінет, етаж;

е)побутові слова, назви предметів розкоші і подібні: шик, туалет, маскарад, пудра, одеколон, ридикюль, браслет, люстра,

Французькі запозичення характеризуються такими фонетичними й граматичними рисами:

а)сполученням голосних у а: тротуар, вуаль, будуар, репертуар,фіксатуар;

б)вживанням пом'якшених губних та шиплячих переду, графічно ю: бюро, бюретка,, бюлетень, бюст, мюзет, пюпітр,

в)сполученнями ам, ан у положенні перед приголосними: амплуа, конферансьє, пансіон, пікантний, аванс;

г)невідмінюваними формами з кінцевими голосними е, і, о.пенсне, плісе, фойє, портмоне, драпрі, жабо;

д)суфіксами -аж, -ант, -анс, -ер, -он: масаж, корсаж, фураж,сержант, лейтенант, реверанс, преферанс, режисер,

Слова французького походження звичайно зберігають наголос на останньому складі (десант, гарнізон), за винятком тих із них, які вживаються з українськими закінченнями та суфіксами (ескадра, артилерія, авангардний).

6. Запозичення з англійської мови. Англійські слова почали поширюватися в українській мові головним чином у XIX. Вони вживаються в лексиці, що стосується:

а) техніки: танк, трамвай, тролейбус, комбайн, блюмінг, каупер, крекінг, тунель, скрепер;

бі політики: мітинг, бойкот, лідер, клуб, локаут;

в)спорту: спорт, спортсмен, футбол, бокс, хокей, чемпіон, старт,фініш, спринтер, жокей, трек;

г)мореплавства: мічман, катер, яхта, шхуна, докер, планшир;

д)одягу, їжі, питва: макінтош, піжама, світер, френч, смокінг,плед, біфштекс, пудинг, пунш, ром та ін.

Англійські запозичення мають такі особливості:

а)звукосполучення дж: джаз, джентльмен, джут, джемпер;

б)суфікс -инг(-інг): мітинг, демпінг та ін.

7. Лексичні запозичення з інших західноєвропейських мов. У словниковому складі української мови є багато лексичних елементів, засвоєних і з інших західноєвропейських мов

Так,у галузі мореплавства та суднобудування поширені слова голландського походження, засвоєні українською мовою через посередництво російської, до якої вони ввійшли в XVII—XVIII століттях, наприклад: гавань, боцман, лоцман, матрос, рейд, шлюпка, каюта, шкіпер,вимпел, бакен, верф, дамба, кільватер, фарватер, руль. З голландської мови походять і такі слова, як картуз, ситець, юхта, дюйм,мортира та деякі інші.

З італійської мови запозичено чимало слів з музичної термінології: алегро, адажіо, акорд, арія, дует, кантата, крешендо. Українська мова здебільшого засвоїла їх з російської та польської мов, до яких вони ввійшли через посередництво французької мови. Є в складі українського словника італійські запозичення й іншого значення (фінансова термінологія, назви архітектурних понять тощо): арка, брутто, контокорент, аварія, банда, бензин, гондола, паста.

Решта західноєвропейських мов відіграла зовсім незначну роль у поповненні лексичного складу української мови. З них запозичені лише окремі слова або невеликі групи їх, наприклад: з іспанської — ананас, армада, камарилья, кокаїн, карамель, сигара; з португальської — каста, кобра, макака; з ісландської — гейзер; з румунської— бринза, мамалига; з угорської — бекеша, гусар, гуляш, чардаш; з фінської — морж, пурга; з норвезької—акула тощо.

Є в українській лексиці і слова, засвоєні з балтійських мов, як клуня, кульша, валандатися з литовської, але їх дуже небагато.

8. Слова, запозичені із східних та інш'их неєвропейських мов.

В українській лексиці із східних мов найчастіше трапляються, крім тюркських, слова арабського походження, наприклад: азимут, азурит (мінерал), алгебра, алкоголь, атлас, візир, гарем, іслам, мечеть, могар, нашатир. Це пояснюється тим, що арабська мова в VII— 'VIII століттях і пізніше мала міжнародне значення й довгий час-вживалася на Сході як мова художньої літератури, науки, культури і з неї до багатьох мов світу були запозичені окремі наукові терміни і слова, що означали назви суспільних і побутових понять, властивих східним народам, тощо.

У словниковому складі української мови є елементи, засвоєні через посередництво російської мови і з інших неевропейських мов, хоч трапляються вони рідко й здебільшого представлені одиницями. Наприклад: з іранської мови — бірюза, булат, гиря, тахта, шакал, караван; з грузинської — сакля, чурек; з китайської — чесуча, чай; з ефіопської — баобаб; з малайської — анчар, орангутанг і деякі інші.