Асиміляція приголосних

Асиміляція приголосних — дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приго­лосних може бути прогресивною й регресивною. В укра-.Їнській мові виявляється переважно регресивна асимі­ляція.

Наслідком асиміляції можуть бути або модифіка­ції фонем, або фонетичні чергування

Асиміля́ція (лат. assimilo — «уподібнюю») — у мовознавстві — уподібнення звука до сусіднього як в умовах його творення (артикуляції), так і в акустичному відношенні.

Види

Асиміляція буває:

регресивною, коли наступний звук впливає на попередній (пишемо — змагаєшся, вимовляємо —змагаєсся),

прогресивною, якщо, навпаки, попередній звук впливає на наступний (пор. укр. бджола із давнім бъчела).

Як регресивна, так і прогресивна асиміляція може бути повною і неповною.

При повній асиміляції звук цілком уподібнюється сусідньому (напр., розсіяти вимовляється як россіяти); при неповній — звук уподібнюється сусідньому частково, напр. за дзвінкістю (слово молотьба вимовляється як молодьба) або за глухістю (слово нігті — як ніхті).

Слов'янським мовам більш властива регресивна асиміляція, тюркським мовам — прогресивна.

За характером змін можна виділити такі різновиди асиміляцій:

за дзвінкістю. Асиміляції за дзвінкістю зазнають тільки ті глухі, які мають дзвінкі відповідники, однак її не зазнають губні [п], [ф]. Крім того, глухі не уподібнюються до наступних сонорних, бо різняться великим ступенем розходження між собою.

За глухістю. При асиміляції за глухістю відбувається оглушення дзвінких. Таке явище є характерним для багатьох мов, зокрема російської, німецької, нідерландської. Проте асиміляція за глухістю не притаманна українській мові і є швидше виняток, а не правило чи закономірність. Лише в окремих словах і формах окремі приголосні оглушуються. Наприклад: [кіхті], [ніхті],[лехко],[вохко],[діхтяр]. Може також оглушуватися звук [з], але якщо він є у складі прийменника або префіксів з- і роз-.

Асиміляція за м'якістю. За м'якістю уподібнюються тільки ті звуки, які мають м'які відповідники. Зокрема цього роду асиміляцій зазнають зубні приголосні. Ступінб пом'якшення під впливом наступного приголосного можу бути різним. Очевидно, що меншим ступінь пом'якшення буде на межі між префіксом і коренем, ніж у корені. З іншого боку, перед пом'якшеними приголосними попередні звуки, як правило тверді (напр.: свій, срібний — [с] не пом'якшується). Проте в українській мові є ряд слів, в яких [з], [ц], [с] перед наступним пом'якшеним, а не м'яким пом'якшуються. Наприклад: світло, звір, цвіт.

Асиміляція за місцем і способом творення. У цих асиміляціях можна виділити три основні закономірності:

зубні перед ясенними шиплячими уподібнюються до них ([д], [т], [ц], [з], [с], [т'], [з'], [с'])

Ясенні шиплячі перед зубними м'ягкими [з'], [ц'], [с'] уподібнюються до них.

Звуки [д], [т], [т'], [д'], перед [з], [ц], [с], і їх м'ягкими відповідниками уподібнюються до них.