Тема 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної інфраструктури 3 страница

Графіки виконання цих двох бюджетів також різняться, бо капітало­вкладення часто відбуваються нерівномірно. Бюджет розвитку дає можливість органам влади планувати далеко наперед порівняно з поточним бюджетом, завдяки чому можна заощаджувати кошти на великі програми або розподіляти витрати на них більш рівномірно на період у кілька років.

Нарешті, інвестиційні проекти, які часто потерпають від змін замов­лень і надмірних витрат, потребують щільнішого нагляду, ніж постійні про­грами. Окремий бюджет розвитку заохочує пильний нагляд за виконанням

проекту; крім того, це дає можливість вести окремий облік інвестиційних проектів, що сприяє здійсненню контролю за рівнем витрат.

Якщо орган місцевого самоврядування має бюджет розвитку, то він потре­бує також плану розвитку інфраструктури (ПРІ). Бюджет розвитку перелічує лише програми і обладнання, які треба здійснити або купити протягом бюджет­ного року, а також джерела їх фінансування. Бюджет розвитку, як правило, не перелічує програми, які заплановано розпочати пізніше, ніж за один рік.

У ПРІ, навпаки, перелічені програми та купівлі обладнання, які перед­бачені і заплановані на період у п'ять років або більше. ПРІ змушує орган місцевого самоврядування заглядати наперед, аналізувати свої майбутні по­треби і планувати майбутні проекти.

ПРІ — корисний для будь-якого місцевого самоврядування, навіть ко­ли той не має численних і складних проектів. Крім того, щоб примусити по­садових осіб замислитися над майбутніми потребами в інвестиціях, ПРІ зму­шує суб'єктів рішень розглядати, порівнювати і визначати пріоритетність програми, таким чином формуючи і громадську думку щодо пріоритетів. Перший рік плану потім включають як інвестиційну частку бюджету. Скла­сти ПРІ простіше та ефективніше, ніж щороку міркувати над програмами або купівлею обладнання.

Місцеві запозичення

Більшість місцевих органів влади надає послуги, які вимагають знач­них попередніх інвестицій. Загальновизнано, що, оскільки ці послуги забез­печують отримання благ у майбутньому впродовж тривалого часу, для їх фінансування варто залучити запозичення, щоб розподілити вартість ак­тивів серед їх періодичних користувачів. Однак можливості місцевих ор­ганів влади позичати й погашати свої борги тісно пов'язана із загальною си­стемою міжбюджетного фінансування. Наявність міцної системи міжбюд­жетного фінансування є важливою передумовою розвитку ринку кредитів для структур місцевого рівня.

Одним з таких ефективних джерел для міст обласного значення є запо­зичення, до яких можуть вдаватися міські органи влади. Згідно з Кодексом, «виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення», а «міські ради з чисельністю на­селення понад вісімсот тисяч мешканців» — і зовнішні запозичення.

Нерозвиненість практики муніципальних позик в Україні, яка успішно застосовує ться в західних країнах, пояснюється кількома факторами. Щонай­перше питання здійснення запозичень органами місцевого самоврядування в Україні тривалий час було законодавчо неврегульованим. Чи не єдиним нор­мативним актом, у якому було зроблено кволу спробу хоч якось упорядкувати систему запозичень місцевих бюджетів, стало «Положення про порядок випу­ску та обігу облігацій місцевої позики», затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 жовтня 1997 р. За невизначених правил держава не дуже стимулювала розвиток муніципальних запози­чень, а органи місцевої влади не вважали це надійним джерелом фінансування капітальних видатків.

Розділ 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної...

З другого боку, невдалий досвід одеської муніципальної позики охоло­джував ті «гарячі голови", які готові були ризикнути.

Водночас досвід польських і чеських міст доводив, що запозичення є дійовим важелем органів місцевого самоврядування у здійсненні довгостро­кової програми соціально-економічного розвитку. Скажімо, запозичення у формі облігацій, здійснені польським містом Острув-Великопольски, дали можливість місту побудувати 50 км доріг із твердим покриття. Компанії та працівники (платники податків), задіяні в будівництві, сприяли поліпшенню економічних показників місцевого бюджету, а змінена місцева інфраструк­тура привела до збільшення вантажоперевезень та туристичної діяльності.

У багатьох країнах запозичення здійснює не лише муніципалітет, а й ок­ремо муніципальні підприємства, що використовують ці кошти на розвиток власної інфраструктури та інфраструктури міста. Наприклад, у місті Де Мойн, штату Айова (США) місцевий водоканал випускає власні облігації муніци­пальної позики, які сам і погашає. При цьому чверть свого річного бюджету (30 млн. дол.) водоканал спрямовує на розвиток інфраструктури міста.

Стимули до заощадження коштів і мобілізації доходів

Важливою особливістю формульних трансфертів, яку часто не зовсім розуміють, є те, що в основі трансфертів лежить різниця між розрахунковою видатковою потребою та розрахунковою доходоспроможністю. Однак ані розрахункова видаткова потреба, ані розрахункова податкоспроможність не визначаються фактичними обсягами доходів та видатків, які спостерігають­ся в процесі виконання бюджетів. Натомість, показник розрахункової видат­кової потреби спирається па розрахунок видаткових нормативів, а розрахун­кова доходоспроможність залежить від ефективності та потенціалу збирання доходів. Як наслідок, формула створює важливі стимули до заощадження коштів і мобілізації додаткових доходів де тільки можливо.

Дотація, обчислена за формулою, має сприйматись як фіксований, од­норазовий платіж, на обсязі якого не можуть позначитися зусилля місцевого самоврядування, спрямовані на заощадження видатків або нарощення бази оподаткування. Тому, якщо місцеве самоврядування в змозі знайти ощад­ливіший спосіб надання соціальних послуг, воно не втрачає нічого із заоща­джених коштів.

Аналогічно, якщо місцеве самоврядування докладає зусиль до розши­рення бази оподаткування і досягає в цьому успіху, в нього залишається ле­вова частка приросту доходів. Це пов'язано з тим, що відносний індекс по­даткоспроможної фіксується на тривалий період часу, і будь-яке нарощен­ня доходів у наступному періоді впливатиме на обсяг трансферту лише тією мірою, якою воно впливатиме на прогноз сумарних середньодушових до­ходів у наступному бюджетному періоді.

Що ж до власних доходів, то якщо місцеве врядування зможе розшири­ти базу власних джерел надходжень, то в його розпорядженні залишаються всі додаткові доходи. Це пов'язано з тим, що власні доходи виключено з об­рахунку кошика доходів, тоді рівень трансфертів не залежить від суми зібра­них власних доходів.

Загалом, формула не винагороджує місцеві самоврядування, які від са­мого початку мали велику базу оподаткування, а натомість прагне спонука­ти до нарощування цієї бази. Наявність великої початкової бази оподатку­вання є переважно історичним фактом, тож немає жодних обґрунтованих причин необхідності врахування у формулі таких випадків. Однак формула має елемент гнучкості, за яким можна встановити певне обмеження в праг­ненні досягти вирівнювання. Оскільки встановлено, що міра вирівнювання мас бути не більшою за 100 %, але не меншою за 60 %, Міністерство фінансів може дозволити «заможнішим» місцевим самоврядуванням за згодою зако­нодавців залишити в себе більшу частку свого кошика доходів, зменшивши обсяг трансферту, який вони мають переказати до держбюджету. Вибір рішення в цьому напрям і однаково визначатиметься як політичними, так і економічними міркуваннями.

Стосовно стимулів до збирання податків та зборів, які зараховуються виключно до держбюджету, Бюджетний кодекс визнає можливість того, що зусилля органів місцевого самоврядування будуть спрямовані передусім на збирання податків, які входять до кошика доходів бюджетів місцевого само­врядування, а не тих податків, за рахунок яких фінансується державний бюд­жет. Щоб запобігти такій тенденції, Бюджетний кодекс продовжуватиме існуючу практику фінансування, бодай часткового, трансфертів місцевим бюджетам за рахунок нормативів щоденних відрахувань, що застосовуються до податків і зборів, які зараховуються до державного бюджету, а збирають­ся на території місцевих бюджетів.

1.3. Система місцевих фінансів та їх роль в економічній системі держави

Місцеві фінанси — це система формування, розподілу і викорис­тання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцеви­ми органами влади покладених на них функцій і завдань як власних, так і делегованих.

Як система місцеві фінанси складаються з таких 7 елементів:

1. Видатки:

за економічним призначенням:

— поточні або адміністративні;

— розвитку (капітальні, інвестиційні);

залежно від завдань, які фінансуються:

— на фінансування власних повноважень;

на фінансування делегованих повноважень;

за функціональним поділом:

обов'язкові, тобто видатки, спрямовані на виконання обов'язкових за­вдань, покладених на всі органи місцевої влади з метою забезпечен­ня певних стандартів послуг у масштабі всієї країни;

— факультативні.

2. Доходи:

за економічною природою:

Розділ 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної...

— власні - це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних (муніципальних) підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та позик;

— передані - це доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого територіального рівня;

— закріплені - це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі. Це особливо слід підкреслити, оскільки в літературі радянського періоду вони фактично ототожнювалися;

— регульовані - це також одна з форм доходів, що передаються цент­ральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. Порядок передачі та розміри регульованих доходів в Україні щороку встановлюються Законом "Про Держав­ний бюджет", а також їх визначено БКУ. Порядок регулювання до­ходів місцевих бюджетів визначається також рішеннями органів вла­ди вищого територіального рівня щодо органів влади нижчого тери­торіального рівня;

за джерелами надходження:

— податкові;

— неподаткові - платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної (муніципальної) форми власності, залучені місцевими органами влади па ринку позичкового капіталу), доходи за рахунок кредитів та позик, а також трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

3. Способи формування доходів:

— місцеві податки і збори;

— частки загальнодержавних Податків;

— комунальні платежі;

— доходи від майна та землі, що належить місцевій владі;

— доходи комунальних підприємств;

— кредити;

— комунальні позики;

— трансферти.

4. Місцеві фінансові інститути:

— громадські послуги;

— самостійні місцеві бюджети;

— комунальна форма власності;

— позабюджетні валютні, цільові фонди;

— фінанси комунальних підприємств.

5. Суб'єкти:

— територіальні громади;

— міські, селищні, сільські ради;

— голови міст, селищ і сіл;

— обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві і Севастополі державні адміністрації;

— обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві і Севастополі ради;

— Рада Міністрів АРК;

— Верховна Рада АРК;

— Міністерство фінансів України;

— Кабінет Міністрів України;

— Верховна Рада України.

6. Об'єкти:

— фінансові ресурси у фондовій формі;

— фінансові ресурси у нефондовій формі.

7. Взаємовідносини:

— між суб'єктами системи;

— між місцевими фінансами та іншими ланками фінансової системи держави.

Названі 7 основних структурних елементів системи не можуть бути фотографічним відображенням її внутрішньої структури. У реальному житті ця система набагато складніша і має свої особливості в кожній країні. Але на­звані структурні елементи може бути виявлено майже в усіх європейських країнах, що мають сформовані фінансові системи місцевих органів влади. В Україні така система перебуває в стадії становлення. Як явище складне й ба­гатопланове, вона потребує аналізу і дослідження. Для розуміння цієї систе­ми потрібно сформулювати ряд визначень, розробити відповідний по­нятійний апарат. Треба встановити взаємозв'язки між окремими її елемента­ми та виявити закономірності розвитку системи.

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Саме з видатків слід розпочинати аналіз фінансових систем цих органів влади. Ви­датки є точним відображенням функцій та завдань, що покладаються на місцеву владу.

Структура доходів за їхніми джерелами в кожній країні має свої особ­ливості. В Україні відбувається процес становлення структури доходів місцевих органів влади за їхніми джерелами, типової для більшості євро­пейських країн. Прийнята в 1996 р. Конституція України не деталізує харак­теру та економічної природи доходів місцевих органів влади. Стосовно ж до­ходів місцевого самоврядування стаття 142 Конституції встановлює участь держави у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування. Визна­чено також, що витрати органів місцевого самоврядування, які виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. Що стосується доходів районних та обласних бюджетів, то стаття 143 Консти­туції визначила, власне, лише два їхні джерела. За Конституцією, обласні та районні бюджети формуються з коштів державного бюджету для відповідно­го розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених па договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм.

Стан і рівень доходів місцевих органів влади значною мірою визнача­ються способами формування їх. Важливою складовою вчення про фінанси

Розділ 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної...

місцевих органів є дослідження способів формування доходів, виявлення за­кономірностей розвитку таких способів.

Аналіз засвідчує, що в способах формування доходів місцевих органів влади є певні закономірності, властиві всім країнам, в економічній системі яких функціонують фінанси місцевих органів влади. Способи формування доходів, у свою чергу, зумовлені характером та особливостями економічної системи, яка домінує на тому чи іншому етапі розвитку в тій чи іншій країні. Закономірним явищем є те, що основним способом формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих країн є місцеві податки і збо­ри. Важливими способами є комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комунальних підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик. Ве­лику роль відіграють дотації та інші трансферти, закономірним явищем у практиці надання яких є перехід у більшості країн від спеціальних (цільо­вих) трансфертів до загальних субсидій. В Україні основним способом фор­мування доходів місцевих органів влади нині є відрахування від регульова­них доходів. Місцеві податки і збори, кредити та інші способи формування доходів місцевих органів влади, характерні для розвинутих індустріальних країн, в Україні відіграють незначну роль.

З видатками, доходами та способами формування доходів тісно пов'язане функціонування певних фінансових інститутів. Дослідження цих інститутів, виявлення закономірностей становлення та розвитку їх є також важливою складовою вчення про фінанси місцевих органів влади. Під інсти­тутами в системі місцевих фінансів, з одного боку, слід розуміти сукупність норм права, звичаїв, традицій, культурних зразків. З іншого — це сукупність організаційних структур, які забезпечують функціонування місцевих фінан­сових систем. В Україні з 90-х років розпочався процес інституціоналізації фінансів місцевих органів влади, тобто правового та організаційного закріплення їх, формування відповідних традицій, звичаїв і норм політичної та загальної культури. В окремих країнах до таких інститутів належить та­кож і комунальне страхування. У колишній Російській імперії воно було по­ширене як земське страхування. У зарубіжних країнах ключова роль також належить інституту громадських послуг. Інститут громадських послуг, який лежить в основі організації діяльності державної влади і місцевого самовря­дування в Україні, поки що перебуває в стадії теоретичного осмислення. Обов'язок надання громадських послуг, що є основним змістом діяльності державної влади і місцевого самоврядування, має бути закріплено нормами права. Без цього неможливе формування сучасної моделі ні державних, ні місцевих фінансів. Більшість інших інститутів у системі місцевих фінансів України теж перебувають на початковому етапі розвитку або в зародковому стані. Становлення їх іде дуже важко.

Дослідження діяльності суб'єктів розглядуваних відносин — ще одна складова вчення про місцеві фінанси. Головним суб'єктом таких відносин в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, право­вий статус яких закріплено в Конституції України. Це територіальна грома­да села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, територіальна громада селища чи міста. Це сільська, селищна, міська ради та

їхні виконавчі органи, сільський, селищний чи міський голова. Це також об­ласна та районна ради. Ще один суб'єкт подібних відносин — держава в особі її органів: обласної, районної, міської (міст Києва та Севастополя) місцевої державної адміністрації та центральних органів державної влади, насамперед Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України та інших органів. Суб'єктами цих відносин є Автономна Республіка Крим, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, а також юридичні та фізичні особи у сфері фінансів місцевих органів влади.

В інших країнах головними суб'єктами фінансових відносин у сфері місцевих фінансів є муніципалітети, комуни, регіони, департаменти, провінції, області, округи та інші адміністративно-територіальні утворення. В Україні процес визначення компетенцій подібних суб'єктів у сфері місце­вих фінансів ще не завершився.

Складовою вчення про місцеві фінанси є також сукупність положень про об'єкти цієї системи. Об'єктами такої системи є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються і використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань. Фінансові ресур­си місцевих органів влади формуються як у фондовій, так і в нефондовій формах. Головними фінансовими фондами місцевих органів влади є: місцеві бюджети, резервні, позабюджетні валютні та цільові фонди, фонди грошових ресурсів комунальних підприємств та ін. Ресурси, що залучаються місцеви­ми органами влади у вигляді банківських кредитів, від розміщення місцевих позик та деякі інші, як правило, перебувають у нефондовій формі.

Окреслимо основні форми впливу місцевих органів влади. їхніх фінансів на економіку та соціальну сферу держави.

По-перше, до фінансових систем місцевих органів влади мобілізується значна частина валового внутрішнього продукту. Через ці системи здійснюється розподіл і перерозподіл цієї частини ВВП. Таким чи­ном, місцеві фінанси є інструментом регулювання економічного й соціаль­ного розвитку держави. Це означає, що поряд із державним регулюванням економічної та соціальної сфер діє їхнє комунальне (муніципальне) регу­лювання. Ця проблема розглядається в двох аспектах: обсяг муніципаль­них витрат у ВВП країни і обсяг муніципальних витрат у сукупних держав­них витратах. До європейських країн з найвищими показниками муніци­пальних витрат у ВВП належать: Швеція - 25,5%, Данія — 19,9, Норвегія - 18,9, Угорщина - 19, Фінляндія - 18, Литва - 13,1%. Понад 10 % ВВ1І перерозподіляються через муніципальні витрати в Австрії, Латвії, Великій Британії. Швейцарії. Близько 10% — у Болгарії, Чехії, Німеччині. Люксем­бурзі. Україна належить до європейських країн із середніми показниками перерозподілу ВВП через муніципальні витрати. Показники, що характе­ризують рівень муніципальних витрат у сукупних державних витратах, та­кож дуже різноманітні. Найвищі вони в Норвегії — 60%, Литві — 58,8, Угорщині — 53,7, Швеції — 36, Данії — 31,28%. Найнижчі показники на Кіпрі — 4,1%, у Греції — 5,6, на Мальті — 0,629, у Сан-Марино - 0,19, Пор­тугалії — 9,7%. За цим показником (17,5%) Україна випереджає розвинуті європейські держави.

Розділ 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної...

По-друге, місцеві фінанси є фіскальним інструментом. Це дає можливість забезпечувати ресурсами розв'язання завдань, що покладаються на місцеві органи влади. Як бачимо, існує як державний фіск, так і фіск місцевих органів влади. Різниця між, фіском першої форми і фіском другої форми в тому, що межі фіскальної діяльності місцевих органів регламенту­ються державою, а її фіскальна діяльність ніким не обмежується. Місцеві ор­гани влади мають право в рамках, визначених законодавством, встановлюва­ти місцеві податки і збори. Крім того, вони можуть надавати пільги зі сплати податків, що надходять до місцевих бюджетів. Фіскальна політика місцевих органів влади в багатьох країнах є важливим інструментом вітливу на розміщення продуктивних сил, розвиток депресивних територій, впровад­ження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. Створюючи особливі або пільгові режими оподаткування, місцева влада залучає додат­кові інвестиції, сприяє новому будівництву, розвитку зовнішньоеко­номічних зв'язків, створенню спеціальних економічних зон та зон промисло­вого будівництва. Досвід інших країн показує, що чим менше розвинута та чи інша територія, тим більші податкові пільги надають їй органи влади з метою подолання відставання. Дуже часто у створенні сприятливих фінансових умов для розвитку депресивних територій бере участь і держава. Систему та­ких пільг називають преференціями. Формами преференцій є особливі бюд­жетні режими, податкові канікули, особливі режими валютного регулюван­ня та візові режими. На жаль, роль і значення фіскальної політики місцевих органів влади для розвитку економіки в Україні поки що залишаються вкрай незначними. На відміну від більшості європейських країн, де місцеві подат­ки і збори є основним доходним джерелом місцевої влади, в Україні вони

відіграють незначну роль.

По-третє, фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення громадських послуг. Місцеве самоврядування, як і держава, є інститутом, який надає громадські послуги. Держава і місцеве самоврядування розподіляють між собою завдання та відповідальність за надання громадянам країни гро­мадських послуг. Діяльність місцевих органів влади у сфері надання громадсь­ких послуг є однією з форм регулювання економічного і соціального розвитку. Закономірним явищем для більшості європейських країн є такий розподіл функцій між державою і місцевим самоврядуванням у сфері надання гро­мадських послуг, коли на місцеві органи покладається головна відповідальність за послуги соціального характеру. Центральна ж влада зосе­реджується па послугах економічного характеру, на забезпеченні оборони, без­пеки тощо. 70-99% витрат на охорону здоров'я забезпечували місцеві органи влади США, ФРН, Канади. Також значну роль відіграють місцеві органи вла­ди в соціальному забезпеченні. В Україні теж спостерігається така тенденція. Місцеві органи влади фінансують основну частину державних соціальних ви­датків. У 2003 р. за рахунок місцевих бюджетів профінансовано 83,3 % усіх ви­датків зведеного бюджету України на соціальний захист населення, і 81,8 відсотка - на соціально-культурну сферу. За рахунок місцевих бюджетів фінансувалося 74,8 % видатків на освіту, 66,8 — на культуру і засоби масової інформації, 92,1 — на охорону здоров'я, 96,3% — на молодіжні програми, фізич­ну культуру і спорт. Державні видатки на житлово-комунальне господарство майже повністю фінансуються з місцевих бюджетів. Місцеві органи влади та­кож є одним із найбільших роботодавців на ринку праці. У багатьох країнах зайнятість у муніципальному секторі набагато перевищує зайнятість у дер­жавному секторі.

По-четверте, місцеві фінанси є інструментом забезпечення еко­номічного зростання. Забезпечення економічного зростання — це також од­на з форм соціально-економічного регулювання. Вплив фінансів місцевих органів влади на економічне зростання здійснюється через капітальні витра­ти, через діяльність на ринках позичкового капіталу, нерухомості, землі. Місцеві органи влади, поряд з державою, створюють також загальні умови для економічного зростання. Органи місцевого самоврядування в багатьох країнах є досить значними інвесторами. Деякі з них витрачають на інвестиції понад третину мобілізованих фінансових ресурсів. Так, у Чехії на інвестиції спрямовується 40 % усіх муніципальних витрат, у Португалії — 34,85, в Ірландії — 32, Швейцарії — 31,7, Іспанії -- 24,43, Польщі — 22,5, Бельгії — 17,8 %. У той же час в Італії такі витрати становлять лише 3,31 %, Данії — 5,7%, Литві - 0,64 %. В Україні частка інвестиційних витрат у видатках місцевих бюджетів залишається вкрай низькою, навіть зменшується. Рівень інвестиційної активності органів місцевого самоврядування може бути оцінено таким показником, як частка муніципальних інвестицій у загальних урядових інвестиційних витратах. У багатьох країнах муніципальні інвес­тиційні витрати перевищують половину всіх урядових (державних) інвес­тицій (у Нідерландах ця частка становить 80,1 %, в Німеччині — 64,3, Нор­вегії — 60, Чехії — 55,9, Болгарії — 54,2, Польщі — 52, Данії — 51,4 %. Лише в окремих країнах цей показник незначний. На Кіпрі це 6,7 %, у Латвії — 7,76%). В Україні частка інвестиційних витрат місцевих бюджетів у 2003 р. становила 15,72 % всіх державних централізованих інвестицій.

Найповнішим показником є частка муніципальних інвестицій у ВВП. У 2000 р. капітальні витрати місцевих органів влади розвинутих європейсь­ких країн у відсотках до ВВП були такими: в Італії — 4,3, Португалії — 4, Австрії — 2,6, Нідерландах — 2,9, у Норвегії — 2,2. Найнижчий показник був в Ірландії - 1,4 %. Україна за цими показниками значно відстає. Сукупні інвестиційні витрати всіх місцевих бюджетів (муніципальні разом з регіональними) в 2003 р. становили лише 0,61 % ВВП.

Важливим чинником економічного зростання є діяльність місцевих органів влади на ринку позичкового капіталу. Позики, що розміщуються місцевими органами влади, та банківські кредити, отримані цими владними структурами, використовуються виключно на інвестиційні програми та придбання обладнання. Законодавство розвинутих країн Європи забороняє використовувати запозичені кошти на поточні потреби. Цим комунальні по­зики і кредити відрізняються від позик центрального уряду, коли подібних обмежень немає. Діяльність місцевих органів на ринку позичкового капіталу спрямована виключно на розширення обсягів та якості послуг, що надають­ся ними територіальним громадам.

Отже, характер впливу місцевих органів влади та їхніх фінансів на еко­номічне зростання не зводиться лише до прямих витрат цієї влади або до гос­подарських операцій, які вона здійснює. Місцеві органи влади створюють за­гальні умови для економічного зростання. Інвестиції місцевої влади спрямо­вуються, як правило, в непривабливі для приватного капіталу сфери, в еко­номічну та соціальну інфраструктури, в екологію та інші галузі. Ці інвестиції мають і значні строки самоокупності. Взявши на себе такі видатки, місцева влада створює умови для конкурентоспроможної економічної діяльності приватного сектора, вона значною мірою забезпечує його кадрами, що веде до розширення зайнятості. Таке побічне сприяння має більший вплив на економічне зростання, ніж прямі видатки з бюджету.

По-п'яте, форми впливу на економіку та соціальну сферу пов'язані з виконанням делегованих (агентських) повноважень центральної влади. У цій сфері — проблеми громадської безпеки, охорони правопорядку, оборо­ни, дотримання законності, державного нагляду і державної реєстрації та ін. У цій сфері місцеві органи влади є продовженою на місцях рукою цент­ральної влади.

Отже, фінанси цих органів влади є інструментом забезпечення частини функцій, які виконує держава. Фінанси місцевих органів влади є важливим інструментом впливу на всі процеси в економіці та соціальній сфері держави.

1.4. Прозорість та оптимальна децентралізація системи державних фінансів як передумови її ефективного функціонування

Аналізуючи бюджетну політику України за роки незалежності, можна констатувати стабільний напрям до децентралізації бюджетних коштів та по­вноважень. Таке положення справ у бюджетній політиці не тільки в Україні. Останнім часом країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою проводять політику бюджетної децентралізації з метою зміни співвідношен­ня міри впливу центральних і місцевих органів державної влади на макроекономічну ситуацію. Тривалий час у більшості цих країн фактично існува­ла монополія центрального уряду на виробництво товарів, робіт та послуг. Порівнюючи рівень фіскальної децентралізації у високорозвинутих країнах (серед яких є як унітарні, так і федеративні держави) та в країнах з низьким рівнем розвитку, економісти дійшли висновку, що децентралізація та еко­номічне піднесення є висококорельованими категоріями, причому їхній взаємозв'язок повинен мати позитивний коефіцієнт.