Тема 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної інфраструктури 1 страница

Тема 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної інфраструктури

/. 1. Формування науки про місцеві фінанси.

1.2. Становлення системи місцевих фінансів.

1.3. Система місцевих фінансів та їх роль в економічній системі держави.

1.4. Прозорість та оптимальна децентралізація системи державних фінансів як передумови її ефективного функціонування.

1.5. Функції місцевих фінансів та економічний механізм управління те­риторіями.

1.6. Функції територіальної громади, її роль і правовий статус.

1.7. Основи фінансової автономії місцевих органів влади.

Основні терміни та поняття: бюджетна децентралізація, бюджетне регулювання, бюджетне самофінансування, бюджетні процедури, громадські послуги, доходи місцевих бюджетів, видатки місцевих бюджетів, місцеві фінанси, земські збори, мартикулярні внески, муніципальна (комунальна) власність.

1.1. Формування науки про місцеві фінанси

Наука про місцеві фінанси - окрема, самостійна галузь фінансової на­уки. Процес її формування відбувався у двох основних напрямах.

По-перше, історично склалося так, що спочатку виникла наука про державні фінанси, а потім від неї відокремилося самостійне вчення про місцеві фінанси. Таким чином, поняття місцеві фінанси виникло на протива­гу поняттю державні фінанси.

По-друге, вчення про місцеві фінанси як наука виникло також в про­цесі розширення розуміння предмета фінансової науки, коли фінансове гос­подарство общин та інших територіальних колективів, яке до цього вважало­ся приватним, було включено до складу публічного фінансового господарст­ва. Отже, поняття місцеві фінанси розширило поняття публічні фінанси і ста­ло їхньою невід'ємною, але відносно самостійною складовою.

Вчення про місцеві фінанси як сукупність теоретичних положень про фінансове господарство та фінансову діяльність місцевих органів влади сформувалося в XIX ст. Наприкінці XIX ст. воно виокремилося в самостійну галузь фінансової науки. Це було пов'язано із завершенням становлення в більшості країн Західної Європи й Північної Америки органів місцевого са­моврядування та регіональних органів влади, конституційним визнанням прав комун, общин, муніципалітетів, регіонів, провінцій, штатів та інших адміністративно-територіальних утворень.

У Росії процес формування теорії місцевих фінансів як окремої галузі фінансової науки розпочався після земської реформи 1864 р. Наслідком цієї

Розділ 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної...

реформи стало створення інститутів земського самоврядування та демокра­тизація міського управління.

Розвиток теорії місцевих фінансів був тісно пов'язаний із розширен­ням фінансової діяльності місцевих органів влади. У колишньому СРСР він припинився в 30-х роках після значного сплеску досліджень таких проблем у 20-х роках. Це було пов'язано з докорінною зміною внутрішньої політики в державі, з ліквідацією засад фінансової автономії місцевих органів влади.

В Українській Народній Республіці під керівництвом Центральної Ра­ди в 1917—1918 pp. робилися спроби українізації земського та міського само­врядування із збереженням його інститутів та фінансових основ. Але після ліквідації Центральної Ради робота припинилася.

Радянський уряд, як у Росії, так і в Україні, після 1917 р. поетапно здійснив заходи з ліквідації органів місцевого самоврядування, націоналізації їхнього майна, формування нової системи місцевої влади на базі її радянської моделі, автором якої був В. Ульяпов (Ленін). Радянська влада не визнавала інституту місцевого самоврядування. Сам Ленін називав земське самоврядування п'ятим колесом до воза.

Сформовані більшовиками місцеві ради вважалися органами держав­ної влади і місцевого управління одночасно. Підхід радянської центральної влади до їхнього статусу та повноважень у галузі фінансів неодноразово змінювався. Але діяльність місцевих рад в епоху воєнного комунізму була хаотичною і погано організованою. З метою централізації управління фінан­сами друга сесія ВЦВК у червні 1920 року скасувала поділ на державний та місцевий бюджети, їх об'єднали в єдиний загальний державний бюджет.

Трохи згодом перехід до НЕПу започаткував відновлення місцевих фінансів. У жовтні 1921 р. було скасовано об'єднання державного та місце­вих бюджетів і припинено практику включення місцевих бюджетів до дер­жавного бюджету. 26 квітня 1926 р. ВЦВК СРСР затвердив Положення про місцеві фінанси СРСР. Трохи згодом в Україні було затверджено Положен­ня про місцеві фінанси УРСР і введено його в дію з 1 жовтня 1926 р. Незва­жаючи на ці та інші заходи з відбудови місцевих фінансів у період НЕПу, ре­альної фінансової автономії місцеві ради так і не отримали. Місцеве само­врядування в СРСР навіть у той період не було визнано.

З 30-х років починається процес інтенсивного згортання фінансової са­мостійності місцевих рад і демонтажу місцевих фінансів. Переломним мо­ментом у цьому стала податкова реформа 1930 р. Вона різко скоротила чи­сельність податків і, насамперед, тих, які було закріплено за місцевими бюд­жетами. Було встановлено жорстку систему контролю згори за доходами місцевих рад, прямого вилучення доходів місцевих бюджетів та регулюван­ня їх на основі дольових відрахувань від загальносоюзних податків. Трохи згодом було затверджено єдиний державний бюджет, до якого було включе­но і місцеві бюджети. Отже, з 1938 р. остаточно завершується процес ліквідації місцевих фінансів в СРСР.

Відродження їх розпочалося в останній період „горбачовської" перебу­дови в 1990 p., коли в СРСР було визнано інститут місцевого самоврядуван­ня. Проте деякі теоретичні спроби обґрунтувати право існування місцевих

фінансів в СРСР були після війни в 50-х роках, у період реформ М. С. Хру­щова.

Б українській фінансовій літературі термін місцеві фінанси щодо СРСР вперше вживається лише на початку 90-х років.

За час із кіпця XIX ст. теоретичне тлумачення сутності місцевих фінансів неодноразово змінювалося. Формування науки про місцеві фінанси відбувалось у такі етапи.

1 -й етап. Наприкінці XIX — на початку XX ст. набуло поширення виз­начення місцевих фінансів як місцевого фінансового господарства адміністративних одиниць або як сукупності матеріальних засобів, які є в розпорядженні цих одиниць для досягнення їхньої мети Термін місцеве фінансове господарство почав уживатися поряд із терміном державне фінан­сове господарство, яким позначалися державні фінанси. Біля витоків понять місцеве фінансове господарство, державне фінансове господарство як складо­вих публічного фінансового господарства стояли К. Pay, Л. Штейн, А. Вагнер та інші німецькі економісти. Словник братів Грант дає таке визначення місцевих фінансів: "Фінанси — це сукупність матеріальних засобів, що є в розпорядженні держави і підлеглих їй одиниць самоврядування для досяг­нення мети цих політичних сил. Планомірна їхня діяльність, спрямована па досягнення необхідних матеріальних засобів і па витрачання їх є фінансовим господарством, яке називається державним, якщо суб'єктом його є держава, або місцевим (земським, міським, общинним і т. іи.), якщо його ведуть орга­ни місцевого самоврядування". За Свіріщевським, "місцеві фінанси — це су­купність умов задоволення громадських потреб підлеглих державі місцевих самоврядних спілок". Ці спілки можуть вести власне фінансове господарст­во. У літературі 20-х років XX ст. тлумачення суті місцевих фінансів майже не змінюється. За В. М. Твердохлєбовим, „місцеві фінанси - це господарст­во місцевих спілок. Саме ж господарство місцевих спілок є планомірним за­доволенням потреб публічно-правових союзів". А. Сірінов писав, що "су­купність завдань, які доручаються місцевим органам, і сукупність засобів, якими вони розпоряджаються для задоволення їх, носить назву місцевого господарства, або місцевих фінансів". Як "сукупність видатків, що покладе­но на місцеві органи, і сукупність засобів, якими вони володіють для задово­лення їх" визначає суть місцевих фінансів інше видання 20-х років XX ст. В той період місцеві фінанси визначали і так: "Під місцевими фінансами треба розуміти матеріальні засоби, яких для виконання своїх функцій і ведення власного більш-менш самостійного фінансового господарства потребують союзи публічного характеру, нижчі ніж держава". У Положенні про місцеві фінанси СРСР від 26 квітня 1926 р. зазначалося, що "місцеві фінанси є скла­довою частиною єдиної системи фінансів Союзу РСР і перебувають у безпо­середньому віданні місцевих рад та їх виконавчих комітетів (або президій міських рад) у випадках, передбачених законодавством союзних республік".

2-й етап. У кінці 30-х років визначення місцевих фінансів в СРСР фак­тично було ототожнено з визначенням місцевих бюджетів.

3-й етап. На початку 50-х років, коли було зроблено чергову спробу те­оретично обґрунтувати наявність місцевих фінансів в СРСР, сформувалося досить розширене і не зовсім чітке їх визначення. Зазначалося, що "місцеві

Розділ 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної...

фінанси в СРСР — цс фінанси місцевого господарства і місцевих органів вла­ди, складова частина єдиної системи фінансів СРСР. До місцевих фінансів належать фінанси соціалістичних підприємств усіх галузей місцевого госпо­дарства і місцеві бюджети. Місцеві фінанси відіграють значну роль у плано­вому розподілі й перерозподілі частини національного доходу у відповідності до вимог економічних законів соціалізму для створення фондів грошових засобів, що використовуються місцевими Радами з метою задоволення постійно зростаючих матеріальних і культурних потреб народу. Місцеві фінанси — важлива ланка зміцнення господарського розрахунку і здійснення контролю карбованцем за виконанням підприємствами та ор­ганізаціями місцевого значення господарських і фінансових планів і дотри­мання режиму економії".

4-й етап. З другої половини 50-х років у радянській фінансовій літера­турі утверджується, як уже зазначалося, погляд, що місцеві фінанси — це явище, властиве капіталістичним державам та країнам "третього світу". Ось як визначав суть місцевих фінансів К. Я. Чижов: "Під місцевими фінансами капіталістичних країн звичайно розуміють доходи і видатки місцевих ор­ганів влади та підвідомчих їм підприємств та організацій".

5-й етап. Наприкінці 50-х — у 60-х роках у радянській фінансовій літе­ратурі стає домінуючим підхід до визначення суті фінансів як системи еко­номічних відносин так званого базисного характеру. Це відображається і в нових підходах до визначення суті місцевих фінансів капіталістичних країн і країн, що розвиваються. Одна з небагатьох дослідників цього явища - Л. П. Павлова відзначала, що "під місцевими фінансами капіталістичних країн ро­зуміють економічні відносини, при посередництві яких створюються фонди грошових засобів, що використовуються місцевими органами влади для ви­конання покладених на них функцій". Аналогічні підходи знаходимо і в інших виданнях 70—80-х років.

6-й етап. У 90-х роках у літературі країн СНД у цілому визначається факт наявності місцевих фінансів у фінансових системах нових незалежних держав. Ряд авторів замість терміну місцеві фінанси використовують такі по­няття, як регіональні фінанси, територіальні фінанси, місцеві (регіональні) фінанси. Деякі з авторів підкреслюють, що місцевих фінансів у фінансовій системі СРСР немає, і вказують на новизну цього елемента в сучасній фінан­совій системі. Разом з тим, безпідставно й далі стверджується ідентичність соціально-економічної суті загальнодержавних, та місцевих фінансів. Типо­вим для названих публікацій 90-х років є підхід до визначення суті місцевих (територіальних, регіональних місцевих регіональних) фінансів як до системи економічних відносин, що є продовженням традиції, яка склалася в 60- -80-х роках у радянській літературі. У зв'язку з цим слід відзначити інший підхід до визначення суті фінансів місцевих органів влади з боку науковців, екс­пертів Європейської експертної служби Ради Європи. Гай Холліс та Карін Плоккер зазначають, що фінанси місцевих органів влади можна описати "як систему, за допомогою якої адміністративні одиниці всередині урядової структури отримують ресурси, необхідні для виконання їхніх функцій".

7-й етап. Поняття місцеві фінанси є синонімом поняття фінанси місце­вих органів влади. Синонімами поняття фінанси місцевих органів влади мо­жуть бути такі визначення, як муніципальні (комунальні) фінанси, фінанси територіальної громади, фінанси комуни, фінанси общини, фінанси муніци­пального утворення, фінанси штату, фінанси міста, області, району, села, се­лища і т. ін. Подібні визначення засвідчують, що місцеві фінанси функціону­ють у різних формах залежно від державного і територіального устрою тієї чи іншої країни.

В Україні формами місцевих фінансів є фінанси територіальної грома­ди (комунальні фінанси), фінанси Автономної Республіки Крим, фінанси області (міст Києва і Севастополя), фінанси міста, фінанси району (району в місті), фінанси села, фінанси селища. У разі появи нових територіальних ут­ворень чи добровільних об'єднань територіальних громад цей перелік форм фінансів місцевих органів влади в Україні може бути продовжено.

Місцеві фінанси необхідно розглядати лише в контексті ролі та функцій, що покладаються па місцеві органи влади. Якщо в державі роль та функції місцевих органів влади не визначено і чітко не окреслено, а уп­равління в центрі та на місцях здійснює центральна влада, то в такій державі місцевих фінансів немає. Залежно від того, який обсяг функцій та завдань покладається на місцеві органи влади, відповідно такими ж будуть (мають бути) роль і значення місцевих фінансів у фінансовій системі держави.

У молодій Українській державі йде пошук, де провести межу між за­вданнями центральної та місцевої влади. Фінанси місцевих органів влади України перебувають нині в процесі свого формування.

Проблеми, які необхідно розв'язати в процесі бюджетної реформи:

1. Вдосконалення макроекономічного прогнозування і бюджетного планування.

2. Забезпечення реальності планових показників бюджету та їх вико­нання.

3. Приведення у відповідність конституційних та законодавчих зо­бов'язань держави щодо надання управлінських, громадських та дер­жавних послуг громадянам з фінансовими можливостями держави.

4. Визначення соціально-економічних пріоритетів і пріоритетів бюд­жетного фінансування, концентрації бюджетних коштів на найбільш важливих соціально-економічних програмах.

5. Перехід від практики утримання установ і організацій бюджетної сфери до програмно-цільового методу планування та здійснення ви­датків.

6. Відмова від бюджетного фінансування тих послуг, які можуть бути надані громадянам на ринкових засадах.

7. Оптимізація та раціоналізація мережі закладів та установ, які фінан­суються з державного та місцевих бюджетів, з метою підвищення рівня та якості послуг, які надаються громадянам, підвищення ефек­тивності використання бюджетних коштів.

8. Створення економічно та фінансово самодостатніх територіальних громад.

Розділ 1. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у розвитку економічної і соціальної...

9. Перехід від багатоканальної до одноканальної системи фінансування закладів, установ та організацій бюджетної сфери, фінансування спільних програм.

10. Визначення і розмежування функцій органів державної влади в бюд­жетному процесі, а також фінансових органів, які здійснюють уп­равління фінансово-бюджетною системою, правового та організаційно­го визначення природи і функцій місцевих фінансових органів.

11. Вдосконалення та правове закріплення організації бюджетного процесу та бюджетних процедур як на центральному, так і на рівні органів місцевого самоврядування.

12. Розмежування видатків між рівнями бюджетної системи, зміцнен­ня власної доходної бази територіальних громад, запровадження нової системи фінансового вирівнювання, бюджетних трансфертів, формульного розподілу трансфертів.

13. Казначейське обслуговування касового виконання бюджетів.

14. Вдосконалення розподілу фінансових ресурсів (податків) між лан­ками бюджетної системи. Підвищення зацікавленості органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування в ефективному адмініструванні податків та зміцненні податкової бази.

15. Створення ефективного механізму державних та місцевих запози­чень, обслуговування державного боргу з метою зміцнення доходної бази державного та місцевих бюджетів, а також мінімізації їхніх втрат.

16. Організація ефективного фінансового контролю затвердження та виконання державного та місцевих бюджетів, використання коштіr цих бюджетів. Розмежування компетенції органів державного фінансового контролю та організація їх ефективної взаємодії, шля­хи забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів.

17. Вдосконалення практики фінансового та бюджетного планування, використання коштів загального та спеціального фондів державно­го та місцевих бюджетів.

Щоб досягти успіхів у збереженні макроекономічної стабільності, структурної перебудови державного сектора, підвищити ефективність і якість послуг та забезпечити економічне зростання на засадах соціальної справедливості, необхідно вирішити проблеми в системі міжбюджетного фінансування. Здійснення змін у системі міжбюджетного фінансування є надзвичайно складним та довготривалим процесом. Однак, існує низка клю­чових елементів або структурних блоків, які слід розглянути під час вирішення проблем даної системи в цілому. До них належать:

а) інституційна та правова база міжбюджетного фінансування;

б) фінансування видатків;

в) розподіл надходжень;

в) система трансфертів;

г) місцеві запозичення.

Проблеми міжбюджетного фінансування в Україні

1. Система органів влади в Україні передбачає більшу централізацію (відповідно до південно-європейської моделі), ніж це передба­чається ступенем незалежності, наданим місцевим органам влади

(що ближче до північно-європейської моделі). Дуже важливим є курс на децентралізацію.

2. Невідповідність між зобов'язаннями за видатками та джерелами фінансування (непрофінансований мандат).

3. Місцеві органи влади практично не мають стимулів до підвищення обсягу своїх надходжень у контексті бюджету та управління своїми ресурсами прозорими і раціональними методами. Жодна система міжбюджетного фінансування не може функціонувати ефективно, якщо немає стимулів збільшувати надходження та підвищувати відповідальність за використання цих ресурсів.

4. Система міжбюджетного фінансування розвивалася хаотично й непередбачувано, що ускладнює органам влади усіх рівнів прогнозу­вання й управління своїми ресурсами. Це насамперед стосується трансфертів. Проведення розрахунків на підставі формули — най­важливіший крок до передбачуваності.

5. Хоча органи влади місцевого рівня повинні робити значний внесок у забезпечення суспільних благ та інфраструктури, але дуже мало які з них мають можливості фінансувати необхідні інвестиції.

Інституційна та правова база міжбюджетного фінансування визна­чає як саму структуру органів влади, так і середовище й стимули для взаємозв'язків між органами влади різних рівнів. Для ефективної роботи системи міжбюджетного фінансування необхідно, щоб були чітко визна­чені усі рівні влади та, щоб наявні інституції сприяли прозорому, перед­бачуваному та відповідальному прийняттю рішень на кожному рівні. Крім того, надзвичайно важливе значення має відповідальність на кожно­му рівні — без неї навряд чи матеріалізується користь від децентралізації.

Першим кроком до зміцнення системи міжбюджетного фінансування має бути досягнення певного ступеня консенсусу щодо найважливішого ко­ла відповідальності для кожного рівня влади та ступеня децентралізації, пов'язаного з цим розподілом відповідальності (це можна назвати «кон­цепцією міжбюджетного фінансування»).

Другий крок до зміцнення правової та інституційної бази системи міжбюджетного фінансування полягає у перегляді чинних базових законів та у виправленні найбільш явних невідповідностей. Це дасть змогу підви­щити прозорість системи, а також заповнити її прогалини, особливо щодо ключових питань функціонування системи (методики розрахунку міжбюджетних трансфертів). Паралельно потрібно буде вносити зміни до законів «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації». Найважливіші питання, які нині відсутні в даному законі, такі: правила й процедури делегування повноважень місцевими органами влади іншим рівням влади (як нижчим так і вищим), а також правила й процедури відкликання делегованих повноважень; правила й процедури визначення обсягів фінансування, необхідного для реалізації делегованих повноважень після передачі їх від одного рівня влади до іншого, а також визначення термінів «комунальна власність» та «комунальне майно» місцевих органів влади різного рівня.

Внаслідок щорічної зміни правім формування місцевих бюджетів, не­узгодженості окремих положень стара система сприяла непередбачуваності й непрозорості. Зі встановленням чітких правил органи влади усіх рівнів му­ситимуть їх дотримуватися. Впровадження і дотримання правових положень має вирішальне значення для поліпшення роботи бюджетної системи.

У центрі будь-якої системи міжбюджетного фінансування перебуває чітке визначення кола обов'язків органів влади різних рівнів та ефективність виконання ними своїх обов'язків, які на них покладаються.

Принципова слабкість старого розподілу фінансування видатків вип­ливає із відокремлення фінансової відповідальності від права зменшувати або збільшувати зобов'язання за видатками

Відповідальність органів влади певного рівня слід привести у відповідність із їхніми правами щодо прийняття рішень. Місцеві органи вла­ди змушені дотримуватися галузевих норм і мають мало прав визначати за­трати в різних галузях. Ця незбалансованість спостерігалася більшою чи меншою мірою в різних галузях: найбільше — у сфері соціального захисту, дещо менше - у сфері освіти та охорони здоров'я. Наслідком такої незбалансованості с незабезпечені фінансово повноваження та передумови до нако­пичення заборгованостей.

Друга серйозна проблема полягає в плутанині щодо того, які послуги повинен надавати кожен з рівнів влади.

Чинні законодавчі процедури чітко не визначають, на якому з рівнів влади який вид послуг має надаватися. Органи влади усіх рівнів мають певні повноваження працювати в кожній із зазначених галузей. Згідно із Консти­туцією та Законом про місцеве самоврядування, обласні та районні органи влади можуть надавати послуги лише на підставі делегування відповідних повноважень, що мають спільні інтереси.

Третя найсерйозніша проблема — відсутність чіткого розподілу функцій між різними гілками влади одного рівня. Ця відсутність точності робить практично неможливим розділення «делегованих видатків» і «влас­них видатків». Визначення кола відповідальності в Законі про місцеве само­врядування дуже не чітке

Важливою складовою міцної системи міжбюджетного фінансування є система збільшення величини надходжень, яка допоможе місцевим орга­нам влади фінансувати падання послуг, за які вони відповідають. Най­серйознішою проблемою, породженою старою системою, є незацікавленість місцевих органів влади у збільшенні надходжень. Будь-яке збільшення місцевих надходжень, або заходи по зменшенню видатків, зводиться нанівець зменшенням частки регулюючих податкових надходжень або трансфертів. Щорічні зміни нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, що спрямовуються до місцевих бюджетів, не задавали сти­мулів до збільшення надходжень. Очевидно, підвищення рівня автономії дасть змогу посилити зв'язок між послугами та затратами. Структура до­ходів не тільки відображає цінності територіальної громади, але й ставлення громадян до органів місцевого самоврядування значною мірою формується під впливом їх відчуттів щодо справедливості структури доходів. Під справедливістю мається на увазі рівномірний розподіл як тягаря відшкодувань до бюджету, так і користі від громадських послуг.

Четвертим елементом вдосконаленої системи міжбюджетного фінан­сування є система трансфертів. Основне завдання трансфертів — вирішува­ти проблему вертикальної незбалансованості — наслідок невідповідності між відповідальністю за видатки та податкоспроможною (можливостями збору податків на місцевому рівні). Система трансфертів сприяє також згладжені по нерівностей між адміністративно-територіальними одиницями (нерівність по горизонталі), зумовлених соціально-економічними особливостями та можли­востями кожного регіону. Основними характерними рисами системи транс­фертів, що впливають на всю систему міжбюджетних відносин, є її передбачу­ваність та стимули, які вона створює для всіх рівнів управління.

Стара система трансфертів не задовольняла жодної з умов, необхідних для ефективної роботи такої системи. Першим критерієм ефективності сис­теми трансфертів є її здатність забезпечити місцеві органи влади ресурсами, достатніми для виконання покладених на них зобов'язань.

Другим критерієм ефективної роботи системи трансфертів є забезпе­чення достатніх зборів податків місцевими органами влади та уникнення фіскального дефіциту. Надання трансфертів базувалося на підході «покрит­тя дефіциту», що створювало для місцевих органів влади стимули підтриму­вати видатки на високому рівні, зберігати існуючу мережу та не надавати значної уваги збільшенню надходжень до місцевих бюджетів.

Третім критерієм ефективності системи трансфертів є ступінь, до яко­го вона здатна забезпечити справедливість. Стара система базувалася на роз­поділі фінансових ресурсів між регіонами, що склався раніше (принцип від досягнутого).

Важливим кроком на шляху зміцнення системи трансферті в є визна­чення цілей, яких вона має досягти, та визначення загальної суми, яка роз­поділятиметься у вигляді трансфертів. Світовий досвід передбачає три ос­новні підходи:

1) певна визначена частка надходжень до державного бюджету, прив'язана або до конкретного податку, або до надходжень у цілому;

2) спеціальне політичне рішення;

3) відшкодування витрат.

Третім кроком є визначення способу розподілу ресурсів. Здебільшого у розподілі між органами влади різних рівнів використовуються чотири ос­новні підходи:

1) застосування формули;

2) принцип деривації;

3) спеціальні процедури;

4) відшкодування коштів.

Що стосується трансфертів, які передбачають заохочення певних видів видатків, найбільш відповідним підходом є, очевидно, відшкодування коштів. Досвід інших країн показує, що для виправлення вертикальних і го­ризонтальних дисбалансів найефективнішим є розподіл на базі формули. Міжнародний досвід пропонує чотири можливості:

• формули, що враховують потреби у видатках та фінансові можли­вості;

• формули, що враховують лише вирівнювання фінансових можливо­стей;