Тенденції економічного розвитку провідних індустріальних країн світу: США, Німеччини, Франції, Великобританії, Японії

Як вище зазначалося, Друга світова війна укріпила позиції Сполучених Штатів як світового лідера країн капіталістичного блоку.

Цікаво знати Питома вага Сполучених Штатів у промисловому виробництві країн капіта­лізму зросла з 40 % (1938 р.) до 56 % (1948 р.); їхній золотий фонд становив 75 % золотого запасу західного світу, а промисловий експорт ─ 32 % світового експорту. Частка США у сукупному світовому доході становила 33 %, у той час як частка довоєнного лідера – Великобританії – усього 6 %.   Джерело: Історія економіки та економічної думки: навч. посібн. / під ред. к.е.н., доц. Філатова В. М. – Х.: Вид. ХНЕУ, 2010. – 316 с.

У післявоєнні роки в США продовжувала панувати етатична модель економіки. Основними напрямками економічних програм урядів США були вплив держави на економіку за допомогою важелів фіскальної та кредитно-грошової політики, регулювання руху основних макроекономічних показників. Економічна політика держави впливала на сукупний попит та споживання. Завдяки таким діям 1960-ті рр. відзначалися високими темпами економічного зростання, низькими темпами показника безробіття і досить стабільним рівнем інфляції. Однак прискорення темпів економічного зростання за допомогою стимулювання сукупного попиту, дій уряду Л. Джон­сона (реформи направлені на боротьбу з бідністю – програма "Великого суспільства" (1963 р.), війна у В’єтнамі (1965 – 1973 рр.)) сприяли розвитку інфля­ції, яка ще більше посилилася під впливом сировинної кризи.

У 1970-х рр. економічне становище США погіршилося. У другій полови­ні 1970-х рр. економіка США характеризувалася такими показниками: спад виробництва; зниження темпів зростання продуктивності праці; високий рівень інфляції; зростання кількості безробітних, що призвело до появи стагфляції; структурна криза господарства; загострення валютної проблеми і міжнародної конкуренції; погіршення позицій США у світовій економіці. Економічна програма уряду Дж. Картера, яка передбачала активне втручання держави в економіку, не змогла вивести США з нестабільного функціонування. У зв’яз­ку з цим з’явилася необхідність переходу до нової економічної політики, яку запропонував новий уряд на чолі з Рональдом Рейганом (рис. 13.5).

Період дії	1981 – 1988 рр.
Основні напрями	· обмеження зростання урядових витрат з метою зменшення дефіциту державного бюджету та зниження інфляції; · скорочення ставок федеральних податків і податків на підприємців, що повинно було привести до збільшення заробітної плати і прибутку; · послаблення регулюючих функцій держави щодо економічної діяльності; · проведення стабільної грошово-кредитної політики, заснованої на принципах монетаризму, що передбачало жорсткий контроль над кіль­кістю грошей в обігу, з метою зниження темпів інфляції і стабілізації фінансового ринку
Економічні наслідки	позитивні	· удосконалення і модернізація механізму державного регулювання соціально-економічної сфери в його адаптації до інформаційної революції останньої третини ХХ ст.; · довгий період економічного зростання; · зростання продуктивності праці; · низький рівень інфляції; · створення нових робочих місць; · зниження рівня безробіття; · скорочення податків; · обмеження зростання урядового апарату; · приплив у країну іноземних інвестицій; · створення стимулів для розвитку підприємницької діяльності; · підвищення рівня життя населення
негативні	· зростання дефіциту федерального бюджету; · збільшення величини державного боргу; · зниження конкурентоспроможності американських товарів на світовому ринку; · збереження зовнішньо торгового дефіциту; · погіршення стану частини малозабезпеченого населення

Рис. 13.5. Основні напрями та наслідки "рейганоміки" [2, с. 447, 449, 450]

На відміну від США, після Другої світової війни економіка Німеччини опинилася у надзвичайно важкому стані і потребувала негайного реформування. До того ж країна була поділена на дві частини: ФРН і НДР. І це визначало особливості її подальшого розвитку.

Додаткова інформація Міста лежали в руїнах, промислове виробництво становило 1/3 довоєнного, суцільні дефіцити, картки, загальна спекуляція, голод, знецінення рейхсмарки (інфляція сягнула 600 % довоєнного рівня), величезне безробіття, тяжкий психологічний стан гро­мадян. Крім того, Німеччина повинна була виплатити репарації у розмірі 20 млрд дол.   Джерело: Історія економіки та економічної думки: навч. посібн. / під ред. к.е.н., доц. Філатова В. М. – Х.: Вид. ХНЕУ, 2010. – 316 с.

Архітектором реформ західної частини Німеччини (ФРН) став Людвіг фон Ерхард (рис. 13.6).

Основна мета реформ	скасування командно-розподільної системи і активація ринкових механізмів
Основні напрямки реформування	· 21 червня 1948 р. розпочалася грошова реформа: місце рейхсмарки зайняла нова дойчмарка; · 24 червня 1948 р. було прийнято рішення про реалізацію закону про "Основні принципи господарчої структури і політику цін після гро­шо­вої реформи". Тобто ціни на більшість товарів стали вільними. Контроль над цінами зберігався на основні продукти харчування, транспорт, основні види сировини, вугілля, сталь, чавун, квартирну плату та поштові послуги; · у листопаді 1948 р. розпочалася робота над новим протикартельним законодавством, однак тільки у липні 1958 р. було прийнято "Закон проти обмеження конкуренції". Таким чином, політика держави була направлена на широку підтримку малого та середнього бізнесу; · у 1947 – 1949 рр. були проведені реформи в аграрній сфері: згідно з законом про земельну власність було проведене дроблення юнкерських господарств; · держава підтримувала базові галузі, які відчували на собі економічні труднощі (електроенергетика, металургія, вугільна галузь)
Результати реформ	· грошова реформа дозволила дуже швидко подолати інфляцію; · за період 1950 – 1960 рр. ВНП збільшився в три рази; · на початку 1960-х рр. за обсягом промислового виробництва й експорту вийшла на друге місце в світі; · у 1961 р. рівень безробіття складав 1 %, а кількість робочих місць в 3 рази перевішувала кількість безробітних

Рис. 13.6. Основні напрями та результати реформ Л. Ерхарда
[2, с. 416–420]

Л. Ерхард почав реалізовувати концепцію соціально-ринкового господарства у 1948 р., яка і по сьогоднішній день є офіційною доктриною економічної політики вже об’єднаної Німеччини.

Цікаво знати Реформа дозволила фактично за один день позбавитися від знецінених гро­шей і швидко подолати інфляцію. Такий результат грошової реформи став називатися економічним дивом. У подальшому, коли з’ясувалося, що високі темпи зростання економіки збереглися протягом 1950-х і 1960-х рр., цей термін почав застосовуватися відносно до всієї епохи, а також стосовно інших країн, наприклад, Японії та Італії, де темпи зростання були навіть більш високими.   Джерело: Кашникова Т. В. История экономики: учебник / Т. В. Кашникова, Е. П. Костенко. – Ростов н/Д: Феникс, 2006. – 512 с.

На відміну від Німеччини, після Другої світової війни у зв’язку з економічними і політичними проблемами у Франції діє так звана "дирижистська модель економіки". Дана модель характеризувалася такими рисами: високий ступінь централізації прийняття рішень, державне фінансування відновлення потужностей у базових галузях промисловості, регламентування умов функціонування окремих сегментів економіки. У післявоєнні роки була проведена націоналізація енергетики, залізничного транспорту, низки промислових підприємств і банків, а також введення довгострокового планування (перший план – "план Монне" 1947 – 1950 рр.). Після закінчення відновлювального періоду та у міру створення "загального ринку" відроджується дія ринкового механізму. Після трьох десятиліть швидкого економічного зростання у другій половині 70-х рр. Франція стикається з економічними проблемами. У такій ситуації уряд приймає рішення про скасування етатизації економіки і розширення лібералізації господарських відносин (IV "план Р. Бара"). Але в травні 1981 р. до влади приходить уряд лівої більшості. Основними пунктами реформування лівого уряду були: значне збільшення державного сектору в промисловості і банківськsq сфері і розширення функцій демократичного планування. Однак через рік такої політики стало зрозуміло, що такі реформи не принесуть позитивних результатів, тому уряд вирішив перейти до консервативної моделі розвитку.

Після Другої світової війни економічні позиції Великої Британії були підірвані: країна втратила 375 тис. осіб та 25 млрд. фунтів стерлінгів. У цей період починається розпад основи економіки країни – британської імперії. Але Великій Британії вдалося зберегти досить сильні позиції в колоніях, також впливу країні додала успішно завершена ядерна програма. За планом Маршалла Великобританія отримала близько 2,5 млрд доларів, що сприяло структурній переорієнтації британської економіки, водночас посилило її залежність від США.

У 1945 р. до влади прийшли лейбористи, які започаткували соці­альні реформи і масштабну націоналізацію, що збільшило державні видатки, і в 1951 р. до влади знов прийшли консерватори на чолі з У. Чер­чілем. Їх політика не мала особливого успіху і в 1964 р. до влади повернувся лейбористський уряд. 1 січня 1973 р. Великобританія стала членом Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС).

У цей час у країні накопичуються численні економічні та соціальні проблеми, які лейбористський уряд вирішити не міг. 4 червня 1979 р. було сформовано уряд на чолі з Маргарет Тетчер. Під її керівництвом було розроблено та впроваджено систему державного регулювання економіки країни, яка отримала назву "тетчеризм".

Основними напрямками "тетчеризму" як політики можна вважати такі:

· жорсткі заходи у боротьбі з інфляцією (скорочено державні ви­трати, апарату, соціальних програм та соціального захисту);

· підтримка приватного підприємництва, ініціативи, введення непря­мого оподаткування;

· поетапна приватизація нафтової, авіакосмічної, суднобудівної та інших галузей промисловості;

· запровадження антипрофспілкових заходів (обмеження прав страй­куючих на пікетування, боротьба зі страйками, що були визнані незаконними, і т. д.).

Прем’єр-міністр М. Тетчер мала певні успіхи й у зовнішній політиці. У 1985 р. було укладено англо-ірландську угоду про Ольстер, згідно з якою Ірландія отримувала право брати участь в управлінні північною частиною острова. А у 1982 р. було успішно завершено конфлікт з Аргентиною навколо Фолклендських островів.

Заходи, запроваджені урядом Тетчер, привели до позитивних змін в економіці Великої Британії, але не знаходили підтримки серед виборців через свій непопулярний характер. Тому в 1990 р. Маргарет Тетчер подала у відставку. До влади прийшов уряд на чолі з Джоном Мейджором, що прагнув зберегти найкращі досягнення "тетчеризму", але ці інстру­менти вже не відповідали вимогам часу, і в 1997 р. вибори у Великій Британії знову виграли лейбористи.

В Японії після закінчення Другої світової війни влада в країні перейшла до американської окупаційної адміністрації на чолі з генералом Д. Макартуром. Збройні сили Японії було розпущено і це дозволило спрямовувати інвестиції на розвиток промисловості країни. Імпе­ратор залишився лише символом нації і реальної влади з того часу не мав.

У 1951 р. Японія визнала незалежність Кореї. Окупація основних островів архіпелагу силами американців тривала до 1952 р. У 1972 р. США передали Японії її колишні володіння на о. Окінава.

У 1956 р. прийнято декларацію СРСР та Японії про припинення війни, але мирний договір не підписано, тому що СРСР відмовився пере­давати Японії окуповані його військами чотири острови Курільської гряди та південну частину о. Сахалін. Наприкінці ХХ ст. Японія увійшла до ООН і з 1992 р. є учасником її миротворчих загонів.

Вступивши в післявійськовий період зі зруйнованою економікою, переживши тривале відновлення, Японія в 50 – 60-х рр. продемонструвала швидке зростання, за своїми темпами випереджаюче розвиток інших великих капіталістичних країн. Темпи зростання в Японії складали в період 1960 – 1973 рр. – 10,1 % на рік порівняно з 3,9 % у США, 4,5 % у ФРН, 3,1 % у Великій Британії, 5,6 % у Франції, 5,0 % в Італії в той же період. Таке порівняння дало змогу говорити про "японське економічне диво", основою якого став курс на переозброєння промисловості на базі найновіших досягнень науки та техніки, що у поєднанні з відданою та недорогою працею японських робітників дозволило створити одну з наймогутніших економік у світі.

Однак наприкінці ХХ ст. темпи зростання економіки Японії стали значно нижчими, що породило низку проблем, перш за все, соціального характеру. Тим не менш, японський бізнес у традиційному союзі з державою досить успішно розвивається і надалі. У 1980-ті рр. було започатковано чергову перебудову економіки на основі ресурсо- і працезберігаючих технологій.