Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб

Чинність нормативно-правових актів — це їх фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.
Чинність нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами: а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу (темпоральна чинність нормативно-правових актів); б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту; в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто у яких осіб на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.
Правила щодо темпоральної (часової) чинності нормативно-правових актів встановлюються законодавством. Дія нормативно-правового акту у часі зумовлена:
І. Моментом введення в дію (набрання юридичної сили). Нормативно-правові акти починають діяти: а) з часу, що зазначений у самому нормативно-правовому акті чи спеціально прийнятому акті; б) після 10 днів з моменту його опублікування; в) якщо нормативно-правовий акт не публікується, то з моменту одержання його виконавцями.
ІІ. Прямою, зворотною, переживаючою дією. Загалом, дія нормативно-правових актів у часі є:
- пряма дія, тобто акт поширюється на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та на факти, які виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати, проте тільки з моменту набрання ним чинності;
- переживаюча дія - виявляється у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на ті факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт. Так, у Законі України від 17 січня 2002 р. "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" (ст. 10 "Прикінцеві положення") зазначається: "Протягом одного календарного місяця з дня набрання чинності цим Законом суб'єкти господарювання, які були зареєстровані і здійснювали свою діяльність до набрання чинності цим Законом, здійснюють діяльність по виробництву, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, експорту, імпорту обладнання та сировини для їх виробництва у порядку, що діяв до дня набрання чинності цим Законом";
- зворотна дія виражена тоді, коли нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, але вже з моменту їхнього виникнення, тобто відбувається перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом;
Таким чином, пряму дію мають всі нормативно-правові акти, зворотну та преживаючу тільки у випадках, спеціально передбачених законом.
Так, зворотна дія — це ситуація, коли прийнятий закон поширює свою дію на правовідносини, які виникли до його прийняття, хоча за загальним правилом закон регулює відносини, які виникають після його прийняття (пряма дія).
Зворотна сила акта — це виняток з принципу необоротності дії закону. Згідно з цим принципом кожен (людина) має право бути вільним від дії законів, які були прийняті після настання юридичного факту, що викликав ситуацію, передбачену таким законом. Це, по суті, свобода від можливості зворотної дії закону у часі.
Зворотна дія — це можливість застосування нового закону до фактів, які хоч і виникли раніше, але розглядаються вже у період його дії.
Розглянемо такі ситуації: 1. Людина вчинила злочин; на момент розгляду справи у суді прийнято новий закон, що посилює покарання. За яким законом — старим чи новим — винна особа має притягатися до кримінальної відповідальності? 2. Людина вчинила злочин; після порушення кримінальної справи прийнято новий закон, що пом'якшує покарання. За яким законом — старим чи новим — винна особа має притягатися до відповідальності? 3. Вчинено діяння, яке не карається кримінальним законом; через декілька днів після цього прийнято закон, який встановлює за такого роду діяння кримінальну відповідальність. Чи підлягає цей закон застосуванню в даному разі?
При виникненні дилеми, тобто необхідності вибору закону — старого чи нового, або інакше кажучи, вирішенні проблеми про можливу зворотну силу, керуються певними правилами: якщо нормативний акт, прийнятий після вчинення правопорушення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то такий акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує відповідальність — то не має. Це правило має гуманістичну спрямованість. Воно зафіксо­ване в Міжнародному пакті про громадянські та політичні пра­ва, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 p., та відтворюється в кримінальних законах країн, які підписали цей міжнародний документ. У ст. 15 цього пакту, зокрема, закріплено: «...не може призначатися важче покаран­ня, ніж те, що підлягало застосуванню в момент вчинення кри­мінального злочину. Якщо після вчинення злочину законом вста­новлюється легше покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця».
Відповідно до Міжнародного пакту 1966 р. у ст. 58 Конститу­ції України 1996 p. закріплено: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ні­хто не може відповідати за діяння, які на момент їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення». Так, згідно зі ст.4 Кримінального Кодексу України злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час вчинення цього діяння — це загальне правило. Аналогічні положення щодо адміністративних проступків містить ст.8 Кодексу про адміністративні правопорушення України.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів положення ст. 58 Конституції України про зворотну силу поширюється лише на фізичних осіб. Що стосується інших випадків, то закон має зворотну силу за наявності спеціальної вказівки про це. Наприклад, при введенні в дію Цивільного кодексу УРСР, затвердженого в 1963 р., Указом Президії Верховної Ради було передбачено, що на правовідносини, які виникли до 1 січня 1964 р. (дата введення Кодексу в дію), але які не врегульовані діючим в момент їх виникнення законодавством (договори про відчуження майна з умовою довічного утримання, договори про сумісну діяльність, договори про безоплатне користування майном тощо), застосовуються правила ЦК УРСР 1963 р.
Таким чином, зовротна дія - це дія нормативного акту на такі відносини, що існували до його прийняття, за якої припускається, що новий нормативний акт існував на момент їх виникнення. І тоді нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли у часовому вимірі до набрання ним чинності: відбувається перегляд, коригування попередніх рішень вже за новим нормативно-правовим актом з моменту виникнення таких фактів.
Загальним є правило: закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Грома­дяни у своїх вчинках орієнтуються на чинні закони. Тому нові закони не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві. Винятки з нього правила допускаються: а) за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим його статтям) зворотної сили; б) у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили закону, який скасовує або пом'як­шує кримінальну та /або адміністративну відповідальність.

ІІІ. Момент припинення дії (втрати юридичної сили). Зупинення чинності нормативно-правового акта – це тимчасова «неостаточна» перерва його темпоральної дії, що зумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Її слід відрізняти від припинення чинності нормативно-правового акта, тобто остаточної втрати ним юридичної сили, що відбувається, зокрема, внаслідок скасування акта, офіційного визнання його незаконним, нечинним, перебігу строку, на який було передбачено чинність даного акта тощо. Нормативно-правові акти втрачають чинність в силу: а) закінчення терміну, на який видавався акт; б) скасування даного нормативно-правового акту іншим; в) зміни обставин, для врегулювання яких був призначений нормативно-правовий акт.
Таким чином, характеризуючи дію нормативно-правових актів у часі, важливо навчитися визначати момент набрання та припинення ними чинності, а також можливість зворотної дії у часі. За загальним правилом, Закони України та Укази Президента України набирають чинності через 10 днів з моменту опублікування, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України - з моменту їх прийняття, нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади – через 10 днів з моменту їх державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.
Проте можливі й інші варіанти набрання чинності нормативно-правовими актами. Так, термін може встановлюватися у самому нормативному акті. Якщо нормативний акт не публікується, він набирає чинності з моменту його одержання виконавцем.
При цьому, якщо у законодавстві є пряма вказівка щодо моменту набрання чинності нормативно-правових актів, (приміром, з певної календарної дати), і для позначення цього моменту вживаються вислови «після» або «з дня» чи «з моменту» (прийняття, опублікування, підписання тощо), то це, як правило означає: на наступний день (добу) після дня, коли мало місце прийняття, підписання, опублікування акта.
Нормативно-правові акти втрачають чинність внаслідок закінчення терміну, протягом якого передбачалась його дія, прямого скасування або фактичного скасування іншим актом.Зокрема,Закони України втрачають дію: після закінчення строку, на який вони були ухвалені; у разі зміни обставин, на які вони були розраховані; у разі прямого скасування даного зако­ну іншим законом або спеціально призначеним актом (в Украї­ні закон може бути скасований рішенням Конституційного Суду у разі визнання його невідповідності Конституції України); у разі фактичного скасування, коли ухвалений новий закон з того самого питання, а старий формально не скасований.
Просторова (територіальна) чинність нормативно-правових актів характеризується обсягом того фізичного простору, в межах якого поширюється обов’язковість юридичних норм, які в них закріплені. Дія нормативно-правового акту у просторі — це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.
В системі нормативно-правових актів виділяють такі, які поширюють свою дію на усю територію держави (загальнодержавні), тобто - територію держави, обмежену кордонами, а також територію її посольств, консульств, торговельних представництв, місій за кордоном, територію літаків, які знаходяться за межами держави, територію торгових кораблів у відкритому морі (океані), військових кораблів, що перебувають за кордоном; при цьому існують і такі нормативно-правові акти, які діють лише на відповідній частині її території (регіональні, місцеві, локальні).
Нормативно-правові акти України поширюються на терито­рію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Респуб­ліки Крим — на власну територію в межах повноважень, визна­чених Конституцією України і Конституцією Автономної Рес­публіки Крим.
Таким чином, дія нормативно-правового акта у просторі може бути терито­ріальною і екстериторіальною.
Під територією держави розуміється її: суходольний простір — земна територія; водний простір — внутрішні води усередині державних меж і територіальні води в межах 12 морських миль; повітряний простір над державними межами — на висоті до 35 кілометрів; надра; військові і торговельні судна у відкритому морі; повітряні кораблі, що знаходяться в польоті за межами України; космічні об'єкти під прапором і гербом держави; трубопроводи; підводні кабелі і нафтові морські вишки; території дипломатичних представництв і консульств за кордоном.
Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюєть­ся міжнародними договорами і передбачає поширення законо­давства даної держави за межами її території. Вона відома як право екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташова­ні або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національ­ній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави.
Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її те­риторії, але розглядаються як частина території держави прапо­ра або пізнавальних знаків. Право екстериторіальності завжди використовувалося для обгрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів — особ­ливих прав і привілеїв, якими наділяються дипломати і члени їх сімей.
Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається підлеглістю осіб вимогам нормативно-правових актів. Чинність нормативно-правових актів за колом осіб безпосередньо пов’язана з їх часовою та територіальною чинністю: адже будь-який суб’єкт, перебуваючи на певній території, діє у певному часі. За загальним правилом, чинність законодавства держави поширюється на всіх осіб, які перебувають на її території та на усіх громадян даної держави, які перебувають за кордоном.
Проте є і деякі виключення із цього загального правила. По-перше, є нормативно-правові акти спеціального характеру, які адресуються лише певним категоріям суб’єктів (студентам, пенсіонерам, державним органам, політичним партіям тощо). По-друге, на території держави є певні категорії осіб, на яких деякі її правові норми не поширюють свою дію. Так, іноземні громадяни і особи без громадянства прирівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винят­ками. Їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах (ст. 24 Закону України від 1 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» та ін.).
Крім того, окремі іноземні громадяни мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні і консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі юридичних угод. Законодавство України про кримінальну відповідальність не поширюється на відповідальних працівників зарубіжних посольств, консульств, представництв, на глав держав та урядів, що перебувають в Україні з офіційним візитом тощо.
Так, працівники дипломатичних представництв мають дип­ломатичні імунітети (виключення із сфери дії юрисдикції країни перебування; незастосування до них засобів примусу, санк­цій, передбачених національним правом) і дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканними. Вони звільняються від кримінальної, адмініс­тративної, цивільної і будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування щодо службової діяль­ності. Мають фіскальний (податковий) імунітет, а також право на безмитне провезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна об'явити персоною нон-гра-та, але до них не можуть бути застосовані заходи відповідально­сті та інші заходи державного примусу