Праворозуміння – це наукова категорія, яка відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, що спрямована на пізнання його сутності, опанування права як цілісного суспільного феномена.
Юридичне право – це об’єктивне, позитивне право; «офіційна, загальнообов’язкова, юридична форма нормативного визнання відповідної міри свободи», забезпеченої державним примусом; це система юридичних, загальнообов`язкових, формально визначених, гарантованих державою правил поведінки, які встановлюють права, обов`язки та відповідальність учасників правовідносин і спрямовані на врегулювання та охорону найважливіших суспільних відносин з метою узгодження різних соціальних інтересів
Принципи права - це вихідні засади, які характеризують зміст права та визначають спрямованість правового регулювання. Правові аксіомияк принципи права – це такі правові положення, які сприймаються без доведення (незнання законів не звільняє від відповідальності та ін.); правові презумпції як принципи права – це правові припущення (презумпція невинуватості: ніхто не може бути визнаним винним у здійсненні злочину, а також притягнутий до кримінальної відповідальності інакше як за вироком суду).
Принципи права поділяють на:
- загальні принципи права – вихідні засади, що дозволяють не лише визначати спрямованість правового регулювання в цілому, а й врегульовувати відносини за наявності правових прогалин (аналогія права). У загальних принципах права втілюються загальнолюдські цінності. Тому їх визначають як загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права. До загальних принципів належать принципи гуманізму, демократизму, справедливості, свободи, рівноправності та інші.
- спеціально-юридичні – вихідні засади, що поширюють свою дію на систему права; в залежності від сфери поширення дії на систему права принципи права поділяють: загальноправові – своєрідна система координат, у рамках якої розвивається система права, і одночасно вектор, що визначає напрямок її розвитку; належать до всіх галузей права (єдність прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, гарантованість прав і свобод громадян, принцип відповідальності за вину, принцип законності, поділу права на публічне і приватне, поєднання стабільності і динамізму тощо); міжгалезуві – принципи, властиві кільком спорідненим галузям права (наприклад, принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду – в кримінально-процесуальному праві та цивільно-процесуальному праві; принципи свободи економічної діяльності, свободи договору – у господарському праві та банківському праві); галузеві – принципи, властиві конкретній галузі права (наприклад, принцип рівності сторін у майнових відносинах – у цивільному праві); принципи інститутів права – принципи, властиві інститутам права; (наприклад, принцип колегіальності роботи представницьких органів властивий інституту представницьких органів держави та місцевого самоврядування).
Правовий вплив і правове регулювання співвідносяться як ціле і його частина. Правовий вплив - це нормативний, психологічний, ідеологічний вплив права на почуття, свідомість та дії суб’єктів; це категорія, що характеризує шляхи, форми і способи впливу права на суспільні відносини; це реалізація правових принципів, настанов, заборон, приписів і норм в суспільному житті, діяльності держави, її органів, громадських об’єднань і громадян; правове регулювання є однією із форм правового впливу і співвідноситься з останнім як частина і ціле. Існування різних форм правового впливу дозволяє більш чітко розрізняти власне юридичний вплив права (правове регулювання) і неюридичний (інформаційний та орієнтирний) Напрям правового впливу – найбільш суттєвий компонент функції права, він є свого роду відповіддю на потреби суспільного розвитку, результатом законодавчої політики, що концентрує потреби і трансформує їх у позитивне право.
Функції права – напрями впливу права на суспільні відносини; система функцій права включає: соціальні функції права (економічна, політична, виховна та ін.), спеціальні функції юридичного права як системи норм права (загальні, міжгалузеві, галузеві, інститутів права, норм права)
Правова політика – науково – обгрунтована програма заходів, ідей, цілей, методів, які реалізуються в сфері дії права та шляхом права, що сприяє розумному проведенню державної політики; особлива форма вираження державної політики, закріплення і здійснення політичного курсу країни
| Таблиця 10.1.
|
| Право як складний суспільний феномен виявляє свій зміст у трьох вимірах існування правової дійсності
|
| Три виміри правової дійсності
| Їх зміст
| Підходи до розкриття їх змісту
|
| Перший вимір - правові ідеї, ідеали
| Уявлення про походження та сутність права.
| Ідеологічний
|
| Другий вимір- юридичне право
| Правові норми та принципи, які оформлюються у відповідні юридичні джерела.
| Юридичний
|
| Третій вимір- правопорядок
| Правові відносини, що утворюються в результаті правового регулювання.
| Соціологічний
|
В залежності від того, що вважається джерелом правоутворення (природні права людини, «народне правове переконання», держава), виділяють відповідно наступні школи права - природно-правову, історичну, позитивістську:
| Таблиця 10.2.
|
| Концепції праворозуміння
| Їх зміст
|
| Природно-правова
| Як один із напрямків політико-правової думки сформувалася у період буржуазних революцій; її видатними представниками були Вольтер, Ш.-Л.Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Дені Дідро, Поль-Анрі Гольбах, Клод-Адріан Гельвецій, Джамбатіста Віко та ін. Прихильники цієї теорії вважали, що природне право (як сума природних, невідчужуваних прав людини – на життя, свободу, рівність тощо) є первинним стосовно позитивного права (законів, які приймаються державою);
|
| Історична
| Ця школа сформувалася у першій третині ХІХ ст. в Німеччині під впливом ідей Ф.Савіньї та Г.Пухта; їхні погляди були реакцією на ідеї природно-правової доктрини і Великої Французької революції, що на той момент вже зазнала поразки. Історична школа заперечувала можливість існування єдиного для всіх народів права і виходила з того, що у кожного народу в конкретних історичних умовах право виникає «без свідомо», спонтанно тощо; а, отже, за цією концепцією, «народне правове переконання» виявляє свої особливі національні риси, виступаючи на історичну арену; при цьому норми права можуть витікати із цього «переконання» подвійним чином: безпосередньо у формі звичаїв і безпосередньо через законодавця; звичайно, закони теж відображають народну правосвідомість, як і звичаєве право, але та обставина, що законодавчі норми «відпрацьовувалися» законодавцем, зменшувала в очах представників історичної школи цінність цієї форми права в порівнянні із звичаєвим правом.
|
| Позитивістська
| Ця теорія сформувалась у другій половині ХІХ ст. як опозиційна по відношенню до природно-правової концепції; її представниками були Дж.Остін, О.Конт, Г.Шершеневич та ін. На відміну від природно-правової теорії, позитивістська школа вводить поняття «суб’єктивне право» як таке, що походить від права «об’єктивного», (встановленого чи санкціонованого державою); держава делегує суб’єктивні права і встановлює юридичні обов’язки в нормах права, а, отже, саме держава є джерелом права.
|
2) в залежності від того, який вимір правової дійсності береться за «основу права» (емоції людей, норма права, правовідносини) виділяють відповідно - психологічну, нормативістську, соціологічну школи права.
| Таблиця 10.3.
|
| Концепції право- розуміння
| Їх зміст
|
| Психо- логічна
| Бере свої витоки ще у часи Стародавнього світу; у сучасний період продовжує свій рух на початку ХХ ст. у Німеччині (Г.Ф.Кнапп), Франції (Г.Тард) та Росії (Л.Петражицький). Її представники розрізняли позитивне право, що офіційно існує як закони у державі, та «інтуїтивне», психічне право, витоки якого містяться у психіці людей та складаються з імперативно-атрибутивних емоцій (як двосторонніх емоцій, за якими переживання однією особою обов’язку стосовно іншої особи поєднується з переживанням останньою права вимагати виконання вказаного обов’язку); з таких емоцій і складається «інтуїтивне право», яке, на думку Л.Петражицького, є засобом регулювання сімейних, спадкових та інших відносин, котрі постійно виникають у життєдіяльності людей;
|
| Норма-тивістська
| Позитивістська юриспруденція на початку ХХ ст. знайшла свій розвиток у нормативізмі, так званій «чистій теорії права» австрійського юриста Г. Кельзена; на його думку, право слід розглядати виключно як «систему норм» і при цьому «не слід перейматись» дослідженням причин виникнення права та осмисленням його сутності. Нормативізм вбачає витоки права у ієрархічній системі норм, на вершині якої знаходиться «головна норма»; при цьому кожна норма, яка стоїть нижче за іншу, від неї і витікає; саме тому за цією концепцією юридична наука має займатися дослідженням чинних норм з використанням інструментів формальної логіки; Таким чином, нормативізм, взагалі, не визнає природне право, заперечує обумовленість права потребами суспільного розвитку, ігнорує природні і моральні засади у праві, значення правосвідомості в правотворчості тощо, тобто абсолютизує державний вплив на право;
|
| Соціо- логічна
| Її представники – Р. Ієрінг, Є.Ерліх, Р.Паунд, Д.Френк, С.Муромцев та ін. – розглядали право як суто емпіричне явище, оскільки, на їх думку, право слід шукати не у юридичній нормі, а у його реальному втіленні людьми на практиці; це «живе право» протиставляється «праву, що існує у параграфах та статтях законів». Звідси висувається на перше місце постать судді як правотворця (Е. Эрліх, Р. Паунд, К. Левеллін та ін.). Таким чином, з точки зору цієї концепції, право – це лише те, що отримало втілення у реальних правовідносинах, у соціальній взаємодії суб’єктів, тобто визнається значима роль волевиявлення людей у формуванні права.
|
| Таблиця 10.4.
|
| Функції права
|
| Соціальні функції права
| Спеціальні функції права
|
| В них виявляється загальносоціальне призначення права Головні соціальні функції - економічна, політична, виховна
| В них виявляється спеціальне призначення права Головні спеціальні функції - регулятивна та охоронна
|
| Таблиця 10.5.
|
| Право і політика в умовах демократичної держави соціально-правової орієнтації
|
| Спільні риси політики і права
| Відмінні риси політики і права
|
| - зміст політики і права зумовлюється єдиною системою національно-культурних, економічних, ідеологічних, релігійних чинників, а також факторами природно-географічного середовища, кліматичними умовами, демографічними процесами тощо.
| - різні соціальні пріоритети; у політичній системі пріоритетами виступає боротьба за лідерство певної політичної сили; водночас у правовій системі домінує відображення і захист загально соціальних інтересів та загальнолюдських цінностей; - різні предмети регулювання; політичні норми обов’язкові лише для суб’єктів політичних відносин; норми права як типовий регулятор однотипних ситуацій поширюють свою дію, як правило, на усіх індивідуальних та колективних суб’єктів правовідносин, в тому числі і на політичних суб’єктів.
|
| Таблиця 10.6.
|
| Правова політика - як особлива форма вираження політики держави – це комплекс цілей, програм та засобів юридичної легітимації закріплення та здійснення політичного курсу держави.
|
|
Головним організатором і координатором правової політики є держава в особі її органів; у літературі вказується на те, що саме Міністерство юстиції має бути головним генератором і координатором правової політики держави, що відповідає практиці розвинутих країн світу. Зміст правової політики включає: стратегію законодавства, конституційне будівництво, судово-правову реформу, зміцнення законності та правопорядку тощо
|
| Принципи правової політики: соціальна обумовленість, пріоритетність прав людини, наукова обгрунтованість, легітимність, демократизм, гуманність, справедливість, гласність та ін.
| Пріоритети правової політики – як її першочергові завдання на сучасному етапі та у найближчій перспективі – це конституційна реформа, посилення захисту і гарантій прав людини, приведення законодавства у відповідність до міжнародних стандартів, вироблення ефективних антикорупційних заходів тощо
|
| Таблиця 10.7.
|
| Взаємозв’язок економіки і права
|
| Взаємозв’язок економіки і права, передусім, виявляється у тому, що, з одного боку, економічні (виробничі) відносини опосередковано впливають на формування та розвиток системи права і законодавства через потреби та інтереси людини, соціальних груп, спільнот. З іншого боку, юридичне право, визначаючи та опосередковуючи економічні інститути та процеси, стимулює економічний розвиток, забезпечує його відтворення, прискорює або гальмує економічний процес. Такий вплив права, насамперед, здійснюється через законодавство — систему нормативно-правових актів, що існують у державі. Зокрема, протягом тривалого часу діяльність суб'єктів малого підприємництва стримувалася досить складною системою оподаткування, обліку і звітності. Після введення спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва тільки за перші два роки їх кількість зросла в сім разів і досягла понад мільйона осіб, а сплата єдиного податку збільшилася в декілька разів порівняно з попередніми роками. Тобто економічні відносини дістали додатковий імпульс внаслідок усунення причин їх штучного стримування.
|
