Нормативно-правовий акт як основна форма права в Україні: поняття та види

У сучасний період нормативно-правові акти поширені навіть в тих правових системах, де завжди пріоритетні позиції займали інші форми права. Так, у Великобританії, (де головним юридичним джерелом тривалий час визнавався судовий прецедент), на сьогодні до головних форм права, крім прецедентів, відносять статути (законодавчі акти парламенту) та акти делегованого законодавства, (які видаються органами виконавчої влади). Подібні тенденції відбуваються і в мусульманській правовій системі, де процеси «вестернізації» супроводжуються, проведенням відповідних правових реформ і, в тому числі - кодифікації законодавства.
Значущість нормативно-правових актів, як форм права, у сучасний період зростає, передусім, завдяки їх головним особливостям.
Найважливішою юридичною особливістю нормативно-правових актів у державах демократичної, соціально-правової орієнтації є особливий склад суб’єктів, які наділені правом їх прийняття. Нормативно-правові акти є волевиявленням всього народу, представницьких органів державної влади, місцевого самоврядування та інших компетентних суб’єктів держави і суспільства.
Своєрідність суб’єктного складу прийняття нормативно-правових актів, зумовлює також особливості порядку прийняття, опублікування, набрання чинності нормативно-правових актів та їх дії у часі, просторі та за колом осіб. Прийняття нормативно-правових актів здійснюється у відповідному встановленому законодавством порядку (нормотворча процедура). Зокрема, порядок прийняття Законів України закріплено в Конституції України та у Законі України «Про Регламент Верховної Ради України» від від 10.02.2010 р.
Нормативно-правові акти опубліковуються у спеціальних виданнях. Це ще одна їх характерна їх особливість. Згідно з вимогами Указу Президента від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» закони, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п’ятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Такими офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур'єр» та ін.. Наявність таких офіційних видань дозволяє оперативно доводити зміст нормативно-правового акту до відома населення.
Однією із найважливіших особливостей нормативно-правових актів є їх особливий державний облік. Так, в Україні усі нормативно-правові акти підлягають включенню їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів, що був запроваджений на виконання Указу Президента України від від 27.06.96 р. «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» з метою забезпечення єдиних принципів ідентифікації нормативних актів, державного обліку, створення фонду цих актів, підтримання їх у контрольному стані, доступності, гласності правової інформації. До реєстру включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, зареєстровані в Міністерстві юстиції України, нормативні акти Національного банку України.
Ця форма права пов'язана із наданням юридичному праву чітко вираженої загальності та формально-визначеності. Нормативно-правові акти найбільш чітко, повно і однозначно формулюють права і обов'язки суб'єктів суспільного та державного життя, що створює умови для адекватного (належного) і однакового розуміння норм права. Як офіційні загальнообов’язкові документи, вони містять загальні норми права, спрямовані на регулювання типових ситуацій і їх дія не вичерпується одноразовим застосуванням.
У зв’язку з цим нормативно-правові акти надають великі можливості державі регулювати найбільш важливі суспільні відносини, і, врешті-решт, можливість боротися проти застарілих суспільних тенденцій. Тому поширеність такого юридичного джерела як нормативно-правовий акт пояснюється незаперечними його перевагами досягати бажаних результатів правового регулювання шляхом цілеспрямованої, раціонально продуманої нормотворчої діяльності відповідних суб’єктів юридичного нормотворення.
Однією із невід’ємних ознак нормативно-правових актів є їх структурний характер. Так, кожен нормативно-правовий акт може складатись із частин, розділів, статей, параграфів, пунктів, підпунктів тощо. У кожному акті визначається його назва, дата, місце, суб'єкт прийняття, підпис уповноваженої посадової особи, реєстраційний номер тощо.
Як первинні складові системи законодавства, нормативно-правові акти володіють юридичною силою. Традиційним у теорії держави і права є визначення юридичної сили як властивості, що виражає підпорядкованість нормативно-правових актів.
Юридична сила як основна юридична властивість нормативно-правових актів діяти та породжувати правові наслідки (виникнення, зміну, припинення правовідносин) має два аспекти: співвідношення нормативно-правових актів між собою (вертикальне і горизонтальне) та обов’язковість їх виконання (чинність у часі, у просторі та за колом осіб). З точки зору співвідношення встановлюється ієрархія, тобто чітка система підпорядкованості правових актів. Це означає, що кожний акт займає своє місце у загальній системі правових актів. Таке розташування останніх залежить від місця органів державної влади, які їх видали, у системі органів державної влади та наданих їм повноважень. За юридичною силою нормативно-правові акти поділяють на: закони і підзаконні правові акти.
З метою опанування змісту нормативно-правових актів, їх класифікують за багатьма критеріями (Таблиця 11.1.).
Так, законодавчі акти – це акти вищої юридичної сили. Водночас і в системі законодавчих актів існує їх певна ієрархічна підпорядкованість.
Конституційні закони - закони, які вносять певні зміни і доповнення до тексту Конституції. Як і Конституція (Основний Закон) вони мають ускладнений, порівняно з іншими законами, порядок прийняття. І тому мають вищу, порівняно з іншими законами, юридичну силу.
Своєю чергою, органічні закони - це закони на необхідність існування яких прямо вказує Конституція. Зокрема, у ст. 135 Конституції України закріплено, що Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України. У зв’язку з цим Конституція Автономної Республіки Крим – це органічний закон.
Особливої ваги набувають закони, прийняті шляхом референдумів. Закони, інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до законодавчих актів Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, вищих виконавчих і розпорядчих органів державної влади Республіки Крим, підзаконних актів міністерств і відомств України та Республіки Крим, рішень місцевих Рад.
Закони, інші рішення, що прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише у порядку, передбаченому законом.
Зокрема, предметом всеукраїнського референдуму може бути: затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень; прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень; прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів.
Юридична сила законів виявляється, передусім, у тому, що усі інші нормативно-правові акти мають видаватися відповідно до їх вимог.І тому підзаконний нормативно-правовий акт визначається як офіційний юридичний документ, прийнятий компетентними суб’єктами нормотворчої діяльності на підставі законів і на їх виконання.
В системі ієрархічної підпорядкованості підзаконні нормативно-правові акти знаходяться на нижчому рівні по відношенню до законодавчих актів. Тобто у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону.
За юридичною силою у системі ієрархічного підпорядкування підзаконних нормативно-правових актів виділяють Укази Президента України, Постанови Уряду України, постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, накази, інструкції, положення міністерств, державних комітетів, інших центральних органів державної виконавчої влади, рішення місцевих державних адміністрацій, рішення органів місцевого самоврядування, локальні нормативно-правові акти тощо.
Виділяючи переваги нормативно-правових актів, передусім, слід відзначити їх систематизованість та взаємоузгодженість, оскільки у сукупності ці юридичні джерела являють собою певним чином ієрархічно структуровану систему законодавства, яка спрямована на регулювання та охорону найбільш важливих суспільних відносин у різних сферах суспільної життєдіяльності.
Серед негативних ознак нормативно-правових актів визначають їх недостатньо гнучкий характер, досить поширений колізійний характер в системі нормативно-правових актів тощо. Нормативно-правовий акт є консервативним за характером та має ускладнений порядок внесення змін і доповнень, а також підлягає тлумаченню у випадках нечіткості змісту, що не дає змоги уникнути його неправильного роз'яснення