Правова сім`я - сукупність національних правових систем в межах одного типу права, що об`єднані спільністю історичного, ідеологічного (включаючи релігію) шляху його формування, структури джерел, провідних галузей та правових інститутів, юридичної культури та мислення, а також правозастосування.
Порівняльне правознавство – один із напрямків у межах загальної теорії, метою якого є встановлення співвідношення і взаємовпливу спільного і відмінного у правових явищах як в історичному, так і в географічному вимірах; необхідність правової і пов’язаної з нею політичної інтеграції європейських країн має свою історію; космополітична ідея єдиної юридичної організації для європейського світу – єдинодержавності – висувалася ще Фомою Аквінським, Августином, Данте; у новітній період першим запропонував міжнародну уніфікацію галузей права на основі всеосяжного порівняльно-правового дослідження англійський правознавець Леон Леві, який порівняв торговельне право 58 країн з торговельним правом Англії; сьогодні дедалі більше актуалізується заклик Дженкса У. «утворити із загальних елементів тих правових систем, які все ще перебувають у процесі розвитку, універсальний правовий порядок». Якщо на пострадянському просторі компаративістика сприймається як західна екзотика, вишукана арабеска модерністської правової думки, то в європейських університетах ця дисципліна викладається вже близько 250 років. 1772 року маркіз де Помбаль видав спеціальні нові Статути університету в Коїмбрі, які встановлювали, що з цього часу викладання має вестися не на базі римського права, а повинно ґрунтуватися на порівняльному праві і принципах, які визнають усі цивілізовані народи
Сунна — збірник переказів (хадісів), у яких йдеться про життя пророка Мухаммеда, розповідається про його вчинки та наводяться висловлювання, що є свого роду дороговказом у житті для віруючого. І тільки близько 500 хадісів можуть бути віднесеними до норм — правил поведінки в правовому розумінні.
Іслам (в перекладі з арабської - „покірність”) – морально-релігійна система цінностей, викладена у Корані; в основі ісламу є ідея єдиного Бога (Аллаха), влада якого – безмежна, у зв`язку з цим вчення Корану є незмінним, завершеним, його положення – імперативними, а людська спільнота має виконувати принципи права, встановлені Богом, і не вправі їх змінити; в УІІ-УІІІ ст.ст., виконуючи приписи Корану щодо ведення війни з невірними до поки не скінчиться неспокій і пригноблення, не утвердяться по всій землі віра в Бога, поборники цієї релігії завоювали Сірію, Палестину, Ірак, Іран, Єгипет, Іспанію, Вірменію, Грузію, утворивши арабський халіфат; в ісламі сформувалось декілька течій, основні серед яких суннізм та шиїзм.
Іджма (доктрина мусульманського права) — це єдина думка, якої досягли вчені всіх або ж однієї юридичної школи з питань ісламу і обов'язків правовірних. Звернувшись до Корану та сунни, мусульманські судді (каді) не завжди могли пристосувати їх положення до розгляду конкретних справ. Тому, починаючи з VIII століття» функцію тлумачення перших двох джерел почали здійснювати правові школи тлумачення, що зробило правову доктрину провідним джерелом права. При цьому судді втратили право прямо посилатися на Коран та сунну, а були зобов'язані застосовувати норми в інтерпретації певної правової школи тлумачення.
Кійас (метод міркування за аналогією) — застосування положень, сформульованих у Корані, сунні та іджмі, для розгляду подібних та аналогічних випадків
| Таблиця 12.1
|
| Правова система (у вузькому розумінні цього поняття) – сукупність юридичних засобів, які у тій чи іншій державі певним чином взаємопов’язані між собою, мають відповідну мету, і за допомогою яких відбувається регулювання суспільних відносин. Правова система(у широкому розумінні цього поняття) –це цілісний комплекс усіх правових і юридичних явищ, які у тій чи іншій державно-упорядженій соціальній системі, зумовлені об’єктивними закономірностями її розвитку,певним чином взаємопов’язані між собою, мають відповідну мету, специфічну структурну побудову, характеризуються особливостями її становлення, функціонування та розвитку, та відображають її духовно-культурну, соціально-економічну і політичну своєрідність.
|
| Структура правової системи(у широкому розумінні) включає: суб’єкти права, правову ідеологію, правосвідомість, юридичні доктрини, правову культуру, систему права, систему законодавства, механізм право реалізації, правозастосовчу діяльність, систему органів, інститутів та установ, за допомогою яких здійснюється правотворча, правозастосовча та правоохоронна діяльність; правовідносини; право в суб’єктивному значенні, правові гарантії (юридична відповідальність тощо), юридичну практику механізм правового регулювання; законність і правопорядок; системні зв’язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи, інші правові явища (правосуб’єктність, тощо), які утворюють інфраструктуру правової системи.
|
| Таблиця 12.2.
|
| Функції правової системи:
|
| Комунікативна
| Забезпечує взаємодію усіх елементів і підсистем в межах національної правової системи та сприяє її взаємозв’язкам з іншими правовими системами в межах міжнародної правової системи;
|
| Регулятивна
| Виявляє себе у формуванні відповідних загальнообов’язкових моделей правової поведінки;
|
| Охоронна
| Виявляє себе у охороні соціально значимих суспільних відносин шляхом застосування як превентивних заходів, так і шляхом – каральних заходів;
|
| Ідеологічна
| Виявляє себе у забезпеченні учасників правовідносин інформацією про відповідні загальнообов’язкові моделі правової поведінки шляхом їх «включення» у правосвідомість на її різних рівнях.
|
| Таблиця 12.3.
|
| Критерії типології правових систем світу:
|
- Спорідненість генезису правових систем (історичних передумов виникнення і подальшої еволюції, в тому числі особливостей розвитку ідеальних і матеріальних джерел права);
- Спорідненість логіки правового мислення;
- Спорідненість правничої термінології, юридичних категорій тощо;
- Спорідненість основних юридичних джерел права;
- Спорідненість механізму правового регулювання;
- Структурна подібність;
- Спорідненість принципів регулювання суспільних відносин.
|
| Таблиця 12.4
|
| ОСНОВНІ СУЧАСНІ ПРАВОВІ СІМ`Ї СВІТУ
|
| КОНТИНЕНТАЛЬНА:
1. Органічний зв`язок з римським правом. 2. Особлива значимість нормативного акту в системі джерел права; 3. Яскраво виражений поділ права на публічне та приватне
|
| АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКА:
1. Існування „загального права”, яке за своєю природою та змістом є „правом суддів” 2. Особливо значиме місце серед форм права займає судовий прецедент; 3. Високий рівень незалежності судової влади;
|
| МУСУЛЬМАНСЬКА:
1. Нерозривний зв`язок з релігією Ісламу; 2. Особливо значиме місце серед форм права займає правова доктрина 3. Тенденції „вестернізації” – запозичення певних норм та принципів з інших правових.сімей
|
| ТРАДИЦІЙНОГО ПРАВА:
1. В основі системи джерел права домінує правовий звичай, специфічною рисою якого є тісний зв`язок з релігійними нормами та родовими культами;. 2. Це дуалістичне право в силу наявності елементів європейського і звичаєвого права, його існування у формі писемного і не писемного права, звичаю та релігійного закону.
|
