Теорії походження держави та права

В різні часи, за різних соціально-економічних, політичних умов, існували і відповідні підходи та концепції до розуміння сутності держави (Таблиця 5.2). І це як-раз прояв об`єктивного та закономірного процесу пізнання та вивчення природи держави, оскільки всі ці різні за своїм характером та змістом підходи і світоглядні уявлення свідчать про те, що державу, як і суспільство, не можна розглядати лише як результат впливу якогось одного особливого чинника (наприклад, класового). Кожній країні світу притаманний виключно свій, власний шлях становлення та розвитку державності, що проходить під впливом багатьох факторів (економічних, територіально-географічних, геополітичних, культурних, національно-ментальних, ідеологічних та ін.).
Держава – це досить складне й багатоаспектне соціально-історичне та політичне явище, яке діалектично розвивається разом із поступом людського суспільства, самої людини, прогресом науки. Ненауково виваженим є пояснення причин виникнення держави, зокрема, виключно економічними інтересами пануючого класу тощо. Це прояв однобічного підходу, що є спробою дати визначення держави з вузькокласових, вузькогрупових позицій, роз`яснюючи її зміст як панування якогось одного класу – рабовласників, феодалів, буржуазії тощо. Зокрема, у радянський період основною теорією походження держави і права визнавалася марксистська (соціально-економічна, класова) теорія. Цятеоріявиникла в середині ХІХ ст. і була обґрунтована у праці Ф.Енгельса „Походження сім’ї, приватної власності та держави”. Її головні засади викладені також в працях К.Маркса (1818—1883) і Ф.Енгельса (1820—1895) „Німецька ідеологія”, „Маніфест комуністичної партії”, і у подальшому були розвинуті у працях В.Леніна (Ульянова)(1870—1924) «Держава і революція», «Пролетарська революція і ренегат Каутський» та ін. Серед головних причин виникнення держави вони виділяли виникнення приватної власності, що призвело до розколу суспільства і появі антагоністичних класів з протилежними інтересами; все це із серцевини підірвало родове суспільство.
Таким чином, ця теорія грунтується на тезі про пріоритет саме соціально-економічних та класових чинників в процесі виникнення держави і юридичного права. «...Матеріальне життя індивідів, аж ніяк не залежне просто від їх «волі»... Ці дійсні відносини не створені державною владою, а навпаки, самі вони – формуюча її сила. Крім того, що пануючі за даних відносин індивіди мають конституювати свою силу у вигляді держави, вони повинні надати своїй волі, зумовленій цими відносинами, загального вираження у вигляді державної волі, у вигляді закону...».
Звідси марксисти визначали державу як результат, передусім, соціально-економічних процесів розвитку суспільства. Державна влада виражає інтереси лише однієї частини населення – економічно пануючого класу, який відповідно перетворюється на політично пануючий клас, а право – це ніщо інше, як воля економічно пануючого класу, возведена у закон. Держава виникає як знаряддя в руках заможних класів з метою утримання в покорі незаможних прошарків. Ця роль держави забезпечується створенням спеціальних органів примусу (армії, поліції, суду, тюрем і т.д.).
К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін були переконані у тому, що виникнення держави відбувається в результаті природного, об’єктивного розвитку суспільства, пов’язаного з розпадом родового ладу, появою приватної власності і соціальним розшаруванням суспільства за майновою ознакою (з виникненням заможних та незаможних), інтереси яких почали суперечити один одному. В цих нових економічних умовах родоплемінна організація виявилася нездатною управляти суспільством; тому з’явилася потреба у владному органі, здатному забезпечити перевагу інтересів одних членів суспільства на противагу інтересам інших.
Держава започатковується на останній фазі родового ладу і розвивається впродовж тривалого історичного періоду.
Основною умовою її утвердження, на думку марксистів, була поява додаткового суспільного продукту (внаслідок вдосконалення продуктивних сил і виробничих відносин, виникнення майнової нерівності, розподілу праці, а також класів). Внаслідок цих процесів діяльність у сфері управління суспільством поступово трансформується у відносно самостійну функцію, яку здійснює пануючий клас. Цей клас (в антагоністичному суспільстві) за допомогою державного апарату („державної машини”) та завдяки володінню засобами виробництва тримає в покорі усі інші класи і верстви населення.
Основоположники марксизму вважали, що за комуністичного ладу держава поступиться місцем комуністичному суспільному самоврядуванню, тобто держава – явище тимчасове і припинить своє існування з відмиранням класових протиріч. «На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають у протиріччя із існуючими виробничими відносинами, або – що є тільки юридичним вираженням останніх – з відносинами власності, всередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх пута. Тоді настає епоха соціальної революції. Із зміною економічної основи більш або менш швидко відбувається переворот в усій величезній надбудові…Як про окрему людину не можна судити на підставі того, що сама вона про себе думає, так само не можна судити про подібну епоху перевороту по її свідомості. Навпаки цю свідомість треба пояснити із суперечностей матеріального життя, із існуючого конфлікту між суспільними продуктивними силами і виробничими відносинами».
Соціально-економічна теорія, безперечно, має «раціональне зерно», оскільки вона висвітлює значущість соціально-економічних чинників серед головних причин виникнення та розвитку держави та права. «Історичний досвід засвідчує, що головні причини виникнення та розвитку держави знаходяться не у сфері моралі або релігії. Вони знаходяться у сфері економіки і в соціальній сфері життя людей.
Проте надмірний акцент на ролі соціально-економічних чинників в процесі виникнення держави призвів прихильників цієї теорії до деяких обмежених висновків. Насамперед, це стосується недооцінки духовного фактора, який відіграє надзвичайно важливу роль у процесі формування держави.
Ф. Енгельс у своїй праці «Походження сім’ї, приватної власності і держави» піддав критиці духовні фактори впливу на процес виникнення держави і права, вказуючи: «Держава не є … «дійсність моральної ідеї», «образ і дійсність розуму», як твердить Гегель. Держава є продукт суспільства на певному ступені розвитку; держава є визнання, що це суспільство заплуталося в нерозв’язну суперечність із самим собою, розкололося на непримиримі протилежності, позбутись яких воно не в силі. А щоб ці протилежності, класи з суперечливими економічними інтересами, не пожерли один одного і суспільства в даремній боротьбі, для цього стала необхідною сила, що стоїть, як видно, над суспільством, сила, яка б стримувала зіткнення, тримала його в межах «порядку».
Варто зауважити, що німецький філософ Г.Гегель вважав, що в основі усіх явищ природи і суспільства, а, отже, і держави, і права, лежить абсолютний духовний початок – «абсолютна ідея». У зв’язку з цим Гегель виводив державу і право із абсолютної ідеї, із вимог розуму. Визнаючи державу «дійсністю моральної ідеї – морального духу», «моральним універсумом», «образом і дійсністю розуму», Гегель проголошував, що «її основою служить влада розуму, яка здійснює себе як волю». Тобто, на думку філософа, у державних інститутах та юридичному праві, передусім, має виявлятися «влада розуму». При цьому «розум» Гегель шукав саме у праві, і тому, на думку філософа, «право держави вище інших рівнів: це свобода у її конкретному образі, підкорена лише вищій абсолютній істині світового духу. У своїй праці «Філософія права» Гегель визнавав, що «держава – не витвір мистецтва, вона знаходиться у світі... свавілля, випадковості і помилковості; погана поведінка може внести безліч викривлень... Проте навіть найпотворніша людина, злодій, стверджувальне, життя існує, не дивлячись на недоліки, а це стверджувальне і являє відповідну зацікавленість».
Існування відповідних протиріч, «загострень інтересів» у соціальних системах є об’єктивним проявом їх розвитку. Проте будь-які соціальні загострення, в умовах, коли «суспільство заплуталося у нерозв’язану суперечність із самим собою», вимагають, передусім, їх усвідомлення і, врешті-решт, осмислення відповідних варіантів виходу з таких ситуацій («подолання протиріч може здійснюватися як мирним шляхом, шляхом компромісів, угод і договорів, так і за допомогою сили, насильства»; приміром, у стародавніх афінян «утворення держави відбувається в чистому вигляді, без будь-якого насильницького втручання, зовнішнього чи внутрішнього», а у стародавніх германців держава виникла в результаті завоювання германськими племенами території Західної Римської Імперії, де вони створили власну державу, перейнявши культуру і державність більш високої цивілізованої системи).
Російський теоретик держави і права, професор Московського університету на межі ХІХ-ХХ ст.ст. Б.М. Чичерін (1828—1904) визначав розум в економічних відносинах «владарюючим фактором»: «В дійсності, крім економічних потреб існують інші, набагато вищі, потреби суто духовні, які, своєю чергою, можуть задовольнятися лише взаємним спілкуванням між людьми. Лише за цієї умови можливий розвиток розуму, який є владарюючим фактором в самих матеріальних відносинах».
Український мислитель, історик та публіцист М. П. Драгоманов (1841-1895) також був переконаний у тому, що одним із визначальних чинників впливу на еволюцію держави і права є розвиток людського розуму. На його думку, саме розвиток розуму сприяв зміні поглядів на ускладнення суспільних відносин та виникнення об’єднань людей (сім’ї, роду, племені, держави; на думку вченого, наступною після простої держави, вищою політичною організацією суспільства має бути всесвітня федерація).
Український митець, філософ, політичний і громадський діяч І.Я. Франко (1856-1916) підносив духовність над «продукційними, матеріальними відносинами» в процесі творення державності в Україні на початку ХХ ст.: «Ідеал національної самостійності в усякім погляді, культурнім і політичнім, лежить для нас поки що, з нашої теперішньої перспективи, поза межами можливого. Нехай і так. Та не забуваймо ж, що тисячні стежки, які ведуть до його осушення, лежать просто-таки під нашими ногами, і що тільки від нашої свідомості того ідеалу, від нашої згоди на нього буде залежать, чи ми підемо тими стежками в напрямі до нього, чи може, звернемо на зовсім інші стежки. Виплоджений так званим матеріалістичним світоглядом фаталізму, який твердив, що певні (соціальні, разом з тим і політичні) ідеали мусять бути осягнені самою «іманентною» силою розвою продукційних відносин, без огляду на те, чи ми схочемо задля сього кивнути пальцем, чи ні, належать сьогодні до категорії таких самих забобонів, як віра в відьми, в нечисте місце і феральні дії. Ми мусимо серцем почувати свій ідеал, мусимо розумом уяснювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватись до нього, інакше він не буде існувати і ніякий містичний фаталізм не сотворить його там, а розвій матеріальних відносин перший потопче і роздавить нас, як сліпа машина».
Характерно, що і на сьогодні визнається, що «саме відсутність в Україні чіткої раціонально розробленої теорії сучасного демократичного суспільства і державотворення призводить до суперечливої внутрішньої ситуації, соціального протистояння, що, врешті-решт, стає однією із найважливіших причин невизначеності соціального руху українського суспільства; звідси суттєвим недоліком усіх реформ, що здійснювалися у незалежній Україні, була їх безсистемність».
Опанування різних підходів до питань державногенезу та правогенезу є проявом об’єктивного та закономірного процесу пізнання і вивчення природи держави і права, оскільки усі ці різні за своїм характером і змістом світоглядні уявлення засвідчують: як формування будь-якого біологічного організму відбувається під впливом багатьох факторів, так і до процесу становлення державноупорядженого організму слід застосовувати комплексний підхід. При цьому кожній державно упорядженій системі притаманний своєрідний шлях становлення та розвитку, що відбувається під впливом багатьох факторів