Методологія теорії держави і права

Розкриваючи зміст категорії „загальнотеоретична методологія наукового пізнання державно-правових явищ”, необхідно ще раз проаналізувати те особливе місце, що займає теорія держави і права, як в системі суспільних, так і в системі юридичних наук.
Процес обрання, використання та застосування певних прийомів, засобів і підходів як „знарядь пізнання” правової та державної дійсності передбачає аналіз особливостей співвідношення „суб’єкта, який здійснює пізнавальні операції» за допомогою «засобів пізнання» до «об’єкта пізнання»; (метод - це знаряддя.... це засіб, за допомогою якого суб’єкт співвідноситься з об’єктом).
„Метод” (в перекладі з грецької означає „шлях слідування”) - це спосіб пізнання, прийом для досягнення будь-якої мети тощо. Пошук нових дослідницьких засобів забезпечує поглиблення уявлень про властиві явищам особливості. Водночас пошук нових і збагачення арсеналу існуючих засобів допоможуть вирішити і найважливіше завдання - звести у єдину систему усі знання про предмет дослідження. Враховуючи особливості предмета теорії держави і права, кожен правовий феномен, крім притаманних йому специфічних рис, характеризується певною сукупністю ознак, які виявляють його зв’язок з соціальною системою та з державою. Приміром, норми права розглядаються як один із видів соціальних норм, що діє у системі соціального регулювання; водночас, норми права розглядаються як первинні елементи системи права, що є чинною у певному державно-упорядженому суспільстві в конкретний історичний період; при цьому, норми конституційного права мають певні своєрідні риси, в порівнянні з нормами інших галузей права.
Таким чином, оскільки будь-яке правове явище, з одного боку, є одним із елементів цілісного соціального організму (загальний аспект), а з іншого боку, воно відрізняється від інших, подібних елементів своєрідними, специфічними ознаками (спеціальний аспект), - пізнання загального відповідно має здійснюватися загальнонауковими методами, а пізнання конкретного, специфічного – приватно-науковими, спеціально-науковими, конкретно-науковими методами тощо. При цьому вироблення напрямку руху методологічного дослідження - від загального до конкретного, або від конкретного до загального - залежить не лише від особливостей предмета дослідження, але, крім того, від тих конкретних завдань, які ставить перед собою суб’єкт дослідження. Предмет і метод виникають одночасно, вони генетично пов’язані. Якщо предмет наукового пізнання відповідає на запитання: „Що вивчає наука?”, то метод наукового пізнання – „Яким чином наука вивчає свій предмет?”. Як і будь-яка наука, теорія держави і права вивчає свій предмет за допомогою методів, які сформувались в процесі її історичного розвитку.
Практична актуальність вивчення методології теорії держави і права полягає у реальному застосуванні методів до існуючих правових та державних інститутів. Правильний вибір використаних методів забезпечує і наукову коректність теорії держави і права, і її практичну результативність. Методи теорії держави і права – це сукупність прийомів та способів пізнання, які застосовуються з метою виконання відповідних завдань дослідження в процесі отримання об’єктивно-істинних знань про її предмет. Сучасна методологічна ситуація в усьому суспільствознавстві (в тому числі і в правознавстві) на всьому пострадянському просторі характеризується переходом від уніфікованої, єдино дозволеної „одержавленої” методології, до розмаїття методологічних прийомів.
Є декілька підходів до виділення груп методів. Згідно одного з них, методи теорії держави і права поділяють на:
1) загальнонаукові методи; методи суспільних наук; і спеціальні методи пізнання:
- до загальнонаукових відносять діалектичний – полягає в дослідженні питань права і держави крізь призму трьох законів діалектики (перехід кількісних змін у якісні, єдності і боротьби протилежностей, заперечення заперечення); формально-логічний – дедукція, індукція, аналіз, синтез; системний – сукупність методологічних підходів дослідження і вивчення явищ як відкритих систем які, включаючи підсистеми нижчого порядку, своєю чергою, є елементами систем вищого порядку;
- до методів суспільних наук: соціологічний - полягає у дослідженні держави і права не на рівні абстрактних категорій, а на основі конкретих соціальних фактів за допомогою таких прийомів як експеримент, інтерв’ю, анкетування, спостереження та ін.; історичний - полягає у тому, що процес розвитку державно-правових явищ розглядається у часі, в динаміці, дозволяючи виявити певні особливі їх риси у конкретні історичні періоди тощо;
- до спеціальних методів пізнання: порівняльно-юридичний – грунтується на послідовному вивченні і порівнянні великої кількості подібних правових об’єктів і на цій основі дозволяє виявити їх переваги та недоліки тощо; формально-юридичний – допомагає описати, класифікувати, систематизувати правові, державні феномени, дослідити їх зовнішні та внутрішні форми тощо; метод правового моделювання - полягає у тому, що між різними правовими і державними явищами існує деяка подібність і тому, знаючи властивості й ознаки одного з них (моделі), можна досить точно судити про інші;
2) За іншим підходом методи теорії держави і права поділяють на загальнонаукові та приватнонаукові методи;
- до загальнонаукових відносять прийоми і способи пізнання, які використовуються всіма або багатьма науками: діалектичний – пізнання права і держави не в статиці, а в розвитку, з урахуванням тих факторів і умов, що впливають на його сутність, призначення, особливості; структурно-функціональний – пізнання явищ з точки зору взаємозв’язку форми і змісту; виділення структурних елементів побудови та їх взаємозв’язку з внутрішнім змістом і загальним призначенням; формально-логічний – пізнання явищ на основі вивчення істинних та хибних уявлень про їх існування; історичний – пізнання сутності державно-правового явища у поєднанні з його історичним походженням та розвитком; статистичний – пізнання явищ на основі узагальнення та аналізу головних зовнішніх даних про нього за певний період; встановлення та вивчення кількісних характеристик державно-правових явищ;
- до приватно-наукових – прийоми і способи пізнання, які використовуюються окремими групами або навіть однією наукою: спеціально-юридичний – полягає в описі юридичної практики, юридичних норм тощо, за його допомогою встановлюються зовнішні ознаки правових явищ, їхні відмінності, виробляються поняття та їх визначення; тлумачення – розуміння і роз’яснення головних положень поняття чи явища; порівняльний – пізнання державно-правової дійсності шляхом виявлення подібних і різних елементів в різних країнах, різних концепціях тощо; процес встановлення і фіксації відношень тотожності, подібності, протилежності, розбіжності в державно-правових явищах; техніко-юридичного аналізу – розгляд явища, поняття в процесі пізнання держави і права з точки зору особливостей процесу підготовки, обробки і реалізації нормативно-правових актів.
Такий „методологічний плюралізм” стимулює дослідницьку енергію, дозволяє більш повно і всебічно осягнути предмет дослідження теорії держави і права. Проте водночас застерігають, що все це, врешті-решт, може сприяти появі „методологічного анархізму”, який не наближає, а, навпаки, віддаляє від положень, адекватних предмету пізнання.