2 страница. Конституціоналізм як складне системне утворення з властивими йому структурними і функціональними характеристиками не можна ототожнювати з конституційним

Конституціоналізм як складне системне утворення з властивими йому структурними і функціональними характеристиками не можна ототожнювати з конституційним законодавством чи процесом його реалізації. Елементами конституціоналізму є: фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість, конституційна законність і правопорядок.

Конситуциалізм	Передбачає конституцію, яка	Встановлює межі здійснення публічної (державної) влади
Закріплює таку організацію публічної влади, яка будується на засадах поділу влади
Забезпечує надійний захист прав і свобод людини і громадянина
Розуміється як	Політико-правова теорія
Правління, обмежене конституцією, політична система, що спирається на конституцію та конституційні методи правління
Ідейно-політичний рух

Теоретичні підвалини вчення про конституції, в якому обґрунтовувалися положення щодо призначення конституції, її природи і сутності, предмета конституційного регулювання, форми та способу прийняття конституції тощо зародились в 17-18 століттях.

Теоретики становлення конституційної доктрини:

Джон Люк (англієць) – розробив концепцію громадських свобод обґрунтував поділ влад на законодавчу, виконавчу та договірну гілки;

Шарль Монтеск`є (француз) – запропонував систему „стримувань і противаг”, поділ влад на законодавчу, виконавчу і судову;

Жан-Жак Руссо (француз) – набули подальшого розвитку ідеї суспільного договору, народного суверенітету тощо

Суть фактичної і юридичної конституції:

В конституційному праві розрізняють фактичну і юридичну конституції.

Фактична Конституція – це реально існуючий суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають ті об’єктивні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства.

Іншими словами, фактичну конституцію складають економічна, політична та соціальна основи суспільства, які органічно взаємозв’язані між собою.

Фактична конституція має місце в будь-якому, в тому числі безкласовому суспільстві.

Юридична конституція є офіційним визначенням фактичного порядку речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин. Фактична конституція існує незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні.

Фактична і юридична конституції – цілком самостійні явища і ототожнювати їх не можна.

З іншого боку, юридична конституція може вважатись похідною від фактичної конституції.

Фактична конституція не може не визначати структурні та функціональні характеристики юридичної конституції, головними з яких є реальність і відповідність фактичним конституційним відносинам, відсутність яких призводить до фіктивної конституції.

Якщо фактична і юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною. Якщо ж вони не збігаються, існують самі по собі, то конституційна система є фіктивною, нереальною.

Класифікація Конституції України.

Класифікація конституцій традиційно здійснюється за допомогою таких критеріїв: форма конституції, термін дії, спосіб прийняття, порядок внесення змін і доповнень, установлені конституцією форма правління, форма державного устрою і державно-політичний режим тощо.

Класифікація Конституції України за критеріями	За формою (структурою) вираження	Писана, оскільки являє собою єдиний нормативний акт; Формально-юридична - наділена найвищою юридичною силою Кодифікована (консолідована) – бо це єдиний текст, прийнятий одночасно.
За часом виникнення	Конституція „нового” покоління – бо приймалась в період після розпаду СРСР, коли міжнародна ситуація сприяла демократизації суспільного життя.
За порядком (процедурою) прийняття	Народна Конституція, оскільки прийнята всенародно обраним парламентом
За порядком внесення змін, внесення поправок, доповнень	Дуже жорстка, оскільки це випливає із змісту ст. 157 („Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.”).
За часом дії	Постійна Конституція
За характеристикою державного устрою	Конституція унітарної держави із особливістю включення автономії – АРК, яка має не окрему конституцію, а конституційний закон - ЗУ від 23.12.1998 року № 350-XIV "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим"
За формою правління	Республіканська
Залежно від державно-політичного режиму	Демократична, така, що встановлює належну модель організації влади, реально гарантує права і свободи людини і громадянина на рівні міжнародних стандартів, закріплюють принципи демократичної, правової, соціальної держави, різноманітні форми власності, соціально орієнтовану ринкову економіку.

Структура та основні положення Конституції України.

Конституція України – „устрій”, „установлення” – це єдиний правовий акт, Основний закон, що закріплює державний і суспільний лад, права, свободи й обов`язки людини та громадянина, форми прямого народовладдя, систему й принципи організації державної влади та місцевого самоврядування, територіальний устрій, а також складники держави й суспільства.

Конституція складається з Преамбули та 15 розділів, які об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів Перехідних положень.

У преамбулі зазначаються цілі прийняття Конституції України.

„Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей,

виражаючи суверенну волю народу,

спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,

дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,

піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України,

прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,

усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,

керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

приймає цю Конституцію - Основний Закон України”.

Розділ І “Загальні положення” включає 20 статей (ст.ст. 1-20). Містить статті, які визначають основи суспільного ладу, громадянств, стосуються суверенітету України, соціального захисту громадян, екологічної безпеки, статті, що визначають державну символіку.

Розділ ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” складається із 48 статей (ст.ст. 21-68) містить норми, що визначають фундаментальні права та свободи громадян України, гарантії їх реалізації, а також обов`язки громадян перед державою і суспільством.

Розділ ІІІ “Вибори. Референдум” включає 6 статей (ст.ст. 69-74) присвячений регулюванню порядку здійснення і проведення таких основних форм народного волевиявлення, як вибори й референдуму.

Розділ ІV “Верховна рада України” (ст.ст. 75-101) закріплює порядок утворення, роботи, повноваження, склад єдиного органу законодавчої влади – ВР, а також статус народного депутата України.

Розділ V “Президент України” (ст.ст. 102-112) містить норми, що реалізують порядок обрання, компетенцію, правовий статус, умови припинення повноважень Президента, порядок формування та функції РНБО України.

Розділ VІ “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади” (ст.ст. 113-120) закріплює порядок утворення, діяльності, компетенції та склад Уряду України, місцевих органів влади.

Розділ VII “Прокуратура” (ст.ст. 121-123) формулює завдання, повноваження та структуру органів прокуратури.

Розділ VIII “Правосуддя” (ст.ст. 124-131) містить норми, що регулюють порядок утворення та функціонування органів правосуддя, визначають статус суддів.

Розділ ІХ “Територіальний устрій України” (ст.ст. 132, 133) закріплює основні принципи та систему адміністративно-територіального устрою України.

Розділ Х “Автономна Республіка Крим” (ст.ст. 134-139) визначає становище цієї республіки та її компетенцію, принципи відносин з Україною, повноваження органів цієї республіки.

Розділ ХІ “Місцеве самоврядування” (ст.ст. 140-146) містить норми, що визначають систему органів місцевого самоврядування, їхній склад, статус депутатів, а також повноваження цих органів.

Розділ ХІІ “Конституційний Суд України” (ст.ст. 147-153) визначає склад, повноваження КС, встановлює гарантії незалежності та недоторканості суддів.

Розділ ХІІІ “Внесення змін до Конституції України” (ст. 154-159) визначає порядок внесення змін і доповнень до Конституції, процедуру їх розгляду.

Розділ ХІV “Прикінцеві положення” (ст.ст. 160, 161) вказує, що Конституція набуває чинності з дня її прийняття. День її прийняття є державним святом – Днем Конституції України.

Розділ ХV “Перехідні положення” (пп. 1-14) закріплює положення щодо чинності законодавства в частині, що не суперечить Конституції, та порядок вирішення інших питань, які винили у зв`язку з прийняттям нової Конституції.

Таким чином, структура конституції – досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов’язаних і взаємозумовлених структурних елементів.

Конституція України про внесення змін до неї та порядок вирішення перехідних питань.

Конституцією, розділом XIII „Внесення змін до Конституції” передбачено наступне.

1. Внесення змін до Конституції, окрім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" передбачає:

1.1) Право подання законопроекту мають: Президент чи 1/3 (150) від конституційного складу ВР народних депутатів.

1.2) Законопроект про внесення змін розглядається ВР за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статті 157 (не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України) і статті 158 (законопроект, який не був прийнятий, може бути поданий до ВР не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. ВР протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції) цієї Конституції.

1.3) Законопроект, схвалюється більшістю (226) від конституційного складу ВР,

1.4)Законопроект вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії ВР за нього проголосувало не менш як 2/3 від конституційного складу ВР.

2. Внесення змін до Конституції, зокрема до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" передбачає:

2.1) Право подання законопроекту мають: Президент чи 2/3 (300) від конституційного складу ВР народних депутатів

2.2) Законопроект про внесення змін розглядається ВР за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статті 157 (не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України) і статті 158 (законопроект, який не був прийнятий, може бути поданий до ВР не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. ВР протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції) цієї Конституції.

2.3) Законопроект, приймається не менш як 2/3 (300) від конституційного складу ВР,

2.4) Законопроект про внесення змін до Конституції, зокрема до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом.

Розділ ХV “Перехідні положення” (пп. 1-14) закріплює положення щодо чинності законодавства в частині, що не суперечить Конституції, та порядок вирішення інших питань, які винили у зв`язку з прийняттям нової Конституці

Поняття і принципи конституційного ладу України.

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб’єктів конституційно-правових відносин.

Політико-правові принципи (базові цінності) конституційного ладу України	Суверенність – суверенітет (верховна влада) народу (тобто його повновладдя, що закріплене нормативно-правовими актами, здійснюється через систему владних структур різного рівня - центральних, регіональних, місцевих, і зводиться до володіння народом соціально-економічними та політичними засадами, які забезпечують його участь в управлінні справами суспільства та держави, виробленні й прийнятті важливих рішень) і суверенітет держави (верховенство, самостійність і незалежність державної влади як усередині країни, так і за її межами).
Демократизм (народна сила, народна влада) – існування необмеженої влади народу (і щодо її належності, і щодо її здійснення)
Гуманізм (людський, людяний) – полягає в закріпленні Конституцією порядку, що ґрунтується на реальній і всебічній повазі до особи, людини, громадянина, збереженні й гарантуванні її прав і свобод (ст.3, 11, 12, 24, 28, 29, 34, 43, 45 та ін. Конституції)
Реальність – конституційний лад має бути не формальним, символічним, а справжнім, дійсним, тобто реально відображати наявні на момент прийняття та в перспективі суспільні відносини.
Системність – послідовність, логічність, всебічність, повнота закріплення в Основному Законі інститутів суспільства і держави
Науковість – теоретичні основи конституційного ладу базуються на досягненнях світової конституційної думки, деяких положеннях радянського державного (конституційного) права, надбанні української конституційної думки від часу проголошення незалежності України.
Історизм і наступність – в конституційному ладі сучасної України акумульовано весь той прогресивний досвід, накопичений в українському державотворенні, в державному та суспільному ладі України в минулому.
Програмний характер – сучасний конституційний лад є не тільки реальним, але і повною мірою утворює програму подальшого розвитку держави, суспільства а її окремих інститутів
Гарантованість – наявність системи гарантій конституційного лду (організаційно-правових, нормативно-правових тощо)
Особливі принципи	Здійснення державної влади з її поділом на законодавчу, виконавчу, судову (ст. 6 Конституції)
Верховенство права (ст. 8 Конституції)
Прямої дії норм Конституції (ст. 8 Конституції)
Визнання та гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції)
Єдиного громадянств а (ст. 4 Конституції)
Політичної, економічної, ідеологічної багатоманітності суспільного життя (ст.15 Конституції)
Цілісності та недоторканності території України (ст. 2 Конституції)
інші

Поняття і властивості суверенітету України.

Суверенність – суверенітет (верховна влада) народу (тобто його повновладдя, що закріплене нормативно-правовими актами, здійснюється через систему владних структур різного рівня - центральних, регіональних, місцевих, і зводиться до володіння народом соціально-економічними та політичними засадами, які забезпечують його участь в управлінні справами суспільства та держави, виробленні й прийнятті важливих рішень) і суверенітет держави (верховенство, самостійність і незалежність державної влади як усередині країни, так і за її межами).

У суверенітеті держави Україна розрізняють два аспекти: внутрішній і зовнішній.

Внутрішній суверенітет –верховенство та повнота державної влади щодо решти організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію в межах державної території.

Зовнішній суверенітет – незалежність держави у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішні справи ззовні.

Властивості державного суверенітету України	Установчий характер державної влади
Територіальна цілісність
Єдиний конституційний простір
Легітимність органів державної влади
Єдине громадянство
Власна та єдина кредитно-грошова система
Наявність власних Збройних Сил України
Міжнародна правосуб`єктність
Наявність державних символів і столиці

Щодо сутності народного суверенітету, то з позицій політико-правового підходу він є конституційно-правовим інститутом і політичним явищем одночасно.

За своєю юридичною природою народний суверенітет є виразом конституційно-правових відносин, а народ – суб’єктом народного суверенітету.

У політичному ж відношенні народ є соціальною спільнотою, незалежно від етнічного чи національного походження громадян України.

Народний суверенітет в Україні виявляється як прояв державної волі її громадян, яка реалізується через конституційні інститути народного волевиявлення, вибори, всеукраїнський референдум, інші форми безпосередньої демократії, а також через єдиний представницький орган всього народу – Верховну Раду України. Це – основні форми реалізації народного суверенітету, які законодавчо закріплені у розділах ІІІ, ІV та V Конституції України

Право визначати й змінювати конституційний лад України, зазначається у ст. 5 Конституції, належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Суверенність конституційного ладу полягає насамперед у визначенні, встановленні конституційного ладу народом і можливості його зміни лише волею народу.

Право визначати й змінювати конституційний лад України, зазначається у ст. 5 Конституції, належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Суверенність конституційного ладу означає суверенітет народу і держави (ст. 1, 5 Конституції). Відповідно до ст. 2 Конституції суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є позаблоковою державою й існування на її території іноземних військових баз не допускається.

Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою.

Організація державної влади в Україні. Розподіл державної влади.

В Конституції закріплено засади, що визначають характер і статус органів державної влади, а також тих органів, які реалізують цю владу.

Ст. 5 Конституції встановлює, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування

Тобто, сформульовано:

Три напрямки (форми) реалізації народовладдя	У формі безпосередньої (прямої) демократії
Через органи державної влади
Через органи місцевого самоврядування

Ст. 6. проголошує один із важливих принципів державної влади - державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Цей демократичний принцип став провідним в організації й функціонуванні державної влади та її органів в Україні. Він дає можливість не лише розмежувати компетенцію між різними гілками державної влади, а й створити необхідну систему стримувань і противаг, яка не дає змогу привласнити всю повноту державної влади одному органові державної влади. Поважання принципу розподілу влад є важливою гарантією проти узурпації влади народу державою. Згідно ст. 7, в нашій державі визнається та гарантується місцеве самоврядування. Воно є самостійним у межах своїх повноважень. Органи місцевого самоврядування не належать до системи органів державної лади. Та це не означає, що місцеве самоврядування – як демократичний феномен, одне з проявів народовладдя – „відірване” від державної влади.

Органи законодавчої влади – це представницькі законодавчі органи, які в Україні утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Відповідно до ст. 75 єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – ВР. Законодавча влада може здійснюватись народом України не тільки через свої представницькі органи – ВР, а і безпосередньо – всеукраїнським референдумом, - хоча такої практики законодавчого референдуму в Україні немає.

Органи виконавчої влади – утворюються для здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності з керівництва господарською, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами життя суспільства.

Органи судової влади – здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства. Конституція до судової гілки влади відносить: суди загальної юрисдикції – ст. 125, Конституційний Суд – ст. 147.

Особливе місце в системі органів державної влади – Президент, який не відноситься до жодної з гілок влади, а є главою держави, що визначає його особливий характер президентської влади - представницький. Він є складовою в системі стримувань і противаг між законодавчою і виконавчою гілкою влад, які, в свою чергу також впливають на Президента.

Органи прокуратури – не віднесені безпосередньо до жодної з гілок влади і є державними органами, які наділені державно-владними повноваженнями та беруть певну участь у функціонуванні судової гілки влади. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються визначені конституцією завдання.

Класифікація органів державної влади України	За способом формування	1) виборні – Президент. ВР
2) такі, що призначаються – КМ, органи прокуратури
За територіальним масштабом діяльності	1) вищі – Президент, ВР, КМ, Конституційний Суд, Верховний суд і центральні – міністерства, державні комітети
2) місцеві – МДА, місцеві суди загальної юрисдикції
За характером компетенції	1) загальної компетенції – Президент, ВР, КМ, МДА
2) галузевої компетенції – Міністерство вугільної промисловості, Державний комітет лісового господарства...
3) міжгалузевої компетенції – Міністерство праці та соціальної політики, Державний комітет з енергозбереження
4) внутрішньогалузевої компетенції – місцеві органи галузевих міністерств
За порядком вирішення питань, віднесених до їхньої компетенції	1) колегіальні – ВР, КМ
2) одноосібні - Президент

Верховенство права в Українській державі.

В Україні конституційно закріплено принцип верховенства права, на якому ґрунтується і сама Конституція.

Верховенство права визначають принципові положення та конкретний зміст Конституції в правовій державі, якою є Україна.

Конституція має найвищу юридичну силу. ЇЇ норми – прямої дії і суб`єкти суспільних відносин зобов`язані безумовно виконувати відповідні конституційні положення.

Принцип верховенства права – означає, що основою законотворення мають бути загальновизнані принципи справедливості, гуманізму, пріоритету особи, громадянина, громадянського суспільства перед державою, забезпечення вільного користування властивими людині від природи правами і свободами, їх захист від посягань з боку інших громадян, юридичних осіб, державних органів і посадових осіб.

Закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції та конституційним законам України.

Діяльність органів державної влади завжди пов`язана із законом. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи здійснюють повноваження за принципом: „Забороняється все, крім того, що прямо дозволено законом”.

Пріоритет закону в регулюванні найважливіших суспільних відносин є головною ознакою правової держави.

У разі порушення прав громадянина він має право безпосередньо звернутись до суду, посилаючись на Конституцію.

Загальна характеристика громадянського суспільства та його ознаки.

Громадянське суспільство – це сукупність суспільних (економічних, соціальних, політичних) відносин формальних і неформальних структур, у межах яких задовольняються різноманітні потреби і реалізуються інтереси індивідів та їх груп.

Громадянське суспільство-це,

по-перше асоціація людей у який кожна люд. вільна як така, що володіє невідчужуваними правами, рівноправна з іншими членами суспільства, самостійна у виборі правового стану (громадянство, іноземного громадянства, відсутність громадянства),