С. 45]. Цікаво, що Степан Радченко окрім художньої прози, теж писав сценарій. Але ця

асоціативна паралель не містить біографічного характеру. Символ „міста” в однойменному романі є уособленням внутрішнього, нарцисистичного дзеркала в душікожної людини. Адже хибне самозаглиблення призводить до спокусисамозвеличування і хворобливого егоцентризму. Відтак автор показуєнегативний бікнарцисистичної особистості головного героя – вихідця із села – Степана Радченка, який

у своєму нереалізованому обдаруванні приїхав у велике місто, щоб підкорити його. Такий агресивний максималізм є не що інше як захисний механізм комплексунеповноцінності хлопця, що був спричинений наявністю Едіпового комплексу: боліснепереживання свого сирітства, брак материнської любові і неблагополучне суспільнестановище. Тому внутрішній тягар імперативу Над-Я Степана Радченка відгукувавсяздебільшого пізнім соціальним сурогатом батьківських прерогативів: „Але почував вінсебе посланцем, що виконує надзвичайно важливе, тільки чуже доручення.

Ідіостиль Григорія Косинки.

В індивідуальній мовній картині світу Григорія Косинки лексико-семантичне полеземля, виступаючи мовним репрезентантом концепту земля, виконує роль певного семантичногоцентру, довкола якого обертаються одиниці інших семантичних полів, художні образи та всяіндивідуально-авторська картина світу загалом. Якщо до ядерної зони лексико-семантичного поляземля входять слова земля, поле, степ, то периферійну зону формують загальновживані лексеми лан,левада, долина, луг, ґрунт, жита, пшениці, гречки, пашня, рілля, хліба, а також власні назви Україна,

Поділля, Зелена Буковина й ін. Образ землі в текстах досліджуваних новел є багатогранним тасвоєрідним – це насамперед життєвий та ментальний простір українців, одночасно найбільша цін-ність і яблуко розбрату, істота та ноосфера, що зумовлює широку варіантність трансформацій оди-ниць досліджуваного лексико-семантичного поля в ідіостилі письменникаІндивідуальний стиль відомого українського новеліста Григорія Косинки є одним із складових елементів художнього стилю української літературної мови 30-х років ХХ століття, що дозволяє визначити особистість письменника як знакову постать цього періоду, яка відіграла помітну роль у розвитку мовно-літературного процесу в Україні, створивши неповторну авторську мовну картину світу. У ідіостилі письменника простежується творче поєднання ресурсів загальнонародної мови з авторськими новотворами, що дозволяє говорити про особливості мовотворчості митця на різних структурних рівнях мови: лексичному, фразеологічному, граматичному, стилістичному.Лексико-семантичне поле вода в ідіостилі письменника має розширену структуру, що пояснюється різноманітністю виявів стихії води у досліджуваних творах, а також широким спектром їх стилістичних функцій; широке бачення новелістом образу води спричиняє розширення семантики деяких одиниць цього лексико-семантичного поля, внаслідок чого використані лексеми в авторському контексті перетворюються на розгорнуті образи-символи. Структурно-семантична і граматична специфіка виявлених метафор у ідіостилі Григорія Косинки обґрунтовується глибиною філософського осмислення письменником суспільно-політичних проблем того часу і пов'язується з двома провідними темами його творчості: 1) людина, її внутрішній світ та 2) місце і роль України в подіях часів громадянської війни та післявоєнних років. Це реалізується авторською концептуалізацією мовної картини світу, своєрідним відображенням духовного та змістового світу митця за допомогою лексичних і фразеологічних одиниць мовно-образної системи української літературної мови. Використання військової термінології на фоні нейтральної загальновживаної лексики у художній творчості Григорія Косинки також є однією з характерних особливостей ідіостилю письменника: термінологічні одиниці як маркований мовний засіб наукового стилю у художніх текстах автора набувають нових стилістичних характеристик. Образне вживання військових термінів дозволяє письменнику реалізувати авторське художнє сприйняття тогочасної України з її військовими реаліями, із складними людськими взаєминами періоду громадянської війни та після нього. Одним із важливих складників мовотворчості Григорія Косинки є використання загальномовної та індивідуально-авторської фразеології, що виконує в ідіостилі митця важливу роль як засіб лаконічного вираження авторської думки та додаткового емоційного впливу на читача. Григорій Косинка використовує практично всі моделі фразеологізмів, можливі для української літературної мови, вмотивовано поєднуючи загальномовне значення з авторськими семантичними новотворами, які наближаються до фразеологізмів. На синтаксичному рівні характерною ознакою авторського стилю Григорія Косинки є виразна діалогічність його творів, що, в першу чергу, пояснюється жанровою специфікою новел. Це зумовлює використання різних типів односкладних речень, зокрема означено-особових, що визначаються у дисертації як найхарактерніший для ідіостилю письменника тип односкладних предикативних одиниць. Специфіку стилістичного забарвлення неозначеності особи автор реалізує у неозначено-особових односкладних реченнях, які функціонують переважно у діалогах і прямій мові. Узагальнено-особові речення у синтаксичній системі творчості Григорія Косинки переважно вживаються як фольклорний елемент, надаючи ідіостилю письменника неповторних етнокультурних барв. Майстерно використовуючи образність лексичних і фразеологічних одиниць, виражальні можливості української літературної мови на синтаксичному і стилістичному рівнях, Григорій Косинка гармонійно і неповторно формує й реалізовує у новелістичних творах власну систему мовно-стилістичних ознак індивідуально-авторської мовної картини світу.