Образна система Богдана-Ігоря Антонича: фольклоризм і етнографізм, міфологізм, урбанізм, екзотизм

Тяжіння поета до казковості зображення, а отже, і до міфологічності,проглядається досить виразно вже в першій Антоничевій збірці "Привітанняжиття". Тут окреслюється коло образів, що досягнуть апогею розкриття узбірці "Три перстені", і сфокусують усю глибину їх осмислення автором.Образна система не є лінійною. Виходячи з однієї точки, вонарозгортається концентричними колами й охоплює всю творчість поета, у кінцевому результаті повертаючись до своїх витоків. Ключем до входження в неї і до її розуміння є, на нашу думку, твердження Б. Антонича про те, що він "закоханий в життя поганин" і "захоплений поганин завжди". Отож поет вказує на зв(язок свого мислення з глибинною, дохристиянською міфологією, і лише враховуючи це ми зможемо його збагнути. Мабуть, найчастіше вживаним у поезії Б. Антонича є образ сонця. "Сонцетут скрізь і в усьому, та, однак, майже не зустрічається воно внепереосмисленому, прямому значенні" [2, c. 136]. Не боячисьперебільшення, Антонича можна назвати сонцепоклонником. Сонце – міфічне божество, "прабог всіх релігій"; воно спить у криниці (тобто, пов’язане з водою), вранці встає кущем і "росте в саді" (поет в іншому вірші сам дає тлумачення, що це – "яблуко натхнення на дереві життя"). Спочатку обережно, через порівняння, поет переводить сонце (у нашому розумінні –неживий предмет) у світ тварин ("сонце, мов горючий птах"; "з трави неждано скочить сонце, немов сполохане лоша"), тобто у розряд істот; далі сонце набуває уже зовсім людських рис: воно "ходить у крисані", воно – "з батогом проміння вогняний погонич", що іноді пускає стріли. У такому аспекті цей образ можна порівняти із золотою колісницею Феба в античній міфології. Але в Антонича трактування сонця набагато ширше.Саме з народної творчості у поезії Антонича з’явилися такі означення місяця, як "мертвий", "синій". Місяць є сонцем мертвих, він "буває вцарстві мертвих, добре про нього обізнаний". З іншого боку, "місяць відає все тому, що він причетний до всезнаючого, повновладного й

охорончого світу предків-мерців" [6, c. 201].Блиск місяця розливається по воді молоком, молоком холоне роса. І це"молоко" контамінується з "молочною рікою" із замовлянь і казок [6, c.260]. На нашу думку, в такий спосіб позначається межа між дійсним іфантастичним світом, між можливим і неможливим.Медіатором між чоловічим і жіночим первнями, за Антоничем, є міст –