Метафорична поетика роману Юрія Яновського «Майстер корабля»

Яновський, разом з М. Хвильовим — один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля». Досвід роботи на Одеській кінофабриці дав живий матеріал для першого роману Юрія Яновського — «Майстер корабля». У цьому творі автор намагається заглибитися у психіку людини, адже всі події твору подані через осмислення сімдесятирічного мемуариста. Майже всі персонажі твору мали реальних прототипів — працівників Одеської кінофабрики. Прототипом головного героя твору, кіномайстра То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно), вважають самого Яновського.
Сюжет твору — новий для тогочасної української літератури, оскільки йдеться про створення фільму, для зйомок якого будується справжній вітрильник. У творі зображено не просто будні кіноін-дустрії 20-х років (створення сценарію, будівництво корабля), а широкі картини творчого життя людини. Автор заклав у твір думку про те, що все життя на планеті має будуватися з творчим натхненням, з турботою про завтрашній день людства, сповнений гармонії й творчості.

Міфомислення прагне подолати протиріччя завдяки т. з. ухиленню, міфологічному “бриколажу”. У романі “Майстер корабля”гадана фундаментальна опозиція Життя – Смерть іноді замінюєтьсяменш різкою опозицією Молодість-Старість, що знімається образом То-Ма Кі, який у своїх спогадах повертає до молодих років і наче стаємолодшим “серце мусить більше працювати” і хоча “старечіноги йдуть уже просто до могили” він все “горнеться до молодості” Окрім образів та мотивів християнської та античної міфології ухудожньому світі роману “Майстра корабля” об’єктивується українськаміфопоетична система. Така її онтологічна риса як матріархічність у Ю.Яновського має свою оригінальну інтерпретацію. В українськомуміфосвіті архетипи життєвої сили та плодючості переносилися зрослинних символів на джерело сили самих рослин на землю. У романі“Майстра корабля” маємо справу з перенесенням архетипу життєдайноїсили з Землі на рослинні символи дерева, які віддзеркалюютьхліборобську культуру і з яких вибудовано засіб досягнення “новогожиття” корабель. Не дивлячись на те, що під час спорудження деревавтратили своє коріння і були вдділені від землі, вони не втрачають сенсу“вітальної універсалії”, який вони мають у Біблії. У Святому Писанні дерево вказує, де є вода (а отже й життя) у пустелі.воно зримий образ життєвого начала, сили життя, яку Творець розчинив уприроді: “І сказав Бог: “Нехай земля вродить траву, ярину, що насіннявона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що вньому насіння його землі” навіть зрубане воно даєпаростки, “бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає зновуі парост його не загине…, від водного запаху знов зацвіте і пустить галуззя, немов саджанець!” Тим більше, що кожен корабельмає якір, який “заривається в землю” і тримає його. Відтак,маємо оптимістичні прогнози щодо будущини українського “Арго”.285Крім архетипу Землі / Рослин в образній системі виразнопростежується творча реалізація архетипу Води, Неба, Повітря, Вогню.Їх енергія формує внутрішню сутність людини як мікрокосму і відіграєвелику роль у творенні національної моделі світу за міфопоетичнимизразками. Земля і Небо сприймаються персонажами у міфологічному сенсіяк матір і батько, адже саме шлюб землі і неба у міфомисленні багатьохнародів вважався початком світу. Небо сприймається героями роману яксакральний верх світу: “хай простить тому небо, хто підозрює мене вухилянні вбік з широкої дороги” Міфологема Вогнюоб’єктивована у двох значеннях: по-перше, як життєдайна сила для То-Ма-Кі: “прекрасний вогник, символ вічного переходу енергії і розкладуматерії” по-друге набуває у світі героїв Яновського руйнівноїсили, небезпеки, перепонів, які постають на шляху людини. Так, займаннякорабля перешкоджає Богдану і Баджін повернутися додому, а підчас

розповіді Богдана про це слухачі відчувають запах диму і займаєтьсящойно споруджений ними корабель. Отже, вогонь нагадує персонажамЯновського про небезпеку їхнього плавання. Подібного значеннянебезпеки набуває і міфологема Повітря, що у міфопоетичній системіроману переважно виявляється у поєднанні із морською стихією у виглядішторму.

Для космогонічного міфу завжди суттєвою була міфологемадороги, функції якої у творчому мисленні митця переносяться наміфологему морської стихії. Ще Є. Маланюк зауважив, що Ю. Яновський“відкрив і завоював нам море, море в значенні не географічному чи навітьгеополітичному, а в значенні психологічному, як окремий духовнийкомплекс, який був ослаблений у нас, або й цілком таки паралізований”

Потужний міфопоетичний концепт моря реалізований в образах усіх героїв твору, всі вони по-різному виявляють причетність донього. Але сприймають море метафорично, персоніфікуючи водну стихію:їх “вражала набридливість моря. Де б ви не йшли, воно завше синіломіж будинками в кінці вулиці” [То-Ма-Кі “ніколи не любивходити по дорогах” і любив море, за те, “що на ньому кожна дороганова, і кожне місце – дорога”, не уявляючи, “як може країна жити без моря?” Рибалки інтуїтивно відчувають шторм,“втягуючи в себе повітря” Матрос Богдан, що має “перетрушеній пересолені вже всі кишки” і гадає “піти до лікаря і зробити собі зябра” (бо, за його словами, “на роду написано втопитись” а вся історія його життя це те, як він топився і як його рятували)з’являється перед нами досить екзотично – його знайдено викинутим морем на берег. Хазяїн трамбака, який після трагічної загибелі коханоїжінки подався до монастиря, але відчув магічну силу моря – його келія подібна до каюти: “Навіть на стелі я несвідомо залишив щось, подібнедо сволока в каютах. Стеля була напівкругла. Вікно я зробив якілюмінатор… і так занудьгував за морем, що провів половину ночі, сидячи

біля вікна…” Саме в образі хазяїна трамбака архетип Водивиступає як уособлення повноти буття, що має перевагу над першоряднимдля землеробських народів (до яких віднесено і Україну) архетипом Землі:“За батьківщину ми звикли вважати землю, де нас народила мати, де мивиростали в гніві чи в радості, осягали великий світ. У мене батьківщина– море” він навіть воліє бути похованим у морі.

Методологія сучасних досліджень модернізму 1920-х рр. (С.Павличко(з доби модернізму до нбююрської групи: феномен европеїзму, підмогильний, демонтович, хвильовий, йогансен), М.Ільницький(антодич і зх-европ контекст), Г.Біла(сюрреалізм Антонич, експресіонізм куліш, косинка, конструктивізм Поліщука. Курбас імпрез театр, европ мистецькі напрями і як вони втілилися в укр. Л-рі), В.Моренець, В.Агеєва, Ю.Ковалів, Р.Мовчан(про прозу модернізм 20-30рр. «Портрет і історичному інтер’єрі, період «Червоний ренесанс», а також я к репрезентант нац. моделі цивілізаційного европ явища, генезис і стильові домінанти індентифікац структурні та нац. стратегії, з поезії – неокласики, неокласичний вимір романтичного самоусвідомлення, літ дискусія, евпроп поезія, стильові домінанти 20рр, проза футуристів, Підмогильний), О.Ільницький, М.Неврлий та ін.).

Блохина скинула на почту монографияю Мовчан.