Прозовий доробок Майка Йогансена та теорія та практика «лівої прози». Літературознавча розвідка «Як будується оповідання»

У 1925 р. Йогансен стає одним із засновників ВАПЛІТЕ, згодом - очолює так звану "Групу А", що склалася з літераторів, які відійшли від ВАПЛІТЕ. З його ініціативи з'явився журнал-альманах "Літературний ярмарок", а дещо пізніше - "Універсальний журнал", про який М. Хвильовий з властивим йому сарказмом відгукувався: "Рожденный ползать летать не может". Пізніше Йогансен став членом Спілки радянських письменників України.
За сімнадцять років творчої діяльності видав вісім книг віршів, десять книг прози (з них п'ять - книги нарисів), чотири дитячі та дві - літературознавчі. Проте зі всього створеного головним вважав поетичний доробок. На п'ятнадцятому році творчої діяльності видав підсумкову книжку віршів, хоча свою поетичну програму не вважав вичерпаною.
На початку творчого шляху молодому поету був властивий мотив мрійних "островів хмар", який О. Білецький називає "запізнілим романтизмом". Проте бурхлива доба швидко "перемагнітила" М. Йогансена. Сповнений сподівань на національне й соціальне оновлення поет видає збірку "Д'горі" (1921), в одному з розділів якої - "Скоро forte" поетичними засобами відтворив епоху революції та громадянської війни, яку бачив у високих героїчних тонах. З великою тривогою придивлявся М. Йогансен до тих непримиренно конфронтаційних тенденцій, які трагічно розколювали народи, втягували їх у вир братовбивчої війни.
Звертаючись до фольклорних джерел, М. Йогансен переосмислює їх у світлі ренесансних ідей. (зб. "Кроковеє коло", 1923). Поетична збірка "Ясен" (1929), що з'явилася після книжок "Революція" (1923) та "Доробок" (1924), виявила нову якість творчих пошуків М. Йогансена: від стихійної революційності молодого українського інтелігента раннього періоду творчості письменник еволюціонізує у напрямку "романтика чистого слова". Еволюція поета та його ліричного героя йшла лінією романтизації щоденної, живої, суперечливої дійсності, що по-своєму утверджувала "романтику буднів".
Будучи одним із адептів створеної спільно з О. Слісаренком та Ю. Смоличем "Техно-мистецької групи "А", Майк Йогансен, проте, і в поезії, і в прозі зберігав творчу індивідуальність. Часто вдавався до експериментів: поєднував прозу і поезію в одному творі. Полюбляв містифікацію.
У післямові до "Подорожі ученого доктора Леонардо" він, перепросивши читачів, пояснює навіщо написано твір: "Ніде не написано, що автор у літературному творі зобов'язався водити живих людей по декоративних пейзажах. Він може спробувати навпаки водити декоративних людей по живих і соковитих краєвидах".
Пізньому періодові творчості М.Йогансена властиве звернення до сюжетного вірша, балад, віршованих оповідань, нарису. Він покладає великі надії на прозу, розглядає роботу в поезії як "юнацьку спробу", вважаючи лірику "недовговічною та ефемерною", мріє написати "велике полотно" про "Харків, про індустріальне оновлення" велетенського міста.

ЯК БУДУЄТЬСЯ ОПОВІДАННЯ. АНАЛІЗА ПРОЗОВИХ ЗРАЗКІВ
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
Оця книжка є, власне, практичний порадник молодим прозаїкам. Друга частина її трудніша, й треба до неї братися, прочитавши першу.
У першій частині я попереду знайомлю молодого новеліста з поглядом на мистецтво, котрий я маю слабість уважати за єдино марксистський, більше того, за єдино правдивий. Тим часом у мене зовсім немає цитат з ватажків марксистської думки. Ворожий усякій релігії, я не вважав за потрібне виловлювати випадкові сентенції про мистецтво, що вихоплювалися спорадично з вуст вождів, зайнятих по вуха іншими, важнішими справами, справедливо зваживши, що нічого цікавого я в тих сентенціях не знайду. Я гадаю, що це наше щастя, що Маркс, Енгельс і Ленін мало цікавилися теорією мистецтва, бо коли б дорогоцінний час їхнього думання витрачався б на таку другорядну справу, вони, очевидно, не встигли б повершити того, що вони повершили.
Уважний читач спостереже, що, незважаючи на зовнішню схожість моєї схеми з теоріями футуристів, між ними є одна радикальна різниця. Вони виголошували смерть старого мистецтва, щоб запровадити нове. Навпаки, Левідов виголошував смерть мистецтва, щоб знову притаскати старе мистецтво. Я ж ніякої смерти не виголошую, а намагаюся поставити мистецтво на його місце. Не моя вина, коли це, належне йому, місце таке незавидне.
Я цілком свідомий того, як мене цькуватимуть за першу частину першої статті. Я готовий перенести це цькування, аби поширити марксистський погляд на мистецтво серед молодих письменників.