Оксана Лятуринська

Як митець Лятуринська розвивалась в річищі символізму. Її вірші відзначаються високою культурою мислення й почуттів. Найчастіше поетеса зверталася до ліричних мініатюр, які за словами Богдана Бойчука та Богдана Рубчика, нагадують “самобутні всесвіти”, сповненні чудових несподіванок і творчих відкриттів. Так само поетична версифікація досягає вершин мистецтва. Ємно, виразно, експресивно передається складний світ почуттів ліричної героїні:

Темніє тінями божниця,
І темно дивляться св’яті
Скорботно-виснажені лиця
Як пергаментові листи.
Щось не велить душі молитися
Перебігти під святий покров.
І мариться: мов сліз криниця,
Мов Божі муки й Божа кров.

В лізіях ліричної героїні постає кривав криниця сліз, коли вона стоїть перед суворо-скорботними ликами святих, вона бачить Україну в образі грізної Діви з мечем – уявляє її Богинею, якій приносять вічні жертви. Дівою – сфінською, перед якою вона падає, благаючи волі рідної землі. Лірична героїня – дочка поневоленої нації, тому, сидячи своїм зором у сиву давнину, бачить вольові натури, які захищають свободу: “Впасти першим чи десятим, тільки б амніти в люті, глибоко списа вітнути, боляче мечем затнути”.
“Не соколи вилітали”, “Не знаєш гасла – боронись!”. Український лицар з мініатюри “І зрине кінь у височінь” сприймає смерть на полі брані як почесний підсумок свого життя. Коли воїн з’явиться у бойовому спорядженні перед святим Юрієм, і Юрій запитає: “Що мав над життя дорожче? Що на землі досяг?.”, то він гордо скаже: “Я воїн був, Побідоносним, доніс свій золот-стяг”. За цей подвиг він перебуватиме серед лицарів неба.

Ліро-поетичні поезії “дума про скривавлену сорочку” поетеса присвятила Крутам. “а Листопад” - пам’яті 359 лицарів, які полягли за незалежну Україну. Героїню Лятуринської знаходить серед легіону борців, яким освітлює шлях

Поетичний образ рідного краю – Волині – наскрізна тема творчості Оксани Лятуринської.
Вірш “Волинські майогіки” проникнутий щемливою тугою за отчою землею, голос якої промовляв через тисячі років Древлянським духом неповторною красою, звуком гуал пишною веселкою. Поетеса внесла великий внесок для “празької школи”. Це авторка багатьох збірок. Вона внесла не тільки великий внесок у “празьку школу”, а й всю українську літературу.
Оксана Лятуринська після того як Польща надто неприязно стали ставитися до українців, більша їх частина подалися до Чехословаччини. То було покоління, що складало досить сильний інтелектуальний пласт української еміграції. Впливало на перебіг та присталізицію національного руху. То були свідомі сили, які сприйняли поразку національної революції 1919 р. як національну ганьбу, але не впалив розпач на противагу старшому поколінню.
Празька школа, збагачена здобутками надніпрянської лірики, як спостеріг Антонич, вражала своєю цілісністю. Вона переймалася не лише “тугою за втраченою батьківщиною”. Оксана Летуринська це звісно письменниця української літератури.