Юридичний процес і його види

Курс на побудову в нашій країні правової держави потребує теоретичних розробок проблем усіх різновидів юридичного процесу. До теперішнього часу єдиного визначення юридичного процесу немає. Але більшість учених-юристів правові форми діяльності визначають як: правотворчість, правозастосування, правосуддя і контроль. На основі аналізу цих форм діяльності держави можна дійти висновку, що всі вони мають однакові ознаки, тобто всі потребують розгляду юридичних справ, здійснюються на основі норм права і завжди визначають відповідні юридичні наслідки. До того ж це діяльність лише уповноважених суб'єктів, результат якої здебільшого фіксується в офіційних документах, регулюється процесуальними нормами і забезпечується правилами юридичної техніки.

Отже, юридичний процес – це система взаємозалежних правових форм діяльності уповноважених державних органів, посадових осіб, а також визначених нормами права інших суб'єктів, що знаходить своє вираження у здійсненні операцій для рішення юридичних справ, що визначають відповідні юридичні наслідки та регулюються процесуальними нормами.

Таким чином, юридичний процес починається з розгляду відповідної юридичної справи. Юридична справа – це передбачена нормами чинного права конкретна життєва обставина, яка розглядається та вирішується на підставі закону і має відповідні юридичні наслідки. Ці два моменти і визначають природу юридичної справи, вони є юридичними фактами для виникнення процесуальних правовідносин.

Юридичний процес – це визначений нормами права порядок здійснення відповідних операцій, що призводить до рішення юридично значимих питань. Тобто державний орган або посадова особа знаходяться в таких умовах, коли вони повинні безпосередньо використовувати норми права для рішення конкретних юридичних справ. При цьому об'єктом операцій виступають одночасно норма матеріального та процесуального права. Здебільшого суддя, слідчий або інший суб'єкт процесуальних правовідносин починають цю діяльність із стадії вибору й аналізу правових норм. До таких стадій відносяться:

1) перевірка дії і юридичної чинності норм права;

2) перевірка правильності тексту статті і нормативного акта;

3) тлумачення правових норм;

4) з'ясовування меж дії норм права у просторі, часі і за колом осіб.

Для встановлення достовірності норм права ці стадії є обов'язковими.

Всі операції з нормами права здійснюються лише точно визначеним колом органів держави і посадових осіб. Конкретний склад, обсяг компетенції кожного з уповноважених учасників процесу встановлені відповідним законодавством, у якому зафіксовано, хто може бути суб'єктом процесу, що він повинен робити і яким чином здійснювати свої функції. Законодавством передбачене також коло суб'єктів, уповноважених проводити дізнання, попереднє слідство по кримінальних справах, здійснювати нагляд за слідством і правосуддям, підтримувати державне обвинувачення, виконувати вироки і рішення судів. Окрім цього, законодавством установлені критерії розмежування повноважень. Наприклад, вводяться інститути підвідомчості цивільних справ, особливо детально регламентується інститут підсудності.

Чіткий розподіл функцій між учасниками юридичного процесу й офіційний їхній характер визначають необхідність відповідних засобів забезпечення результатів, що повинні бути отримані в процесі розгляду справ. Такими засобами здебільшого є процесуальні документи, що містять розпорядження індивідуального й особистого характеру. Список процесуальних, у їхньому традиційному розумінні, документів складають вироки, рішення суду, постанови судді, слідчого і т. ін. Офіційний характер зазначені документи одержують не тільки тому, що вони створюються уповноваженими на те особами, а й тому, що природа цих документів, їхня структура, головні реквізити передбачені чинними законодавчими актами.

За своїм функціональним призначенням процесуальні документи різняться між собою. Особливе місце серед них займають правозастосовчі процесуальні акти, що містять у собі розпорядження підсумкового рішення щодо юридичної справи. Це, насамперед, обвинувальний висновок слідчого, вирок і рішення суду, протест прокурора. Неабияке значення мають процесуальні акти, що виконують допоміжну, проміжну або інформаційну функції. Так, допоміжним процесуальним актом слід вважати постанову слідчого про проведення різноманітний слідчих дій, постанови судді про забезпечення позову і т. ін.; до проміжних відносяться постанова слідчого про визнання потерпілим, обвинувачуваним, законним представником і т. ін.; до інформаційних – протокол судового засідання тощо. До того ж процесуальні документи мають і загальну для всіх функцію. Вони є своєрідними юридичними фактами, тобто визначають динаміку розгляду справи з моменту його надходження до компетентних органів і до моменту встановлення юридичних наслідків.

Юридичний процес набуває регламентації за допомогою, насамперед, норм цивільно-процесуального та кримінально-процесуального права. Стан, коли матеріальне право має свої процесуальні форми, є об'єктивно обумовленим. Види юридичного процесу, здебільшого, класифікують за предметною ознакою. При цьому за основу класифікації беруть відповідну область матеріального права, що застосовуються в діяльності конкретних органів держави. Тому і юридичний процес має такі види як карний, цивільний, адміністративний і т. д. Але така класифікація не надає можливості встановити функціональний зв'язок юридичного процесу з механізмом правового регулювання, а також уявити юридичний процес як систему. Тому за функціональною ознакою виділяють такі види процесів: установчий, правотворчий, правозастосувальний, судовий і контрольний.

Установчий процес – це діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і організацій з приводу реалізації норм матеріального права, що встановлює їх права за формуванням, скасуванням або перебудувою органів держави, призначенням або звільненням посадових осіб і інших суб'єктів управління.

Правотворчий процес – це діяльність уповноважених органів держави, організацій і посадових осіб з підготовки, прийняття, затвердження й офіційного оприлюднення нормативно-правових актів.

Правозастосовчий процес – це діяльність уповноважених органів держави, організацій, посадових осіб, пов'язана з розглядом і рішенням конкретних справ, що мають юридичне значення.

Судовий процес – це діяльність суду і судів щодо здійснення правосуддя, тобто рішення суперечливих ситуацій.

Контрольно-наглядовий процес – це діяльність органів держави, громадських організацій і посадових осіб з перевірки і спостереження за відповідністю дотримання підпорядкованими суб'єктами правових розпоряджень і припинення правопорушень передбаченими організаційно-правовими засобами.

Всі види процесів реалізуються через відповідні процесуальні правовідносини. Процесуальні правовідносини обумовлюють динаміку матеріальних правовідносин, вони є похідними останніх. Це визначає специфіку та характер процесуальних правовідносин. Суб'єктів процесуальних правовідносин можна розділити на дві групи. З одного боку – це група безпосередньо зацікавлених у результатах юридичного процесу суб'єктів (зокрема, потерпілі, обвинувачувані, законні представники неповнолітніх). З іншого боку – група суб'єктів, які виконують свої функції для забезпечення реалізації “чужих” інтересів, мета котрих – найбільш ефективний розгляд юридичної справи (слідчі, прокурори, робітники міліції).