Основні стадії процесу застосування норм права

Процес застосування норм права може починатися з ініціативи самого правозастосувача, за вказівкою вищого органу чи за заявою зацікавлених суб’єктів і являє собою систему послідовних дій, певні групи яких поєднуються в так звані стадії правозастосування.

Певна послідовність виконання комплексу дій у ході правозастосування надає підстави говорити про такі стадії правозастосувальної діяльності:

1) Встановлення фактичних обставин юридичної справи.

2) Встановлення юридичної основи справи (юридична кваліфікація).

3) Рішення справи і документальне оформлення прийнятого рішення.

Перша стадія. Встановлення фактичних обставин юридичної справи – це встановлення й аналіз фактичних обставин справи чи ситуації, що вимагає врегулювання або рішення. На цій стадії застосування правових норм потрібно встановити, що дія або подія, що відбулися, мають юридичне значення. Усю сукупність обставин, що підлягають установленню, можна віднести до трьох основних груп:

а) фактичні обставини, з якими норми права пов’язують виникнення юридичних наслідків;

б) дані, що характеризують особистість суб’єктів, причетних до розгляду відповідної справи;

в) обставини, що спонукали суб’єктів до певної поведінки (правомірної чи протиправної).

При цьому враховуються умови, мотиви юридично значимої поведінки. Дана стадія – це вихідна стадія процесу правозастосування. Адже саме уточнення, оцінка фактичних обставин справи, що мають юридичне значення, спричиняють юридичну оцінку фактів, що встановлюються. Метою цієї стадії є встановлення об’єктивної істини, і за своєю сутністю ця стадія являє собою процесуальну діяльність, що знаходить вираження у збиранні, перевірці й оцінці відповідних доказів у справі та їхніх джерелах. При цьому методи і способи, що застосовуються при встановленні та дослідженні обставин справи, повинні бути дозволені правом, а також:

- етичні;

- наукові;

- ефективні.

Друга стадія. Юридична кваліфікація – на цій стадії правозастосувального процесу надається правова кваліфікація (юридична оцінка) встановленим фактичним обставинам справи, тобто зважується питання, яка норма поширюється на даний випадок, чи підпадає цей факт під її дію.

Установлення юридичної основи справи починається з вибору норми права, що підлягає застосуванню. При цьому уповноважений орган спочатку встановлює галузь права, що регулює подібні відносини, а потім у цій галузі знаходить конкретну норму, що поширюється на даний життєвий випадок.

Після цього здійснюється юридична кваліфікація самої норми. Тобто перевірка обраної норми на предмет її дії в часі, просторі, по колу осіб. А саме встановлюють:

а) чи діє дана норма на момент рішення конкретної юридичної справи;

б) чи діє вона на тій території, де розглядається справа;

в) чи поширюється її дія на суб’єктів, які беруть участь у розв’язуваній справі.

При цьому необхідно керуватися загальним положенням – “закон зворотної сили не має”, відповідно до якого неможливо застосувати норму права, хоча і діючу в даний момент, але якої не було в момент, коли відносини, що розглядаються, відбулися чи закінчилися. Також неможливе застосування норми, що не набула законної юридичної сили.

При встановленні юридичної основи справи іноді складається ситуація, при якій той самий випадок регулюється двома чи більш діючими нормами незбіжного чи протилежного характеру. Виникає колізія правових норм, яку необхідно вирішити на цій стадії.

Починаючи перевірку обраної норми, необхідно встановити дійсний її текст. Для цього слід користуватися офіційним текстом нормативного акту, опублікованого в офіційних джерелах, кодексах.

Третя стадія. Вирішення юридичної справи і винесення правозастосовчого акту – заключна і разом з тим основна стадія процесу застосування права, у ході якої здійснюється застосування права у власному розумінні слова, у той час як усі попередні стадії готують попередні умови і матеріали для кінцевого рішення у справі. У ньому владно поширюється дія застосованої норми на факт, визначаються права й обов’язки конкретних суб’єктів. Саме в правозастосувальному рішенні норма права одержує індивідуально-владний характер, установлюється зв’язок норми права з фактом, що вирішується.

Рішення у справі супроводжується синхронним здійсненням повноважним органом (письмово чи в іншій формі) індивідуально-правового акту (акту застосування права), що є юридичним фактом і є основою для виникнення правовідносин.

Правильно прийняте рішення забезпечує законність, зміцнює правопорядок у цілому, підтримує інтереси держави і суспільства, з одного боку, а з іншого боку – охороняє права громадян, виховує повагу до закону.