Поняття й основні форми реалізації норм права

Втілення в життя правил поведінки, що представляють зміст права, здійснюється у процесі реалізації норм права, тобто поведінки суб’єктів права відповідно вимогам (заборони, дозволу, зобов’язання) норм права.

Отже, реалізація норм права – це втілення положень правових норм у фактичній поведінці (діяльності) суб’єктів права. Інакше кажучи, реалізація норм права – це втілення винятково правої поведінки, різноманітний процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих чи інших суб’єктів.

Реалізацію норм права як особливий процес можна розглядати з об’єктивної і суб’єктивної сторони. Об’єктивна сторона реалізації норм права являє собою виконання правомірних дій у місцях і в терміни, передбачені нормами права. Суб’єктивна сторона являє собою відношення суб’єкта до правових вимог і стан його волі в момент здійснення дій, що встановлюються правом.

Норми права можуть бути реалізовані в різних формах: у правовідносинах і поза ними, за участю державних органів і без них. Форма реалізації права залежить від особливостей гіпотез і диспозицій правових норм, специфіки суспільних відносин, що ними регулюються, характеру поведінки суб’єктів, що реалізують правові норми.

Відповідно до цього розрізняють такі форми реалізації норм права:

- дотримання;

- виконання;

- використання;

- застосування.

Дотримання норм права – це форма реалізації норм права, що знаходить своє вираження в узгодженні суб’єктами свого поводження з нормами-заборонами. Дотримання норм полягає в тому, що суб’єкт утримується від порушення заборон, що містяться у тих чи інших правових нормах. Характерна риса даної форми – пасивна поведінка суб’єктів: вони не здійснюють дій, що заборонені нормами права, і в такий спосіб виконують правові заборони. Наприклад, утримання громадянина від спроб вивезти за кордон держави предмети, заборонені для вивозу, чи дотримання швидкості руху автомобіля в місті 60 кілометрів на годину.

Виконання норм права – це форма реалізації норм права, що знаходить своє вираження в діях суб’єктів щодо здійснення зобов’язуючого розпорядження права. Якщо норма права містить обов’язок, то простого утримування суб’єкта від здійснення визначених дій уже недостатньо. Більш того, у деяких випадках воно може кваліфікуватися як протиправна поведінка.

Особливою рисою виконання норм права є активна поведінка суб’єктів: вони здійснюють дії, що відповідають юридичним нормам, тобто виконують покладені на них активні обов’язки. Наприклад, обов’язок батьків – утримувати неповнолітніх дітей і забезпечити їм певний рівень освіти, чи своєчасне заповнення і подача до органів податкової адміністрації декларації про доходи.

Використання норм права – це форма реалізації правових норм, що полягає у здійсненні тими чи іншими суб’єктами прав чи свобод, наданих їм нормами права.

Для використання норм права характерною є поведінка суб’єктів, що виражається у використанні юридичних можливостей, вилучення користі з положень, що містяться у суб’єктивних правах. Починаючи, наприклад, з продажу чи дарування речі, власник здійснює своє право володіння, користування, розпорядження майном шляхом використання прав, наданих йому відповідною нормою права. Особливістю використання норм права є те, що суб’єкт сам вирішує використовувати чи утриматися від використання суб’єктивного права, котре йому належить. На відміну від дотримання і виконання норм права, що можуть бути як добровільними, так і примусовими, його використання може бути лише добровільним.