Поняття і риси

Особливою формою реалізації норм права є правозастосування, що характеризується низкою ознак, які істотно відрізняють цю форму від дотримання, виконання та використання норм права:

- по-перше, застосування норм права – це діяльність, що здійснюється тільки відповідними державними органами, посадовими особами чи з їх доручення суспільними структурами;

- по-друге, застосуванню норм права притаманний державно-владний характер. Застосування – один із видів державної діяльності і здійснюється від імені держави чи уповноважених ним суб’єктів і тому є обов’язковим для всіх адресатів;

- по-третє, правозастосування має індивідуально персоніфікований характер, оскільки це рішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації, “прикладення” норм права до конкретних осіб, у конкретних обставинах;

- по-четверте, застосування норм права має активний творчий характер, оскільки це завжди інтелектуальна діяльність, для застосування норм права необхідно свідомо проводити ряд дій;

- по-п’яте, правозастосування має процедурно-процесуальний характер, оскільки воно триває в часі, складається з ряду стадій;

- по-шосте, застосування норм права має юридично оформлений характер – завершується винесенням спеціального акта, тобто акту застосування норм права, чи правозастосувального акту;

- по-сьоме, правозастосування завжди виконує роль юридичного факту, є результатом застосування правових норм, що породжує, змінює чи припиняє конкретні правовідносини.

Правозастосування – це владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, що виражається в процедурно-процесуальних формах, полягає в реалізації юридичних норм щодо конкретних життєвих випадків і конкретних суб’єктів, для вирішення юридичної справи, в результаті чого виникають, змінюються, припиняються або відновлюються юридичні права та юридичні обов’язки сторін у цих справах.

1) Необхідність правозастосування виникає: за наявності конфліктних ситуацій, тобто коли має місце суперечка про право, права й обов’язки і коли сторони самі не можуть виробити загальне рішення (наприклад, розподіл майна);

2) при правопорушеннях, тобто коли не виконуються обов’язки, є перешкоди до здійснення права і коли необхідно прийняти примусовий захід (наприклад, стягнення штрафу, конфіскація майна);

3) за необхідності встановити юридичні факти (факт батьківства, факт смерті чи вторинні документи);

4) при вирішенні кадрових питань;

5) при нагородженні чи присвоєнні звань;

6) при вирішенні організаційних питань;

7) при вирішенні питань індивідуального характеру (реєстрація шлюбу).