Синтаксичні мовні норми

Вибір варіантів побудови простих і складних речень регулюють синтаксичні норми.

Особливостісинтаксисунауковогомовлення:

1. Мова наукового та офіційно-ділового стилю характеризується значною кількістю мовних кліше: прошу надати, у зв’язку з, доводжу до Вашого відома тощо.

2. Двоскладні речення зазвичай мають простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини або множини теперішнього, минулого чи майбутнього часу: Студент урахував зауваження…; Спеціалізована рада розгляне дисертацію…; Завідувач кафедри розробляє планову тему… Однак більш уживані речення зі складеним іменним присудком, до складу якого входять дієслова-зв’язки: називатися, бути, складатися, слугувати, полягати, перебувати, вважатися тощо.

3. У наукових текстах уживаються різні види односкладних речень.

- Називні речення використовують тільки у якості назв розділів, підрозділів, пунктів, підписів під ілюстраціями, рисунками.

- Означено-особові й узагальнено-особові речення активізують увагу читача і спонукають до спільних дій: Розглянемо дане питання...; Пропонуємо використати цю формулу…

- Неозначено-особові речення зосереджують увагу на дії, описують закономірності, факти та явища певної науки: Апостроф пишуть після літер…; У кінці речення ставлять крапку.

- Безособові речення у наукових текстах використовуються найчастіше. Вони позначають дію взагалі, спрямовують увагу читача на об’єкт чи дію, відображають об’єктивний характер наукового викладу: Слід відзначити, що…; Формулу можна використовувати під час…; З цим припущенням важко погодитися.

- Особливу роль у наукових текстах відіграють безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, та об’єктом – прямим додатком у формі іменника у знахідному (родовому) відмінку без прийменника: прочитано монографію, використано формулу.

4. Серед складних речень у науковому мовленні переважають складносурядні та складнопідрядні з чітко вираженим синтаксичним зв’язком між частинами.

5. Потреба дотримуватися логічної послідовності, аргументувати думку, з’ясовувати причини і наслідки аналізованих явищ зумовлює використання простих ускладнених речень. Найчастіше прості речення ускладнюються однорідними членами речення, відокремленнями, вставними конструкціями.