Закономірності композиційного формоутворення: біоніка та інші шляхи пошуку форми, стилізація - трансформація

4. 1. Біоніка.

Біоніка в дизайні – це окрема, відносно нова частина біонічної науки. Слід підкреслити, що біоніка не передбачає сліпого копіювання форм природи, а спрямована на глибокий логічний аналіз принципів структурно-функціональної організації живих систем із метою використання законів і принципів їх, формотворення для ефективних композиційних і конструктивних вирішень технічних систем, об’єктів, предметів, меблів.

Дизайнер повинен бачити й розуміти логіку природних форм, аналізувати їх, виділяти найсуттєвіше і потім моделювати на цій основі нові об'єкти та структури. Тому важливо ознайомлюватись із проблемами біоніки і вивчати можливості застосування принципів природного формотворення в проектуванні технічних систем, об’єктів, предметів, меблів, яке у творчому процесі відбувається у таких напрямах:

- вивчення моделювання наочної ілюстрації до проекту, роз­робленого у композиціях, кресленнях та виготовлення мо­делі майбутнього виробу

- вивчення тектоніки та тектонічної структури біологічних конструкцій;

- вивчення стилізації як іншого шляху пошуку форми,можливостей використання різних властивостей і форм природних об'єктів.

- вивчення способів і механізмів трансформування трансформації форм у живій природі;

Багатьом із нас, мабуть, уже відомі терміни, винесені у тексті в заголовок цієї бесіди.

Якщо коротко сформулювати суть біоніки, то її можна визначити так: це галузь знань, на основі якої раціональні особливості будови жи­вої природи використовуються люди­ною як високоефективний засіб тех­нічного прогресу.

Сучасною наукою доведено, що представників тварин­ного і рослинного світу можна роз­глядати як високоорганізовані меха­нізми – біологічні системи.

Біоніка досліджує та використовує принципи їх побудови й функціонування для вдосконалення існуючих і створення нових технічних систем, машин, при­ладів, будівельних конструкцій тощо. Найбільший поштовх розвиткові біо­ніки дали кібернетика й електроніка.

Власне, кібернетику – цю найсучас­нішу науку, що стоїть на передньому краї технічного прогресу – можна розглядати і як галузь біоніки: адже кібернетичні машини якоюсь мірою копіюють діяльність найдосконалішо­го витвору живої природи – люд­ського мозку.

Сьогодні навряд чи можна знайти таку сферу людської діяльності, що так чи інакше не була б пов’язана з біонікою. Рік у рік вона завойовує нові рубежі, проникає в нові галузі виробництва, скрізь за­лишаючи помітний слід.

Вже в далекому минулому було ство­рено чимало споруд, будівники яких запозичили форми рослинного й тва­ринного світу. Не випадково багато вчених вважає, що саме в архітектурі найяскравіше видно зародки біоніки.

Однак слід зауважити, що стародав­нє будівельне мистецтво брало в при­роди те, що лежало, так би мовити, на поверхні. У природи античні архі­тектори вчилися законів пропорції, логічного розподілу об’ємів будови, підпорядкування другорядного го­ловному, правильного співвідношен­ня

розмірів деталей, але не знали найістотнішого – законів формоутво­рення, таємниць самоконструювання живого світу. Внутрішня, конструк­тивна суть, скажімо, стеблини, стов­бура дерева або листка стали об’єк­том дослідження вчених набагато пізніше. І коли з’ясувалося, що будь - який організм – від комахи до кита, від стеблини трави до корабельної сосни – є досконалою конструкцією, всі вони привернули до себе пильну увагу архітекторів, інженерів, уче­них. Наприклад, будова листя деяких дерев підказувала зодчим ідею так званих складчастих конструкцій. Ідеться про листя, що має ребристу форму. В цих структурах дістала яскраве відображення одна з чудових закономірностей природи – опірність конструкції залежно від форми. Листя деяких рослин змінює форму: згортається в трубочку, утворює хи­мерні короби, закручується спірал­лю. Це дає йому змогу витримувати якнайбільше навантаження. Така трансформація підказала італійським архітекторам ідею залізобетонного автодорожнього мосту нової конструк­ції. Він має форму напів згорнутого трав’яного листка. Міцністю, красою, легкістю ця споруда цілком зобов’я­зана живій природі.

Візьмемо аркуш із звичайного шкіль­ного зошита й покладемо його края­ми на дві підставки: під власною вагою папір прогнеться. А тепер, склавши цей аркуш гармошкою, роз­містимо його на підставці так, щоб утворені ребра йшли впоперек про­льоту. Такий гофрований аркуш не прогинається і може витримати на­вантаження, що дорівнює стократній величині його маси. Використовуючи вищезгаданий прин­цип опірності залежно від форми, в багатьох країнах спорудили легкі й міцні складчасті перекриття, що мають 100 – 200-метрові без опорні прольоти.

Природа зробила «інженерні роз­рахунки» й для інших оригінальних споруд. Ось бджолиний стільник. Він складається з незчисленної кількості шестикутних призм, розташованих паралельними рядами. Виявляється, перед нами ідеальна модель дуже місткої монолітної конструкції, сек­рет якої полягає в найраціональнішій будові воскових чашечок. Учені встановили, що аналогічна шестикут­на форма забезпечує найбільшу міст­кість при найменших витратах буді­вельного матеріалу. На цій основі в нашій країні вже збудовано кілька елеваторів-зерносховищ. А японські інженери зацікавилися будовою тіла кита. Вони сконструювали корабель, що повністю копіює форми цієї тва­рини. Порівняно із звичайними суд­нами такої ж тоннажності й потуж­ності двигунів швидкість теплохода підвищилась на 25%. Дивись рис. 69.

Рис. 69

Інже­нери з 20-го століття сконструювали машину, що на пухкому снігу розви­ває швидкість 50 км/год. Спосіб її пересування запозичено в пінгвінів. Таких прикладів можна навести безліч.

А тепер коротко розглянемо можли­вості, що їх відкриває біоніка і перед нами в деяких галузях дизайну художнього конструювання. Працюючи в спів­авторстві з архітекторами, інженера­ми, технологами, художник-дизайнер, конструктор з моделювання, уважно вивчає форму природних аналогів, їхні пропорції, розподіл мас, доцільність та раціональність зовнішньої будови, і на цій основі створює нові предметні форми та технічні машини. Дивись рис. 69.1.

Рис. 69. 1.

Уважно вивчивши перетворення, що їх зазнає природний аналог на шля­ху до нової художньо-конструктор­ської форми, потрібно погодитеся, що таке завдання до снаги й майбутньому дизайнеру. Дивись рис.72, 73.

Починати потрібно з нескладного природного аналога, найкраще з комахи, птаха, водних мешканців, звізів, що мають яскраво виявлену, просту форму, або рослини. Ви легше осягнете їхню цільність і доб’єтесь пластичності перетворення у технічний об’єкт систему відповідного виробу, так потрібного нашому українському виробнику. Свою роль тут має відіграти ваше внутрішнє чуття, інтуїція, ідея. Дивись рис. 70. 1, 70. 2, 70. 3.

Розгля­даючи наочно природний аналог, ви повинні навчитися уявляти собі, що з нього можна запозичити для створення но­вої форми у композиції. Дивись рис. 70.

Рис. 70

Рис. 70. 1

1. Реалістичний природний аналог.

2. Лінійно-формоутворююче креслення з геометричних форм, стилізація.

3. Перетворення, моделювання.

4. Тектонічне трансформування у техніку.

Рис. 70. 2

1. Реалістичний природний мотив, аналог.

2. Лінійно-формоутворююче креслення з геометричних форм, стилізація.

3. Декоративне перетворення.

4. Перетворення, моделювання форми.

5. Проміжкове трансформування при одночасному збереженні образу аналога, де лінії є основою, що організовує й цемен­тує майбутню форму.

6. Тектонічне трансформування у техніку.

Рис. 70. 3

1. Реалістичний природний аналог.

2. Лінійно-формоутворююче лінійне креслення з геометричних форм, стилізація.

3. Перетворення, моделювання форми.

4. Тектонічне трансформування у техніку.

Рис. 71. Біоніка. Біоніка на основі рівноваги. Біоніка на основі симетрії

Рис. 72.

1. Реалістичний природний мотив, аналог.

2. Лінійно-формоутворююче креслення з геометричних форм, стилізація.

3. Декоративне перетворення з орнаментанакомльним мотивом і фірмовим знаком.

4. Перетворення, моделювання форми.

5. Проміжкове трансформування при одночасному збереженні образу аналога, де лінії є основою, що організовує й цемен­тує майбутню форму. Тектонічне трансформування у техніку.

6. Декоративний мотив орнаменту до світильника та посудини.

4. 2. Моделювання

Важливим етапом роботи художник-дизайнер, конструктор з моделювання є виготовлення мо­делі майбутнього виробу. Це нібито наочна ілюстрація до проекту, роз­робленого у композиціях, кресленнях.

Тому моде­лювання слід розглядати в тісному взаємозв’язку з усім ходом худож­нього конструювання.

Моделювання в одному випадку мо­же бути завершальним етапом про­ектування, в другому – проміжним, у третьому – початковим, може й багаторазово повторюватися в проце­сі роботи над проектом. На якому етапі слід створювати модель, це за­лежить від завдань, що стоять перед автором чи авторським колективом у кожному конкретному випадку. На різних стадіях проектування модель допоможе чітко виявити естетичні й технічні якості виробу.

Моделюван­ня дає змогу завчасно, ще до створен­ня дослідних зразків, помітити недо­ліки виробу, які в іншому разі були б виявлені надто пізно, скажімо, коли вже почалося серійне виробництво. Модель завжди більш наочна, ніж креслення. На її основі вносять необ­хідні корективи у проект, перевіря­ють гармонію горизонтальних і вер­тикальних ліній.

Виготовляючи в зменьшених або збіль­шених розмірах попередній зразок моделі, наприклад, космічної об'ємної композиції чи гойдалки-коня, де передбачено нескладний механізм, за допомогою якого іграшка рухати­меться, ви поки ще не ставите собі завдання привести її в рух. Перед­усім ви шукаєте її загальний вигляд, пропорції, співвідношення об’ємів.

І лише розв’язавши ці питання, по­чинаєте розмірковувати над тим, як узгодити внутрішню і зовнішню кон­струкцію, тобто розмістити механізм і водночас надати найкращих форм іграшці.

Моделі великих за розміром і склад­них за конструкцією виробів дово­диться виконувати в різних мас­штабах, від дрібних – для перших прикидок загальної композиції – до натуральних розмірів. Так, модель токарного чи фрезерного верстата виконують у масштабі 1: 5 або 1: 10. Часом, коли модель у зменшеному вигляді цілком виявляє всі необхідні технічні й естетичні якості виробу, а окремі важливі вузли, наприклад, пульт управління, вимагають більш ретельного опрацювання, виділяють лише ці деталі, виконуючи їх окремо, як фрагмент натуральної величини. Слід ще зауважити, що в моделюван­ні ніколи не рекомендують викори­стовувати співвідношення 1:2. Це найбільш оманливий для людського ока масштаб, який не дає правиль­ного уявлення про справжні розміри предмета.

Моделі можна виконувати з найріз­номанітніших матеріалів – глини, пластиліну, гіпсу, пінопласту та пап'є маше тощо. Дивись рис. 73 а, б.

а б

Статична модель Динамічна модель

Рис. 73 а, б. Об'ємні моделі композиції космічних супутників

4. 3. Тектоніка

Тектоніка – це пластична побудова форми товару у співвідношенні з його конструктивним матеріалом.

Тектоніка – це закріплення у формі дизайнерського об’єкта послідовне визначення закономірностей його функціонального рішення, цілісності й стійкості та конструктивної, функціональної чи візуальної структури.

Тектоніка – специфічний засіб художньої виразності, органічно пов’язаний з конструктивною об’ємно-просторовою структурою створюваної споруди або виробу і її об’єктивними закономірностями (міцністю, стійкістю та рівновагою). Існують і інші визначення. Тектоніку називають видимим відображенням у формі роботи конструкції і організації матеріалів.

Будівлі і споруди, машини, вироби, предмети і речі створюються з різних матеріалів, найрізноманітнішої форми та різної конструктивної структури, а відповідно, різної тектонічної корпусної системи. Див. рис. 76.

Тектонічні особливості об’єктів дизайну визначаються двома групами: об’єктивними особливостями, це функціонально – технічне компонування об’єкта (принцип, новизна, гарна конструкція). І ціль практичності (композиційна структура, кольорова гама, виразність форми).

Тектонічна структура – це варіанти співвідношення (комбінаторики, комбінування). Стійких і не стійких, активних і пасивних, руху і спокою, елементів у дизайн-об'єктах з’єднуючи ці комбінації з комплексними параметрами об’єкта (загальна маса, ідея, об’ємно-просторовою композицією). Використовуючи створені природою живі організми, дизайнери, конструктори створили й широко застосували в техніці обтічну динамічну форму для різних транспортних засобів. Обтічність стала об’єктивним законом у формуванні швидкісних машин. Дивись рис. 74, 75.

Рис. 74. Обтічність, статичність та динамічність форм:

а – форма літака обтічна та динамічна в повітрі і нагадує форму птаха;

б – форма корабля динамічна і нагадує форму дельфіна у воді;

в – форма автомашини динамічна і нагадує форму дельфіна на землі;

г – форма всюдихода статична, статично-динамічна і нагадує форму пінгвіна.

Рис. 75. Створення тектонічних дизайн-обєктів різного класу (Ю. Сомов).

а – ажурні каркасні форми; б, в, г – проміжкові варіанти корпусних форм;

д – масивні корпусні форми.

Рис. 76. Створення тектонічного дизайн-обєкта різного класу корпусної форми. Тектонічне трансформування у техніку.

4. 4. Стилізація – трансформування(трансформація)

Перший тип стилізації дуже подібний до стилізації в літературі.

Це цілеспрямована подібність до певних стилістичних особливостей того чи іншого стилю або напрямку в мистецтві. Данна стилізація не є копіюванням чужого стилю. Це є вивчення основних стилістичних особливостей цього стилю і впровадження їх в своїх роботах після внутрішнього виконання аналізу перетворенняі трансформації у образ.
декоративний мотив та абстрактний мотив.

Інший тип стилізації – це спрощення, узагальнення і декоратизування форми.

Цей тип є ближчий нам на данному етапі вивчення композиції. Тут варто вивчати саму форму: об'єднувати її або розкладати на складові, спрощувати або навпаки декоратизувати, добавляти фактур або локальних тональностей.

У пошуках образу елемента, що буде вико­ристовуватися надалі для різноманітного роду ком­позицій, застосовується прийом стилізації.

Сти­лізація – це процес перетворення природного об'єкта (аналога), у результаті якого утворюєть­ся узагальнений образ у вигляді якогось елемента.

Процес стилізації можна поділити на етапи:

1. вибір і зарисовка природного аналога;

2. поетапне узагальнення у декоративну форму;

3. трансформація форми, що по­лягає в частковій зміні форми, у відкиданні деяких несуттєвих деталей; пошук загального характеру конструктивної основи форми;

4. одержання кінцевого варіанта у вигляді декоративного елемента, виправлення і уто­чнення всіх зв'язків геометричних фігур, що ви­значають характер, виразність, пропорційні спів­відношення оптимального варіанта. Дивись рис. 77, 78.

Мотивом для пошуку елемента насамперед може слугу­вати жива природа: форми листків, квітів, плодів різноманітних рослин, комах, дрібних тварин та інше. У процесі стилізації дуже важливо побачити красиве в природі та використати це у своїй композиції.

Починати роботу слід із зарисовок різ­номанітних природних аналогів, що дає можли­вість порівняти, проаналізувати вибрані мотиви і зробити свідомий відбір природного аналога за конструк­тивними та естетичними характеристиками. Під час зарисовок аналога важливо не тільки спостерігати його або скопіювати зов­нішню форму, але й прагнути пізнати його, зро­зуміти внутрішню структуру, що визначає цю фор­му.

Тобто треба активно творчо переосмислити форму аналога, який вибирається, що у свою чергу сприяє розвиткові уяви. Дивись рис. 79.

У природі, середовища та навколишньому сере­довищі зустрічаються найрізноманітніші фор­ми. Але якщо детально проаналізувати їх, мож­на виявити, що в основі кожного природного аналога, предмета або виробу закладена та чи інша геометрична основа, геометричні фігури і тіла. Нерідко з одних і тих же елементів буду­ються цілі конструкції, наприклад, пелюстки кві­тів, листя дерев, насіння злаків, ягоди малини, луска риб та інше.

В процесі узагаль­нення важливо побачити і перетворити реальний, звичний, а іноді малопривабливий образ на новий, де виділити характерне, надати образу макси­мальної виразності.

Незважаючи на це прагнення до узагальнення, початкові зари­совки природного аналога все одно містять ці­лий ряд несуттєвих подробиць. Тому попередні зарисовки повинні зазнавати подальшої тран­сформації, що полягає в пластичній зміні форми, у більш активному відкиданні не­суттєвих і відборі важливих деталей.

Мета відбору втілюється не тільки в ін­телектуальному, емоційному, вольовому імпульсі дизайнера, але й у пізнавальному сприйнятті форми, пластики елемента (на цьому етапі най­більш важлива цілісність сприйняття).

Пошук геометризованого модуля пови­нен бути цілеспрямованим, кожен новий варі­ант рішення має починатися після одержан­ня попереднього. Це необхідно для формулюван­ня нової точки зору після аналізу першого і другого варіанта. Дивись рис. 80.

Послідовне об'єднання елементів форми – закономірний наслідок раціональної ув'язки між собою й умова узгодженості фігур, що об'єднуються одна з одною. При цілеспрямовано­му пошуку геометризованої форми необхідно прагнути не втратити конкретний початковий образ, а знайти таке сполучення геометричних фігур, щоб вони за своїм характером, об'ємом, зоровою вагою становили щось ціле. У даному випадку важлива цілісність сприйняття та декоративність стилізації і трансформація у образ, абстрактний мотив. Дивись рис. 81.

Рис. 77. Схема виконання стилізації типу спрощення

Рис. 78. Стилізація типу спрощення, розкладання на складові, силует, узагальнення або навпаки декоратизувати.

Рис. 79. Реалістичне зображення та силуетна стилізація

Рис. 80. Одержання кінцевого варіанта у вигляді декоративного елемента, оптимального варіанта.

Рис. 81. Декоративна стилізація і трансформація у образ, абстрактний мотив.

Трансформування трансформація – це перетворення, зміна форми, об’єму, декоративності. Наприклад – трансформація у образ, абстрактний мотив. А також геометричні та декоративні елементи композиції предметних форм у трансформації.

Трансформація форм у живій природі здійснюється згідно з принципами оборотності й необоротності руху у вигляді часткової або повної зміни форми. Принцип трансформації природних систем являє великий інтерес для дизайну. Дивись рис. 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89.

Природні аналоги можна шукати, використовуючи різні види й способи обертових рухів, здійснюваних живими організмами: можливі різні варіанти, наприклад, використання принципу оборотних рухів пелюсток, квітки, равлика, комахи і.т.д. Для проектування м'яких меблів, що трансформуються, застосовуємо принцип пересування плазунів – вужів і змій, для цього шукають комбінаторні елементи.

а б в

Рис. 82, а – утотожнення форми графічними та кольоровими засобами у реалістичному вигляді, б – декоративнее зображення, в – абстрактнее зображення у образ абстрактного мотиву

Рис. 83. Декоративна стилізована трансформація

Рис. 84. Трансформація у образ, абстрактний мотив.

Рис. 85. Геометричні та декоративні елементи композиції предметних форм у трансформації

а б в

Рис. 86. а – трансформація від реалістичного зображення, б – стилізоване декоративне, в – абстрактний образний мотив

Рис. 87. Абстрактні мотиви соняшників

Рис. 88. Трансформація форм у живій природі згідно з принципами оборотності й необоротності руху

Рис. 89. Трансформація у комбінаторний образний мотив знаку.

Рекомендована література

1. Волкотруб І. Т. Основи художнього конструювання: – К.: Вища школа, 1989. – 191 с.

2. Кузмич С. М. Основи композиції. Методичні вказівки до практичних занять для студентів спеціальності “Дизайн” – Луцьк: Луцького НТУ, 2005. – 27 с.

3. Коберник О. М. Технології – К.: Література ЛТД, 2010. – 160 с.

4. Костенко Т. В. Основи композиції та тривимірного формоутворення: навчально-методичний посібник. – Харків: ХДАДМ, 2003. – 255 с.

5. Казаринова В. И. Красота, вкус, экономика. – М.: Экономика, 1987. – 240 с.

6. Логвиненко Г. М. Декоративная композиция: учебное пособие. – М.: Гуманитарный Центр ВЛАДОС, 2005. – 144 с.

7. Нестеренко О. И. Краткая энциклопедия дизайна. – М.: Молодая гвардия, 1998. – 326 с.

8. Тимків Б. М., Яремків М. Композиція: творчі основи зображеня. Навчальний посібник. – Тернопіль, 2009. – 112 с.

9. Холмяковський Л. М. Шитанов О. С. Дизайн. Навчальний посібник. – К.: Освіта, 1998. – 206 с.

Основи композиції: Конспект лекцій для студентів III курсу напряму підготовки 6.020207 «Дизайн» денної форми навчання та викладачів / Іванченко Г. П. – Луцьк: ТК. Луцького НТУ, 2014. – 88 с.

Комп’ютерний набір Іванченко Г. П.

Редактор Іванченко Г. П.

Підписано до друку 2014 р.

Формат 60х84/16. Папір. Офс. Гарнітур. Тайм.

Ум. друк. арк. ___ Обл.-вид. арк. 2, 5

Тираж ___ прим. Зам. 1.

Редакційно - видавничий відділ

Луцького національного технічного університету

43018 м. Луцьк, вул. Львівська, 75

Друк – РВВ Луцького НТУ