Прийоми і засоби композиції

Якщо взяти кілька геометричних фігур і спробувати скласти їх в композицію, то доведеться визнати, що з фігурами можна зробити тільки дві операції – або їх згрупувати, або накласти один на одного. Якщо якусь велику монотонну площину треба перетворити на композицію, то, швидше за все, цю площину доведеться розчленувати на ритмічний ряд будь-яким способом – кольором, рельєфом, прорізами. Коли необхідно зорово наблизити або віддалити предмет, можна скористатися наближуючим ефектом червоного кольору або видаляючим ефектом синього кольору. Коротше кажучи, існують формальні і в той же час реальні прийоми композиції і відповідні їм засоби, якими художник користується в процесі створення твору.

2. 1. Групування

Цей прийом є найпоширенішим і, по суті, найпершою дією при складанні композиції. Зосередження елементів в одному місці і послідовне розрідження в іншому, виділення композиційного центру, рівновага чи динамічна нестійкість, статична нерухомість або прагнення руху – все по силам групування. Будь-яка картина насамперед містить елементи, так чи інакше взаєморозташовані відносно один одного, але зараз мова йде про формальну композицію, тому почнемо з геометричних фігур.

Групування об’єднує в композицію і прогалини, тобто відстані між елементами. Групувати можна плями, лінії, точки, тіньові і освітлені частини зображення, теплі і холодні кольори, розміри фігур, текстуру і фактуру – словом, все, що зорово відрізняється одне від іншого. Дивись рис. 43.

Рис. 43.

2. 2. Накладення і врізання

По композиційній дії це групування, що переступило кордон фігур. Розміщення елементів або їх фрагментів один під іншим, часткове перекриття силуетів є моделлю композиційної схеми картини при передачі ближніх, середніх і дальніх планів, лінійної і повітряної перспективи. Особливо ефектно цей прийом виглядає тоді, коли одночасно використовується зміна кольору, контрасту і масштабу з віддаленням планів. Дивись рис. 44, 45.

Рис. 44

Рис. 45.

2. 3. Членування форми

У скульптурі є два практичних методи роботи. У першому методі глина частинами накладається на каркас і поступово нарощується до потрібної форми.

За другим методом береться приблизно загальна маса фігури і потім забирається вся зайва глина, форма як би звільняється від непотрібних мас. Щось подібне відбувається і при народженні композиції.

Групування і накладення аналогічні першому методу скульптора, а членування нагадує другий метод, тобто прийом членування витягує детальну композиційну структуру з великої монотонної поверхні. Дивись рис. 45.

Членування – вторинний прийом, він, загалом, є зворотною стороною групування і має справу з уже наявною композиційною основою, даючи твору ритмічну виразність.

Типовий приклад побудови композиції за допомогою членування – живописні полотна Філонова. В них кожен фігуративний елемент композиції розбивається на ряд колірних плям, що надає роботі особливу своєрідність, і з точки зору композиції картина сприймається перш за все як сукупність цих осередків кольору, а вже потім – як зображення фігур і предметів. Дивись рис. 46.

Прийом членування широко застосовується в архітектурі від античних ордерів і готичних храмів до конструктивізму двадцятого століття.

Ми відзначили, що, незалежно від конкретних художніх завдань, жанрів, манер, образів, моральних посилок, художник-дизайнер при створенні композиції використовує всього кілька формальних прийомів.

2. 4. Компоненти, композиційні засоби, прийоми композиції

У розпорядженні художника є компоненти і засоби композиції, за допомогою яких можна створювати різноманітні і завше нові композиції.

Компонентами композиціїдизайнер оперує під час створення нових форм; вони об’єктивно існують, як даність. Їх можна перетворювати й видозмінювати в залежності від змісту чи ідеї твору.

Допомагають оперувати компонентами композиційні засоби, що можуть змінювати компоненти до невпізнання.Засоби виразності та прийоми, мають нескінченно широкий діапазон конкретних результатів забезпечують ті засоби, прийоми та інструменти композиції, які, залишаючись формальними, є вже носіями естетичних категорій, відповідають нашому чуттєвого сприйняття світу. Це і ритм, і контраст, і колір, і почуття пропорції, і інші прояви нашого усвідомлення порядку в природі. Дивись рис. 47.

Рис. 45

Рис. 46 Рис. 47

2. 5. Формат, форма

Віддати перевагу якомусь із засобів композиції, прийняти їх нерівнозначність зовсім неможливо, тому в цій частині послідовність їх розгляду – чиста випадковість. Правда, один із засобів можна по порядку поставити першим. Композиція, як правило, починається з вибору певного формату – ось це і буде першим засобом композиції. Дивись рис. 48.

Формат по вертикалі О - овальний Формат по вертикалі ∆ - трикутний

Рис. 47, 1.

Форма. Під формою розуміємо два аспекти. Передусім, це форма подачі образотворчого матеріалу, яка може бути реалістичною, стилізованою та авангардною, модерністською (антиреалістичною).

Інша іпостась – це формат твору, котрий має важливе значення для виявлення задуму автора. Розмаїття форматів (коло, овал, прямокутник простий і витягнутий по горизонталі, трикутник і. т. д.) дозволяє художнику міцніше підкреслювати ідею композиції. Вдалою вважається така композиція, в якій у глядача не виникає бажання розсунути або зменшити межі формату, змінити його масштабність.

2. 6. Масштаб і пропорції

Як засіб композиції масштаб працює, так би мовити, стратегічно. Досить порівняти графічну роботу і монументально-декоративний твір, щоб зрозуміти, як масштаб впливає на форму композиції.

Формальний аспект графічної роботи – філігранність всіх її елементів, так як вона розглядається поблизу. Монументальна композиція неодмінно має велику узагальненість, деяку жорсткість форми, спрощеність деталей.

Зі збільшенням масштабу підвищуються вимоги до врівноваженості і цілісності композиції.

Якщо розглядати масштаб всередині композиції, то співвідношення між елементами регулюється пропорцією. Широко відомий золотий перетин, тобто таке пропорційне співвідношення між елементами, коли ціле відноситься до більшої частини, як більша частина відноситься до меншої, сприймається гармонійним не тільки по відчуттю, але і логічно.

Взагалі кажучи, масштабна пропорційність як засіб композиції застосовується практично завжди, в будь якому упорядкуванні фігур або предметів. Не всяке співвідношення розмірів узгоджується один з одним, тому внутрішній масштаб і пропорція – вельми тонкий засіб композиції, заснований на інтуїції.

Масштаб і пропорція є головними засобами передачі перспективи – зменшення елементів в глибину картини створює відчуття простору. Дивись рис. 48.

Рис. 48 Масштаб і пропорція

2. 7. Пропорції та пропорційність

Серед усіх «класичних» засобів композиції неабияке місце займають пропорції - як за ступенем важливості тієї якості, що досягається з їхньою допомогою (пропорційність), так із погляду їхніх можливостей при організації форми.

Відомий єгипетський трикутник із спів­відношенням сторін 3:4:5 слугував давнім єгиптянам своєрідним мірилом пропорційності при будівництві. Дивись рис. 49, а.

Пропорційність – це поняття, що харак­теризує правильно знайдену домірність всіх елементів і частин, що складають форму, одного з одним і з цілим, гармонійну погодженість їх­ніх розмірних співвідношень: лінійних, пло­щинних, об'ємних.

Візуально інтуїтивно і логічно знайдені бажані пропорції форми і пропорції між еле­ментами форми (наприклад, її членування) при подальшій роботі над композицією перевіря­ються, коректуються, уточнюються за допомогою знаходження певної графічної або математичної залежності.

Розрізняють такі види пропорцій

Арифметична: Н 1 – Н 2 = Н 2 – Н 3. Гра­фічне вираження цієї залежності показане на рис. 49, в. Арифметична система пропорцій підпорядкована метричному ряду, тому що ви­сота прямокутника збільшується на ту саму ве­личину а.

Звичайна математична пропорція вимагає, щоб у рівність входили чотири члени: а: b = с: d.

Геометричну пропорцію знаходять з трьох елементів: а: b = b: с. Для геометричної пропорції, що її називають «безупинною», харак­терна наявність загального члена Ь, який нази­вається середньою пропорційною, або серед­ньою геометричною величиною.

Графічне вира­ження цієї величини показане на рис. 49, б графічне вираження геометричної пропорційної залежності - на рис. 49, г.

Існують також пропорційні залежності, що об'єднані загальною назвою гармонійні про­порції. Ще в III столітті до н.е. грецький ма­тематик Евклід розглядав вісім гармонійних пропорцій.

У них так само, як і в геометричну, входять три елементи: а, b, с. Дивись рис. 50.

В архітектурі Стародавньої Греції широко застосовували систему пропорцій, основану на ірраціональних відношеннях.

На рис. 51 а, б, показане графічне вираження цієї пропорційної залежності, побудованої на відношеннях сторін прямокутника.

Рис. 49, а, в, б, г

Рис. 50

Рис. 51

2. 8. Золотий перетин

Серед інших засобів особливо виділяється так званий «золотий перетин». На відміну від інших пропорцій він утворюється при сполу­ченні тільки двох величин: а і Ь. Поділ ці­лого на дві нерівні пропорційні частини в ма­тематиці називають золотим перетином. Його формулюють таким чином: поділ цілого на нерівні частини пропорційний, коли менша частина цілого так відноситься до більшої, як більша частина до цілого й обернено – ціле так відноситься до більшої частини, як більша до меншої, тобто: а: b – b: (а – b). Відношення між двома величинами постійне і виражається нескінченним десятковим дробом, де більший відрізок дорівнює 0,618, менший – 0,382.

Золотий перетин виражається також ге­ометричним шляхом відповідних побудов див. рис. 51 г. Щоб розділити відрізок АВ у пропорції золотого перетину, необхідно в точці В поставити перпендикуляр ВС, рівний половині АВ. Одержуємо прямокутний трикутник АВС із співвідношенням катетів 1:2:3 вершини С радіусом СВ проводимо дугу на гіпотенузу СА; одержуємо точку О. Далі з вершини А радіусом АО проводимо дугу на основний відрізок АВ; одержуємо точку Д, яка поділяє даний відрізок у пропорції золотого перетину. Відношення АД: ДВ – АВ: АД – 1,62.

Дана пропорційна залежність викорис­тана, наприклад, при побудові п’ятикутної зірки, де в кожній точці перетину сторони зірки поділяються на дві частини у співвідношенні золотого перетину: ВС: СА – ВД: ДС = 1,62 див. рис. 51 в.

Ряд золотого перетину виражається такими цифрами: 0,09; 0,146; 0,236; 0,382; 0,618; 1,000; 1,618; 2,618 і т.д. Практично найчастіше застосовується досліджуваний у XII столітті відомим італійським математиком Фібоначі наближений золотий перетин, що виражений у цілих числах. Ця пропорційна залежність названа на честь автора «Ряд» – Фібоначі: 1; 2; 3; 5; 8; 13; 21; 34; 55; 89 і т. д. Будь-який член ряду дорівнює сумі двох попередніх, і аналогічних ряду золотого перетину, при цьому співвідношення сусідніх членів наближається до золотого перетину – 0,618 (3: 5 = 0,6; 5: 8 = 0,625; 8: 13 – 0,615; 13: 21 – 0,619; 21: 34 – 0,617 і т. д.

Однак математична точність сама по со­бі не визначає гармонії при створенні якогось твору. Математичний метод дає лише кількісне поняття і знання існуючих пропорційних зако­номірностей, але не дає якісної сторони, тобто краси.

Встановлених абстрактних відношень, що самі по собі мали би якісь естетичні якості, не існує. Краса, цілісність і органічність перебувають за межами сухої схеми і формули.

За законами побудови пропорцій “золотого перетину” кожний наступний розмір або величина збільшуватимуться як сума двох попередніх. Засоби раціонального ряду (з лат. – розумово усвідомленого). Наприклад: якщо “раціональний” ряд величин змінюється (за законами метричності – ритмічності) як послідовне збільшення виміру заданого модуля (наприклад: 1–2–3–4–5–6–7–8–9–10–11–12–13) то засобами ірраціонального (з лат. – позасвідомо-інтуїтивного) “ірраціональний” збільшується на кожну наступну величину як сума двох попередніх (наприклад, 1–2–3–5–8–13–21... і т. д.)

Ірраціональність рядів – досліджував італійський математик Фібоначчі, пізніше французький архітектор Ле Корбюзьє. Він запропонував дві шкали виміру на основі пропорцій людини (червону та синю) та побудував за цими пропорціями будинок у Марселі.

У сучасному архітектурному пропорціюванні – (з лат. – співмірність) міжнародним стандартом прийнято узагальнений розмір (30 см) як уніфіковане співвідношення біологічних вимірів людини (ергономіка) до технологічних процесів будівельних виробів та розмірів.

Така співмірність архітектурної форми та її елементів до людини та її частин, а також до навколишнього природного та архітектурного середовища називається масштабністю (масштабом). Дивись рис. 52.

Рис. 52

2. 9. Ритм і метр

Ритм за визначенням – це рівномірне чергування елементів. Так як ми говоримо про композиції, то особливо потрібно відзначити рівномірність чергування.

Рівномірність – найбільш проста, маршо - образна форма ритму.

У композиції рівномірне чергування елементів визначається словом «метр» (звідси – метроном). Найпримітивніший, байдужий і холодний метр – коли розміри елементів і розміри пробілів однакові. Виразність і, відповідно, складність ритму підвищуються, якщо інтервали між елементами постійно змінюються.

У такому випадку можливі варіанти: чергування елементів закономірно прискорюється або сповільнюється; відстані між елементами не носять закономірно-регулярного характеру, а розтягуються або звужуються без явної метрики.

Другий варіант має більше можливостей, хоча і важче будується, – це робить композицію внутрішньо напруженою, з більшою таємницею.

Ритм як засіб композиції часто застосовується в поєднанні з пропорцією: тоді елементи не тільки чергуються, але і самі змінюються за розмірами відповідно до якої-небудь закономірністю (орнамент) або вільно.

Простий ритм, метричний – рівномірне повторення однакових елементів та інтервалів між ними. Дивись рис. 53,

Складний ритм, ритмічний – поєднання або накладання простих елементів. Кількість комбінацій при цьому безмежна. Дивись рис. 54.

Рис. 53. Простий ритм, метричний Рис. 54. Складний ритм, ритмічний

Рис. 55 а, б, в. Простий ритм, метричний повтор. Рис. 55.1, г, д, е. Складний ритм, динамічний повтор

Ритм (з грець. «плин») – це поступова кількісна зміна в ряду елементів (наростання або зменшення чергувань). Суть ритму обумовлюється чергуванням елементів форми, повторенням, наростанням і убуванням. Закономірності формування ритму товару зумовлені повторністю форм, поділом об’ємів, площин, внутрішнього простору товару.

Ритм поділяється на такі види залежно від динаміки ритму: спокійний (статичний), неспокійний (динамічний), спрямований в одну сторону, спрямований по вертикалі чи горизонталі, сходиться до центру, (за спіраллю).

Як засіб композиції ритм використовується в художньому конструюванні тоді, коли він передбачений конструкцією і є супутником тону, кольору, елементів пластики.

Дивись рис. 55 а, б, в, та 55.1, г, д, е. Рис. 55.2, 55. 2, 55. 3. Рис. 55.4.

.

Рис. 55. 2. Спокійний, статичний ритм Рис. 55. 2. Неспокійний, динамічний ритм

Рис. 55.3. Неспокійний, динамічний ритм у картинах

Метр Закономірний ритм Вільний ритм

Рис. 55. 4.

2. 10. Контраст і нюанс

Взагалі кажучи, контраст – близький родич ритму. Сусідство яке різко відрізняється один від одного елементами (за площею, кольором, світлотінню, формою, фактурою і т. д.). Аналогічно ритмічному чергуванню, тільки синкопійованому, збитому з прямого рахунку.

Контрастність надає композиції виразну потужність, за допомогою контрасту легко виділити головні елементи, контраст розширює динамічний діапазон композиції. Однак в занадто різких контрастах таїться небезпека порушення цілісності композиції, тому альтернативним засобом виступає нюанс – заспокійливий, знівельований контраст. Дивись рис. 56, 57.

Нюанс, створюючи цілісність, в якийсь момент може не залишити нічого від контрасту, перетворити композицію в мляву монотонність.

У всьому потрібно почуття міри. Нагадаємо, що в Древній Греції це вважалося показником розумового розвитку людини.

Рис. 56. Контраст у композиціях: натюрморті та картинах

Рис. 57. Нюанс у композиціях: натюрморті та картинах

Лекція 7.