Форма і процес формоутворення (формальна композиція, формальні ознаки композиції, композиційна якість

Форма – (від лат. «зовнішність, устрій») – у дизайні під формою розуміють зовнішній вигляд, об’ємно-просторову організацію матеріального предмета. Просторова побудова виробу як система матеріальних відношень точок, ліній, ребер, кутів, поверхонь, граней, фігур, об’ємів, що мають певні виміри.

Загальна вимога до форми – узгодженість всіх її елементів на основі композиційних закономірностей.

Форма – це засіб вираження художнього образу через колір та матеріальну форму.

У дизайні розрізняють три форми: функціональну, чи утилітарну, визначеною призначенням предмета або утилітарними потребами людини;

конструктивну, яка потребує знання фізичних, механічних, хімічних і інших властивостей матеріалів; естетичну, відповідальну за оформлення речей з стильовим дизайном.

Форма – поняття матеріальне. Під формою розуміємо два аспекти. Передусім, це форма подачі образотворчого матеріалу, яка може бути реалістичною, стилізованою та модерністською (антиреалістичною).

Друга іпостась – це формат твору, котрий має важливе значення для виявлення задуму автора. Розмаїття форматів (коло, овал, прямокутник простий і витягнутий по горизонталі, трикутник і. т. д.) дозволяє художнику міцніше підкреслювати ідею композиції.

Вдалою вважається така композиція, в якій у глядача не виникає бажання розсунути або зменшити межі формату, змінити його масштабність.

Отже, ми ознайомились з основними ознакамиформа і процес, властивими будь-якому предмету, штучному чи природному, незалежно від його естетичних якостей. Обізнаність із цими ознаками була потрібною лише для того, щоб підійти до основної нашої мети – пізнання того, що таке гармонійна форма, які її ознаки і як вона створюється.

Знайдена художником гармонійна форма предмета має низку необхідних якостей. Вона органічна і цілісна, її частини пропорційні і ритмічні, уся вона співрозмірна людині і пред­метному оточенню, пластична, колір її радує око.

Гармонійна форма створюється за законами краси. Це загальноприйняте визначення умовне: у мистецтві немає законів, подібних до законів математики чи фізики, а мова може йти тільки про деякі закономірності.

Процес створення гармонійного твору має назву «компо­зиція». Поняття композиція стосується однаковою мірою й інших видів творчості – живопису і скульптури, літератури і музики.

Але кожен жанр має свої, властиві йому особливості. Тому й композиція у дизайні має свою методику і свою тер­мінологію. Вона передусім спирається на необхідні якості або властивості дизайнерського твору.

Ці якості або власти­вості ґрунтуються на особливостях сприймання і називають­ся категоріями композиції. Ми назвемо головні з них,прийоми ізасоби композиції: орга­нічність і цілісність форми, пропорційність і ритм, масштаб­ність, пластичність, колір і поєднання кольорів. Кожну з категорій ми розглядатимемо як мету, пояснюючи, за допо­могою яких засобів цієї мети досягають.

Композиція – (від лат. compositio – складання, з'єднання.) В перекладі буквально означає спів-розташування. Ми під цим терміном розуміємо побудову художнього твору, впорядковане з’єднання елементів, розміщення основних його складових частин у певній системі і послідовності, які становлять єдине ціле.

Термін «Композиція» застосовується в різних жанрах художньої творчості, зокрема в архітектурі, образотворчому, декоративно-прикладному мистецтві, дизайні, живописі та рисунку.

Одним із засобів художнього вираження в образотворчому мистецтві, дизайні є композиція – побудова, структура, конструкція художнього твору, яка зумовлена його змістом, характером і призначенням.

Отже композиція – елемент організації художньої форми, підпорядкування компонентів один одному та в межах цілого (цілісності).

Формоутворення – це категорія художньої діяльності, дизайнерської й технічної творчості, що виражає процес проектування і творення форми.

Таким чином, теоретичне поняття формоутворення можливо виразити наступним чином: формоутворення – теоретична наука, яка вивчає закономірності утворення форми, принципи та методи художнього конструювання, які направлені на створення конструкції, технології виготовлення й властивостей основних матеріалів з урахуванням естетичних факторів.

Формоутворення – пошук та виконання у художньому проектуванні виробів як єдиної форми і змісту на основі запиту технічної естетики.

Основною узагальнюючою категорією композиції слід вважати органічність і цілісність зовнішньої форми пред­мета. Слово «органічність» треба розуміти не в значенні бук­вального наближення до живої природи (це буває досить рідко), а в тому розумінні, що створена композиція така ціліс­на, що кожна її складова природно входить у ціле. У вивер­шеній композиції нічого не можна змінити без того, щоб не спричинити зміни цілого, без руйнування цілого. Саме в такому розумінні вивершена композиція подібна до при­родного організму: цілісна і сплетена в усіх своїх деталях. У ній нічого не можна ні додати, ні вилучити.

Заверщеність композиції нескладного предмета зводиться до того, що весь він вирішений цілісно і сприймається як природно створений. Для прикладу можна взяти форму чайної чашки, в якій можна простежити одну якусь ознаку, близь­кість до сфери або циліндра, зрізаного конуса або призми див. (рис. 1).

Рис 1.

Якщо предмет складається з кількох частин, то завдання складніше: кожна з них повинна нести відголос цілого, спів­відноситися з цілим. Коли деталі предмета подібні, подібність їх об'єднує; коли ж вони контрастні, то об'єднуючим началом стає контраст.

Формальна композиція, формальні ознаки композиції, композиційна якість.

Художники, пристрасно працюючи над своїм черговим шедевром, в сотий раз змінюючи колір і форму, домагаючись досконалості роботи, іноді з подивом виявляють, що їх палітра, де вони просто змішували фарби, виявляється тим самим блискучим абстрактним полотном, яке без усякого предметного змісту несе красу.

Випадкове поєднання фарб склалося в композицію, яка заздалегідь не планувалася, а виникла сама собою. Значить, все-таки є суто формальне співвідношення елементів, в даному випадку фарб, яке виробляє відчуття порядку. Можна назвати це законами композиції, але в ставленні до мистецтва не хочеться застосовувати це жорстке слово «закон», не допускає вільної дії художника. Тому назвемо ці співвідношення ознаками композиції. Їх багато, але з усіх ознак можна виділити найбільш суттєві, абсолютно необхідні в будь якій організованій формі.

Три головні формальні ознаки композиції:

- цілісність;

- підпорядкованість другорядного головному, тобто наявність домінанти;

- рівновага.

1. 1. Цілісність

Якщо зображення або предмет цілком охоплюються поглядом як єдине ціле, явно не розпадається на окремі самостійні частини, то в наявності цілісність як перша ознака композиції. Цілісність не можна розуміти як неодмінно якийсь спаяний моноліт; це відчуття складніше, між елементами композиції можуть бути проміжки, прогалини, але все-таки тяжіння елементів один до одного, їх взаємопроникнення зорово виділяють зображення або предмет з навколишнього простору.

Цілісність може бути в компонуванні картини по відношенню до рами, може бути як колористичне пляма всієї картини по відношенню до поля стіни, а може бути і всередині зображення, щоб предмет або фігура не розпадалися на окремі випадкові плями див. (рис. 2, 3).

Цілісність – це внутрішня єдність композиції.

Відсутність цілісності Цілісність відносно рамки

Цілісність загальної плями Цілісність всередині зображення

Рис 2.

Цілісність всередині деталей зображення Цілісність загальної плями

Рис 3.

1. 2. Підпорядкованість другорядних головному (наявність домінанти)

У театрі прийнято говорити, що короля грає не король, а його свита. У композиції теж є свої «королі» та навколишня їх «свита», як ведучі інструменти і оркестр.

Головний елемент композиції зазвичай відразу кидається в очі, саме йому, головному, служать всі інші, другорядні, елементи, підпорядкованість другорядних головному (наявність домінанти ) див. (рис. 5) відтіняючи, виділяючи або направляючи погляд при розгляданні твору.

Це смисловий центр композиції. Ні в якому випадку поняття центру композиції не пов'язане тільки з геометричним центром картини.

Центр, фокус композиції, її головний елемент може бути і на ближньому плані, і на далекому, може виявитися на периферії або в прямому сенсі в середині картини – це неважливо, головне, що другорядні елементи «грають короля», вони підводять погляд до кульмінації зображення, в свою чергу підпорядковані між собою див. (рис. 4).

Рис 4. Фокус композиції визначає всю картину.

Рис 5. Наявність домінанти у картинах

1. 3. Рівновага (статична і динамічна)

Непросте це поняття, хоча, на перший погляд, нічого складного тут немає. Врівноваженість композиції з визначення пов'язана з симетрією, але симетрична композиція має якість врівноваженості спочатку, як даність, тому тут немає про що говорити. Нас цікавить саме та композиція, де елементи розташовані без осі або центру симетрії, де все будується за принципом художньої інтуїції в абсолютно конкретній ситуації.

Врівноважити композицію може порожнє поле або одна-єдина точка, поставлена ​​в певному місці картини, а от яке це місце і якій кольоровій інтенсивності повинна бути точка, в загальному випадку вказати не можна. Правда, ми можемо відзначити заздалегідь: чим яскравіше колір, тим меншого розміру може бути врівноваженість плями див. (рис. 7).

Особливу увагу доводиться приділяти врівноваженості в динамічних композиціях, де художня задача полягає саме в порушенні, знищенні рівноважного спокою. Як не дивно, сама асиметрична, спрямована за межі полотна композиція в творах мистецтва завжди ретельно врівноважена. Переконатися в цьому дозволяє проста операція: достатньо прикрити частину картини – і композиція решти розвалиться, стане фрагментарною, незакінченою див. (рис. 6).

Емблема (оздоба)– засіб компо­зиції, що інколи заступає символ.

Рівновага – основа гармонії в композиційних творах.

Статична рівновага Динамічна рівновага

Рис 6.

Рис 7. Схема рівноваги. Взаємодія плями та поля (площини)

Лекція 2.