Подовження приголосних і подвоєння букв

Подовження приголосних у незапозичених словах (на письмі подвоєння букв) відбувається в основному з двох причин: внаслідок збігу однакових звуків на межі значущих частин слова (ві дд ати, де нн ий, підні сс я, ю нн ат) та внаслідок уподібнення приголосних (коло сс я, сі лл ю, коза чч ина).

Префікси в українській мові закінчуються на приголосні д (від-, під-, над-, перед-), з (з-, роз-, без-), в (в-, пів-) та б (об -): ві дд аль, пі дд овбати, на дд ерти, пере дд ень, зз овні, ро зз броїти, бе зз вучний, вв ечері, пі вв ідра, о бб ілити. Отже, лише ці приголосні й можуть тут подовжуватися.

На межі попередньої частини і суфікса подовжується лише приголосний н, якщо твірна основа (корінь чи суфікс) закінчується на н: зако нн ий, пісе нн ий, верши нн ий, буде нн ий буде нн ість. У словах букве н ий, пореформе н ий, казарме н ий, шале н ий, скаже н ий, жада н ий, дерев’я н ий і под. такого збігу приголосних нема, оскільки твірна основа в них закінчується не на н.

Крім того, приголосний н подовжується в наголошених суфіксах -е́нний, -а́нний:

1) якщо прикметник вказує на збільшену міру якості: здорове́ нн ий, страше́ нн ий, височе́ нн ий, числе́ нн ий (але нема подовження в словах шале н ий, скаже н ий, жада н ий і под., бо вони вказують на звичайну міру якості);

2) якщо прикметник вказує на повну неможливість ознаки, зумовленої певною дією: нездійсне́ нн ий, недоторка́ нн ий, нездола́ нн ий;

3) якщо це старослов’янізм: свяще нн ий, огне нн ий, блаже нн ий, окая нн ий.

Приголосний н подовжується з різних причин також у словах оста нн ій, стара нн ий, притама нн ий, захла нн ий.

У кількох дієсловах з основою на с при додаванні постфікса - ся подовжується м’який с΄: підні сс я, розрі сс я, па сс я.

Подовження приголосних внаслідок уподібнення відбувається в двох випадках: через уподібнення звука й до попереднього м’якого приголосного і через інші зміни звуків.

Колись в іменниках коло сс я, жи тт я, ста тт я, зати шш я і подібних, як ще й тепер у словах подвір’я [подв’і́рйа], сузір’я [суз΄і́рйа], був суфікс й. Тоді було [коло́с΄йа], [жит΄йа́], [стат΄йа́], [зати́ш΄йа]. Але суфікс й, як м’який, уподібнився до попереднього м’якого і став звучати так само — відбулося подовження м’якого приголосного. Проте якщо між попереднім м’яким і звуком й було вставлено голосний е, то такого уподібнення, а отже, й подовження м’якого звука не відбулося: багато ста тей, поста тей ний, жи тей ський.

Таке саме уподібнення й до попереднього м’якого сталося і в закінченні -ю в орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни: сі лл ю, рі чч ю. Колись було [с΄і́л΄йу], [р΄і́ч΄йу]), як і тепер ще є в словах кров’ю [кро́ўйу], матір’ю [ма́т΄ірйу].

Подовжилися лише м’які зубні й шиплячі (тоді вони були теж м’які). Губні, приголосний р та задньоротові подовжитися не могли, бо вони не були м’якими. Якщо ж твірна основа закінчувалася двома приголосними, то останній приголосний не подовжився (“третій зайвий”) і відповідно не подвоюються букви: лист — ли ст я, місто — передмі ст я, радість — раді ст ю, жовч — жо вч ю. Тому й правило звучить: подовжуються м’які зубні (де ти з’їси ці лини) та шиплячі (ще їжджу) між голосними.

Можуть уподібнюватися між собою й інші звуки. Так, у слові лл яний наступний н΄ (льняний) уподібнився до попереднього л΄; у слові оста нн ій попередній т΄ (оста тн ій — таку форму цього слова вживали Т.Шевченко, Леся Українка, М.Коцюбинський) уподібнився до наступного н΄.

Найпоширенішим є подовження шиплячого ч унаслідок зміни суфікса - цьк- при додаванні суфікса - ин(а): коза цьк ий — коза чч ина, доне цьк ий — Доне чч ина, туре цьк ий — Туре чч ина. Тут спочатку звук к змінився на шиплячий ч (як у слові ру к а — ру ч ище), а потім попередній свистячий ц΄ уподібнився до наступного шиплячого і теж став шиплячим.

Щодо подвоєння букв в іншомовних загальних назвах не на межі значущих частин, то в Українському правописі названо 17 таких слів: а нн али, бо нн а, бру тт о, ва нн а, мадо нн а, ма нн а, мо тт о, не тт о, па нн о, пе нн і, то нн а, бі лл ь, бу лл а, ві лл а, му лл а, ду рр а, мі рр а. Майже в половині з них приголосний, позначений подвоєними буквами, у вимові не подовжується: [ана́ли], [бру́то], [не́то], [то́на], [б’іл΄] тощо. Але в словах, у яких є збіг приголосних на межі префікса й кореня, такі приголосні вимовляються з подовженням: і мм іграція, і нн овація, і рр еальний, конт рр еволюція, сю рр еалізм тощо.

У власних назвах іншомовного походження подвоєні букви читаються звичайно як неподовжений звук: Бо нн [бон], Го лл андія [гола́нд΄ійа], Ру сс о [русо́] тощо. Така вимова відповідає фонетичним законам української мови.

Перевірте себе 1. Випишіть слова у дві колонки: 1) без подвоєння букв; 2) з подвоєнням букв.

І. Ю(н)ий, дерев’я(н)ий, зв’яза(н)ий, (с)авець, глиби(н)ий, поні(с)я, піща(н)ий, (в)ечері, удава(н)ий, гайдама(ч)ина, твари(н)ий, удови(н)ий, пі(в)відра, о(д)ати, вівся(н)ий, олов’я(н)ий, одното(н)ий, рядня(н)ий, зйомоч(н)ий, Вінни(ч)ина, (л)яний, змії(н)ий, голуби(н)ий, зако(н)ий.

ІІ. Тума(н)ість, бджоли(н)ий, букве(н)ий, здорове(н)ий, росли(н)ицтво, умотивова(н)ість, скаже(н)ий, обмі(н)ий, притама(н)ий, вихова(н)ість, рва(н)ий, видума(н)ий, віко(н)иця, свяще(н)ий, ознайомле(н)ий, очище(н)я, широче(н)ий, орли(н)ий, післяреформе(н)ий, знаме(н)ий, людя(н)ий, окая(н)ий, стурбова(н)ісь, числе́(н)ий, тьмя(н)о.

Ключ. З других букв повинні скластися: 1) вислів М.Коцюбинського; 2) закінчення вислову Л.Толстого “Думай добре, і…”

Перевірте себе 2. Випишіть слова у дві колонки: 1) без подвоєння букв; 2) з подвоєнням букв. Слова, позначені зірочкою, вжито в орудному відмінку однини.

Змужні(н)я, снас(т)ю*, радіс(т)ю*, осер(д)я, зати(ш)я, (л)ється, свіжіс(т)ю*, жи(т)євий, входже(н)я, значе(н)я, навма(н)я, віс(т)ю*, старіс(т)ю*, білче(н)я́, приві(л)я, попідти(н)ю, зненавис(т)ю*, перехрес(т)я, здоби(ч)ю*, підні(ж)я, сміливіс(т)ю*, зап’яс(т)я, свідче(н)я.

Ключ. З других букв повинен скластися вислів В.Гюго.