Правопис сонорних, дзвінких і глухих приголосних

Сонорні (ми винили рій) завжди вимовляються чітко. Ні до дзвінких, ні до глухих вони не уподібнюються. І, до речі, звук в ніколи не переходить у глухий ф, а навпаки, перед приголосними та наприкінці слова наближається до короткого голосного у: ла в ка [ла́ўка], кі в ш [к’іўш], каза в [каза́ў].

Дзвінкі й глухі, крім запозиченого звука ф, становлять пари (див. таблицю приголосних) і можуть за певних умов переходити один в одного.

Дзвінкі в українській мові завжди вимовляються дзвінко: гри б, плі д, мимохі дь, ка з ка, ве з ти. Оглушується перед глухими дзвінкий г лише в словах ле г ко, во г ко, ні г ті, кі г ті, ді г тяр і похідних. В інших словах г вимовляється чітко: мо г ти, бере г ти, ми г тіти, ми г цем. Крім того, оглушується дзвінкий д у словах жер д ка, шотлан д ка, голлан д ка, зелан д ка і подібних, проте в них пишемо букву д, як і в словах жер д ина, Шотлан д ія тощо. Але в словах зі т хати, на т хнення пишемо букву т, хоч вони й походять від слів д ихати, на д ихати.

У префіксах роз-, без- кінцевий дзвінкий з може зазнавати різних змін, так чи інакше уподібнюючись до наступного приголосного залежно від його характеру. У словах ро з сада [роса́да] і ро з сіл [рос΄і́л] його й зовсім не чути. Проте в цих префіксах завжди пишемо букву з: ро з клад [ро́зклад], бе з пека [бе^изпе́ка], ро з жевріти [рож:е́вр΄іти], бе з шумно [бе^ижшу́мно]..

Префікс з- перед глухими оглушується, але перед свистячими й шиплячими пишемо все-таки з, оскільки перед цими приголосними можлива й дзвінка вимова цього префікса: з сунути, з цілити, з чорнити, з шити. Перед іншими глухими (кафе “Птах”) пишемо відповідно до вимови с: с казати, с формувати, с питати, с тиснути, с хвалити.

Глухі приголосні перед дзвінкими (але не перед сонорними) уподібнюються до парних їм дзвінких. Проте таких випадків в українській мові небагато. Це відбувається приблизно в одинадцяти незапозичених словах (боро ть ба, моло ть ба, кля ть ба, про сь ба, лі ч ба, Вели к день, повся к денний, я к би, ая к же, о т же, о сь де) та в кількох запозичених (во к зал, е к замен, рю к зак, ане к дот, фу т бол, ай с берг). Їх можна запам’ятати. (Сло́ва “косьба”, яке часом наводять тут як приклад, в українській мові немає, є косовиця.)

Перевірте себе 1. Випишіть у дві колонки слова з вставленими буквами, що позначають: 1) дзвінкі приголосні; 2) глухі приголосні.

Вхі(д, т)чини, во(г, х)ко, стов(б, п), про(з, с)ьба, сте(ж, ш)ка, Вели(ґ, к)день, обгор(д,т)ка, кі(г, х)ті, стере(г, х)ти, тихохі(д, т), мабу(д, т)ь, удво(г, х), (з, с)цідити, ле(г, х)ко, лі(дж, ч)ба, змо(г, х)ти, на(д, т)хмарний, ая(ґ, к)же, сту(б, п)ка, бли(з, с)ький, ло(ж, ш)ка, ри(з, с)ка.

Ключ. З других букв повинен скластися вислів Й.В.Гете.

Перевірте себе 2. Випишіть у дві колонки слова зі вставленими в префікси: 1) буквою з; 2) буквою с.

Ро..тяг, бе..коштовно,..кін, ро..сіл, не..кінченне,..хрон, бе..сумнівно, не..промога,..сув,..кат, не..тихаюче,..шивка.

Ключ. З останніх букв повинен скластися початок прислів’я: “ … щоб тільки кашкет носити”.