Уподібнення приголосних

Якщо свистячий (сце їздзу) і шиплячий (ще їжджу), зубний д або т і свистячий, зубний д або т і шиплячий опиняються поряд, то наступний звук уподібнює собі попередній.

Свистячий перед шиплячим переходить у відповідний йому шиплячий, і це позначається на письмі: бря зк + ати = “брязчати” → бря жч ати; київ ськ + ина = “київсьчина” → Київ щ ина; коза цьк + ина = “козацьчина” → коза чч ина.

Проте на письмі це уподібнення не відображається в присвійних прикметниках (Пара сч ин [пара́шчин]), у префіксах роз-, без-, з- (ро зч ин [ро́жчин], бе зж альний [бе^иж:а́л΄ний]) та в дієприслівниках (вирі сш и [ви́р’іш:и]).

Шиплячий перед свистячим переходить у відповідний йому свистячий, але на письмі це не позначається: кни жк а — у кни жц і [кни́з΄ц΄і], гру шк а — на гру шц і [гру́с΄ц΄і], ти чк а — на ти чц і [ти́ц΄:і], вчи шс я [ўчи́с΄:а].

Зубні д, т якщо не випадають у вимові, то перед свистячими переходять у свистячі дз΄, ц΄, перед шиплячими — у шиплячі дж, ч (але на письмі це не відображається): сусі дк а — сусі дц і [сус΄ідˆз΄ц΄і], сусі дч ин [сус΄і́дˆжчин]; ті тк а — ті тц і [т΄і́ц΄:і], ті тч ин [т΄і́ч:ин].

Перевірте себе. Слова запишіть у дві колонки: 1) ті, у яких транскрибовані звуки позначаються за фонетичним принципом (пишемо, як чуєм о); 2) ті, у яких транскрибовані звуки позначаються за морфологічним принципом (пишемо завжди однаково незалежно від звучання).

Турецький — Туре[ч]чина; доріжка — (на) дорі[з΄]ці; очевидець — очеви[дˆз΄]ця; літає — льо[ч]чик; юшка — (в) ю[с΄]ці; дудка — ду[дˆж]частий; оснастити — осна[шч]ений; ляск — ля[шч]ати; юнак+ський — юна[ц΄]кий; електричка — (в) електри[ц΄]ці; брязк — бря[ж]чати; об’їзд — об’ї[ж]джати; йдуть — йде[ц΄]ся; вереск — вере[шч]ати.

Ключ. З перших букв має скластися закінчення вислову В.Сухомлинського “Найпрекрасніше почуття — …”

Урок 5. Властивості голосних

1. Вимова голосних. Наголос. 2. Складоподіл і перенос частин слова. 3. Чергування голосних.