Висновки до підрозділу 2.2

1. Конституція України займає провідне місце не тільки в системі нормативно-правових актів, але і законів. Як Основний Закон вона має найвищу юридичну силу.

2. Суттєвим засобом регулювання конституційно-правових відносин є конституційні закони. За умов відсутності конституційно закріпленої класифікації законів визначення правового статусу конституційних законів, з урахуванням висловлених у науковій літературі позицій, є проблематичним. За Конституцією України конституційний закон – це фактично закон, яким вносяться зміни до Конституції. Після набуття ним чинності він не має самостійного значення, а стає складовою частиною Конституції. Тому порядок оприлюднення такого закону не повинен відрізнятися від порядку оприлюднення Конституції. Право президентського вето на конституційні закони не повинно поширюватися.

3. Важливим видом законів є органічні закони. Хоч ставлення до їх сутності, предмета й порядку прийняття неоднозначні, аналіз висловлених у літературі думок та зарубіжної практики дають підстави вважати, що до органічних законів можна віднести ті, які органічно розвивають положення Конституції, і на які містяться посилання в самій Конституції. Для того, щоб вони відрізнялися за своїм місцем в ієрархії законів, необхідний відмінний від інших законів порядок їх прийняття. А це можливо лише за умови внесення відповідних змін до Конституції України

4. Найбільшу питому вагу в системі правових актів законодавчої влади мають звичайні закони. Порядок їх прийняття, за умови визнання Конституцією України статусу органічних законів, має бути змінений.

5. До категорії звичайних законів нині слід віднести закони, прийняті на референдумі. Хоч вони є результатом безпосереднього волевиявлення народу і не потребують затвердження будь-яким державним органом, що надає їм особливу значимість, все ж їх не можна розглядати як такі, що мають вищу юридичну силу, порівняно із законами, прийнятими парламентом. Конституція України не дає підстав для цього. Можна говорити лише про те, що закони, прийняті на референдумі, мають змінюватись тільки референдумом.

6. Частиною національного законодавства відповідно до частини першої статті 9 Конституції України є чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Проте їх місце в ієрархічній структурі законодавства Конституцією не визначене. З частини другої названої статті однозначний висновок можна зробити лише щодо пріоритетності Конституції над міжнародними договорами. Що ж стосується поширеної думки про пріоритет міжнародних договорів над національним законодавством України, у тому числі її законами, то вона не має під собою беззаперечних конституційних підстав (на відміну від конституцій багатьох інших держав). Пріоритет над законами України мають лише ті міжнародні договори, які стосуються основних прав і свобод людини й громадянина.

7. Норми Конституції України мають більшу юридичну силу, ніж норми міжнародних договорів, обов’язкових для України. У вітчизняній доктрині з цього питання відсутні розбіжності.

8. У той же час норми чинних міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, мають більшу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів українського законодавства.