Причини виникнення колізій у законах

Більш глибокому дослідженню колізій сприяє вивчення причин їх виникнення. Дане питання неоднозначно вирішується в юридичній літературі. На нашу думку, під причинами виникнення колізій у законах можна розуміти ті явища об'єктивної дійсності, що спричиняють появу колізій. Звичайно їх поділяють на дві великі групи: об'єктивні й суб'єктивні. Під об'єктивними причинами розуміють ті, які не залежать від волі й свідомості законодавця. Колізійність нашого законодавства поглиблюється тим, що в країні одночасно діють закони колишнього СРСР і Верховної Ради України. За роки незалежності законодавство з деяких важливих питань (наприклад, податкове, інвестиційне) змінювалось уже по декілька разів. Старе законодавство не відмінене, а нове ще не створене. Такі акти не завжди стикуються, на межах їх дотикання виникають розходження й невідповідності. Дана ситуація наводить на думку, що сучасне законодавство держави як би зіткане із суцільних суперечностей, в ньому панують анархія, перекоси, безладдя, плутанина. Розбалансована синхронність правової системи, багато її частин погано узгоджуються одна з одною, не підпорядковані спільній меті. Заплутаність нормативного матеріалу дає нерідко простір для волюнтаристських дій посадових осіб і владних структур.

Аналогічна ситуація склалася і в наших найближчих сусідів - Росії. Як зазначає П. Русских, розходяться федеральна конституція і Федеративний договір, Конституція РФ і конституції, статути суб'єктів федерації; закони й укази; закони і підзаконні акти; загальні й спеціальні норми. Новий Цивільний кодекс вступив у суперечність із багатьма раніше прийнятими законами у сфері майнових і господарських відносин. Маса непогодженостей у відомчій і місцевій правотворчості. Двозначностями й різночитанням грішить навіть сама російська Конституція [187, с.2].

Так, С. С. Алексєєв, говорячи про суперечності права, стверджує, що право являє собою таку регулюючу систему, внутрішня узгодженість якої може в певній мірі порушуватися самим ходом економічного розвитку [198, с.14]. При дослідженні даної проблеми слід виходити з двох факторів: специфіки фактичних відносин, що підлягають законодавчому регулюванню й особливостей законотворчості. У рамках першого фактора можна виділити три причини таких зіткнень: а) причини, пов'язані з динамікою правовідносин у часі (колізія в часі); б) причини, пов'язані з протяжністю правовідносин у просторі (просторові колізії); в) причини, пов'язані з диференційним регулюванням відносин правотворчості (змістовні колізії).

Перший вид причин пов'язаний з динамікою правовідносин у часі (колізія в часі). Існування відносин неминуче пов'язано з їх розвитком, який з необхідністю тягне за собою і зміни норм, які їх опосередковують. Такі зміни не завжди відбуваються безболісно, так як старі правові норми можуть вступати в конфлікт із новими, коли попередні норми права офіційно не змінені чи не скасовані. Цей конфлікт норм, як видно, зумовлений змінами або розвитком відносин у часових межах. Проте не тільки названа особливість відносин, що регламентуються правовими нормами, може потягнути за собою їх зіткнення. Як протилежність даного випадку – правовідносини можуть бути стабільними, триваючими в часі, і, хоча в окремих випадках їх нове регламентування з тих чи інших причин було б доцільніше, такого не відбувається. В цьому випадку А. О. Тіллє справедливо зазначає, що причина колізій законів у часі полягає в тому, що не всі відносини можна перебудувати негайно. Цьому можуть стати на заваді економічні, політичні, юридичні та інші обставини [184, с.39]. Колізія норм в часі може виникнути не тільки у зв'язку зі зміною, розвитком чи стабільністю відносин, але і з його припиненням. Таке буває у випадку, коли існування відносин не вкладається в дію в часі норм права. Виникає зіткнення між правовою нормою, що діяла в період існування суспільних відносин, і нормою, під час якої з цієї обставини приймається рішення.

Другий вид причин пов'язаний з протяжністю правових норм у просторі (просторові колізії). Протяжними правові норми можуть бути не тільки в часі, але і в просторі. Інакше кажучи, в деяких випадках регулюючі правовими нормами відносини набувають якби “витягнутої форми”, наприклад, внаслідок проживання осіб на території різних адміністративно-територіальних одиниць. Даний вид причин мав місце в Україні в той час, коли Автономна Республіка Крим мала право приймати закони, але після прийняття Конституції 1996 року, коли Автономна Республіка Крим позбавлена права приймати закони, немає змісту розглядати ситуацію щодо причин виникнення просторових колізій в Україні. Даний вид причин характерний здебільшого для держав із федеративною формою державного устрою.

Об'єктивними причинами може виступати не тільки динаміка відносин у часі і просторі, але і сам характер цих відносин, їх особливість і необхідність диференційованого регулювання. Іншими словами, самі відносини, їх характер в окремих ситуаціях зумовлює регламентування їх одночасно різними правовими нормами, тобто нормами з різним обсягом регулювання.

Третій вид причин пов'язаний з особливостями самого процесу законотворчості. В. С. Жеребін вважає, що, зазвичай, формально-логічні протиріччя неминучі в силу надзвичайної складності пізнання системи права й законодавства. У сучасному суспільстві спостерігається небувалий кількісний ріст законодавчих актів, що ускладнює їх змістовний огляд, а значить утруднює вирішення питання про логічну узгодженість знов прийнятого закону з уже діючими нормами права [199, с.61-62]. На наш погляд, справа в тому, що причинами групи протиріч, що аналізуються, може бути тільки усвідомлена діяльність суб'єкта правотворчості. Як би кардинально не змінювались суспільні відносини, самі по собі вони не можуть привести до виникнення законодавчих колізій. Ні текст, ні смисл юридичної норми самі по собі не змінюються внаслідок зміни суспільних відносин. Навіть суб'єкт офіційного тлумачення не вправі при використанні історико-політичного тлумачення “підкоректувати” смисл застарілої норми під нові суспільні відносини. Його завдання полягає в тому, щоб установити смисл, вкладений у норму в момент прийняття її суб'єктом правотворчості. У даному випадку є всі підстави говорити про виникнення протиріч між виниклими суспільними відносинами і застарілою нормою права. Формально-логічні протиріччя між нормами права не можуть появитися інакше, як у результаті законотворчої діяльності суб'єкта. Таким чином, як внутрішнє протиріччя права, так і його відсутність є наслідком лише свідомої діяльності законодавця. Напроти, визнання причинами виникнення колізій виключно свідомої діяльності суб'єкта законотворчості дозволяє зробити висновок про те, що в кінцевому результаті головною, визначною в даному випадку причиною є недостатній рівень правової підготовки законодавця.

Звичайно, поява колізій правових норм визначається не тільки об'єктивними причинами, але і суб'єктивними. Суб'єктивні причини - це ті явища, які зв'язані з волею законодавця, політика, посадової особи. Традиційно, до суб'єктивних факторів, що детермінують виникнення законодавчих колізій відносять наступні: відсутність планування законотворчої діяльності; недосконалість організаційної роботи в процесі підготовки й прийняття законів; недостатність правових знань; нехтування правилами законодавчої техніки. Сукупність суб'єктивних причин також виступає як об'єктивно необхідна умова існування в системі права даної різновидності спеціалізованих норм. М.І.Матузов до суб'єктивних причин відносить низьку якість законів, прогалини в законодавстві, непродуману й слабку координацію нормотворчої діяльності, невпорядкованість нормативного матеріалу, відсутність належної правової культури, юридичний нігілізм, соціальну напругу, політичну боротьбу [200, с.469]. В основі багатьох юридичних колізій лежать політичні колізії: порушення принципу розподілу державної влади, вихід різних органів за межі своїх повноважень, взаємне їх вторгнення в сферу компетенції один одного, амбіції й суперництво лідерів, війна компроматів, лобізм, популізм, кон'юнктура тощо. У таких умовах приймається велика кількість суперечливих і неузгоджених один з одним актів. Адже юридичний конфлікт - це “активне протистояння сторін, що викликане полярністю їх інтересів чи різним відношенням до цінностей і норм громадського життя” [201, с.214; 202, с.7]. Саме ці протиріччя приводять до війни законів.

Природу нормативно-юридичного конфлікту не можна розуміти як явище одномірне, що виражається в одномоментному зіткненні можливого й належного. Причому кожен із цих елементів виступає в двох аспектах - як частина нормативно-правової системи й правопорядку і як елемент деформованої правової системи і юридичної діяльності. У другому випадку вказані елементи необхідно детально аналізувати в тих послідовностях і зв'язках, які властиві юридичному протиріччю, що розвивається.

В якості першого елемента юридичного конфлікту виділимо відмінності в праворозумінні як базові для формування масової правосвідомості. Загострений спір із приводу розуміння права як вираження загальнолюдських цінностей чи як “писаного права”, норм законів і інших актів набув очевидну практичну направленість. Прихильники гуманітарного трактування сіють недовіру до будь-якої нормативної системи, законів, законності, даючи привід кожному визначати міру відношення до норм [203, с.3]. Виявивши колізію між “писаними нормами" і демократичними правовими принципами, ми звертаємо увагу на можливості її подолання шляхом визнання актів спірними, дефектними, неконституційними й незаконними, нарешті, шляхом проведення референдуму. Різні правові погляди, що відображають неоднаковий рівень правосвідомості і правової культури, служать першопричиною майбутніх юридичних конфліктів. Правовий нігілізм, викривлення змісту норм, невірне розуміння ієрархії актів, довільний вибір правових норм, надання переваги доцільності перед законністю - такий діапазон оцінок і позицій подібного роду. Злам попередніх політико-правових цінностей і інститутів привів в останні роки до різкого ослаблення морально-світоглядних устоїв і як наслідок - до майже повної “правової незв'язаності”.

Звідси різні правові установки: “не дотримуватись”, “уникати”, “порушувати”, “чекати”, “провокувати” відхід від права, “не виконувати”. Формуються негативні правові мотиви, що спонукають до звуження зони правомірної поведінки і до неправомірних дій. А за цим слідують, природно, порушення законності, що виражаються у виданні актів із порушенням їх ієрархії, порушенням компетенції суб'єктів, протиправних діях і бездіяльності, перепонах законної діяльності, в неправовому утворенні організацій, в довільній зміні статусу суб'єктів права. Такі правопорушення можна вважати вторинними причинами нормативно-юридичних конфліктів.

На перший погляд нормативно-правові конфлікти являють собою лише зовнішнє зіткнення правових актів. Але це не зовсім так, оскільки рухом актів керують люди, групи, партії, органи. Відмінність інтересів - тимчасова чи постійна визначає як несхожість позицій, зумовлену статусом учасників правовідносин, так і неспівпадання правових і реальних соціальних ролей. Відіграючи “не свою роль”, учасник конфліктних ситуацій нерідко по-своєму визначає зміст і форму акта, що приймається, його зв'язок з іншими актами, а точніше, відношення до людей і організацій, чиї інтереси вони виражають. Конфлікт норм стає відображенням конфлікту людей.

Нормативно-юридичний конфлікт, як і всякий інший, по-різному проявляється в різних галузях законодавства. Якщо юридичний конфлікт того чи іншого виду не вдається подолати, то відбувається загострення протиріч, і нерідко колізійні ситуації одного типу переростають у конфліктні ситуації іншого, нерідко в комплексні за обсягом протиріччя. А в них уже змінюються наміри й ролі учасників, їх відношення до предмета спору. Ряд використаних засобів залишаються безрезультатними, і приходиться вдаватися до інших, нерідко насильницьких способів вирішення конфлікту.

Своєрідність нормативно-юридичного конфлікту в конституційній сфері полягає в тому, що він “прориває” конституційну, правову тканину держави й суспільства. Конфлікт наносить удар, перш за все, по Конституції, а також по конституційному й адміністративному законодавству. Це пояснюється характером об'єкта юридичного конфлікту, який стосується переважно питань влади й управління.

Аналіз ситуації в Україні показує: конституційна реформа, що проводиться без чіткої програми, “ривками”, є каталізатором конституційної кризи із-за протистояння влад. Криза охопила всі гілки влади, послабивши їх функціонування. Не забезпечується принцип народовладдя через неподолану тенденцію посилення виконавчої влади, бюрократизації й корумпованості апарату. Не вдається реально забезпечити конституційний статус громадян. До того ж розхитуються конституційні основи економічної системи, в зв'язку з тим, що нестійкість форм власності і режимів їх використання не гарантує росту виробництва й міцності господарських зв'язків. Послабились державні кордони, проникнення через них у будь-якій формі не складає труднощів. Суверенітет України потребує захисту. Якщо конституційний конфлікт у силу своєї значимості найчастіше всього породжується політичними причинами і як би виростає з політичного конфлікту, то в юридичній сфері найбільш гостро конфлікт спричиняє крах правової системи. Стійке нігілістичне відношення до права, що посилюється періодичною боротьбою за владу, сепаратистськими тенденціями, виражається в падінні престижу Конституції, в різкому послабленні ролі закону, у збільшенні питомої ваги підзаконних актів. Населення попадає під владу стереотипу непослуху й невиконання законів і інших актів, що стає джерелом конформістської поведінки. Правова система розпадається. Тому найбільш яскравим вираженням нормативно-юридичного конфлікту є параліч правової системи й розвиток деструктивних явищ у ній. Різко порушуються внутрішньосистемні зв'язки. Багато законів приймаються довільно. Негативного характеру набуває систематичне ігнорування і масове невиконання законів і інших актів, коли погляд суб'єкта стає квазінормою діяльності, коли не спрацьовує механізм відповідальності. Нерідко через конфлікт затримується ратифікація міжнародних договорів.

Природно, що майже будь-який юридичний конфлікт може перерости в конституційний. Наприклад, у сфері трудових відносин протистояння якби переміщується з локального й відомчого рівня на державний. Економічні вимоги переростають у політичні. Страйки по професіях і регіонах, що охопили Україну в 1993 році, характеризувалися власне такою трансформацією, переростаючи у вимогу проведення референдуму про довіру Президенту України, вирішення політичних та інших питань. А конфлікти з приводу приватизації підприємств, житла в регіонах періодично набувають смислу більш гострих нормативно-юридичних конфліктів.

Болючою залишається громадянська непокора, відома в минулому швидше з ілюстрацій закордонного життя. Тепер нам приходиться переживати це самим: в наявності відкрите ігнорування населенням положень Конституції, законів, непокора владі, страйки, мітинги й пікетування.

Вкрай небажаним є створення альтернативних структур влади, незаконне наділення тими чи іншими правами громадських об'єднань, з'їздів, національних конгресів, формувань збройних загонів. Усі ці небезпечні дії свідчать про недовіру офіційній владі й прагненні вирішувати справи на свій розсуд. Нормативно-юридичний конфлікт може виражатися в масових порушеннях прав людини і національних меншин. Міжнародне співтовариство в особі своїх інститутів різко критикує подібні ситуації, засуджує уряди і вносить свій вклад у врегулювання конфліктів.