Поняття колізій

Істотні зміни в розвитку українського суспільства й держави, які почалися з проголошення незалежності України, зумовили докорінні перетворення в усіх галузях суспільного життя українського народу. Нове розуміння права і держави та їх взаємовідносини визначили основні засади подальшої правової реформи суспільства та держави. Суперечливі, неоднозначні підходи до вирішення суспільно значимих проблем в економічній, політичній, культурній та ідеологічній сферах не могли не позначитись на законодавстві. Як правильно визнається вітчизняними вченими, право та законодавство є високоорганізованими системами. Жодна система, якою б досконалою вона не була, не може функціонувати в ідеальному стані. Цьому об'єктивно протистоять як внутрішні, так і зовнішні суперечності [29, с. 25; 162, с.16].

За час, що минув із моменту проголошення незалежності України, українське законодавство бурхливо розвивалося. Якщо в 1991 році було прийнято близько 350 нормативно-правових актів, у тому числі 81 закон (23%), у 1995 році - майже 4100 актів, у тому числі 153 закони (3,7%), в 1997 році було прийнято вже понад 6 тис. нормативно-правових актів, в тому числі 196 законів (3,3%), в 1999 році майже 5 тис. актів, в тому числі 159 законів (3,2%), то у 2001 році було прийнято майже 350 законів. Про цю позитивну тенденцію в законодавчому процесі зазначав І. Плющ [163, с.3].

Досить важливою обставиною, яку слід врахувати, є нестабільність законодавства. До того ж, до нього систематично вноситься велика кількість змін. Так, за роки незалежності в Україні прийнято понад 2 тис. законів, до 1200 вносилися зміни. Одночасно слід зазначити, що за цей період понад 100 законів на сьогоднішній день уже втратили чинність [164, с.56]. Нові демократичні норми поєднуються в законодавстві зі старими нормами, прийнятими ще в радянський період. Продовжують діяти і старі кодекси. Зміни і доповнення їх окремих статей, природно, не змогли змінити сутності галузевого законодавства, основою якого було старе праворозуміння, що передбачало пріоритетність інтересів держави перед інтересами людини. На сьогоднішній день у державі діє близько 70 законів Української РСР. За період із моменту після проголошення незалежності України і до прийняття 28 червня 1996 року Конституції України Верховна Рада України прийняла 702 закони, а за час дії нового Основного Закону - близько 1500 законодавчих актів, що регулюють найважливіші суспільні відносини в нашій державі.

Поряд із цим слід зауважити, що крім законодавчих актів в Україні діють інші, які мають силу закону. Відомо, що відповідно до п. 4 розділу ХV “Перехідні положення” Основного Закону України, Президентом держави видано 105 указів з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України. З них 18 указів не набрали чинності або її втратили у зв'язку з прийняттям законів України, а 33 укази набрали чинності і діють як закони.

Крім того, не слід забувати, що у нас на рівні закону діють і прийняті свого часу декрети Кабінету Міністрів України. За період, на який було зупинено дію п.13 ст. 97 Конституції Української РСР 1978 р. Кабінет Міністрів України на виконання делегованих йому повноважень видав 83 декрети. 29 із них утратили чинність у зв'язку з наступним прийняттям законів України, які мають, відповідно, тотожні предмети правового регулювання. Зберігають чинність за станом на 1 серпня 2001 року 54 декрети Кабінету Міністрів України.

Таким чином, законодавство України є складним конгломератом норм, які повинні утворювати єдине органічне ціле. Саме законодавство визначає форми й межі втручання держави в справи суспільства, і, якщо в технології цього втручання є якісь розбіжності, протиріччя, - це відповідно утруднює правозастосовчу практику [165, с.9].

Слід, проте, зауважити, що в даному випадку філософський закон переходу кількісних змін у якісні не знайшов свого підтвердження. Швидше навпаки, - із зростанням числа законів, із розширенням нормативної урегульованості певного кола суспільних відносин, якість законів знижується, веде до появи суперечливих, неузгоджених між собою правових норм і відповідно до зниження дієвості й ефективності права.

Недосконалість, у тому числі і суперечність законодавства, негативно позначається на роботі всіх гілок влади, значно ускладнює вирішення завдань, що стоять перед ними, суттєво знижує здатність законодавства ефективно регулювати суспільні відносини, послаблює режим законності, негативно впливає на рівень правопорядку в країні, заважає реалізації прав та свобод людини й громадянина. Тому цілком природним є прагнення держави створити систему інститутів і методів, здатних забезпечити розв'язання колізій у законодавстві. Здійснити дане завдання можна за допомогою наукового аналізу, передусім шляхом виявлення колізій між старими і новими нормами законів, а також колізій законів і Конституцією України та нормами міжнародних договорів, ратифікованих Україною.

На жаль, питання колізій та шляхів їх розв'язання з позицій нового праворозуміння сучасною наукою тільки починає досліджуватись. Те розуміння колізій та шляхів їх розв'язання, яке існувало в правовій науці у радянські часи, явно недостатнє для вирішення завдань реформування сучасного українського законодавства. І це не випадково. У радянській юридичній науці питання колізій, як правило, розв'язувалось у межах стабільної системи права. Тому проблема колізій та їх розв'язання розглядалась виключно як проблема застосування права або тлумачення закону з метою знову-таки його застосування [107, с.249].

Колізіями в праві називалися “протиріччя”, “зіткнення між нормами права”, пов'язані з їх дією у часі, у просторі, із наявністю протиріч у відносинах, які регулюються правом. Колізії у праві пов'язувалися також із помилками у правотворчості, недоліками кодифікаційної роботи або неузгодженістю актів різної юридичної сили [107, с. 249-250]. У вітчизняній практиці проблема колізійності законодавства стала предметом дослідження С. П. Погребняка [37].

Сам термін “колізія” існує в праві досить давно, принаймні вже кілька століть. Однак, як справедливо зауважує А. А. Рубанов, його досить поважний вік не перетворив його в надійну зброю юридичного аналізу” [166, с.90]. Термін “колізія” використовується у юридичній літературі в різних словосполученнях (“юридична колізія”, “колізія у праві”, “колізія у законодавстві” тощо). Тема колізій у юридичній літературі традиційно пов'язується з проблемою неузгодженості системи як права, так і законодавства. Вчені ведуть мову про існування у сфері правового регулювання двох видів неузгодженостей: матеріальних і формальних [167, с.215; 168, с.29]. Матеріальні, або діалектичні, суперечності в праві мають об'єктивну природу і пов'язані з динамікою суспільних відносин [169, с.87]. До них можна віднести неузгодженості правових приписів і суспільних відносин, які вони покликані регулювати, а також суперечності між нормами права і моральними, релігійними, звичаєвими нормами тощо. Формальні неузгодженості - це суперечності всередині правової системи, вони мають суб'єктивну природу і породжуються внутрішніми збурюваннями (виникають, головним чином, внаслідок інтелектуальних помилок законодавця, перш за все, порушень правил формальної логіки) [37]. Формальні суперечності призводять до порушень цілісності, внутрішньої узгодженості та єдності правової системи [167, с.216; 169, с.88]. Матеріальні (діалектичні) та формальні суперечності в праві не можна ані абсолютно протиставляти, ані повністю ототожнювати. Між ними є суттєві відмінності [170, с.64].

У науковій літературі термін “юридична колізія” вживається як у вузькому значенні (винятково як внутрішня або формальна суперечність у правовій системі), так і у широкому значенні (у цьому випадку терміном “юридична колізія” позначають суперечності обох видів - як матеріальні, так і формальні).

Прикладом широкого підходу є визначення Ю. О. Тихоміровим юридичної колізії як суперечності між існуючими правовими актами й інститутами, правопорядком та намірами й діями щодо їх зміни, визнання або відторгнення [171, с.43].

В. Д. Перевалов зауважує, що у такому широкому трактуванні колізія розуміється не тільки як формально-юридична суперечність, але і як суперечність, що виникає в поведінкових аспектах правовідносин (оцінка, ставлення до законодавчих актів, суперечність соціальних інтересів, виражених у праві тощо). Він вважає, що подібне трактування юридичної колізії має як позитивну, так і негативну сторони [172, с.144-149].

В. Д. Перевалов вказує на недолік вищенаведеного визначення: на його підставі будь-який соціальний конфлікт, що виник у сферах, хоч подекуди врегульованих правом, можна віднести до юридичної колізії. Позитивну сторону В. Д. Перевалов убачає у тому, що в цьому визначенні показані тісний зв'язок і взаємопородження соціального конфлікту і юридичної колізії: юридична колізія може породити соціальний конфлікт, який у свою чергу, здатний привести до нової юридичної колізії [172, с.144-145].

До найбільш типових колізій Ю. О. Тихоміров відносить: 1) правомірність видання тих або інших законів і підзаконних актів, оцінки їх співвідношення між собою й особливо з конституцією; 2) статус державного утворення, органа, організації, посадової особи; 3) співвідношення прав, обов'язків і відповідальності учасників спору; 4) юридичні дії (бездіяльність); 5) юридичні факти; 6) юридичні документи; 7) механічне запозичення з іноземних правових систем принципів, інститутів і норм, що породжує суперечності в процесі підготовки, розгляду і реалізації закону або іншого акта; 8) перешкода здійсненню повноважень того або іншого суб'єкта; 9) позаправове утворення інститутів, органів, організацій; 10) протидія і невизнання законних інтересів суб'єктів права; 11) реалізація правових рішень [173, с.12-14].

Як справедливо зауважує В. Д. Перевалов, деякі пункти цього переліку можна скоріше віднести до умов і конструкцій, у межах яких виникають юридичні колізії, ніж до самих колізій. Юридичні дії та юридичні факти взагалі є змінами соціальної дійсності, але ніяк не суперечностями правової матерії [172, с.145].

Частіше термін “юридична колізія” вживається у вузькому значенні. Наприклад, М. І. Матузов пропонує розділити юридичні колізії на шість родових груп: 1) колізії між нормативними актами або окремими нормами; 2) колізії у правотворчості (безсистемність, дублювання, видання актів, що виключають один одного); 3) колізії у правозастосуванні (різнобій у практиці реалізації тих самих приписів, неузгодженість управлінських дій); 4) колізії повноважень і статусів державних органів, посадових осіб; 5) колізії цілей (коли цілі нормативно-правових актів різних рівнів та органів суперечать одна одній); 6) колізії між національним та міжнародним правом [174, с.231].

Усі перелічені види юридичних колізій поєднує спільна риса: вони виникають із приводу різних правових актів і правових норм і призводять до внутрішньої неузгодженості системи. Отже, варто погодитися з М.І.Матузовим, що колізії у законодавстві (виходячи з його термінології - колізії між нормативними актами або окремими правовими нормами) - це лише частина можливих юридичних колізій.

У вузькому значенні термін “юридична колізія” тотожний терміну “колізії у праві”, що використовується, зокрема, М. О. Власенком. Останній до колізій у праві відносить колізії правових норм, колізії між нормами права й актами тлумачення, а також колізії між актами тлумачення [175, с.22]. На нашу думку, колізії правових норм у свою чергу можуть бути поділені на колізії між нормами права, які закріплені в законодавстві, та суперечності між нормами, закріпленими в законодавстві, та нормами, закріпленими в інших джерелах права (наприклад, суперечності між законодавством та правовими звичаями, нормативно-правовими договорами, правовими прецедентами). Тобто колізії у законодавстві є різновидом колізій правових норм, які, у свою чергу, є різновидом юридичних колізій.

Прихильники так званого інтегративного підходу до визначення юридичної колізії, який, на їх думку, поєднує матеріальні (діалектичні) та формальні суперечності у праві, пропонують типове визначення колізій, як зумовлену об'єктивними й суб'єктивними факторами суспільного розвитку формальну суперечність (відмінність між нормами права (комплексами правових норм), між нормами й актами тлумачення, що спрямовані на регулювання одних суспільних відносин та породжують труднощі у процесі правозастосування [168, с.37-38]. Проте, на нашу думку, таке визначення є не що інше, як визначення юридичної колізії у вузькому значенні.

Треба погодитись з думкою Є. Бурлая та П. Гіднєва, які вважають, що використання одного поняття у різних значеннях позбавляє дослідника можливості оперувати суворо визначеним пізнавальним змістом [176, с.74; 177, с.54]. Тому ми пропонуємо закріпити термін “юридична колізія” виключно за внутрішніми (формальними) суперечностями у праві. Для одночасного ж позначення діалектичних та формальних колізій можна використовувати термін “суперечності у правовому регулюванні”, який здатен адекватно охопити обидва види колізій.

Навряд чи справедливо розглядати юридичні колізії як єдиний вид внутрішніх неузгодженостей у системі права. У літературі пропонується внутрішні неузгодженості називати дефектами, деформаціями в праві, розуміючи їх як порушення, деформації логіко-структурної побудови й розвитку системи права і його елементів, у тому числі нормативних актів [178, с.21-22].

М. О. Власенко виділяє такі види логіко-структурних дефектів у праві: 1) антиномія або суперечність права (термін “антиномія“ походить від грецького слова "antinomia", що означає суперечність між двома положеннями, які однаково доводяться логічним шляхом) [179, с.43]; 2) зайве дублювання (повний збіг обсягу й змісту норм, тотожність правового регулювання, що виникає на цій основі); 3) прогалини у праві (відсутність конкретного нормативного припису, який регулював би суспільні відносини, що знаходяться в сфері правового регулювання); 4) нераціональне розташування правових норм, що порушує структурні зв'язки в побудові юридичних правил; 5) логічна недосконалість правових конструкцій (вона виявляється у суперечностях абстрактного і казуїстичного способів викладення правового матеріалу, невиправданому використанні оціночних категорій тощо) [178, с.21-22].

Безумовно, зазначеними деформаціями не вичерпуються усі збої та неузгодженості в системі права й системі законодавства. Наприклад, у кримінальному праві З. О. Незнамова виділяє крім зазначених такі деформації, як незбалансованість диспозицій і санкцій кримінально-правових норм, незбалансованість санкцій у межах особливої частини Кодексу, незбалансованість законодавчого врегулювання окремих кримінально-правових інститутів [180, с.29]. Також у літературі відзначається недостатність вивчення міжгалузевих логіко-структурних дефектів (наприклад, незбалансованість норм матеріального права з нормами процесуального права) [181, с.85-86].

Отже, колізії у законодавстві можуть розглядатися як один із різновидів логіко-структурних дефектів системи права й системи законодавства.

Тепер перейдемо до аналізу поняття “колізії у законах”. У “Великому юридичному словнику” колізія законів визначається як суперечність один одному (зіткнення) двох або більше формально чинних нормативних актів, виданих із того ж самого питання” [182, с.283]. “Юридична енциклопедія” характеризує колізію нормативних актів як суперечність між правовими приписами відповідних актів, що виявляється у відмінностях у процесі регулювання аналогічних суспільних відносин” [183, с.156].

У літературі із загальної теорії права “колізія” розуміється неоднозначно. С. С. Алексєєв зазначає, що між нормативними актами можуть виникати суперечності, зіткнення, такі суперечності називаються колізіями” [107, с.249]. А. О. Тіллє визначає колізію як “зіткнення, конфлікт двох законів або правових систем, що претендують на застосування [184, с.39]. М. Т. Баймаханов під формальними суперечностями розуміє колізії у самому праві, між окремими інститутами, нормами тощо [167, с.216].

Деякі автори визначають колізію не через суперечність норм, а через їх неузгодженість, відмінність. На думку О. Ф. Черданцева, при колізії законів (норм) є два закони (норми), що мають певні розбіжності у змісті та поширюються на ті самі фактичні ситуації. Конфлікт, зіткнення цих різних законів полягає в тому, що вони претендують на регулювання тих самих відносин, на застосування до тих самих фактичних обставин [185, с.59]. Ю.С.Шемшученко вважає, що колізійність полягає в розбіжностях змісту двох або більше чинних законодавчих актів, прийнятих із того самого питання [186, с.6].

М. О. Власенко, характеризуючи колізії, зазначає, що не можна обмежуватися вказівкою або тільки на суперечність, або тільки на відмінність, оскільки колізія норм виступає і як перше, і як друге. У зв'язку з цим вчений визначає колізію як такі відносини між нормами, що виступають у формі відмінності або суперечності при регулюванні одних фактичних відносин [175, с.23].

Надходять також пропозиції і про ще більш широке визначення колізії. Наприклад, А. В. Міцкевич розуміє під колізією одночасну дію норм із того самого питання [116, с.12]. Ф. М. Сулейманов характеризує її як відносини між правовими нормами, що виникають з приводу регулювання однієї фактичної ситуації, спеціально не вказуючи області й ступінь їх зіткнення, що дозволяє, на думку автора, врахувати в даному понятті як суперечності, так і відмінності правових норм [187, с.13].

З останнім підходом важко погодитися через те, що занадто широке визначення поняття колізії у законодавстві не дозволяє з'ясувати ті істотні ознаки, що відрізняють його від суміжних понять. Це, безумовно, знижує наукову цінність усього дослідження цієї проблеми [37, с.28].

Крім того, такому визначенню не суперечить висновок про те, що норми загальної й особливої частин кодексів можуть у більшості випадків перебувати у колізії між собою. Наприклад, при укладанні договору позики на суму понад 50 карбованців в усній формі одночасно застосовуються як ч. 1 ст. 45 Цивільного кодексу України, згідно з якою недотримання необхідної законом форми угоди спричиняє недійсність угоди лише у випадку, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі, так і стаття 375 того ж кодексу, що передбачає обов'язковість письмової форми договору позики на суму понад 50 карбованців. У дійсності навіть незважаючи на те, що обидві норми регулюють одну фактичну ситуацію, навряд чи хтось погодиться з тим, що ми маємо справу з колізією.

Одну фактичну ситуацію нерідко регулюють і норми різних галузей права. Так, при заподіянні шкоди в стані необхідної оборони одночасно діють ст. 36 Кримінального кодексу України, яка звільняє громадянина від кримінальної відповідальності за ці дії, а також ст. 444 Цивільного кодексу України, згідно з якою не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони.

Своєрідна позиція щодо поняття колізій висловлена М. І. Сірим. Він вважає, що говорити про колізії у праві необхідно, насамперед, стосовно міжнародного права (міжнародного приватного права). Адже саме для останнього характерне регулювання правовідносин, що мають міжнародний характер, різними правовими системами держав, і це приводить до зіткнення норм і правових систем між собою. Крім того, проблема таких колізій може існувати у федеративних державах. Радянська юридична наука, зауважує М.І.Сірий, без достатніх підстав включала в поняття колізій і таке явище як неузгодженість нормативних актів внутрішнього законодавства, називаючи його колізією законів. Адже за своєю правовою природою колізії тим і відрізняються від різних форм недосконалості національного законодавства (у тому числі й неузгодженості між окремими нормативними актами), що вони є не аномалією у праві, а абсолютно нормальним і, більш того, об'єктивним явищем, що характеризує розвиненість правової системи. У зв'язку з цим, на думку М. І. Сірого, усунення самої колізії непотрібне, оскільки воно припускало б уніфікацію систем права, що зіткнулися. Проте, виникає необхідність лише у її врегулюванні колізійними нормами. Таким чином, - підсумовує вчений, - питання про те, чи сприйме сучасна українська правова доктрина радянський постулат про колізії законів, є питанням про термінологічну чистоту юридичних понять [188, с.38].

Позиція Н. І. Сірого нам видається недостатньо переконливою. По-перше, не можна погодитися з тим, що законодавству унітарної держави властиві колізії, що призводять до внутрішньої недосконалості нормативних актів. Як підкреслювалося вище, не всі колізії у законодавстві можуть бути зараховані до числа аномальних явищ. По-друге, виходячи з етимології терміну “колізія” [179, с.236], більш правильно називати колізією неузгодженість норм саме внутрішнього законодавства тому, що саме вони суперечать одна одній, у той час, як норми різних правових систем мирно співіснують, маючи потребу, за образним висловом О. Ф. Черданцева, лише в коробці передач [185, с.58].

Незважаючи на те, що причини виникнення колізій у відносинах за участю міжнародного елемента й колізій між нормами внутрішнього законодавства дійсно різні, поняття колізій цілком може існувати у своєму традиційному значенні. На нашу думку, в такому вигляді воно необхідне для того, щоб інтегрувати в собі ті різноманітні випадки, коли правозастосовувач повинен зробити вибір між нормами, які по-різному регулюють одні відносини. Усе-таки вони мають чимало спільного, тому їх спільне вивчення не буде марним.

Слід зауважити, що, мабуть, у міжнародному приватному праві, поняття “колізія” розроблене найбільш докладно. Це зрозуміло, оскільки історично саме колізійні норми завжди становили основу міжнародного приватного права [189, с.12]. Якщо в інших галузях права питання колізій мають другорядне, підлегле значення, то в міжнародному приватному праві вони складають його основний зміст [190, с.9].

Правознавець XVIII ст. Е. Ваттель писав, що зіткнення, або колізія відбувається між двома законами, обіцянками або договорами в тому випадку, коли неможливо виконати обидва їх одночасно, хоча в інших відносинах обидва закони або обидва договори не суперечать один одному і могли б бути виконані в різний час. Вони розглядаються як такі, що зіштовхуються один з одним в окремому випадку, і виникає питання, який акт варто обрати і який відкласти убік у цьому випадку [191, с.397].

На наш погляд, варто погодитись із З. О. Незнамовою, яка зауважує, що навряд чи слід визнати вдалою спробу витлумачити колізії у праві як процес, що протікає у свідомості будь-якої особи. Психічні процеси, що протікають у свідомості, недоступні для стороннього спостерігача. Крім того, вони завжди носять суб'єктивний характер, тоді як колізія законів існує об’єктивно [180, с. 34].

Таким чином, можна зробити висновок, що на сьогодні у загальній теорії права не склалося єдиного загальновизнаного поняття колізій у законодавстві. А це, як справедливо зазначає З. О. Незнамова, ускладнює застосування цього інституту в галузевих науках [180, с.34].

Завдання даного дослідження полягає в тому, щоб сформулювати ознаки колізій у законах. На наш погляд, доцільно виділяти такі ознаки цього поняття.

1.Колізія в законах - це відносини, що виникають тільки між нормами права, закріпленими в них. Вони не можуть виникати між нормами, вираженими в інших джерелах права, між нормою права й актом її тлумачення, а також між актами тлумачення.

Вважається, що ні закони, ні нормативні акти, ні законодавство в цілому, ні, тим більше, правові системи не можуть перебувати у колізії між собою. Застосуванню підлягають не закон, не правова система, а конкретна норма права, що міститься у законодавчому акті. Тому більшість авторів справедливо відзначають колізії як відносини між нормами права (нормативними приписами) [180, с.37; 185, с.59; 173, с.23]. Саме за цією ознакою ми можемо відокремити колізії у законах від інших видів юридичних колізій. Ця ж ознака дозволяє нам визнати вірним підхід, згідно з яким колізії між нормами національних законодавств різних держав, які є предметом дослідження міжнародного приватного права, не належить до колізій у законах України.

Оскільки норми іноземного законодавства не входять до системи законодавства України, то й суперечності між нормами іноземного законодавства та нормами українського законодавства не можуть вважатися колізіями в законодавстві. Вони є самостійним видом юридичних колізій.

2. Колізії у законах - це відносини між нормами, що виникають із приводу регулювання одних фактичних обставин. За справедливим зауваженням З. О. Незнамової, як би не відрізнялися між собою норми права, вони не можуть створювати колізію, якщо покликані регулювати різні суспільні відносини, присвячені різним питанням [180, с. 39].

Узагалі, процес виявлення колізії можна умовно поділити на два етапи: а) установлення розбіжності (суперечності) принаймні між двома нормами; б) перевірка того, що ці норми регулюють те саме питання. І тільки при встановленні розбіжності (суперечності) між нормами, що регулюють те саме питання, є підстави стверджувати про існування колізії між нормами законів.

На жаль, на практиці нерідко обмежуються встановленням лише однієї з цих умов, після чого робляться передчасні помилкові висновки про наявність колізії. Крім того, навіть якщо перевірці підлягають усі умови через неправильне з'ясування змісту правових актів, також можливе помилкове виявлення колізій у законах. Подібні уявні колізії, тобто ті, що лише здаються такими правозастосовувачу або особі, що реалізує правову норму, запропоновано називати квазіколізіями [192, с.43] або помилковими колізіями. Насправді, у цьому випадку колізії у законах не існує. Проте це може призвести до появи іншого виду юридичних колізій – наприклад, колізії між нормою закону й актом тлумачення.

3. Колізії в законах виникають тільки у випадку регулювання фактичних відносин принаймні двома нормами права. Ця ознака є очевидною і не викликає сумнівів у фахівців [175, с.23; 183, с.157], тому залишимо її без пояснень.

4. Досить цікавий момент пов'язаний з визначенням того, які норми права можуть перебувати у колізії: тільки чинні або ж чинні і скасовані. Логічним є висновок про те, що у колізії можуть перебувати лише чинні норми. Адже скасована норма не може регулювати суспільні відносини, а через це не входить у суперечність з іншими нормами.

5. Як уже зазначалось, головна розбіжність існуючих підходів до поняття колізій стосується висновку про характер норм, здатних перебувати у колізії.

Тут необхідно дати деякі пояснення. Загалом, під суперечністю розуміється становище, при якому одна думка (дія) виключає іншу, тобто мова йде про певну несумісність: щось не може сполучитися, існувати одночасно з іншим. Відповідність же – це певна узгодженість, певна рівність, тотожність тих чи інших предметів, явищ у певних відносинах. Отже, поле значень поняття невідповідності трохи ширше поля значень поняття суперечності [193, с.121]. Корисним у цьому аспекті виглядає порівняльне дослідження понять “суперечність норм”, “несуперечність норм”, “відповідність норм”, “невідповідність норм”, здійснене Н. М. Раданович. Вона зауважує, що несуперечність норм водночас ще не свідчить про їх повну, беззаперечну відповідність [194, с.12].

Цікаво відзначити, що в англомовній літературі крім терміну “суперечність”(contradictions) для позначення ситуацій конфлікту між законами вживаються також терміни “несумісність” (incompatibilities), “ворогуючий” (repugnant), “невідповідний” (inconvenient) [195, с.70-71].

На нашу думку, варто погодитись з М. О. Власенком, який визначає колізію як відносини між нормами, що виступають у формі розбіжностей (невідповідності) або суперечності [175, с.21-23]. Наприклад, одна з норм може пропонувати суб'єкту лише один варіант поведінки, у той час як інша норма може передбачати два і більше варіантів поведінки, один з яких збігається із запропонованим першою нормою. Колізія існує. Проте в зазначеному випадку навряд чи правильно говорити про суперечність цих норм. Точніше буде характеризувати їх відношення як невідповідність, розбіжність.

Як відзначалося вище, деякі фахівці роблять висновок, що у колізії можуть перебувати не тільки ті норми, які суперечать або є неузгодженими між собою, але й ті, що співпадають за змістом запропонованих рішень. Іншими словами, колізія зводиться до вибору норми, що підлягає застосуванню до конкретної ситуації, незалежно від змісту приписів, що містяться в ній. З урахуванням висловлених уточнень колізію вони визначають як відносини між нормами права, що виникають при регулюванні одних фактичних обставин [180, с.42].

Важко погодитися з таким підходом. По-перше, пропоноване визначення фактично відтворює широке визначення колізії, що критикувалося нами через те, що дозволяє віднести до колізійних багато явищ, які насправді не є такими.

По-друге, у нас є сумніви з приводу того, що в прикладах, які наводяться (зокрема, при виданні законів, які послідовно змінили один одного і які передбачають однакове рішення), є кілька норм права, що претендують на застосування. На нашу думку, у цій ситуації можна говорити не про існування декількох норм права, а про наявність декількох нормативних приписів (первинних елементів системи законодавства). У зазначеному випадку є лише одна норма права як загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини. Просто вона виражена в декількох нормативних приписах, прийнятих у різний час. При виданні нового нормативного акта, що приходить на зміну старому і цілком повторює його зміст, не утворюється нова норма права. Норма як об'єктивно існуюче явище лише змінює форму свого вираження. Про колізії ж можна говорити, коли існують, як мінімум, дві норми права. Ця позиція підтримується також А. П. Зайцем [196, с.13].

Отже, ми підтримуємо визначення колізій як відносин між неузгодженими нормами права. При цьому формою неузгодженості може бути як розбіжність (невідповідність), так і суперечність.

Як логічний висновок пропонуємо визначення колізії у законах як різновиду юридичних колізій, що виникає за наявності розбіжності або суперечності між реально або формально чинними нормами права, які закріплені в законах, та регулюють одні фактичні обставини.