Поняття і основні цивільно-правові засоби захисту права власності. 9 страница

ЦК України значно розширив круг предметів договору дарування, включивши майнові права. Виникає немало питань з приводу даної новели: наскільки доцільним є включення майнових прав, як може здійснюватися їх дарування, які саме права можна подарувати.

Можна подарувати будь-які права, оскільки суть дарування полягає в підвищенні добробуту одарованого, збільшення його майна.

Форма договору дарування повністю залежить від виду предмету дарування, виду договору дарування і суб'єктного складу.

За загальним правилом щодо форм операцій, передбачених ЦК України, угоди між юридичними особами, юридичними особами і громадянами полягають у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

У усній формі полягає договір дарування предметів особистого користування і побутового призначення. Суб'єктами даного договору можуть бути лише фізичні особи.

Проста письмова форма договору дарування передбачена для рухомих речей особливої цінності. Такий договір, ув'язнений, в усній формі вважається правомірним, якщо судом не буде встановлено, що одаровуваний оволодів річчю незаконно. У разі недотримання простій письмової форми договір дарування майнового права і договір про передачу подарунка в майбутньому є нікчемним (ст. 719 ЦК України).

Нотаріальна форма договору встановлена для дарування нерухомого майна. Суб'єктний склад не має значення.

У нотаріальній формі полягає договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п’яти десятиразовий розмір неоподатковуваний податком мінімум доходів громадян.

Зміст правовідношення, яке виникає за договором дарування, складають права і обов'язки сторін дарувальника і одарованого. У договорі дарування зміст має певну специфіку і залежить від того, є договір дарування реальним або консенсусним.

У реальному договорі дарування не виникає зобов'язального правовідношення, оскільки він виконується одночасно з висновком. Цивільним законодавством встановлені додаткові права і обов'язки сторін

Крім того у сторін в договорі дарування може виникнути в майбутньому, після передачі подарунка, певні правовідносини у випадках передбачених законом.

Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна одарованого або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них одарованому (зокрема при даруванні не зовсім справного транспортного засобу, електроприладів і тому подібне). Невиконання даного обов'язку може привести до нанесення шкоди при володінні і користуванні подарунком. У такому разі виникає охоронні правовідносини — дарувальник зобов'язаний відшкодувати шкоду (ст. 721 ЦК України).

Одарований зобов'язаний:

належним чином піклуватися про річ, яка складає історичну, наукову, культурну цінність;

виконати борг на користь третьої особи, якщо це передбачено в договорі (статті 725, 726 ЦК України).

Одарований має право:

вимагати відшкодування шкоди у випадку, якщо дарувальник не сповістив про недоліки і особливості речі, що привело до спричинення шкоди під час володіння і користування подарунком;

у будь-який час до ухвалення подарунка на підставі договору дарування з обов'язком передати подарунок в майбутньому відмовитися від нього (ст. 724 ЦК України);

у разі настання терміну (терміну) або відкладених обставин, встановлених договором дарування з обов'язком передати подарунок в майбутньому, одарований має право вимагати від дарувальника передачі подарунка або відшкодування його вартості.

У консенсусному договорі дарування дарувальник має право відмовитися від передачі подарунка, якщо після укладення договору його майновий стан істотним чином погіршав (ст. 724 ЦК України).

Припинення договору дарування відбувається до його виконання унаслідок смерті дарувальника або одарованого в консенсусному договорі дарування. Договір дарування припиняється також виконанням — передачею подарунка одарованому.

На вимогу про розірвання договору розповсюджується позовна давність в один рік. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги подарунок зберігся (ст. 727 ЦК України).

Окрім договору дарування на користь однієї особи, ЦК України передбачає договір дарування на користь невизначеного круга осіб, і має загальнокорисну мету — пожертвування. Пожертвування — це дарування рухомих і нерухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам для досягнення ними певній, свідомо обумовленій меті (ст. 729 ЦК України).

Предметом договору пожертвування є речі, зокрема гроші і цінні папери. На відміну від звичайного договору дарування, предметом договору пожертвування не можуть бути майнові права. Також в договорі пожертвування може бути чітко вказана конкретна мета використання подарунка. Якщо такої мети в договорі немає, це буде звичайний договір дарування. Саме загальнокорисна мета відрізняє пожертвування і дає підстави стверджувати, що це різновид добродійної діяльності.

Договір про пожертвування є реальним договором і вважається поміщеним з моменту ухвалення пожертвування. Форма договору пожертвування регламентується ст. 730 ЦК України так само, як форма звичайного договору дарування.

Договір про пожертвування характеризується тим, що на одарованого завжди покладається певний обов'язок використовувати майно для загальнокорисної мети. Закон передбачає можливість зміни меті використання, але використання пожертвування по інших призначеннях можливо лише за згодою пожертвувача, а у разі його смерті або ліквідації юридичної особи — за рішенням суду (ст. 730 ЦК України).

Пожертвувача має право контролювати використання пожертвування і в певних випадках, передбачених законом, відмінити договір. Право відміни мають і його правонаступники.

Пожертвувача або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору, якщо пожертвування використовується не за призначенням.

3. Договір позики. ЦК України визначає договір позики як цивільний договір, по якому одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей одного і того ж роду і такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).

Каузою (метою) договору позики для позичальника є придбання ним права власності на грошові кошти або інші речі позикодавця. Договір позики є реальним договором, висновок якого прямо зв'язується законом з моментом передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України). Згідно цій умові договору позики, по якій позикодавець зобов'язується надати позичальникові заїм, не має юридичного значення, а позикодавець не може бути зобовязуванним на їх підставі до надання позики або притягає до відповідальності за ненадання позики позичальникові.

За загальним правилом договір позики є відшкодувальним, оскільки позикодавець має право на отримання від позичальника відсотків від суми позики, але може бути і безвідплатним, якщо це встановлено договором або законом (ст. 1048 ЦК України).

Закон встановлює лише два випадки, по яких позика вважається безпроцентною:

якщо договір позики поміщений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоч би однієї із сторін;

позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками (ст. 1048 ЦК України).

Договір позики є одностороннім тому, що за умови його реальності позикодавець має право лише вимагати повернення предмету позики і сплати відсотків відшкодувальному договорі, а у позичальника є лише обов'язок повернути позикодавцеві все отримане за договором і сплатити відсотки, якщо договір позики відшкодувальний.

Сторони договору позики. Сторонами договору позики є позикодавець і позичальник. Оскільки засоби або речі за договором позики передаються позичальникові у власність, позикодавець повинен бути їх власником, а сторони договору повинні мати для його висновку цивільну дієздатність. Законом встановлені певні обмеження щодо круга юридичних і фізичних осіб, які можуть бути позикодавцями грошових коштів.

Обмеження круга позикодавців грошових коштів викликаний тим, що надання засобів в позику згідно із ст. 4 Закони України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» є фінансовою послугою. Згідно цьому Закону позикодавцем за договором позики грошових коштів, які надаються за рахунок привернутих грошових коштів, може бути фінансова установа, яка згідно закону має право за рахунок привернутого засобу надавати позику на власний ризик.

Серед фінансових установ позикодавцем грошових коштів може бути, наприклад, банк. Останній може бути позикодавцем грошових коштів в національній валюті України і в іноземній валюті за умови, якщо він згідно ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» і пунктом 5.3 Положень Національного банку України «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів і ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого ухвалою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275, має банківську ліцензію і відповідний письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, які є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.

Інші фінансові установи можуть бути позикодавцем грошових коштів в національній і іноземній валюті за рахунок привернутих засобів за наявності таких умов: за умови наявності у них ліцензії уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг на проведення діяльності за поданням фінансових послуг (ст. 34 Закони України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг»); ліцензій Національного банку України, певним Положенням про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам, затвердженою ухвалою Правління Національного банку України від 16 серпня 2001 р. № 344, і Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженою ухвалою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 2975.

Право на укладення договорів позики грошових коштів в Україні нині серед небанківських фінансових установ мають, наприклад, ломбарди, які здійснюють такі угоди відповідно до ухвали Ради Міністрів УРСР від 19 червня 1979 р. № 315 «О затвердженні Типового статуту ломбарду», і державні, комунальні небанківські фінансово-кредитні установи (статті 19, 20 Закону України «О інноваційної діяльності»).

Позикодавцем за договором позики грошових коштів, які надаються за рахунок власних засобів, можуть бути фінансові установи і юридичні особи, які не є фінансовими установами, якщо можливість і порядок надання окремих фінансових послуг такими юридичними особами визначений законами і нормативно-правовими актами державних органів, які здійснюють регулювання діяльності фінансових установ і ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Вказаній нормі закону відповідають норми загальної ухвали Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 28 серпня 2001 р. № 1124 «Про Сорок рекомендацій Групи по розробці фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РАТБ)», додаток до рекомендації № 9 «Перелік видів фінансової діяльності, яка ведеться організаціями, фінансовими установами», що не є, також до видів фінансової діяльності належать послуги за поданням позик, які можуть здійснювати організації, фінансовими установами, що не є.

Позикодавцем за договором позики можуть бути і фізичні особи — підприємці, якщо це прямо передбачено законом (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг»). Проте в законодавстві України на цей час норми, які дозволяли б вищезгаданим особам надавати грошові кошти в позику, відсутні. За договором безпроцентної позики, предметом якої є грошові кошти, позикодавцем може бути фізична особа, яка не є підприємцем, і така угода не має підприємницького характеру.

Позикодавцем за договором позики, предметом якої є речі, можуть виступати юридичні особи приватного права, (ст. 26 Закону України «Про зерно і ринок зерна»), якщо інше не встановлене законом, або їх засновницькими документами, а також фізичні особи.

У випадках, визначених законодавством, позикодавцем за договором позики, предметом якої є речі, може бути юридична особа публічного права, наприклад, Державний комітет України з державного матеріального резерву (ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»).

У випадках, визначених законом, позичальником за договором позики, предметом якої є грошові кошти, можуть бути юридичні особи публічного права, наприклад, місцеві державні адміністрації, виконавські органи відповідних Рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим або відповідної Ради (ст. 73 Бюджетні кодекси України).

Форма договору позики. Договір позики полягає у письмовій формі, якщо його сума за договором складає не більше десяти встановлених законом розмірів неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян, а у випадку, якщо позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми позики (ст. 1047 ЦК України).

Як виняток, в усній формі може бути поміщений договір позики, сторонами якої є фізичні особи у випадку, якщо сума позики, яка передається за договором, не перевищує десяти встановленого законом розміру неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян.

За домовленістю сторін договір позики може бути поміщений в письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Зважаючи на поширеність договору позики серед фізичних осіб, а також реальність цього договору, закон, конкретизуючи загальні норми щодо письмової форми операцій (ст. 207 ЦК України) встановлює, що укладення договору позики між сторонами і його умови можуть завірятися розпискою позичальника або іншим документом, який підтверджує передачу йому позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей (наприклад, квитанція, акт і т. п).

Форма договору позики, ув'язненого не з нерезидентом, визначається з урахуванням вимог ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Предмет договору позики. Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).

Предметом позики можуть бути грошові кошти в наявній формі (банкнотів або монет) або в безготівковій формі (форма записів на рахівницях банків); національна валюта України або іноземна валюта.

Окрім грошей, предметом договору позики можуть бути речі, визначені родовими ознаками (ст. 184 ЦК України), тобто ознаками, властивими всім речам такого ж роду (число, вага, міра), які є замінимими (наприклад, будівельні матеріали, продовольчі товари і тому подібне), які використовуються (ст. 185 ЦК України) і є обороноздатними (ст. 178 ЦК України).

Закон в цілому не обмежує розміру предмету позики, у зв'язку з чим останній визначається сторонами в договорі. Проте в деяких випадках з метою забезпечення фінансової стійкості закон обмежує розмір грошових позик, які можуть бути отримані позичальником — фінансовою установою, наприклад, корпоративним інвестиційним фондом, яким закон забороняє привертати в позику грошові кошти в розмірі, що перевищує 10 відсотків їх активів (ст. 12 Закону України «О інститутах загального інвестування (пайові і корпоративні інвестиційні фонди)».

Зміст договору позики. Враховуючи вимоги ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» договір позики, предметом якої є грошові кошти, повинен містити: назва договору, адреса і реквізити позикодавця; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи-позичальника і його адреса або найменування, місцезнаходження юридичної особи-позичальника; найменування фінансової угоди — заїм; суму позики, порядок повернення позики позикодавцеві; термін дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права і обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови, визначені законодавством і угодою сторін; підписи сторін.

У випадку, якщо предметом договору позики є не гроші, а інші речі, в договорі позики повинні бути вказані родові ознаки таких речей, їх якість і кількість.

Виходячи з предмету договору позики і зважаючи на його реальність і безсторонність, зміст договору складає обов'язок позичальника повернути позикодавцеві заїм.

Згідно закону позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві заїм (грошові кошти в такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій же кількості, такого ж роду і такої ж якості, які були раніше передані йому позикодавцем) в строк і в порядку, які встановлені договором. Разом з тим термін не є істотною умовою договору позики, оскільки у випадку, якщо договором не встановлений термін повернення позики або цей термін визначений моментом пред'явлення вимоги, позика повинна бути повернений позичальником протягом 30 днів з дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлене договором (ст. 1049 ЦК України).

Сторони договору позики мають право самостійно визначати термін повернення предмету позики. Проте в деяких випадках законодавство імперативно визначає максимальний або мінімальний термін, на яку позику може бути наданий позичальникові, наприклад, компанії по управлінню активами не можуть укладати договори позики, термін повернення суми позики по якому перевищує три місяці, а фізичні особи, які не є підприємцями, можуть отримувати позику від нерезидента на термін що не перевищує півроку.

Визначаючи в договорі порядок повернення позики, сторони можуть передбачити його повернення частинами (з розстрочкою), якщо це вирішують властивості предмету позики, або одноразово. Проте, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то у разі прострочення повернення черговій частині позикодавець має право вимагати дострокового повернення частині позики, яка залишилася, і сплати відсотків, що належать йому згідно ст. 1048 ЦК України (ст. 1050 ЦК України, ст. 625 ЦК України).

Позика вважається поверненою у момент передачі позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, вказаних в розписках, актах, накладних, квитанціях, або зарахуванням грошової суми на його банківській рахунок (ст. 1049 ЦК України).

Закон не визначає моменту повернення позики, яка видана грошовими коштами в наявній формі (формі грошів). Тому моментом його повернення може бути розписка, касовий ордер або інший документ, який підтверджує факт повернення такої позики.

Загальні норми зобов'язального права надають позичальникові право на дострокове виконання зобов'язань щодо повернення предмету позики, якщо інше не встановлене договором, актами цивільного законодавства або не витікає з суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ст. 531 ЦК України).

За договором позики, яка за загальним правилом є відшкодувальною, дострокове повернення позики може привести до зменшення суми відсотків, яку повинен отримати позикодавець, у зв'язку з чим останній не зацікавлений в отриманні позики достроково. У зв'язку з цим слід вважати, що за загальним правилом позика може бути достроково повернений позикодавцеві у випадку, якщо таке право встановлене договором позики або актами цивільного законодавства. На відміну від цього, закон вирішує дострокове повернення безпроцентної позики (ст. 1049 ЦК України. Разом з тим по вказаній нормі закону сторони договору безпроцентної позики мають право передбачити і інше, наприклад, неможливість дострокового повернення безпроцентної позики позичальником.

Іншим обов'язком позичальника за договором позики є обов'язок сплати відсотків, якщо інше не встановлене договором або законом, їх розмір і порядок сплати встановлюються сторонами в договорі за власним розсудом. Проте в деяких випадках законодавство обмежує розмір процентної ставки за договором позики, наприклад, за договором, який передбачає залучення від нерезидентів позики в іноземній валюті, процентна ставка не може перевищувати розмір средневзвешенной процентної ставки, по якої банки України надають суб'єктам господарювання кредити в іноземній валюті на внутрішньому кредитному ринку.

Відсотки по позиках можуть платитися позичальником по встановленому в договорі графіку або одноразово, наприклад, разом з поверненням суми позики. Проте вказані умови не є істотними для договору позики, оскільки у разі їх відсутності в договорі позики вони визначаються законом. Так, у разі відсутності в договорі розміру відсотків по позиці він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України). Вказана облікова ставка є платою, вираженою у відсотках, яка береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків завдяки купівлі векселів до настання терміну платежу. Вона складається з номінальної суми векселя і є найбільш низькою серед ставок рефінансування і орієнтиром ціни на гроші (ст. 1 Закону України «Про Національний банк України»). У разі відсутності в договорі терміну сплати відсотків вони повинні платитися позичальником щомісячно до дня повернення позики (ст. 1048 ЦК України).

Позичальник також зобов'язаний на вимогу позикодавця, у разі невиконання ним обов'язків, встановлених договором щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов по обставинах, по яких позикодавець не несе відповідальності, достроково повернути позику і сплатити відсотки, що підлягають виплаті йому згідно ст. 1048 ЦК України (ст. 1052 ЦК України).

Вказані умови також є диспозитивними, оскільки сторони можуть встановити в договорі і інше. Наявність в законі вказаної норми обумовлена необхідністю забезпечення виконання зобов'язань по договорах позики, оскільки в деяких випадках надання позики можливе лише за наявності відповідного забезпечення (наприклад, надання позики ломбардом виключно за наявності застави майна).

Найбільш поширеними видами забезпечення виконання зобов'язань позичальником за договором позики є застава, поручительство і гарантія (ст. 546 ЦК України).

У випадку, якщо в договорі позики не встановлене інше, то позичальник, який узяв на себе обов'язок надати відповідне забезпечення і не виконав його (наприклад, зобов'язався укласти договір застави майна, але не уклав його або вказане в договорі як гарант або поручитель особа відмовилася від надання такій гарантії або поруки), позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики і сплати відсотків. Такі ж правові наслідки для позичальника мають місце і у разі втрати забезпечення (наприклад, при загибелі предмету застави або визнання судом недійсним договори забезпечення) або погіршення його умов по обставинах, по яких позичальник не несе відповідальності (наприклад, погіршення стану предмету застави унаслідок його псування або втрати ринкової вартості предмету застави: цінних паперів, біржових товарів і тому подібне).

Разом з тим у випадку, якщо втрата забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов виникли по обставинах, по яких позикодавець несе відповідальність (наприклад, майно було передане позикодавцеві до установи і загинуло або було пошкоджене унаслідок незастосування останнім мерів по його збереженню), вищезазначені правові наслідки для позичальника не наступають.

Закон, захищаючи майнові інтереси позичальника від недобросовісного позикодавця, надає позичальникові право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були отримані ним від позикодавця або були отримані в меншій кількості, чим встановлено договором (ст. 1051 ЦК України).

Беручи до уваги, що договір позики є реальним договором (тобто вважається поміщеним з моменту передачі позичальникові предмету позики), він може бути визнаний судом за позовом позичальника не ув’язненим, у випадку, якщо в суді буде доведено, що грошові кошти або речі не були отримані ним від позикодавця. У випадку, якщо судом буде встановлено, що фактично позивач отримав від позикодавця грошові кошти або речі в меншій кількості, чим те яке вказане в договорі, договір вважатиметься ув’язненим на ту кількість, яка було фактично отримано позичальником.

Якщо договір позики передбачав сплату відсотків, вони повинні бути сплачені з фактично переданою позичальникові суми або кількості речей, встановлених судом.

Стаття 1051 ЦК України, конкретизуючи загальні норми ст. 218 ЦК України, встановлює, що у випадку, якщо договір позики був поміщений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були отримані позичальником від позикодавця або були отримані в меншій кількості, чим встановлено договором.

Проте закон встановлює, що ця норма не застосовується у випадку, якщо договір був поміщений під впливом обману, насильства, зловмисній домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом важкої обставини.

Новація боргу в позиковому зобов'язанні. Закон встановлює можливість виникнення позикового зобов'язання не тільки унаслідок висновку сторонами договору позики, а і завдяки новації довга з договорів купівлі-продажу, найму майна або іншої підстави (ст. 1053 ЦК України).

Заміна довга позиковим зобов'язанням може бути за домовленістю сторін з дотриманням загальних вимог зобов'язального права до новації.

Не допускається новація щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим пошкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів і в інших випадках, встановлених законом (ст. 604 ЦК України). Відповідно до вимог закону новація може здійснюватися сторонами з дотриманням форми, встановленої для договору позики (ст. 1047 ЦК України).

Відповідальність. Оскільки договір позики є одностороннім, відповідальність за цим договором має також односторонній характер. Закон покладає на позичальника обов'язок сплатити позикодавцеві, у разі неповернення позичальником своєчасно суми позики, суму довга з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом (статті 625, 1050 ЦК України).

У випадку, якщо позичальник своєчасно не повернув позикодавцеві речі, визначені родовими ознаками, він може сплатити позикодавцеві неустойку згідно статтям 549-552 ЦК України незалежно від сплати відсотків, встановлених договором або законом. Згідно закону сплата неустойки не звільняє позичальника від виконання зобов'язання щодо повернення позики в натурі, а також не позбавляє позикодавця права вимагати відшкодування збитків, заподіяним невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 552 ЦК України).

4. Поняття і зміст договору підряду. Потрібно звернути увагу на важливу новелу ЦК України, яка полягає у виділенні окремого виду договорів на надання послуг, які раніше охоплювалося нормами договору підряду. Слід зазначити, що традиційно договір підряду розглядався як договір, направлений на досягнення (виготовлення, перетворення, відновлення, навіть знищення і ін.) конкретного матеріалізованого результату (об'єкту), проте через відсутність окремого виду договору відношення по виконанню робіт і наданню послуг (туристичних, медичних, аудиторських і тому подібне), навіть якщо вони і не мали на меті створення матеріалізованого об'єкту, регулювалися нормами договору підряду.

Процес обміну матеріальними цінностями в цивільному обороті опосредствуется з правової точки зору двома групами угод:

обмін речами незалежно від того, чиєю діяльністю вони створені, — такі угоди опосередковуються зобов'язаннями з відшкодувальною реалізацією майна (договори купівлі-продажу, міни, постачання і тому подібне);

обмін результатів роботи — такі відносини опосередковуються окремим видом зобов'язань — по проведенню робіт, до яких і належить договір підряду.

Характерні ознаки договору підряду і його розмежування з іншими видами договорів. За договором підряду згідно ст. 837 ЦК України одна сторона (підрядчик) зобов'язується на свій риск виконати певну роботу за замовленням іншої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти і сплатити виконану роботу.

Законодавство і підприємницька практика розрізняють декілька різновидів договору підряду. До них, зокрема, належить власне підряд, так і побутове замовлення, підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектних і пошукових робіт, підряд на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторСЬКих і технологічних робіт і тому подібне.