Поняття, зміст і форма договору майнового найму. 2 страница

Розмір, форма і терміни внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін в договорі оренди.

Внесення орендної плати на майбутній період оренди допускається на термін, не більш за один рік.

У разі визнання договору оренди земельної ділянки недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний термін оренди землі не повертається.

Орендна плата за земельні ділянки, які знаходяться в державній або комунальній власності, централізується на спеціальних бюджетних рахівницях, ділиться і використовується згідно Закону України «Про плату за землю» і не може бути меншою чим розмір земельного податку, встановленого вказаним Законом.

Орендна плата за землю може встановлюватися в таких формах:

грошовою;

натуральною (по певній кількості або частині продукції, яка виходить з орендованої земельної ділянки);

відробітковою (надання послуг орендодавцеві).

Сторони можуть передбачити в договорі оренди об'єднання вказаних форм або визначити інші форми плати.

Орендна плата за земельні ділянки, які знаходяться в державній і комунальній власності, проводиться виключно в грошовій формі.

Умови договору оренди про розмір орендної плати можуть переглядатися за згодою сторін. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати у випадках, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршав не унаслідок дій або бездіяльності орендаря.

Права і обов'язки орендодавців і орендарів регулюються статтями 22-24 Закони України «О оренді землі».

Найм будівлі або іншої капітальної споруди регулюється статтями 793-797 ЦК України, які встановлюють такі особливості цього виду договору найму:

договір завжди полягає у письмовій формі, строком на один рік і більш підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 793 ЦК України);

договір, ув'язнений на термін не менше одного року, підлягає державній реєстрації (ст. 794 ЦК України);

передача і повернення будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремій частині) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору і з цієї миті починається числення терміну договору найму, якщо інше не встановлене договором (ст. 795 ЦК України);

одночасно з правом найму будівлі або інший капітальної споруди (їх окремій частині) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, в розмірі, необхідному для досягнення мети найму (ст. 796 ЦК України).

Найм транспортного засобу. Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби і тому подібне.

Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що воно передається по найму з екіпажем, який його обслуговує. Такий договір називається договором фрахтування.

Порядок передачі по найму окремих транспортних засобів регулюється статтями 798-805 ЦК України. Крім того, особливості фрахтування встановлюються окремими законодавчими актами. Так, Кодекс торгового мореплавання регулює порядок фрахтування морських судів (розділ 6).

Договір найму транспортного засобу полягає у письмовій формі, а якщо учасником такого договору є фізична особа — підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 799 ЦК України).

Наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу в своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори згідно призначенню транспортного засобу і зобов'язаний підтримувати його в належному технічному стані, а також відшкодувати збитки, заподіяні у зв'язку з втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це відбулося не по його провині. Умова страхування наймодавцем транспортного засобу є обов'язковою.

Згідно ст. 805 ЦК України управління і технічна експлуатація транспортного засобу, переданого по найму з екіпажем, ведуться його екіпажем, який не припиняє трудових відносин з наймодавцем.

Екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони протиречать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажа, транспортного засобу, прав інших осіб.

Законом можуть встановлюватися також інші особливості договору найму транспортного засобу з екіпажем. Зокрема, це стосується оренди повітряних і морських судів.

Договір лізингу. Договір лізингу є видом договору оренди (власне і само назва договору в перекладі з англійського означає оренду), і до нього застосовуються загальні положення про найм (оренда) з урахуванням особливостей, встановлених відповідними статтями ЦК України і законом.

Основні відмінності, по яких відмежовують договір лізингу від інших видів орендних договорів, складає наявність третьої сторони договору — постачальника майна, яке надається в лізинг, і специфічному характері предмету договору, яким можуть бути лише основні фонди виробничого призначення.

Відповідно до ЦК України (ст. 806) договір лізингу — це договір, по якому одна сторона (лизингонабувачу) передає або зобов'язується передати іншій стороні (лизингонабувачу) в користування майно, яке належить лизингодавцю на правах власності і було придбано ним без попередньої домовленості з лизингонабувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лизингодавцем у продавця (постачальника) згідно встановлених лизингонабувачем специфікаціям і умовам (непрямий лізинг), на певний термін і за встановлену плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основних фондів. При цьому земельні ділянки і інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом, не можуть бути предметом договору лізингу (ст. 807 ЦК України). Зокрема, такими речами є об'єкти оренда державного майна, визначена в ст. 4 Закони України «О оренді державного майна», окрім окремого індивідуально певного майна державних підприємств. Майно, яке є в державній власності, може бути об'єктом лізингу тільки за узгодженням з органом, який здійснює управління цим майном в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмету договору лізингу несе лизингополучатель, якщо інше не встановлене договором або законом.

Якщо лизингодатель або продавець (постачальник) прострочили передачу предмету договору лізингу лизингополучателю або лизингополучатель прострочив повернення предмету договору лізингу лизингодателю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила (ст. 809 ЦК України).

Якщо згідно з угодою непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмету договору лізингу був здійснений лизингополучателем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лизингополучателем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмету договору лізингу, його доставки, заміни, безвідплатного усунення недоліків, монтажу і запуську в експлуатацію і тому подібне. Якщо вибір продавця (постачальника) предмету договору лізингу був здійснений лизингодадателем, продавець (постачальник) і лизингодатель несуть перед лизингополучателемем солідарну відповідальність по зобов'язаннях щодо продажу (постачання) предмету договору лізингу.

Ремонт і технічне обслуговування предмету договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лизингополучателем і продавцем (постачальником) (ст. 808 ЦК України).

У ЦК України вказано, що особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. Враховуючи важливість відносин, які регулюються договором лізингу, був прийнятий спеціальний Закон України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р. № 723/97—ВР, із змінами і доповненнями від 14 січня 1999 р., який детально регулює правовідносини лізингу.

Так, згідно цьому Закону лізингом є підприємницька діяльність, яка направлена на інвестування власного або привернутого фінансового засобу і полягає в наданні лизингодателем у виняткове користування на певний термін лизингополучателю майна, яке є власністю лизингодателя або отримується їм у власність за дорученням і узгодженню з лизингополучателем у відповідного продавця майна, за умови сплати лизингополучателем періодичних лізингових платежів.

Форми і зміст договору лізингу. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів — фінансовий або оперативний.

Фінансовим є договір лізингу, унаслідок висновку якого лизинго-получатель на своє замовлення отримує у відшкодувальне користування від лизингодадателя об'єкт лізингу на термін, не менше терміну, по якому амортизується 60 відсотків вартості об'єкту лізингу, визначеної в день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкту лізингу у складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна містити не менше 60 відсотків вартості об'єкту лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення терміну договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лизингополучателю відповідно до договору, переходить у власність лизингополучателя або отримується їм за залишковою вартістю.

Оперативним є договір лізингу, унаслідок висновку якого лизингополучатель на своє замовлення отримує у відшкодувальне користування від лизингодадателя об'єкт лізингу на термін, менш терміну, по якому амортизується 90 відсотків вартості об'єкту лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лизингодадателю і може бути повторно переданий в користування іншому лизингополучателю за договором лізингу.

Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотний, пайовим, міжнародним і тому подібне.

Зворотний лізинг — це договір лізингу, який передбачає придбання лизингодателем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг.

Пайовий лізинг — це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатобічного договору і залучення одного або декількох кредиторів, які беруть участь в здійсненні лізингу, інвестуючи свої засоби. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може складати більше 80 відсотків вартості придбаного для лізингу майна.

Міжнародний лізинг — це договір лізингу, який здійснюється суб'єктами лізингу, які знаходяться під юрисдикцією різних держав або у випадку, якщо майно або платежі перетинають державні кордони.

Згідно ст. 6 Закону України «Про лізинг» договір лізингу може полягати у формі багатобічної угоди за участю лизингодателя, лизингополучателя, продавця об'єкту лізингу або двосторонньої угоди між лизингодателем і лизингополучателем. Договір лізингу повинен бути поміщений у письмовій формі і відповідати вимогам законодавства України.

Істотними умовами договору лізингу закон визнає досить широкий круг умов. Так, згідно ст. 7 Закону «Про лізинг» істотними умовами договору лізингу є:

найменування сторін;

об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови і терміни його постачання;

термін, на який полягає договір лізингу;

розмір, склад і графік оплати лізингових платежів, умови їх зміни;

умови переоцінки вартості об'єкту лізингу відповідно до законодавством України;

умови повернення об'єкту лізингу у разі банкрутства лизингополучателя;

умови страхування об'єкту лізингу;

умови експлуатації і технічного обслуговування, модернізації об'єкту лізингу і надання інформації щодо його технічного стану;

умови реєстрації об'єкту лізингу;

умови повернення об'єкту лізингу або його викупу після кінчена дії договору;

умови дострокового розірвання договору лізингу;

умови надання відомостей про фінансовий стан лизингополучателя;

відповідальність сторін;

дата і місце укладення договору.

Слід звернути увагу на відносини власності, які існують при здійсненні лізингових операцій, які відповідають загальним нормам щодо орендних договорів. Так, згідно ст. 10 цього Закону об'єкт лізингу протягом всього терміну дії договору лізингу є власністю лизингодателя. У разі переходу права власності на об'єкт лізингу від лизингодателя до іншої особи договір лізингу зберігає дія щодо нового власника.

У договорі фінансового лізингу може передбачатися право викупу об'єкту лізингу лизингополучателем після закінчення або до закінчення терміну договору, але не раніше терміну, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкту лізингу, визначеної в день укладення договору лізингу. Право власності на об'єкт фінансового лізингу отримується лизингополучателем після сплати повної вартості об'єкту лізингу згідно умовам договору лізингу і законодавства України.

При цьому право користування об'єктом лізингу належить лизингополучателю тільки на умовах, визначених договором лізингу.

У разі банкрутства лизингополучателя, арешту або конфіскації його майна об'єкт лізингу виділяється із загального майна лизингополучателя і підлягає поверненню лизингодателю, який може розпоряджатися їм за власним розсудом. Порядок відшкодування збитків, заподіяних у зв'язку з банкрутством лизингополучателя, визначається відповідно до умов договору лізингу і законодавства України.

Права і обов'язки сторін. Права і обов'язки сторін договору детально визначені законом. Так, лизингодатель має право:

здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації і цілеспрямованим використанням об'єкту лізингу лизингополучателем відповідно до умов договору лізингу, вимог і інструкцій продавця щодо експлуатації об'єкту лізингу, а також відповідно до законодавства України;

вимагати повернення в безперечному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лизингополучатель не сплатив лізингові платежі в перебігу двох чергових термінів;

вимагати від лизингополучателя відшкодування збитків, заподіяних унаслідок його дій або бездіяльності, згідно умовам договору.

При цьому лизингодатель зобов'язаний:

передати що належить йому на правах власності майно в користування лизингополучателю або за дорученням лизингополучателя згідно його вибору і визначеній ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лизингополучателю;

не втручатися у вибір лизингополучателем продавця майна і у визначення специфікації об'єкту лізингу;

набуваючи майна для лизингополучателя, повідомити, що придбане майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі;

своєчасно і в повному об'ємі виконувати узяті на себе зобов'язання перед лизингополучателем щодо змісту об'єкту лізингу (ремонт, технічне обслуговування і тому подібне) згідно умовам договору;

прийняти об'єкт лізингу від лизингополучателя після окончення терміну договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплений лизингополучателем.

Згідно ст. 123 Закони України «Про лізинг» лизингополучатель має право:

1) відмовитися від ухвалення об'єкту лізингу, який не відповідає умовам договору, затримати покладені лизингодадателю платежі до усунення ним виявленого порушення згідно умовам договору за умови попереднього повідомлення лизингодателя;

вимагати від лизингодателя відшкодування збитків, заподіяних унаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу згідно умовам договору;

лизингополучатель має право пред'являти продавцеві об'єкту лізингу всі права і вимоги, які витікають з договору купівлі продажу цього майна, зокрема щодо його якості і комплектності, термінів передачі, гарантійних ремонтів і тому подібне. Проте лизингополучатель не має права припиняти дію договору купівлі-продажу між лизингодателем і продавцем або змінювати його умови.

Лізінгополучатель зобов'язаний:

прийняти і належним чином користуватися об'єктом лізингу, містити його згідно умовам договори, відповідно до яких він був переданий, з урахуванням природного зносу і змін стану майна;

своєчасно і в повному об'ємі по узгодженому з лизингодателем графіком виплачувати лізингові платежі згідно умовам договору;

у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових термінів на вимогу лизингодателя повернути йому об'єкт лізингу;

у вказаних договором лізингу терміни згідно його умовам надавати лизингодателю відомості про технічний стан об'єкту лізингу і свій фінансовий стан, а так само надати можливість для перевірки об'єкту лізингу і умов його експлуатації;

у випадку, якщо він не реалізує своє право викупу об'єкту лізингу і не продовжить термін його використання після припинення дії договору, повернути об'єкт лізингу лизингодателю в змозі, вказаному в договорі.

З метою забезпечення інтересів суб'єктів лізингу під час виконання ними лізингових операцій об'єкт лізингу і ризик, пов'язані з виконанням лізингових договорів, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єктів лізингу підлягають страхуванню за домовленістю сторін договору лізингу згідно законодавству.

При фінансовому лізингу всі витрати на зміст об'єкту лізингу, пов'язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням і ремонтом, несе лизингополучатель, якщо інше не передбачене договором лізингу.

При оперативному лізингу всі витрати на зміст об'єкту лізингу, окрім витрат, пов'язаних з його експлуатацією і відновленням використаних матеріалів, несе лизингодатель, якщо інше не передбачене договором лізингу.

Основним обов'язком лизингополучателя є своєчасна оплата лізингових платежів за користування об'єкту лізингу, які мають періодичний характер. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюється за договором лізингу і може бути нерівномірною.

Згідно ст. 16 Закону України «Про лізинг» лізингові платежі включають:

суму, яка відшкодовує при будь-якому платежі частину вартості об'єкту лізингу, і амортизується за термін, за який вноситься лізинговий платіж;

суму, яка платиться лизингодателю як відсоток за привернутий ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

платіж як винагорода лизингодателю за отримане в лізинг майно;

відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкту лізингу, якщо об'єкт застрахований лизингодателем;

інші витрати лизингодателя, передбачені договором лізингу.

Розміри, спосіб, форма і терміни внесення лізингових платежів і умови їх зміни визначаються в договорі лізингу за домовленістю сторін згідно вимогам цього Закону і законодавства України. Лізингові платежі згідно законодавству України відносяться на валові витрати виробництва і обороту лизингополучателя.

Спеціальні норми щодо реєстрації договору лізингу у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку встановлені для випадків, якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу, який передбачає залучення державних коштів, або для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії. Договори, не зареєстровані в установленому порядку, визнаються недійсними.

ТЕМА 13 «ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО: ДОГОВІР НАЙМУ ЖИТЛОВОГО ПРИМІЩЕННЯ»

План лекції:

Поняття і зміст договору найму житлового приміщення.

Підстави укладення договору найму житлового приміщення.

Підстави припинення договору найму житлового приміщення.

Договір довічного змісту.

ЛІТЕРАТУРА:

Конституція України від 28 червня 1996 року.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.

Підручник «Цивільне право України» під редакцією О. Ст. Дзери, Н. С. Кузнецової 2002 рік (стр.5-38).

Цивільне право України. Академічний курс під редакцією Я. М. Шевченка.

1. Поняття і зміст договору найму житлового приміщення. Договір найму житлового приміщення є одним із засобів реалізації права громадян на житлі, яке передбачене і гарантоване ст. 47 Конституцій України. За цим договором відбувається задоволення такої основної матеріальної умови життя людини, як забезпечення його житлом. Особливість договору найму житлового приміщення полягає в тому, що він є одним з видів цивільно-правових договорів, направлених на тимчасову передачу майна (житла) в користування і разом з тим основним договором житлового права.

Залежно від виду житлового фонду, з приводу якого полягає договір, ЦК передбачає регулювання договору найму житлового приміщення в будинках державних, комунального і суспільного житлових фондів і договору найму житлового приміщення в будинках приватного житлового фонду.

Договір найму житла в державному і суспільному житлових фондах опосередковує розподільні відносини житлової сфери, якщо держава або громадські організації певною мірою гарантують громадянам, які вимагають поліпшення житлових умов, безвідплатне отримання житла з цих фондів. Ці відносини є договірними, але певною особливістю в їх регулюванні і захисті дають можливість говорити про наявність деяких рис публічної вдачі.

Договір найму житла в приватному житловому фонді опосередковує ринкові відносини, які складаються в житловому секторі, і мають яскраво виражені ознаки приватного договірного права.

У ЦК України передбачено регулювання договору найму житла 17 статтями (810—826). Законодавець виділяє договір найму житла, яке є об'єктом права державної або комунальної власності. Підстави, умови, порядок висновку і припинення цього договору встановлюється законом і положення Кодексу застосовуються до такого договору, якщо інше не встановлене законом. У ЦК прямо не названий, але передбачений і врегульований договір, який полягає в приватному житловому фонді. У літературі цей договір вже отримав назву "Комерційний договір найму житла".

Разом з тим існують характерні ознаки, властиві договору найму житла, в цілому незалежно від виду житлового фонду, з приводу якого він полягає.

У загальному вигляді договір найму житла можна визначити як договір, по якому одна сторона власник житла(наймодатель) зобов'язана передати іншій стороні (наймачеві) за плату житло для проживання в нім на певний термін.

Сторонами в договорі найму житла є наймодатель і наймач. Згідно ст. 813 ЦК України сторонами в договорі найму житла можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Проте, якщо наймачем є юридична особа, воно може використовувати житло тільки для проживання в нім фізичних осіб — в цьому полягає специфіка договору найму житла, яке може використовуватися тільки для особистого проживання людей і не може використовуватися для здійснення підприємницької діяльності. Тому, наприклад, юридична особа, яка уклала договір найму житла, повинна укласти договір піднайму або договір позики, згідно якому фізична особа, якій передається житло в користування, використовуватиме його для свого проживання.

Договір найму житла полягає у письмовій формі. Оскільки обов'язок передати майно (надати житло) і вносити плату виникає з моменту досягнення сторонами згоди, а фактичні дії відбуваються лише після того, як договір здійснився, договір найму житла є консенсусним. Договір найму житла є відшкодувальним, а тому з одного боку, наймач, плативши певну винагороду наймодателю, отримує в користування його майно; з іншого боку, наймодатель, надаючи право користування житлом, отримує право на оплату за найм. Разом з тим договір носить взаємний характер-двусторонний, оскільки правам і обов'язкам наймодателя відповідають права і обов'язки наймача.

Розмір і порядок оплати може встановлюватися як домовленістю сторін (у приватному житловому фонді), так і в централізованому порядку органами державної влади або органами місцевого самоврядування (у державному, комунальному і суспільному житлових фондах). Договір найму житла є двостороннім. Наймодателем може виступати як власник житлового приміщення (держава, місцевий орган самоврядування, громадська організація), так і уповноважена власником особа (житлово-експлуатаційна організація). ЦК в ст. 813 передбачає, що наймачем може виступати як фізична особа, так і юридична особа, яка може використовувати житло тільки для проживання в нім фізичних осіб. Особливістю цього договору є те, що права і обов'язки виникають не тільки у наймача, а, як правило, і у осіб, які постійно проживають разом з ним (ст. 816 ЦК). У житловому законодавстві ці особи отримали назву членів сім'ї наймача. До членів сім'ї наймача належать другий чоловік, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача можуть бути визнані і інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним загальне господарство.

Предметом договору найму житла може бути приміщення, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина, призначені і придатні для постійного проживання в них (ст. 812 ЦК України). Отже, поняття житло і приміщення є ідентичними. Хоча об'єктом найму може бути квартира в багатоквартирному житловому будинку, наймач має право користуватися майном, яке обслуговує будинок і не є предметом договору найму.

ЦК України встановлено, що договір найму житла має тимчасовий і терміновий характер, тому обов'язково в договорі повинен указуватися його термін.

Необхідно звернути увагу на те, що залежно від приналежності предмету договору до певного виду житлового фонду існують деякі особливості в порядку укладення договору, в об'ємі права і обов'язків наймача, в порядку і наслідках припинення договору. Залежно від цього можна виділити особливості і відмінності, які властиві договору найму житлового приміщення в будинках державного, комунального і суспільного житлових фондів і договору найму житлового приміщення в приватному житловому фонді.

Власник житла може використовувати його як для особистого проживання і проживання з ним членів сім'ї, так і здавати для проживання іншим особам на підставі договору найму житла.

Підстави, умови і порядок укладення договору найму житла в державному і комунальному житлових фондах визначаються житловим законодавством — ЖК України. Договір найму житлового приміщення в приватному житловому фонді направлений на передачу житла в тимчасове користування і тому, як правило, полягає на певний термін. У ЦК України договір найму житла полягає на термін, встановлений договором, а якщо в договорі передбачено, що він не визначений, то вважається, що договір поміщений строком на п'ять років.

Договір найму житлового приміщення в державному, комунальному і суспільному житлових фондах направлений на передачу житла в постійне користування і по суті є довічним.

2. Підстави виникнення права права користування житлом. Одній з основних особливостей договору найму житлового приміщення в будинках державного, комунального і суспільного житлових фондів є те, що законодавством встановлені спеціальні умови і порядок надання житлового приміщення в користування. Так, житлове приміщення може бути надане тільки фізичним особам, які вимагають поліпшення житлових умов, відповідно до існуючої можливості отримання житла.

Фізичні особи мають право на отримання в користування житла за наявності таких умов:

досягнення, як правило, 18-річного віку;

постійного проживання в даному населеному пункті;

наявність необхідності поліпшення житлових умов.

Необхідність в житлі визначається критеріями, які передбачені в ст. 34 Житлові кодекси України:

забезпечення житловою площею нижче за рівень, який визначається виконавськими комітетами обласних, Київського і Севастопольського міських рад народних депутатів спільно з радами профспілок;

проживання в приміщенні, яке не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;

важкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим хворий не може проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї;

проживання в гуртожитках;

проживання в одній кімнаті два і більш за сім'ї незалежно від споріднених відносин або осіб різної підлоги старше 9 років, окрім подружжя і тому подібне.

Громадяни беруться на облік для отримання житлових приміщень. Постановка громадянина на квартирний облік — це офіційне визнання відповідним державним органом того факту, що громадянин потребує поліпшення житлових умов. Цей факт означає також, що орган, який прийняв громадянина на облік зобов'язаний згідно із законом надати йому упорядковане житлове приміщення.

Громадянам, які знаходяться на квартирному обліку, житлові приміщення надаються в порядку загальної черги, окрім осіб, які мають право на переважне отримання житлових приміщень. До таких громадян належать: інваліди Вітчизняної війни, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної праці, нагороджені орденами Трудової Слави, інваліди 1 і 2-й груп з числа військовослужбовців, інваліди праці 1 і 2-й груп і інші особи (ст. 45 Житлового кодексу України).

Крім того житлові приміщення можуть надаватися поза чергою:

громадянам, чиє житло стало непридатним для проживання у зв'язку із стихійним лихом;

громадянам, направленим в порядку розподілу на роботу в інше місце;