Поняття і основні цивільно-правові засоби захисту права власності. 4 страница

Користування і розпорядження предметом застави. Згідно ст. 586 ЦК України заставник має право користуватися предметом застави відповідно його призначенню, зокрема набувати від нього плодів і доходів, якщо інше не встановлене договором і якщо це витікає з суті застави.

Заставник має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися їм тільки з відома заставодержателя, якщо інше не встановлене договором.

Заставник має право заповідати закладене майно. Угода, яка обмежує право заставника заповідати закладене майно, є нікчемною.

Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави тільки у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладена обов'язок набувати від предмету застави плодів і доходів.

Згідно ст. 587 ЦК України особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлене договором:

приймати заходи, необхідні для збереження предмету застави;

містити предмет застави належним чином;

негайно повідомляти іншу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмету застави.

Заставник, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення закладеного майна по його провині зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлене договором.

Заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення закладеного майна по його провині зобов'язаний відшкодувати заставникові заподіяні ним збитки.

Наступна застава. Наступна застава майна, яке вже закладене, допускається, якщо інше не встановлене попереднім договором застави або законом.

Якщо предметом застави є майно, яке вже закладене, право застави попереднього заставодержателя (попередніх заставодержателів) зберігає силу. Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок закладеного майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави.

Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне права на задоволення вимог із закладеного майна перед заставодержателями незареєстрованих застав і застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і того ж майна в один день, мають рівні права на задоволення вимог із закладеного майна.

Заставник незареєстрованої застави зобов'язаний надати будь-якому заставодержателеві інформацію про всі попередні застави в об'ємі, встановленому ст. 584 ЦК України (тобто дати відповідний опис предмету застави, а також визначити умови, узгоджені сторонами договори). Заставник зобов'язаний відшкодувати збитки, які виникли у заставодержателів унаслідок невиконання ним цьому обов'язку.

Дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Згідно ст. 592 ЦК України Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у випадку:

передачі заставником предмету застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо отримання такої згоди було обов'язковим;

порушення заставником правив про заміну предмету застави;

втрати предмету застави при обставинах, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставник не замінив або не відновив предмет застави;

порушення заставником правив про наступну заставу;

порушення заставником правила про розпорядження предметом застава;

у інших випадках, встановлених договором.

Звернення стягнення і реалізація предмету застави. За рахунок предмету застави заставодержатель має право задовольнити в повному об'ємі свої вимоги, визначені на момент фактичного задоволення, включаючи сплату відсотків, неустойки, відшкодування збитків, заподіяним порушенням зобов'язання, необхідних витрат на зміст закладеного майна, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням цієї вимоги, якщо інше не встановлене договором.

Згідно ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлене договором або законом.

Щодо звернення стягнення на предмет застави законодавством встановлені такі правила:

заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у випадку, якщо зобов'язання не буде виконано у встановлений термін (термін), якщо інше не встановлене договором або законом;

у разі ліквідації заставника — юридичної особи, заставодержатель набуває права звернення стягнення на закладене майно незалежно від настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою;

у разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первинному об'ємі;

якщо предметом застави є дві або більш за речі (два або більш права), стягнення може бути обернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (права) по вибору заставодержателя;

5) якщо заставодержатель оберне стягнення на одну річ (одне право), але його вимога не буде задоволено в повному об'ємі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Якщо сума, отримана від реалізації предмету застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, яка не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості згідно ст. 112 ЦК України, якщо інше не встановлене договором або законом.

Припинення права застави. Згідно ст. 593 ЦК України право застави припиняється у випадку:

припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

втрати предмету застави, якщо заставник не замінив предмет застави;

реалізації предмету застави;

придбання заставодержателем права власності на предмет застави;

у інших випадках, встановлених законом.

Якщо застава припиняється унаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання, заставодержатель, у володінні якого знаходилося закладене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставникові.

Придержання. Інститут придержання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань є новелою ЦК.

Згідно ст. 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, яка підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним в строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат і інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості згідно ст. 591 ЦК України, тобто в об'ємі і порядку, передбачених для задоволення вимог, забезпечених заставою (ст. 597 ЦК України).

6. Придбання, збереження майна без достатньої правової підстави. Особа, яке придбало майно або зберегло його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно придбане майно), зобов'язане повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язане повернути майно і тоді, коли підстава, у зв'язку з якою воно було придбане, з часом відпасла (ст. 1212 ЦК України). Ці зобов'язання визначають ще як зобов'язання безпідставного збагачення.

Зобов'язання безпідставного збагачення — це один з видів позадоговірних зобов'язань, до категорії яких належать повернення помилково виплаченого боргу, якого насправді не було, отримання коштів за оренду чужого майна і тому подібне. У всіх цих випадках одержувач майна або грошей не міг заперечувати проти вилучення у нього матеріальних цінностей, оскільки не мав підстав для його отримання.

Особа, яке придбало майно (набувальник) за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої підстави, встановленої законом, іншими нормативно-правовими актами або операцією, зобов'язане повернути безпідставно придбане збережене майно цій особі, а останнє має право вимагати від зобов'язаної особи виконання цього обов'язку. Такий обов'язок виникає і в тих випадках, коли підстава, по якій майно придбане, відпала з часом. Причому не має значення, обов'язок наступає унаслідок відповідної поведінки набувальника, що самого потерпів, третіх осіб, або унаслідок події.

Окрім дії, підставою може бути будь-яка подія. Так, якщо стихійне лихо привело до того, що урожай з однієї земельної ділянки був змитий повінню на сусідню земельну ділянку, то господар сусідньої ділянки так само отримав безпідставне збагачення.

Виключається повернення, якщо мова йде про моральному боргу, прострочених або спірних зобов'язаннях, а також якщо виконання мало добровільний характер.

У зобов'язанні по безпідставному збагаченню кредитором виступає особа, що потерпіла, а боржником — набувальник, тобто особа, яка безпідставно придбала майно або зберегла його.

Суб'єктами цього зобов'язання можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, держава, територіальні общини.

Предметом вимоги потерпілого (кредитора) по цих зобов'язаннях можуть бути лише речі, визначені родовими ознаками, майнові права, гроші — як готівка, так і безготівкові, цінні папери на пред'явника.

Якщо зобов'язання виникли унаслідок безпідставного збагачення унаслідок придбання особою речей, визначених родовими ознаками, грошей, цінних паперів на пред'явника, то головним елементом змісту зобов'язання є вимога майна одного і того ж роду, що постраждало про повернення, в натурі або в грошовому виразі.

Згідно ст. 1213 ЦК України безпідставно придбане майно повинне бути повернене набувальником потерпілому в натурі. При цьому набувальник зобов'язується перед потерпілим відшкодувати будь-яке погіршення або недостачу майна, придбаного без належних підстав, але тільки з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цієї миті він відповідає за допущене ним погіршення майна (ст. 1214 ЦК України).

Особа, яке незаконно використовувало чуже майно, зобов'язане відшкодувати особі вартість використаного навіть в тому випадку, якщо зможе довести, що останнє не могло бути використане ним самостійно. Мета позову про безпідставне збагачення (кондикціоного позову) полягає не в тому, щоб компенсувати втрату майна позивача — це був би платіж про відшкодування збитків, а в тому, щоб майно присудити тому учасникові, який має на нього право.

Якщо майно неможливо повернути в натурі, набувальник зобов'язаний відшкодувати його вартість на момент розгляду справи в суді про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

У випадку, якщо безпідставне збагачення відбулося завдяки передачі набувальнику майнових прав, включаючи безготівкові засоби, цінні папери на пред'явника і тому подібне, потерпілий має право вимагати відновлення попереднього положення, зокрема повернення йому документів, які завіряють відповідні права.

Відповідно набувальнику надається законом право на відшкодування своїх витрат за змістом чужого майна з моменту, коли він зобов'язаний був повернути доходи (ст. 1214 ЦК України).

На суму безпідставного грошового збагачення нараховуються відсотки за користування чужими засобами в порядку, встановленому загальними правилами.

Якщо інше не встановлене законодавством і не витікає з суті відповідних відносин, правила щодо повернення безпідставно отриманого майна зводяться також до вимог про:

поверненні виконаного по недійсних угодах;

витребуванні майна власником з чужого незаконного володіння;

поверненні виконаного одній із сторін в зобов'язанні;

відшкодуванні шкоди, зокрема заподіяного недобросовісною поведінкою набувальника майна.

Право на реституцію безпідставного збагачення надається потерпілому незалежно від того, чи була угода недійсної із самого початку, або стала такою пізніше. Надання права на реституцію — це наслідок недійсності угоди, а вимога про повернення безпідставно придбаного або збереженого майна — це спосіб здійснення права на реституцію. Тому норми закону про безпідставне збагачення застосовуються після визнання угоди недійсної. Так, до тих пір, поки не буде встановлена недійсність заповіту, не може йти мова про вилучення спадкового майна у спадкоємця.

Головна відмінність кондикційного (з приводу повернення безпідставно придбаного) і віндикаційного позовів полягає в тому, що віндикація — це речово-правовий позов, а кондикційний позов має зобов'язально-правовий характер. Предметом віндикаційного позову може бути тільки індивідуально певна річ.

Норми про повернення безпідставно придбаного майна застосовуються і у випадку, якщо має місце вимога однієї сторони в зобов'язанні до іншої про повернення виконаного у зв'язку з цим зобов'язання. Йде мова не про виконання самого зобов'язання, а про повернення придбаного у зв'язку із зобов'язанням. Наприклад, передача разом з орендованим приміщенням неврахованих площ, подвійна оплата відшкодування шкоди і тому подібне.

При аналізі кондикційних і деліктних зобов'язань потрібно відзначити, що вони є суміжними і відмежувати їх важко. І хоча вони мають свій властивий тільки ним характер, все-таки підстави безпідставного збагачення субсидіарне застосовуються нарівні з деліктним позовом. Так, якщо порушник протиправно користується річчю, а в процесі використання допускає її значне пошкодження, яке приводить до втрати нею свого господарського призначення, то матиме місце відшкодування шкоди з подальшим поверненням безпідставно придбаного.

Майно, передане у виконання зобов'язання після закінчення терміну позовної давності, не підлягає поверненню як безпідставне збагачення. Якщо боржник або інша зобов'язана особа виконало борг після закінчення терміну позовної давності, вони не мають права вимагати його назад, хоч би вони на момент виконання не знали про закінчення цього терміну.

Заборона на витребування як безпідставного збагачення заробітної плати і прирівняних до неї платежів, стипендій, пенсій, допомоги, відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю,, аліментів і інших грошових сум, наданих громадянинові як кошти для існування, діє виключно за умови сумлінності громадянина-одержувача. У випадку, якщо буде встановлена недобросовісна набувальника або наявність рахункової помилки, виплачені грошові суми підлягають поверненню. Доведення факту недобросовісній одержувача або наявності рахункової помилки — це обов'язок особи, що потерпіла, яка вимагає повернення йому засоби (ст. 1215 ЦК України).

ТЕМА 9: «ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО: ДОГОВІР»

План лекції:

1. Поняття і значення договору.

2. Види договорів.

3. Зміст договору.

4. Висновок, зміна і розірвання договору.

ЛІТЕРАТУРА:

Конституція України від 28 червня 1996 року.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.

Підручник «Цивільне право України» під редакцією О. Ст. Дзери, Н. С. Кузнецової 2002 рік.

Цивільне право України. Академічний курс під редакцією Я. М. Шевченка.

1. Поняття і значення договору. Договір — одна з центральних категорій цивільного права. У широкому значенні його можна розглядати в трьох аспектах: як підстава виникнення правовідносин, як особисто правовідношення, яке виникло з цієї підстави, і як форму, яка приймає відповідне правовідношення. В даному випадку договір — це підстава виникнення правовідносин, тобто юридичний факт, який лежить в основі зобов'язання і відповідно до ст. 11 ЦК України є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків. У цьому значенні згідно ст. 626 ЦК України договір — це домовленість два або більш за сторони, направлена на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Договір — найбільш поширений вид операцій. Лише незначна кількість односторонніх операцій не входить до числа договорів (наприклад, заповіт). До зобов'язань, які виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не витікає із закону або самого договору. Як і будь-яка угода, договір є вольовим актом, причому в даному випадку слід говорити про загальну волю сторін договору, їх загальне волевиявлення, яке утілюється в договорі.

Втілення загального волевиявлення сторін договору можливо лише за умови забезпечення свободи договору як принципу, який гарантує відсутність зовнішнього впливу на його учасників. ЦК України закріпив принцип свободи договору, який був відсутній в цивільному праві радянських часів, оскільки тоді більшість договорів між підприємствами не мали характеру вільного волевиявлення, а базувалися на адміністративних актах, актах планування і тому подібне. Принцип свободи договору, закріплений ст. 627 ЦК України, припускає, що сторони є вільними при укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Відповідно до положення ст. 6 ЦК України, яка визначає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним принципам цивільного законодавства; вони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть також відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на свій розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у випадку, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства витікає з їх змісту або з суті відносин між сторонами.

Слід зазначити, що свободу договору не можна ототожнювати зі вседозвільністю, з правом вважати себе вільним від зобов'язань, передбачених договором. ЦК України в ст. 629 встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Значення договору полягає в тому, що через нього забезпечується цивільний, товарно-грошовий оборот в суспільстві, він утілює в собі динаміку цивільно-правових відносин. Через договір забезпечується задоволення інтересів учасників обороту, ось кільки економічний інтерес однієї сторони може бути забезпечений задоволенням інтересу другої сторони. Саме тому договір, який базується на взаємній зацікавленості сторін, забезпечує розвиток цивільного обороту і економіки, що опинилося не під силу командно-адміністративній економіці. Унікальність договору як правового явища полягає в тому, що договір як загальне волевиявлення сторін, домовленості приватних осіб набуває характер норми права, яка забезпечується примусовою силою держави, і у свою чергу надає організованість, порядок і постійність економічним відносинам.

2. Види договорів. Різноманітність форм і видів договорів вимагає приведення їх в певний порядок і класифікацію, які здійснюється по різних ознаках. Основною є класифікація по таких ознаках: розподіл обов'язків між сторонами (односторонні і двосторонні); наявність зустрічного відшкодування (відшкодувальні і безвідплатні); момент виникнення договору (реальні і консенсусні). Розрізняють також: договори основні і додаткові; основні і попередні; договори, ув’язнені на користь контрагентів і на користь третіх осіб; договори речові і зобов'язальні і тому подібне. Певна класифікація по правових результатах здійснюється на такі групи договорів, як: договори про передачу майна у власність або інше речове право (купівля-продаж, міна, дарування і тому подібне); договори про передачу майна в тимчасове користування (оренда, лізинг, прокат і тому подібне); договори про надання послуг (доручення, комісія, перевезення і тому подібне); договори на виконання робіт (зокрема підряд); договори на передачу результатів творчій діяльності (авторські, ліцензійні і тому подібне); договори про спільну діяльність (засновницький договір і тому подібне), інші групи договорів, виділені по окремих критеріях.

Договори односторонні і двосторонні. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною зробити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку відносно першої сторони. До односторонніх договорів можна, зокрема, віднести договори доручення, дарування, позики.

Договір є двостороннім, якщо правами і обов'язками наділено обидві сторони договору. Двосторонніми є більшість цивільно-правових договорів. До договорів, які полягають більш ніж двома сторонами (багатобічні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не протиречить багатобічному характеру договорів.

Договори платні і безплатні. До платних належать договори, по яких будь-яка із сторін може отримати від контрагента певну плату (наприклад, при купівлі-продажі, підряді і тому подібне). Договір є платним, якщо інше не встановлене договором, законом або не витікає з суті договору. Більшість цивільно-правових договорів є платними. До безплатних необхідно віднести договори безплатного користування, дарування, в деяких випадках — доручення (якщо воно здійснюється безоплатно).

Договори реальні і консенсусні. Консенсуальними є договори, які набувають сили з моменту досягнення сторонами угоди, а реальними — договори, які визнаються поміщеними з того моменту, коли на підставі досягнутої угоди здійснюється виконання за договором, — передача контрагентові певного майна. Більшість цивільно-правових договорів є консенсусними. Реальними є договори позики, зберігання, перевезення вантажу і тому подібне.

Слід підкреслити, що приведені класифікації договорів є, певним чином, умовними, оскільки за домовленістю сторін договору в окремих випадках однорідні договори можуть опинитися в різних групах класифікації.

Договори основні і додаткові. Суть ділення договорів на основних і додаткових полягає в потім, що додаткові договори є залежними від основних, слідують за ними, і у разі визнання недійсним основного договору недійсним визнається і додатковий. Проте визнання недійсним додаткового договору не впливає на дійсність основного договору. Додатковими, зокрема, є всі договори, які направлені на забезпечення виконання зобов'язань (зокрема договори застави, поручительства і тому подібне). Про певну самостійність додаткового договору свідчить те, що він визнається поміщеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами договору. Істотні умови додаткового договору можуть поміщатися і в основному договорі, проте у будь-якому випадку мова йде про двох договорах.

Договори основні і попередні. ЦК України вперше офіційно дав визначення поняття попереднього договору, хоча в господарській практиці і звичаях ділового обороту такий вид договору давно відомий. Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються впродовж певного терміну (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлені обмеження щодо терміну (терміну), в який може бути поміщений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, які не встановлені попереднім договором, узгоджуються в порядку, встановленому сторонами в попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір полягає у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, заподіяні простроченням, якщо інше не встановлене попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не поміщений протягом терміну (терміну), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить іншій стороні пропозицію щодо його висновку.

Договір про наміри (протокол про наміри і тому подібне), якщо в нім немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Договори учинені на користь контрагента і третіх осіб. Відповідно до ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій борг на користь не контрагента за договором, тобто сторони, яка бере участь в ув'язненні договори, а третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі.

Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особу, яка уклала договір, так і третю особу, на користь якої передбачені виконання, якщо інше не встановлене договором або чи законом не витікає із змісту договору.

З моменту виразу третьою особою наміру скористатися своїм правом, сторони не можуть вимагати розірвання або зміни договору без згоди третьої особи, якщо інше не встановлене договором або законом.

Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не витікає із змісту договору.

Договори речові і зобов'язальні. Суть розмежування цих видів договорів полягає в тому, що об'єктом речових договорів є не дії зобов'язаної особи, а безпосередньо речі, оскільки договір породжує у контрагента речове право, зокрема право власності. Речовий договір може бути реальним, оскільки в таких договорах відсутній розрив в часі між укладенням договору і виникненням речового права, і договір направлений не на виникнення зобов'язання по передачі речі, а саме на передачу речі.

Цивільне право розрізняє такі різновиди договорів, як публічні і договори приєднання.

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона, — підприємець узяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг будь-якому, хто до нього звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування і тому подібне).

Умови публічного договору є однаковими для всіх споживачів, окрім тих, кому згідно із законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим відносно укладення публічного договору, якщо інше не встановлене законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він повинен відшкодувати збитки, заподіяні споживачеві такою відмовою.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при висновку і виконанні публічного договору.

Умови публічного договору, які протиречать ч. 2 ст. 633 ЦК України і правилам, обов'язковим для сторін при висновку і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Згідно ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені одній із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути поміщений лише шляхом приєднання іншої сторони до запропонованого договору в цілому. Інша сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які мала, а також якщо договір виключає або обмежує відповідальність іншої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, що явно є неприйнятними для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, може довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б ці умови за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлені стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку із здійсненням нею підприємницькій діяльності, сторона, яка надала договір для приєднання, може відмовити в задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Класифікацію цивільно-правових договорів можна здійснювати і по приналежності їх до певного типу, вигляду (різновиди) або змішаного договору. Так якщо договори подібні по закладених в їх основу матеріальними відносинами і істотними умовами, то вони є різновидом одного і того ж типу договору. Якщо ж укладений договір об'єднує два або декілька різнорідних відносин і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формування зобов'язань різних типів, то він стає змішаним договором. Так, договори побутового підряду і на виконання проєктно-развідувальних робіт об'єднуються як різновиди одним підрядним типом договору (підряду), оскільки направлені на передачу результатів робіт. Змішаним договором, в якому поміщаються елементи договорів різних типів, є, зокрема, договір оренди майна з правом його викупу (купівля-продаж). До відносин сторін в змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах законодавчі акти про договори, елементи яких є в змішаному договорі, якщо інше не витікає з угоди сторін або суті змішаного договору (п. 2 ст. 630 ЦК України).