Структура відносин при представництві

При представництві прийнято розрізняти його структуру – побудову правових зв’язків між його суб’єктами. При уважному аналізі змісту правових зв’язків доцільно виділити внутрішню і зовнішню гілки правовідносин.

Внутрішня представлена зв’язками між представником та представляємим. Здебільшого це фідуціарний бік представницьких правовідносин. Він побудований на довірі між сторонами правовідносин чи виконанні професійних, батьківських чи законних правових обов’язків. В даному разі навіть закон визначає коло тих представників, які повинні і можуть представляти інтереси осіб. Це батьки чи професіонали. Коли представництво засновується на трудових правовідносинах і зокрема в силу виконання трудових обов’язків воно теж має подібну фідуціарні основу. Власник чи уповноважений ним орган будь-кому свої повноваження не передасть, а лише тим особам які заслуговують довіри та мають достатній для цього професійний рівень.

Коли представництво засноване на договорі само собою розуміються особливі довірчі стосунки між суб’єктами внутрішнього представництва. Це ж стосується представництва без повноважень коли особа заздалегідь не мала повноважень на вчинення певних правочинів на користь іншої особи, але усвідомлює це. В окремих випадках закон вимагає певної кваліфікації представника. Це стосується патентного повіреного, брокера чи ділера.

Зовнішня гілка представницьких правовідносин складається між представником та третьою особою. Цю особу з якою представник повинен вступити у цивільні правовідносини задля виконання доручення представляємого він може обрати:

1. Самостійно;

2. За вказівкою представляємого, отримати гроші за місцем його роботи;

3. За вказівкою закону, бо лише цей орган має та здійснює такі повноваження. Адвокат може захищати інтереси свого клієнта лише у певних судах та певних органах. Крім цього право представляти інтереси сторін у цивільному процесі надано всім особам, які мають вищу юридичну освіту, що спричинило неоднозначне сприйняття такої новели у адвокатському середовищі.

У відносинах представництва загальноприйнято виділяти три суб'єкти: представник, особа, яку представляють та третя особа.

Представник – це дієздатна фізична або здебільше спеціалізована юридична особа, що наділені повноваженнями здійснювати правочини в інтересах та від імені особи, яку представляють. Фізична особа, яка є представником, повинна маги повну дієздатність, яка виникає при досягненні повноліття (тобто 18 років), або у більш ранньому віці при вступі в шлюб (ст.22 СК). Як виняток, представниками можуть бути частково дієздатні громадяни (при досягненні 16-ти річного віку) в силу трудового договору (ст.188 КЗпроП) чи в силу відносин членства у кооперативі.

Відповідно не можуть бути представниками громадяни, які визнані судом недієздатними (ст. 39 ЦК). Із смислу і призначення інститутів опіки та піклування не можуть бути представниками також особи, над якими встановлена опіка чи піклування. Обмежені в дієздатності мають право бути представниками лише за згоди опікуна (ч.3 ст.37 ЦК). Окрім того, спеціальним законодавством можуть вводитися обмеження у виконанні представницьких функцій для окремих категорій громадян, хоча й повністю дієздатних. Так, не можуть бути представниками в суді особи, що виключені із колегії адвокатів, судді, слідчі і прокурори, окрім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни, піклувальники або представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною в справі.

Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, також можуть виконувати функції представництва, але якщо це не суперечить їх статутним завданням. Причому для одних юридичних осіб представництво може носити основний характер їх діяльності (наприклад, представництво у суді по цивільним справам), а для інших - додатковий. Так, відповідно до статті 20 Закону України «Про об'єднання громадян» об'єднання громадян наділені правом представляти і захищати свої законні інтереси і законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах. Комерційні юридичні особи, що мають загальну правоздатність, мають право виконувати функції представництва від імені громадян чи організацій, що не займаються підприємницькою діяльністю, не маючи спеціальної вказівки в установчих документах, за умови, що здійснення представником того чи іншого правочину не погребує отримання ліцензії. Таке представництво має назву некомерційне. Якщо ж комерційна юридична особа, що має спеціальну правоздатність, виконує функції представника від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері господарської діяльності у вигляді промислу, то таке представництво йменується комерційним представництвом і на нього будуть розповсюджуватися спеціальні правила ст.244 ЦК, про що буде йти мова далі.

Діяльність представника повинна бути правомірною, спрямованою на досягнення певного наперед визначеного наслідку: встановлення, зміни та припинення цивільних прав і юридичних обов’язків для представляє мого.

Особа, яку представляють (представляємий) це будь-який суб'єкт цивільного права, від імені та в інтересах якого представник здійснює правочини. У якості особи, яку представляють, може виступати будь-яка правоздатна особа, тобто громадянин - з моменту народження, а юридична особа - з моменту створення в установленому законом порядку. Можливе також представництво держави в цілому, як суб'єкта цивільного права, а також її територіальних утворень (наприклад, АРК).

Третя особа - громадянин, або юридична особа, з якими внаслідок дій представника встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки. Третьою особою може бути будь-яка особа, яка має цивільну право- та дієздатність. При тому ці особи можуть бути особами приватного, а можуть бути особами публічного права. Наприклад при отриманні різних дозволів для осіб, яких представляють, і якщо за законом особиста присутність у отриманні такого дозволу не потрібна.

Представництво потрібно відрізняти від зовнішньо схожих, але маючих іншу юридичну природу дій учасників цивільних правовідносин. Так у відповідності до ч.2 ст. 238 ЦК не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочині. Коло цих осіб доволі широке, але серед них можна виділити тих, що найбільш часто зустрічаються.

Посланець (посильний, кур'єр), на відміну від представника лише передає волевиявлення (тобто передає документи, інформацію чи згоду на укладання правочину) від одної особи до іншої, і ніякого свого власного волевиявлення не виражає. Часто посланець навіть не знає змісту документу. Звідси виходить, що посланцем може бути також і не повністю дієздатна особа, чи навіть тварина або птах, що недопустимо при представництві. Юридичні дії, що мають вольовий характер, представник учиняє від свого імені. Він знаходить потенціальних партнерів, проводить переговори з ними про укладання угод, збирає та представляє інформацію про укладання угод, готує проект договору, надсилає проект зацікавленим сторонам чи допомагає їм зустрітися. Він може представляти інтереси двох сторін одночасно, але, на відміну від представника, ніяких юридичних дій, що породжують змінюють чи припиняють права та обов'язки для третіх осіб посередник не проводить, тобто на стадії підписання угоди участь посередника припиняється[146].

Конкурсний управляючий згідно Закону України “Про відновлення платежеспроможності боржника або визнання його банкрутом” (при банкротстві) розпоряджається майном боржника та виконує ряд інших дій від свого імені в інтересах кредиторів підприємства-боржннка.