Види юридичних осіб

Оскільки юридичні особи відрізняються за деякими критеріями, їх можна поділити на певні види.

За формою власності, на якій засновані юридичні особи, слід розрізняти:

• юридичні особи, створені фізичними або фізичними і юридичними особами разом. Вони засновані на приватній формі власності і є приватними юридичними особами;

• юридичні особи, створені державою (державні юридичні особи);

• юридичні особи, створені органами місцевого самоврядування (комунальні юридичні особи).

Останнім часом класифікаційний поділ за формами власності не без підстав критикується. Наприклад, В. М. Самойленко вказує на різноманіття цих форм та їх неузгодженість у різних законах: Конституції України, Законі України «Про власність» тощо. Він вказує, що необхідно ввести в цивільне законодавство єдине абстрактне поняття права власності, а не розподіляти її на окремі форми права власності. Неодноразово багатьма вченими вказувалося, що поділ на форми власності є можливим в економічному розумінні права власності, а не в юридичному[84].

Попри те, що всі форми власності зрівняні, все-таки зберігається певна нерівність. Так, важко собі уявити осіб публічного права, що засновані на приватній власності. Державні і особливо казенні підприємства створюються у галузях господарювання, в яких законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів, переважаючим (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ними задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом (ч. 1 ст. 76 ГК). Для цих державних підприємств збережене право господарського відання (ч. 1 ст. 74 ГК), а для казенних підприємств — право оперативного управління (ч. 3 ст. 76 ГК).

Залежно від порядку створення розрізняють юридичні особи приватного та публічного права.

Стаття 81 ЦК визначає ці види юридичних осіб. Вона встановлює, що юридичні особи залежно від порядку їх створення або інших підстав, зазначених у законі та інших правових актах, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

ЦК регулює порядок створення, організаційно-правові форми, правове становище саме юридичних осіб приватного права, тобто організацій, що створюються та (або) управляються за ініціативою приватних осіб (фізичні особи та юридичні особи приватного права).

Для створення юридичної особи приватного права її учасники (засновники) розробляють та затверджують установчі документи (статут, засновницький договір), які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками). Юридична особа приватного права вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення ЦК, якщо інше не встановлено законом. Отже, при укладенні цивільних договорів у правовідносинах з набуття права власності тощо щодо юридичних осіб публічного права встановлено загальне правило: вони передусім діють відповідно до цивільного законодавства. Тобто в цивільних відносинах юридичні особи приватного права діють нарівні з іншими, тут за загальним правилом немає адміністративного підпорядкування. Так, КМ як орган державної виконавчої влади може видавати розпорядчі акти, що обов’язкові для виконання суб’єктами підприємницької діяльності. Але в цивільних відносинах, наприклад, при укладенні договорів, КМ України виступає нарівні із суб’єктами підприємницької діяльності. Наприклад, для здійснення ремонту в приміщенні КМ України залучається будівельна організація, приватне підприємство. Між ними укладається цивільний договір підряду на ремонтно-будівельні роботи, й обидва ці суб’єкти є рівними у правовідносинах, що виникають. Юридична особа публічного права не може в цивільних відносинах диктувати свої умови юридичній особі приватного права. Усі договірні умови узгоджуються між ними на підставі взаємного вільного волевиявлення. Якщо будівельну організацію не влаштовують умови договору, вона вправі навіть відмовитись від укладення договору. При якісному виконанні робіт у відповідності з умовами договору юридична особа публічного права зобов’язана повністю й своєчасно розрахуватись за виконані роботи.

Але порядок створення й правове становище юридичних осіб публічного права визначаються публічним законом. Отже, вказані питання мають регламентуватися переважно адміністративним законодавством. Це виявляється у виданні вищестоящими державними органами відповідних наказів, розпоряджень, що стосуються створення окремих юридичних осіб публічного права, визначають їх компетенцію, напрямок дії тощо.

Залежно від основної мети діяльності юридичні особи поділяються на комерційні та некомерційні.

Відразу ж слід відмітити, що сучасне українське законодавство за легальну, що закріплена на рівні ЦК, основу класифікації юридичних осіб взяло їх поділ на юридичні особи публічного та приватного права. На відміну від цього законодавство Російської Федерації конститутивним елементом поділу виділяє поділ юридичних осіб на комерційні та некомерційні.

Для комерційних юридичних осіб основною метою діяльності є отримання прибутку. Отже, в процесі господарської діяльності такі юридичні особи, займаючись виробництвом, наданням послуг чи виконанням робіт отримують певні доходи від цього. Окремо слід підкреслити, що головною, конститутивною ознакою для визначення юридичної особи як комерційної є саме мета організації, що закріплена в установчих документах, — отримання прибутку. При цьому не має істотного значення для вказаної класифікації, чи ця організація у процесі своєї діяльності фактично отримала прибуток. Те, що організація через недбале керівництво, недоліки у маркетинговій політиці, низьку кваліфікацію працівників тощо насправді не отримала прибутку, а стала збитковою, не перетворює її у некомерційну за юридичною класифікацією.

Вважаємо за необхідне відмітити також й аспект сутності комерційної особи: отримання прибутку дійсно є основною метою такої організації. Але це не є перешкодою для надання коштів для благодійницької чи іншої діяльності, що не є за своєю суттю комерційною. Така діяльність не в останню чергу сприяє досягненню перспективних завдань. Наприклад, формування сприятливого іміджу фірми. Вона лише доповнює правосуб’єктність комерційної юридичної особи та не заважає її основній діяльності, що спрямована на отримання прибутку.

Некомерційні юридичні особи не ставлять за мету отримання прибутку. До них відносяться організації, що створені для здійснення управлінських чи організаційних функцій, задоволення культурних, спортивних, духовних потреб громадян, благодійницьких цілей тощо. Це культові заклади; благодійницькі організації; органи державної влади та управління, місцевого самоврядування; спортивні секції, навчальні заклади освіти, дошкільні дитячі заклади; об’єднання громадян та інші. Такі юридичні особи в основі свого фінансування мають передбачені для них кошти відповідного бюджету, добровільні внески інших осіб, пожертви.

Залежно від рівня правового регулювання слід виділити:

- юридичні особи, що передбачені Конституцією України, — політичні партії (ч. 1.2 ст. 36 Конституції України), професійні спілки (ч. 3 ст. 36 Конституції України, ст. 37 Конституції України), Верховна Рада України (ст. 75 Конституції України), Кабінет Міністрів України (ст. 113 Конституції України), Прокуратура України (ст. 121 Конституції України), суди (ст. 124 Конституції України), державні органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування;

- юридичні особи, що визначені міжнародними правовими актами: місії ООН, ЮНЕСКО, дипломатичні місії іноземних держав в Україні тощо;

- юридичні особа, що визначені кодифікованими актами. Так, незважаючи на те, що в ЦК не міститься такої юридичної особи як підприємство, вона передбачена ГК. КТМ України в якості юридичної особи визначено порт, пароходство;

- юридичні особи, що врегульовані на рівні поточних законів;

- юридичні особи, що змодельовані підзаконними нормативними актами.

Залежно від організаційних ознак юридичні особи поділяються на прості та складні.

До простих відносять юридичні особи, у складі яких нема інших юридичних осіб. Такими є, наприклад, приватне підприємство, установа.

Складними юридичними особами є об’єднання юридичних осіб. Це — асоціації, корпорації, консорціуми та концерни.

Корпорація є об’єднанням, що створено на підставі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів її учасників, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з них.

Консорціум представляє собою об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Концерном є об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо, що створені на основі повної фінансової залежності від однієї чи групи юридичних осіб, що входять до його складу.

Асоціація створюється з метою постійної координації господарської діяльності юридичних осіб, що ввійшли до її складу. Вона не має втручатись у виробничу чи комерційну діяльність учасників.

Залежно від характеру прав засновників на майно. За цією ознакою виділяють юридичні особи, в яких учасники щодо майна організації мають: а) право власності чи інші речові права; б) зобов’язальні права; в) не мають ніяких прав.

Організації, щодо майна яких засновники мають речові права. Державні підприємства, установи, організації за ЦК УРСР 1963 року володіли державним майном на праві повного господарського відання чи оперативного управління. Ця ж позиція закріплена пунктами у ГК (п. 4.5 ст. 22, п. 43 ст. 73 тощо).

Організації, щодо майна яких засновники мають зобов’язальні права. Тут засновники при створенні чи в процесі діяльності організації (при формуванні, збільшенні статутного фонду) передають власне майно у власність юридичної особи. Отже, це відокремлене майно юридичної особи вже не є власністю засновників. Останні отримують зобов’язальні права щодо юридичної особи. При ліквідації організації майно, що залишилось після виплати заборгованості кредиторам, повертається засновникам.

Організації, щодо майна яких засновники не мають ніяких прав. Це громадські організації. Вступні й членські внески, що сплачені на користь юридичної особи і формують її майно, при виході з організації поверненню не підлягають.

Залежно від порядку управління юридичні особи бувають унітарні і корпоративні. Вищим органом унітарних юридичних осіб є їх власники. Корпоративні юридичні особи засновані на союзі інтересів їх засновників, що виявляється у майнових правах та можливості брати участь у вирішенні важливих питань їх діяльності. Такі юридичні особи мають представницькі органи управління: загальні збори, правління, ради тощо.

Залежно від співвідношення юридичних осіб між собою материнські та дочірні підприємства виділено в окремий вид юридичних осіб. Необхідність у цьому виникає у зв’язку з наданою законодавством можливістю однієї юридичної особи створювати іншу юридичну особу.

Материнською юридичною особою є така, що виступила засновником іншої юридичної особи.

Дочірньою юридичною особою визнається така, що створена іншою юридичною особою. Дочірнє підприємство є унітарним. Його майно створено за рахунок одного засновника. Воно не поділяється на вклади (частки).

Дочірнє підприємство не відповідає за боргами материнського та навпаки. Але перше залежне від другого як від засновника. Отже, материнське підприємство має певний вплив на діяльність дочірнього, зокрема, воно може приймати юридично значимі рішення відносно дочірнього підприємства, наприклад, щодо зміни статутного та інших фондів, призначення директора, ліквідації дочірнього підприємства тощо.

Практика знає своєрідні конгломерати юридичних осіб, коли об’єднання громадян у цілому (політична партія) та її регіональні відділення є юридичними особами. Це також стосується профспілкових організацій, споживчої кооперації. За таких умов у стратегічних завданнях такі конгломерати діють як одне ціле, а стосовно тактичних — кожна юридична особа діє самостійно.

Такі конгломерати створені та діють у сфері науки (Національної Академії наук України, у складі якої діють підпорядковані їй наукові установи як юридичні особи). Асигнування на проведення наукових досліджень визначаються безпосередньо НАНУ, а наукова установа підзвітна їй як стосовно напрямків їх використання, так і стосовно результатів своєї роботи. Останнім часом такі конгломерати юридичних осіб створюються у сфері освіти (провідний вищий заклад освіти (ВЗО) має ряд форм ВЗО, що здійснюють діяльність в одному напрямку та під одним загальним стратегічним управлінням).

Досить своєрідною є система правоохоронних органів. Так, юридичною особою є МВС України у цілому, Управління внутрішніх справ у областях, Головне управління МВС в Автономній Республіці Крим, міські, районні в містах, районні відділи внутрішніх справ, ВЗО МВС України та наукові й науково-експертні установи та заклади.

Аналогічна структура Прокуратури України (Генеральна прокуратура України, Прокуратура АРК, обласні прокуратури), Міністерства юстиції України, Міністерства з надзвичайних ситуацій, Збройних сил.

Така своєрідна структура привертає до себе увагу стосовно особливостей окремих юридичних осіб, системи в цілому та її окремих складових.

Залежно від особливостей правового становища юридичні особи поділяються на національні та іноземні.

Національні юридичні особи (їх ще називають резидентами) створюються на підставі українського законодавства. Місцезнаходженням постійно діючого виконавчого органу таких юридичних осіб є Україна.

Іноземні юридичні особи (нерезиденти України) — це організації, що створені за законодавством іноземних держав. В України передбачена можливість участі таких юридичних осіб у цивільних відносинах. Вони можуть укладати цивільні договори, набувати речових прав у межах, що передбачені національним законодавством, зокрема, є певні обмеження щодо набуття права власності на землю нерезидентами України.

Поділ підприємств на резидентів та нерезидентів України має практичне значення. Адже законодавство може встановлювати особливості зовнішньоекономічної діяльності таких юридичних осіб. Для залучення іноземного капіталу може існувати також правовий режим пільгового інвестування коштів в економіку України чи її окремі галузі саме для юридичних осіб — нерезидентів. Митні правила розрізняють резидентів та нерезидентів — юридичних осіб і встановлюють у певних випадках особливості оформлення належних їм вантажів при перетинанні ними митного кордону України.

Залежно від джерел фінансування діяльності юридичні особи поділяються на госпрозрахункові — свої витрати покривають за рахунок отриманого прибутку, та бюджетні — їх витрати фінансуються за рахунок видаткової частини відповідного бюджету і контролюються Рахунковою палатою України. Деякі юридичні особи є змішаними і фінансуються як за бюджетом, так і за рахунок доходів від власної діяльності. Так, державні вищі заклади освіти фінансуються за бюджетом, але можуть надавати оплатні послуги фізичним та юридичним особам, виконувати на замовлення науково-пошукові та дослідно-конструкторські роботи, передавати майнові права інтелектуальної власності. Отримані від такої діяльності кошти вони спрямовують на фінансування основної діяльності, зокрема, розширення своєї матеріальної бази.

Залежно від виду правосуб’єктності доцільно виділити:

- юридичні особи із загальною правосуб’єктністю. За загальним правилом юридичні особи мають також правосуб’єктність, що і фізичні особи, за винятком тих прав, які за своєю природою можуть належати лише людині (ч. 1 ст. 91 ЦК);

- юридичні особи із спеціальною правосуб’єктністю. Такі юридичні особи можуть діяти лише у певній сфері і не виходити за межі своєї спеціальної правосуб’єктності. Так, політичні партії, біржі, фінансово-кредитні установи мають таку спеціальну правосуб’єктність.

Існують також інші класифікації юридичних осіб в залежності від певних критеріїв. Отже, перелік видів юридичних осіб, що наданий вище, не є вичерпним. Але він є найбільш поширений і має практичне значення.