Оголошення фізичної особи померлою

- у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом: трьох років; якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців; якщо особа пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців;

- місце перебування такої особи невідоме і встановити його неможливо. Також потрібно, щоб це слугувало визначеності цивільним правовідносинам, захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб;

- формальна умова – звернення із заявою до суду про оголошення особи померлою.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Як і стосовно визнання особи безвісти відсутньою так і стосовно оголошення особи померлою порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК.

Законом визначені правові наслідки оголошення фізичної особи померлою. Вони, як зазначалось прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Ці наслідки такі:

- припиняється особистий правовий статус фізичної особи, що має приватноправові і публічно правові наслідки;

- на підставі рішення суду вносяться запис у книгу реєстрації актів громадянського стану і особа вважається померлою;

- зацікавленим особам видається свідоцтво про смерть оголошеної померлою особи чи його копії;

- майно такої особи переходить у спадок. Якщо є заповіт, то нотаріус оголошує його зміст, а спадкоємці можуть учиняти дії що свідчать про прийняття спадщини. Однак, спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Відповідно з метою забезпечення виконання цієї заборони нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження;

- припиняються видані цією особою чи на її ім’я довіреності;

- припиняються зобов’язання, що мають особистий характер і могли бути виконані тільки оголошеною померлою особою, наприклад договір літературного чи художнього замовлення;

- припиняється його участь у господарських товариствах, об’єднаннях громадян;

- у спрощеному порядку припиняється шлюб.

Оголошення особи померлою встановлює лише презумпцію, а не сам факт її смерті. У зв’язку з тим ст. 48 ЦК передбачає правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою. Так, якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою. Це тягне й інші наслідки і насамперед анулювання запису про смерть.

Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.

Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива.

У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, АРК або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

Аналіз наведеного, дає підставу вважати що законодавство встановлює певні негативні наслідки щодо оголошеної померлою особою. Це своєрідна санкція за невиконання своїх обов’язків, наприклад щодо тягаря утримання майна, виконання сімейних обов’язків. У сімейній сфері поява оголошеної померлою особи такі як і при визнанні безвісти відсутньою.

Останнім часом на практиці застосовується новий інститут – визнання загиблим. Так 22 липня 2004 р. 5 гірників шахти «Краснолиманська», тіла яких не були віднайдені на місці трагедії визнані такими, що загинули. Визнання особи загиблою є субінститутом оголошення особи померлою. Різниця в тому, що сім’ї визнаних загиблими осіб мають спеціальні соціальні гарантії. В цілому підстави тут такі як і при об’яві особи померлою якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку. Техногени на шахтах характеризуються тим, що часто не вдається віднайти тіло, особливо якщо внаслідок вибуху газу стається пожежа.

Такі справи як і об’ява особи померлою – справи особливого провадження. Вони повинні вирішуватися лише після того як буде підписано державний акт розслідування техногену. Вирішувати їх на підставі адміністративних актів, хай навіть рішення уряду нема достатніх підстав.

Від оголошення померлим слід відрізняти встановлення факту смерті громадянина. Це стало більш актуальним із прийняттям ряду нормативних актів щодо пільг потерпілим від репресій, повернення їх нащадкам конфіскованого майна тощо.

Встановлення факту смерті – констатація фактичної смерті, яка не була зареєстрована в силу тих чи інших причин у встановленому порядку, чи реєстрація смерті була втрачена. Такі справи розглядаються у порядку особливого провадження, визначеного ЦПК.

§ 9. Фізична особа як підприємець [64]

Фізична особа – підприємець має поряд із загальним правовим становищем людини ще й спеціальне, наприклад право укладати відповідні угоди, бути зобов’язаною стороною у публічних договорах тощо. Правове становище фізичної особи – підприємця врегульовано спеціально главою 5 ЦК, ГК та іншими поточними законами України і більш детально розглядається у підприємницькому праві.

Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності є конституційним (ст. 42 Конституції України) але деталізується і регулюється різними галузями права, у тім числі й цивільним. Це пояснюється тим, що як учасник правовідносин він діє від свого імені та у своєму підприємницькому інтересі, свій товар підприємець реалізує на підставі цивільно-правових договорів. Згідно ст. 50 ЦК право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Відповідно й інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою і може використовуватися іншими особами приватного і публічного права.

Разом з тим відповідно до Закону України “Про особисте селянське господарство” допускається створення селянського господарства як господарської діяльності, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використання майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Така діяльність не відноситься до підприємницької, хоча може інколи давати прибуток. Облік таких особистих селянських господарств здійснюється сільськими, селищними та міськими радами за місцем розташування земельної ділянки у встановленому центральним органом виконавчої влади із питань статистики порядку. За передбаченими повноваженнями така діяльність наближена до підприємництва, що надає підставу для виділення двох груп підприємців: зареєстровані у встановленому порядку як такі; не зареєстровані підприємцями, але на підставі закону її здійснюють без поширення на них положень про незаконне підприємництво.

Закон не дає легального визначення підприємця. Підприємцем є фізична особа, що безпосередньо і легально займається підприємницькою діяльністю і зареєстрована в якості такого у встановленому порядку. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Підприємницька діяльність є спеціальною, що підпадає під дію спеціального законодавства про господарську та зоврема підприємницьку діяльність. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Із вступом в дію ГК, основне регулятивне навантаження здійснення підприємництва прийдеться на нього. Але значна кількість бланкетних норм в ньому зумовлює існування спеціального законодавства.

Особливості цивільно-правового становища підприємця стосується його майна, його правового режиму. Так, отримані від такої діяльності вільні кошти підприємець повинен тримати на рахунку у комерційному банку. Це проявляється також у відповідальності. Так, фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Фізична особа-підприємець підлягає банкрутству. Якщо вона неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом. Варто зауважити, що у РФ відповідно до її Закону “Про неспроможність (банкрутство)” банкрутом може бути визнана фізична особа, що не є підприємцем.

Цивільне законодавство встановлює додаткові гарантії і правила відсутності такої особи. Так відповідно до ст. 54 ЦК якщо фізична особа-підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна. Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном. При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна.

У договорі про управління майном встановлюються права та обов'язки управителя. Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника. Відповідно, договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений.