Індивідуалізація фізичної особи як учасника цивільних правовідносин

Поняття та правове значення індивідуалізації фізичної особи. В сучасних умовах все більше набуває значення індивідуалізація учасників цивільних правовідносин, особливо коли вона є обов’язковою умовою (передумовою) участі у них та визначає його безпосереднє начвне правове становище. Це пояснюється тим, що у цивільних та інших правовідносинах за появи сучасних технологій та негативних наслідків несанкційованого вторгнення в них значно зростає суспільна небезпека. Окрім того при анонімності участі у таких правовідносин досить важко захистити права потерпілого від навмисних чи необережних порушень його суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Тому вимога персоніфікації у цивільних відносинах наразі є досить актуальною.

За загальним правилом особа приймає участь у цивільних відносинах від свого імені. Навіть у тих випадках коли особа здійснює свої права через інших осіб (представників) його наслідки (суб’єктивні права та юридичні обов’язки) настають для певної конкретної фізичної особи. Власне це і відображено у ст. 28 ЦК України де вказується, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Проте в одних випадках вимагається встановлення всіх індивідуальних ознак особи, у інших лише деяких, або взагалі це не вимагається. З введенням електронних (віртуальних) та новітніх комунікаційних і операційних технологій, електронних гаманців, електронних документів, поширенням реєстраційних процедур все більшого поширення набуває необхідність цифрова ідентифікації особи при здійсненні своїх цивільних прав.

Разом з тим, ім’я хоча і є основним, але воно не повністю відображає ідентифікаційні ознаки фізичної особи. Відповідності. 2 до ЗУ “Про банки та банківську діяльність” під ідентифікацією особистості розуміється встановлення на підставі документів, що посвідчує особистість володільця, і фіксації в письмовій формі фамілії та імені, дати народження й адреси особи, яка здійснює угоду, а також назви, номера та дати видачі поданого документа, назви закладу, який його видав. Проте ідентифікаційних ознак фізичної особи набагато більше і вони є звичаєвими (прізвисько родини), набутими, присвоєними за заслуги чи діяння тощо. У фізичної особи може бути псевдонім, прізвисько, та інші індивідуальні ознаки. Одні з них мають правове значення безпосередньо, інші опосередковано, або взагалі є передумовою для вступу у певні правовідносини.

До індивідуальних ознак фізичної особи необхідно відносити такі:

- природного походження, вік, стать, обличчя, національність. Особливе правове значення мають фізіометричні дані людини: об’єм, зріст, повнота, що позначається на розмірі одягу. До речі заважаючи на ці дані з 2008 р. встановлено єдиний для всіх підхід в європейських країнах для зазначення розміру одягу);

- побутові (зменшене назва, прізвисько);

- психолого-характеризуючі (характер, темперамент, почерк, підпис, наявність особливих здібностей психомотоної діяльності);

- територіальні (місце постійного чи переважного проживання);

- формальні, що відображені у виданих на ім’я фізичної особи офіційних документах, зокрема у паспорті;

- соціальні (честь, репутація);

- особисті (гідність, самооцінка, досвід певної юридично значимої діяльності, визначність у колі фахівців, імідж, наявність тату та пірсінгу);

- професійні (вигадані імена: сценічне [ТАЯ, Ані Лорак, Руслана], псевдонім, фанове [Шева], ді джейне, культове, шоуменське, тощо.;

- медичні (психічне захворювання, інше захворювання, яке є підставою для визнання обмежено дієздатним чи недієздатним, перепоною для проживання у одній кімнаті з іншими членами сім’ї, потреби у сторонньому догляді);

- юридичні (прізвище, ім’я, по батькові, громадянство, сімейний стан, статус державного посадовця, підприємець, інвалід);

- публічні (зв’язок із певною державою, ідентифікаційний код платника податку, кредитна історія, судимість, статус “рецидивіст”, тощо);

- комунікаційні (доменне ім’я, електронний підпис, електронна адреса, поштовий ящик, мобільний чи інший телефон);

- майнові (номер рахунку в комерційному банку, володілець акцій чи інших цінних паперів, місце знаходження нерухомого майна тощо);

- корпоративні (певне прізвисько в компанії (Дід), професійному середовищі (головний тощо);

- фахові, освітянські (економіст, юрист, бакалавр, магістр тощо);

- ділові в зокрема просування по службі, у творчості, бізнесі (ділова репутація, клас, чин, визнання, спеціальні звання, лауреатство);

- інші (релігійна приналежність).

Індивідуалізаційні ознаки можуть бути постійні, по крайній мірі в межах України, або змінювані (місцепроживання). Але в основному слід виходити з презумпції постійності та в принципі довічної приналежності певних індивідуалізаційних ознак, що сприятиме зміцненню правопорядку, впевненості в надійності особи у ділових та інших відносинах. Одні з них мають правове значення для виникнення здійснення та припинення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, інші – ні.

Індивідуалізація фізичної особи може окреслювати коло її прав та обов’язків, місце і органи їх здійснення. Так спадщина відкривається за місцем проживання померлого, а якщо воно невідоме – за місцем знаходження його нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна (ст. 1221 ЦК). Інші є умовою здійснення цих прав. Так, не можуть отримати дозвіл на придбання мисливської зброї особи, що мають судимість за навмисні злочини, негативно характеризуються у побуті чи за місцем свого проживання.

До ознак індивідуалізації ми можемо віднести наступні: вони набуваються людиною і відрізняють її з поміж інших людей. Одні з них присвоюються в установленому порядку (фамілія, ім’я, по батькові), інші відображають зменшені офіційні ознаки, чи характерні особливості даної особистості; визначають індивідуальне правове становище цієї особи (одружений); зумовлять участь у певних правовідносинах приватного характеру. Зокрема це може бути вид дієздатності, становище у суспільстві (VIP-персона, особа духовного сану, державний службовець), професія, вид дозвілля тощо. Це має значення в маркетингу та орієнтації на певного споживача, виборі місця здійснення підприємницької діяльності тощо.

Таким чином під індивідуалізацією фізичної особи є притаманні конкретній фізичній особі особисті ідентифікаційні ознаки, які відрізняють її з поміж інших фізичних осіб і мають правове значення, персоніфікують правовідносини або зумовлюють певні суб’єктивні права і юридичні обов’язки, підлягають охороні та захисту у встановленому законом порядку.

Ці засоби можуть бути необхідними і факультативними. Необхідними є такі, що вимагаються чинним законодавством для даного виду правовідносин, як передумова участі у них. Так, якщо у позові не буде вказано індивідуальні ознаки позивача чи відповідача такий позов не приймається до розгляду. Анонімна заява у державні органи не підлягає розгляду. У той же час, автор письмового літературного твору може вказати свої власне ім’я, вигадане ім’я (псевдонім) чи взагалі їх не вказувати, а опублікувати цей твір анонімно.

Значення індивідуалізації фізичної особи може бути визначено імперативно – дані права не можуть бути здійснені до тих пір, поки особа не оприлюднить (сповістить) свою ідентифікаційну ознаку, а може мати диспозитивний характер і визначатись на вимогу іншого учасника цивільних правовідносин, чи персоніфікуватися самим володільцем індивідуалізації. Так для відкриття рахунку в банку необхідно сповістити своє ім’я.

Для певних професій наявність ідентифікації є обов’язковою: військовослужбовцям та співробітникам МВС, МНС, СБУ, присвоюються індивідуальні номери, на форменному та спеціальному одягу поміщаються нашивки із вказівкою на групу крові та резус фактор. Це саме стосується осіб, що займаються професіями із підвищеним ступенем небезпеки для життя та здоров’я, наприклад моряків, пілотів які постійно повинні мати при собі ідентифікаційні номери. Крім того у діловому та іншому спілкуванні широко використовуються бейджики на яких вказується ім’я та посада фізичної особи. На такому рівні можуть й сприйматися написи на службових кабінетах, іншій офіційній інформації, яка поширюється у встановленому законодавством порядку.

Надалі можливі інші індивідуальні ознаки фізичних осіб, які безпосередньо чи опосередковано впливають на їх правове становище та можливість приймати участь у певних цивільних правовідносинах.

Ім’я фізичної особи та її значення. Серед індивідуалізацій них ознак найбільше позитивне законодавство та практика приділяє увагу саме імені фізичної особи. Це пояснюється тим, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Тому не дарма ім’я фізичної особи серед інших вище зазначених ознак отримало своє спеціальне позитивне регулювання у новому ЦК. Через ім’я фізичної особи досягається персоніфікація правовідносин. Це основа нормального ввічливого, поважливого спілкування між окремими індивідами, висловлення поваги та завоювання авторитету інтелігента.

Реалізація значної кількості прав проводиться на взаємних засадах і потребує спілкування між окремими індивідами хоча б для того щоб висловити своє волевиявлення. Рівень спілкування може бути звичайний, що не породжує взаємних прав і обов’язків (щоденне вітання), зумовлюючий можливість виникнення певних стосунків, у тім числі й правових відносин, у майбутньому. У будь-якому випадку слід висловлювати повагу до співбесідника та до його імені.

Спілкування між особами може мати неофіційний (побутовий) і офіційний характер. Якщо перший не завжди призводить до правових наслідків, то другий прямо чи опосередковано їх породжує. При офіційному спілкуванні прийнято завжди використовувати повне ім’я, по крайній мірі ім’я і по батькові іншої особи.

Ім’я фізичної особи має соціальне, психологічне і правове значення. Для першого варто згадати значення імені, що визначене Дейлом Карнегою - ніщо не є більш приємним для людини як звук його власного імені.

Стаття 3 Декларації прав дитини встановлює, що кожна дитина х моменту її народження має право на ім’я. Відповідно до ст. 28 ЦК ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Перше правило відображає традицію, ментальність, а друге – виключення із загального правило. Воно пояснюється тим, що для деяких національностей нема такого поняття як по батькові і для них воно в їх офіційних документах не вказується

Згідно ч.3 ст. 28 ЦК ім'я фізичній особі надається відповідно до закону. Батьки зобов’язані зареєструвати новонародженого і дати йому ім’я. СК у ст. 146 деталізує кожну складову імені людини, а п.2.22 Правил про реєстрації актів громадянського стану в Україні, що затверджені наказом МЮ України 18 жовтня 2000 р. №52/2 передбачає: ім’я дитини визначається за згодою батьків; дитині може бути дано не більше двох імен одночасно під час реєстрації, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить мати і (або) батько, про що в графі „Для позначок” робиться відповідна позначка, яка засвідчується підписами одного або двох батьків; в разі відсутності при реєстрації народження згоди батьків щодо присвоєння імені спір вирішується органами опіки й піклування або судом.

Відповідно у дитини може бути декілька імен, що вирішується батьками. Проте виправданим збереження традицій і ментальності корінного населення. Це узгоджується із вимогами процедури офіційного звернення. Змінювати на інше, спрощене, потреби нема. Тож в офіційних документах повинно вказуватись повне ім’я фізичної особи. Виключення, якщо у особи такого нема на офіційному рівні. З другої сторони нові способи спілкування можуть ігнорувати власне ім’я фізичної особи і засновуватись на сурогатних індивідуальних ознаках (адреси, позивні тощо). Це застосовується при електронних формах спілкування.

Відповідно до ч.2 ст. 28 ЦК при здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені. Це стосується авторського права і суміжних прав. Так згідно п.3 ч.1 ст. 14 Закону України “Про авторське право і суміжні права” автор вправі вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь-якого його публічного використання. Виконавці відповідно до п. б ч.1 ст. 38 цього закону вправі вимагати щоб його ім’я або псевдонім зазначались чи повідомлялись у зв’язку з кожним його виступом записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо). В шоу-бізнесі сценічне ім’я (Руслана, Ані Лорак) є своєрідною візитною карткою.

В той же час відповідно до ст. 295 ЦК фізична особа, яка досягнула шістнадцяти років, має право змінити своє прізвище та ім’я у встановленому законом порядку. За згоди батьків, або одного із батьків з ким вона проживає, чи піклувальника фізична особа, яка досягнула чотирнадцяти років, має право у встановленому законом порядку змінити своє ім’я.

При подачі заяви наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами (ч.1 ст.35 СК). Наречена, наречений мають право приєднати до свого імені прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається з якого прізвища воно буде починатися.

Останнім часом зустрічаються випадки коли при подачі заяви наречена як утворюючий компонент свого призвища бере ім’я нареченого, наприклад –Миколина, Романова, Володимирова. Навіть за того, що ст. 35 СК такого не передбачає вважаємо, що це не суперечить праву на вибір прізвище є поверненням до витоків Слов’янської ментальності і може лише вітатися. Розуміється, що у СК варто внести відповідне доповнення.

Важливе значення для індивідуалізації фізичної особи має її підпис як офіційний прояв імені фізичної особи. Принаймні це проявляється у її офіційних документах (паспорті), посвідчені документів які виходять від фізичної особи, реєстрації актів громадянського стану, інших передбачених законом випадках.

Підпис фізичної особи є її відрізняльною індивідуалізуючою ознакою. Розрізняють підписи простий письмовий та електронний. Простий письмовий може мати декілька варіантів і значень, особливо якщо це підписи посадових осіб. Для підпису важливих документів може бути ускладнена версія підпису, а для менш важливих (підпис викладача у заліковій книжці) – скорочений варіант.

Електронний підпис згідно ст.6 ЗУ “Про електронні документи та електронний документообіг” є обов’язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувала електронного документа іншими суб’єктами електронного документообігу. Відповідно до ст. 1 ЗУ “Про електронний цифровий підпис” електронним підписом є дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язані та призначені для ідентифікації підписувала цих даних. Його різновидом є електронний цифровий підпис – вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача документу.

Місце проживання фізичної особи. Правове регулювання вибору місця проживання фізичної особи детерміновано міжнародним законодавством. Основні концептуальні його положення полягають у тому, що людина вільна самостійно обирати місце свого проживання, не допускаються обмеження цієї свободи не інакше як на підставі закону і в судовому порядку, обмеження місця проживання пропискою у даній країні вважається порушення права, кожна із країн учасниць міжнародних угод повинна гарантувати реалізацію права на вибір місця проживання.

Разом з тим місце проживання детерміновано здатністю особи усвідомлювати значення такого вибору (малолітніх втікачів з дому в разі їх розшуку повертають їх батькам чи навчально-виховним закладам), майновим станом (можливістю придбати житла у респектабельному житловому масиві чи елітному будинку), інколи професією чи фахом, якщо за ним необхідне проживання безпосередньо на території підприємства (обхідники магістральних трубопроводів, залізничних колій) чи поблизу нього.

Таке право тісно зв’язане з іншим правом – правом на свободу пересування, яке більш детально врегульоване Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11 грудня 2003р., що деталізував відносини, пов’язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні відповідно до її Конституції, загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. В ньому право пересування визначено як право фізичної особи громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні) вільно та безперешкодно за своїм бажання переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Вільним місцем проживання чи пересування є право зазначених вище осіб на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати та перебувати.

Таким чином закон розрізняє два поняття: місце проживання – адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шість місяців на рік. Наразі, зважаючи та буквальне тлумачення поняття „віртуальний простір”, можна стверджувати про новий вимір перебування фізичної особи у віртуальному просторі для спілкування – електронна адреса.

З місцем проживання фізичної особи у цивільному праві зв’язано ряд правових наслідків. Це реєстраційні процедури (народження, смерті, переміна імені, реєстрація шлюбу, реєстрація як суб’єкта підприємницької діяльності), виконання зобов’язань, відкриття спадщини, місця здійснення судочинства, розшуку зниклої особи, адміністративний нагляд. При наданні соціального житла на квартирний облік особи беруться за місцем свого проживання.

Місце проживання фізичної особи має важливе значення для публічних процедур: здійснення активного виборчого права, сплата податків, військовий облік тощо. У зв’язку з тим у поточному законодавстві може бути функціональне визначення місця проживання. Так у п.4 ст.1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” конкретизовано місце проживання фізичної особи., Ним визнано житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою-підприємцем”. Слід відзначити, що воно співпадає із загальним визначенням місця-проживання фізичної особи.

Місце проживання фізичної особи – елемент її правової характеристики, умова участі в цивільних правовідносинах. Місце проживання фізичної особи у чинному законодавстві максимально деталізується. Відповідно до ч.1 ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Така конструкція норми дає підставу для альтернативності у виборі місця проживання. Але основне правило полягає у тому, що воно мусить бути одне і більш-менш формалізоване місце проживання.

З відміною інституту прописки і введенням інституту реєстрації громадян вони домінуюче місце для приватного права втратили. Така реєстрація здійснюється відповідно до статей 6-9 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”. Реєстрація – внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Для публічних обов’язків основне значення надається все таки місцю реєстрації громадянина. Місце реєстрації осіб без громадянства та біженців є умовою здійснення деяких приватних прав: працевлаштування, реєстрація як суб’єкта підприємництва.

Фізична особа можу мати одночасно декілька місць проживання. Це зв’язано з розширенням кількості об’єктів права власності, свободою вибору свого місця проживання (зимою у квартирі, літом – у будинку (на дачі, садовому будиночку), найнятому будинку тощо. Таким чином повністю дієздатна особа обирає місце свого проживання самостійно згідно своїх уподобань і можливостей. Правом обирати вільно своє місце проживання наділені (неповнолітні) неповністю дієздатні особи. Так згідно ч.2 ст. 29 ЦК фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Здебільше для неповнолітніх вибір місця проживання зв’язаний з набуттям фахової освіти. Якщо така особа навчається у військовому ліцею та правилами навчання у ньому передбачено необхідність проживання у гуртожитках цього ліцею.

Законодавство встановлює певні обмеження для вибору свого місця проживання. Так, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Але і у цьому разі передбачена альтернатива. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. При цьому враховується здатність надати малолітньому належне виховання, утримання. Може враховуватись бажання самого неповнолітнього.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. При спорі розлучених батьків про місце проживання такої особи суд виходить із інтересів дитини. Здебільше такі діти зостаються проживати із матір’ю. Виключення складають випадки коли мати внаслідок своїх особистих пристрастей (п’янство, вживання наркотиків, розгульний спосіб життя тощо) відноситься до ризикових категорій, нехтує виконанням своїх батьківських обов’язків і не може надати належного виховання дитині.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Для таких осіб їх місце проживання визначається або за місцем проживання опікуна, або місце знаходження відповідної організації як юридичної особи. Згідно ст. 91 ЦК місце знаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлене законом. Чинне законодавство встановлює що місце знаходження юридичної особи – місце проживання її засновника, або одного із засновників чи місце знаходження будівлі на яку юридична особа має у встановленому порядку підтверджені права (свідоцтво про право власності, договір купівлі-продажу. оренди, дарування, обміну тощо).

Фізична особа може мати кілька місць проживання. З місцем проживання фізичної особи зв’язуються певні правові наслідки. Деякі з прав фізична особа може реалізувати лише за місцем свого проживання: реєстрація актів цивільного стану, надання безоплатної медичної допомоги тощо. Відповідно до ст. 62 ЦК опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Свободу пересування та свободу вибору місця проживання може бути обмежено. Зокрема відповідно до ст. 13 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться: у прикордонній смузі; на територіях військових об’єктів; у зонах, які відповідно до закону належать до зон із обмеженим доступом; на території, де в разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан.

Крім цього вільний вибір місця обмежується в залежності від правового становища людини, зокрема для: осіб, які не досягли 16 років; осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов’язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України. Цей перелік є виключеним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Інші ознаки індивідуалізації фізичної особи. Крім місця проживання на цивільні права та обов’язки може впливати громадянство, вік, сімейний стан, стать, стан здоров’я, професія.

Так громадянство як офіційний зв’язок людини з народом і державою внаслідок якого ця людина знаходиться під юрисдикцією і захистом певної країни. Таким чином громадянство зумовлює приналежність взаємних прав і обов’язків держави і фізичної особи у публічній та приватній сферах. Публічний і частково приватний аспекти громадянства України врегульовані Законом України «Про громадянство»: легальне поняття громадянства, порядок його набуття та втрати, правові наслідки порядок здійснення та захисту прав громадян України. Проте ряд поточних законів різниці між термінами “фізична особа” та “громадянин” не проводить, що спричиняє ряд неузгодженостей. Витоки цього – міжнародні конвенції та договори про правове становище людини.

У приватній сфері громадянство має значення при вступі у цивільні відносини з іноземною юридичною чи фізичною особою. Ці колізійні правовідносини врегульовано розділом 8 ЦК УРСР 1963р. і низкою поточних законів. Верховна Рада України прийняла рішення про регулювання їх спеціальним Законом України «Про міжнародне приватне право».

Для іноземців право та дієздатність визначається за правом країни, громадянином якої він є.

Як вже зазначалось вік людини є визначальним при визначенні обсягу дієздатності. Досягнення людиною певного віку надає їй можливість самостійно здійснювати права та юридичні обов’язки. Вік визначався усереднено із врахуванням рекомендацій спеціалістів з психології, геронтологій і об’єктивних даних. Цивільно-правове значення має досягнення людиною такого віку: 10 – для вирішення питання з ким із батьків бажає зостатись дитина в разі їх розлучення та дати згоду на своє всиновлення; 14 - для виникнення неповної дієздатності; 16 – розширення змісту неповної дієздатності, емансипації, вступ у кооператив; 17 – для виникнення шлюбної правоздатності у жінок; 18 – виникнення повноліття та настання повної дієздатності; 21 – набувається право на придбання спиртних напоїв, гладкоствольної мисловської зброї; 25 – набувається право на придбання у встановленому порядку нарізної мислиської зброї; 55 для жінок і 60 для чоловіків – пенсійний вік і можливість отримання статусу утриманця.

Таким чином вік має значення для визначення обсягу правоздатності і дієздатності, визначення кола спадкоємців, реалізації права на працю і перебування у громадських організаціях та кооперативах, визначення кола потерпілих від причинення збитку чи шкоди тощо.

Для виникнення певних відносин закон встановлює вікову різницю. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років (ч.2 ст. 211 СК). Законодавство також оперує поняттям «похилий вік» (ст. 1259 ЦК).

При необхідності цивільне законодавство передбачає можливість зниження віку з урахуванням передбачених законом чи необхідних у даному випадку обставин. У сімейному праві – може бути рішенням суду надано право на укладенню шлюбу особою, яка досягла 14 років (ч.2 ст. 23 СК).

Вік людини визначається на підставі свідоцтва про народження і вказується у паспорті. В разі невідповідності вказаних і фактичних даних він встановлюється у судом у порядку встановлення юридичних фактів.

На цивільні правовідносини впливає інколи сімейний стан – зв’язаність особи спільним проживанням, побутом, наявністю взаємних прав та обов’язків. Це враховується у житловому праві, де члени сім’ї мають за договором соціального найму такі ж права і несуть обов’язки як і наймач.

Найбільше значення сімейному стану приділяється у сімейному праві, яке власне й регулює відносини між людьми, що складають одну сім’ю.

Сімейний стан є визначальним у спадковому праві, особливо при визначенні кола спадкоємців за законом (статті 1260, 1261, 1264 ЦК). Тут та в сімейному праві правове значення мають родинні зв’язки (ст. 1265 ЦК).

Сімейний стан має визначальне значення для деліктних зобов’язань. Так відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою перш за все несуть її батьки (усиновлювачі) або опікуни (ст. 1178 ЦК). Якщо неповнолітня особа що завдала шкоди не має достатнього для її відшкодування майна то до відповідальності знову ж таки притягуються її батьки (ст. 1179 ЦК). За ознакою сімейного стану проводиться встановлення кола потерпілих внаслідок завдання шкоди смертю годувальника (ст.1200 ЦК).

Сімейне становище враховується і в інших правовідносинах приватного характеру.

В деяких випадках правові можливості зв’язуються із статевою приналежністю. Це має правове значення у сімейному праві. Так, шлюб – сімейний союз жінки та чоловіка (ст. 21 СК), шлюбний вік для жінки встановлено досягненням 17 років (ст.22 СК).

У житловому праві встановлено, що проживання у одній кімнаті різностатевих осіб старше 9 років, крім подружжя, є підставою для покрашення житлових умов, зокрема постановки на квартирний облік (ст. 34 ЖК). При наданні житлових приміщень за договором соціального найму житла не допускається вселення у одну кімнату осіб різної статі окрім подружжя.

Як вже зазначалось статева приналежність має правове значення для пенсійного права і через нього визначення осіб непрацездатними і такими, що потребують утримання, мають право на відшкодування збитку у зв’язку із смертю годувальника. Для чоловіків пенсії за віком встановлені із 60 років, а для жінок – з 55 років.

Подібне правове значення має стан здоров’я людини. Перш за все це стосується психічного стану людини. Так цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (ч.1 ст. 30 ЦК), а особа яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними може бути обмежена у дієздатності (ч.1 ст. 36 ЦК). При стійкому психічному розладі і нездатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними може бути визнана недієздатною (ч.1 ст. 39 ЦК).

При тому праве значення має не тільки постійний розлад психічного здоров’я але і тимчасовий. Так учинений у момент, коли особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, правочин може бути визнаний недійсним (ст. 225 ЦК).

Стан здоров’я фізичної особи впливає на працездатність і можливість визнання такої особи інвалідом, що враховується при відшкодуванні заподіяної пошкодженням здоров’я шкоди, а також витратах на його відновлення і лікування (статті 1195 –1199 ЦК). Непрацездатна особа має статус утриманця, що враховується при зменшенні розміру відшкодованої шкоди, спадкових відносинах та аліментних зобов’язаннях. Стан здоров’я може бути умовою набуття інших прав. Так не можуть бути усиновителями особи, що перебувають на обліку або на лікування у психоневрологічному чи наркологічному диспансері, або зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами (ст.212 СК). Особи що страдають психічним розладом і перебувають на психоневрологічному чи наркологічному обліку не можуть придбати у встановленому законом порядку мисливську зброю, засоби самооборони. У житловому праві стан здоров’я – один із критеріїв віднесення особи до загальної чи першої черги на одержання соціального житла.

Для здійснення деяких приватних прав має значення і професія. Згідно ч.2 ст. 42 Конституції України депутати, посадові і службові особи органів державної влади та місцевого самоврядування не можуть бути підприємцями. В ЗУ «Про державну службу» інших спеціальних законах (ст. 20 ЗУ “Про міліцію” проводиться чітка позиція, що не можуть займатися підприємництвом особи, що мають статус державного службовця.Прокурор чи суддя не може бути представником інших осіб окрім представництва інтересів своїх неповнолітніх дітей та членів сім’ї.

Індивідуалізація фізичної особи як учасника цивільних правовідносин найбільше проявляється через її дієздатність, при обмеженні правоздатності і через неї. Вона зумовлює індивідуальне правове становище фізичної особи.

Важливою ідентифікаційною ознакою громадянина України, та інших фізичних осіб які працюють в Україні чи мають інші джерела існування є ідентифікаційний код платника податку. Він є обов’язковим для всіх осіб що досягли повноліття і зумовлює трудові правовідносини, ряд інших фінансових, є запорукою реалізації деяких особистих прав.

Слід мати на увазі, що інколи можливість особи реалізовувати свої права залежить від її оточення.