Джерела. На жаль стикаємось з їх відсутністю що точно документально ознайомитися з митрополитами Русі на протязі перших літ після Хрещення

На жаль стикаємось з їх відсутністю що точно документально ознайомитися з митрополитами Русі на протязі перших літ після Хрещення. Для цього періоду не маємо жодного списку єпископів, що прийшли з Константинополя, тобто періоду імператора Іоана І Цимисхія (969-976) до кінця царя Олексія І Комнена (1081-1118). Джерела не кажуть які єпископи були послані на хрещення Володимира.

* В списках княжного уставу Володимира про десятини, суди і церковні люди таких імен маємо принаймі три: Михаїл, Леон (Я. Н. Щапов, Древне-Русские княжские уставы ХІ- ХV вв., М. 1976.) Проте ці дані виглядають пізнішою припискою хоч би через їх протиріччя.

2. Теофілакт (Сибатсійський) (988-перед 1018)

Маємо коротку замітку в „Церковній історії” Никифора Каліста (XIVст.) що говорить про Теофілакта Себастійського в Вірменії який був переміщений з Себастійської катедри в провінції Друга Вірменія на катедру Русі (Rosta, Rosia) під час правління імператора Василія ІІ (976-1025). Теофілакт виглядає першим митрополитом Київським, існування якого документоване джерелами. Як період його правління спеціалісти вважають (988-1018). (Cfr. A.Poppe, L’organisation diocesane de la Russie aux IXe – XIIe.s, B y Z 40(1970), рр.. 165-217).

Проте маємо мовчанку про особу митрополита в руських джерелах до 1035.

Митрополит Теоптемпт (близько 1039 (12 травня?)) бере участь в другому освяченні церкви Пречистої Діви (= Десятинна) в Києві. В вересні того ж року він перебував в Константинополі де брав участь в патріаршому синоді.

3. Існування митрополита Іоана І (перед 1018-1030 ) документується деякими джерелами з титулом то „ архієпископ ” то „ митрополит ”, тобто як голова Церкви Русі в часи Ярослава Мудрого. Час його перебування на катедрі залишається невідомим.

4. Теорії походження єрархії на Русі

а) Римська (Баумгартен)

б) Візантійська (Голубінський, Макарій, Грушевський)

в) Болгарська (Приселков, Амман, Федоров)

г) Тмутараканська (Чубатий)

Найбільше з чотирьох теорій заслуговують на увагу б) Візантійська та в) Болгарська, що була популярна фактично до середини ХХ ст.. з часу публікації праці Приселкова: (М.Д. Приселков, Очерки по церковно-политической истории Кіевской Руси Х-ХІІ вв., СПб. 1913, Riprint: Europe Printing the Hague 1966 Germania”).

Проте сьогодні вчені все частіше повертаються до класичної (Візантійської) теорії а Болгарську відкидають за браком аргументації. Про дві інші теорії (а) та (г) говорити взагалі не приходиться чи то через їх фантастичність (наукову необґрунтованість) чи то через відверту грекофобію.

ІІ. Кількість єпархій та їх порядок.

1. Список єпархій:

В списку єпархій який має візантійське походження з 1170-1179, Руська митрополія займає 62 місце серед митрополій Константинопольського патріархату та налічує 11 єпархій (суфраганій):

Київ = митрополичий престіл

1. Білгород = прототронос

2. Новгород

3. Чернігів

4. Полоцьк

5. Володимир

6. Переяслав

7. Суздаль

8. турів

9. Канів

10. Смоленськ

11. Галич

Зазначення Білгороду на першому місці після Києва (прототронос) зазначає факт що список був редагований перед 1165р., тобто рік в якому Великий Новгород стає титулярною митрополією.

2. Величина митрополії Київської:

а) На початку митрополія налічує крім Києва 4-5 єпархій, тобто: Білгород, Новгород, Чернігів, Полоцьк та Переяслав. На кінці свого існування в 1240р. Київська Русь налічує 18 єпархій

б) З іншого боку, що в кінці ХІ ст.. Русь покриває територію = 1.400.000 км² з = 6 чи 7 мільйонів мешканців. На цій території існує 9 єпархій. В цей самий час Візантія має 20 мільйонів населення з 750-ма єпископськими престолами.

3. Обмежена євангелізація.

а) Пам’ятаючи інші північні країни, виглядає що церковна ситуація на Русі була типовою для того часу, тобто як для однієї митрополії Візантійської імперії. Незважаючи на це, така церковна організація була причиною обмеженної та важкої євангелізації.

б) На протязі довгого часу, християнство лишається релігією привілейованого класу, та повинно було підтримуватися державою.

в) Бачимо свідчення відданості поганству та спротиву християнству. В самому Києві де був двір князя, було мало старань в цьому напрямку. В Новгороді бачимо виступи традиціоналістів (волхвів) проти християнства. В Ростові вбивають внаслідок спротиву та повстання народу єпископа – грека Леонтія. В часах Ярослава Мудрого відома занотована розповідь „Як князь Ярослав медвежий кут хрестив” про похід Ярослава проти мешканців – поган півночі. (Нинішнє місто Ярославль, РФ).

г) Нотується також свідченнями сучасників що в кінці ХІ ст., практики християнства були мало популяризовані. Один монах на ім’я Яків відписує одному митрополитові листа де зазначає що тільки князі та бояри отримують таїнство подружжя, але не простий народ. Виглядає також, що Церква підтримана державою була вже досить могутньою.

1-9

Християнська культура Русі

І. Література взагалі

З християнством приходить алфавіт і перші писані твори.

Література, що поширилася на Русі, була християнської тематики і перекладена з грецької мови.

Найстарший рукопис в церковнослов’янській мові „Остромирове Євангеліє” (знаходиться в Києві біля Андріївської Церкви в державному музеї України) з 1056р. можливо були і старші варіанти.

Письменство – 3 періоди:

1. устав

2. напівустав

3. скоропис

Літопис пишеться уставом. Лицевий літопис – мініатюра і знизу текст про цю мініатюру.

Були перекладені патристичні твори, апокрифи, грецькі хроніки, грецькі романи, антології, деякі географічні твори. Найбільш була читана антологія „Пчела”. (Антологія – це збір цитат на певну тему). Приклад географічного твору „фізіолог”.

Найпоширеніші в літературі були біблійні переклади. На Русі увесь час Біблія не була перекладена повністю, лише Новий Завіт.

З Старого Завіту перекладено: Пятикнижжя, Псалтир, деякі книги пророків, суддів, книга Рут.

Перший перекоал Святого Письма 1499 – Генадіївський переклад. Зібрав рукописи і хотів укласти цілу Біблію. Генадій зустрівся з двома проблемами: є багато апокрифіних книш, нема всіх канонічних книг. Генадій бере Вульгату і на її основі укладає Біблію.

В Київській Русі існує теологічна література, розвиваються напрямки: гомілетика (проповіді) – гомілія Пасхальна Кирила Турівського, аскетичні твори – Сказание и страсті и похвала св. мучеников Бориса и Глеба.

Деякі фундаментальні характеристики літератури Київської Русі.

Література Київської Русі є відмінна від літератури, знаної на Заході. Відчувається відсутність класичного впливу Платона, Сократа.

Францішек Дворнік – історик – існувала на Русі обмежене коло еліти (греки), яке мала би читати книги грецькі.

Багато є візантійських перекладів. Руська теологія була теологією розповідного характеру, спекулятивного.

Духовно-практичний тип.

Практика християнського життя займає центральне місце.

Література Київської Русі глибоко відмінна від іншої літератури. Відсутність впливу класики грецької літератури.

Є.Голубінський: „Русь мала би отримати знання читати і писати, але не літературу”.

В.Ягіч: „Русь отримала ослаблену літературу від Візантії”.

Г.Федотов: „Трагедія культури давньої Русі в тому що Русь отримала культуру, традиції не в оригінальній мові”.

Г.Флоровський: автор „Пути руського богословия ”. «Русь визнала візантійське узгодження, але маємо тільки переписувану літературу».

Впливи на літературу Русі.