В) Навернення св. Ольги (945-960)

1. Вже в середині Х ст.. між Руссю та греками були складені мирні угоди, редаговані правдоподібно в слов’янській мові, що були підписані головами руських військ, які були вже християнами. Трактати миру були скріплені клятвою: християн на хресті, поган натомість в імені Перуна.

2. Виглядає що в Києві християни мали церкву присвячену Св. Іллі-пророку. Правдоподібно що там слов’янська мова вживалася для служіння. Це була церква обряду Константинополя.

3. Ольга – жінка Ігоря (поганина) що згідно з традицією був сином легендарного Рюрика. Ольга була регенткою під час малоліття свого сина Святослава (969-975). Згідно з ПВЛ (Повість Временних Літ) та деякими західними джерелами, Ольга прийняла християнство через хрещення патріархом (9 вересня) від імператора Константина VII Багрянородного. Ольга отримує ім’я візантійської імператриці і відтепер стає Єленою. В цьому пункті західні джерела згідні. Вони називають Ольгу – Helena, regina Russorum). Виглядає що її ім’я Ольга – норманського походження, передане в візантійських джерелах як Хельга. На цю тему: G. Podskalky, Chrzescijanstwo і Literatura teologiczna na Rusi Kijowwskiej (988-1237), Krakow 2000, оригінальний титул: Christentum und tologische Literatur in der Rus (988-1238).

4. В реальності виглядає (незважаючи на мовчанку візантійських джерел та ПВЛ), що Хрещення Ольги було в 954/955, тобто перед своїм побутом в Константинополі, тому що до двору імператора прийшла вона вже з священиком (G. Podskalky).

5. Також ПВЛ що її пропонує слов’янський хроніст виглядає дещо перебільшеною, коли каже щоОльга отримала Хрещення від патріарха персонально. Крім цього маємо проект шлюбу між Ольгою та імператором.

6. Деякі вчені (Приселков та інші) вважають що княгиня мала би бути 2 рази в Константинополі (?)

Дослідники хронік (Шахматов та інші) вважають що в народі існувала легенда, яка давала іншу версію побуту Ольги в Константинополі, котра частково влилася в хроніку, але сьогодні її відрізнити неможливо.

7. В 927 р. між Візантією та Болгарією заключний мир в користь останньої. Візантія змінила свою політику визнавши титул царя болгар та патріарха. Цей приклад, за думкою деяких вчених, мав би вплинути на політику Русі, особливо враховуючи походи Святослава на болгар 968 та 969 рр.

8. В часах Ольги знаходимо 2 посольства до імператора римського Оттона в 959 та 962. Переговори послів велися про справи церковні, а саме про висвячення єпископа для Русі (Хроніка Регінона), яким стає Адальберт Трірський. Але через запізнення його місія пройшла без результатів. Можливо що коли він прибув до Києва то застав на престолі Святослава замість Ольги. Знаємо напевне про його скоре повернення в Німеччину.

Про посольства до Західно-Римського імператора знаємо ще: 974 р. в часах правління Ярополка та в 977 р.посольство папи Бенедикта VII до Ярополка. Проте конкретних плодів вони не мали.

1-7

Хрещення св. Володимира

І. Вступ

1. Акцент ставиться на фігурі Володимира (980-1015), внука Ольги та сина Святослава, тобто поганина, який є дуже важливим згідно з ПВЛ.

2. Також Володимир, перед своїм хрещенням, описаний в ПВЛ, як поганин-грішник. Чому? (Див. нище).

3. Описання Володимира до навернення виглядає трохи перебільшеним. Автор ПВЛ хоче продемонструвати зміну серця Володимира після його хрещення. Можливо ця розповідь базується на легенді про навернення св. Константина. Після хрещення Володимир стає справедливим володарем.

ІІ. Хрещення Володимира згідно східних хронік:

1. Базуємось перш за все на двох джерелах:

а) Арабські хроніки (Яхя ібн Саід аль-Антакі та Іоан Антіохійський).

б) Інформація яку можемо почерпнути з одного Вірменського джерела (історія Вірменії Стефана Таронського) т.зв. „ Асогхік ” (співак) – 950-1015.

2. Чому саме ці 2 джерела? Тому що опис хрещення Володимира, що розповідається тут, більш переконуючий, та є ближчим до історичної можливості. Тут нам описується картина, що враховує також політичні причини навернення.

3. Ці Східні джерела були опрацьовані досконало одним польським науковцем: Анжеєм Поппе. [6] Згідно з Поппе для Візантії політичні мотиви, що створять фон хрещення Русі, були більш важливіші за релігійні. Через хрещення Візантія отримує Русь - дуже сильного політичного союзника.