Рівні інтерпретації освітньої політики

Особливості формування освітньої політики як мультидисциплінарної сфери досліджень знайшли своє відображення в існуючих її визначеннях. Західні дослідники, формулюючи їх, намагаються враховувати, як правило, наявність двох напрямів у дослідженні освітньої політики – і як politics, і як policy. З огладу на це, бачення освітньої політики як “politics” спирається на визначення її політичною наукою як сфери “взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів у межах використання інститутів публічної влади задля реалізації своїх суспільно значущих інтересів і потреб”.

Визначення ж освітньої політики як policy спирається на її інтерпретації в контексті “науки про політику” (PolicyScience) як визначеного курсу дій, який обрала і якого дотримується влада, керівник, політична партія. Цей курс спрямований на розв’язання соціально значущих проблем, в тому числі і освітніх.

Відповідно, освітня політика суспільства інтерпретується українськими дослідниками як “поле взаємовідносин різних соціальних груп, індивідів щодо використання різних владних інституцій задля реалізації своїх інтересів, потреб в одній із найважливіших сфер суспільного буття – освіті”.

Автори існуючих визначень освітньої політики як politics намагаються охопити не тільки її “макро-”, але і “мікро-рівень”. Об’єктом уваги є, перш за все, сутність владних відносин на рівні навчальних закладів, джерела легітимності влади в них, особливості адміністративної поведінки в школах та університетах, важелі застосування влади керівниками тощо. Особливістю цього підходу е виокремлення і розгляд політики (politics) в якості однієї із підсистем системи врядування вищого навчального закладу.

Біхейвіористський підхід до інтерпретації освітньої політики (Education politics) застосовується в процесі розгляду її функціонування на усіх рівнях – від масштабу суспільства – до організаційного простору школи. Відповідно, предметом аналізу є сфера вищої освіти – в національному, регіональному та світовому вимірах.

Дослідники, що орієнтуються на потенціал науки про політику (Policy Science), або перебувають під її впливом, роблять наголос у своїх визначеннях освітньої політики (policy) на характеристиці її ознак як певного плану, напряму дій політичних акторів – держави, бізнесових структур, інституцій громадянського суспільства тощо. Y монографії Р. Фернандо та Н. Мак-Гінна “освітня політика – це політика, що стосується цілей освітньої системи та дій, що мають бути здійснені з метою їх досягнення”.

Джонс М. під освітньою політикою розуміє складне явище, що складається із таких елементів: “а) визначення цілей і намірів; б) прийняття рішень щодо програми дій і пов’язаного з цим передбачення видатків; в) впровадження програми у життя; г) аналіз ефектів впровадженої у життя програми”.

Що ж стосується практично в усіх наявних визначень освіт-ньої політики у вітчизняній літературі, то її мета заздалегідь вже відома – “розвиток освіти”. Наприклад, К. Корсак розглядає “національну освітню політику в широкому розумінні як сукупність пріоритетів і цілей, які формує уряд чи інший вищий орган для здійснення заходів щодо удосконалення і розвитку системи освіти чи її елементів”.

Роль українських науковців щодо питань державної політики переважно реактивна, а не проективна. Вони радше завзято беруться описувати й описують те, що вже стало предметом директивних рішень влади, аніж критикувати їх з позицій науки чи пропонувати нові рішення. Науковці залишаються соціально пасивними як в теоретичних дискусіях, так і в практичному вимірі.

Останнім часом з’явились варіанти, автори яких пропонують визначення освітньої політики, що охоплюють ознаки як politics, так і policy. При цьому робиться наголос на особливостях їх взаємовпливів. Наприклад, у нещодавно виданому спеціалізованому довіднику освітня політика (politics) визначається як “процес задоволення освітніх потреб суспільства через систему соціально детермінованих та легітимних інституцій, які визначають характер врядування в освітніх закладах та результати політики (policy). Зустрічаються поряд з академічними, метафористичні характеристики освітньої політики (politics) як “політичного спектаклю”. Взагалі, сфера взаємодії та взаємовпливу politics і policy є малодослідженою і перспективною темою для українських дослідників. Рух у цьому напрямку допоможе звести до спільного знаменника дослідження політичної боротьби навколо процесу розробки із здійснення освітньої політики (politics of policy) та узагальнення досвіду конкретних практик розробки, прийняття і виконання рішень політики (policy).

Отже, різні варіанти інтерпретації освітньої політики пов'язані із складнощами пізнання багатомірних, динамічних суспільних явищ. До того ж, у представника тієї чи іншої галузі знання є своє, притаманне йому бачення проблеми, використовується відповідний науковий апарат. А, по-друге, відбувається інтенсивний процес інтернаціоналізації відповідної сфери знань.