Основні характеристики освітньої політики: вітчизняні та міжнародні дослідження

Найзагальніше освітня політика ототожнюється з курсом дій, що прийнятий і дотримується урядом або деякою іншою організацією, які просувають і визначають цілі, методи і програми, що використовуються в освіті і призводять до здобуття навиків, знань і розвитку мислення. Подальше уточнення поняття освітньої політики залежить від їїсуб'єкта (державна, громадська, регіональна, інституційна, європейська, Світового банку тощо).

Освітня політика має певні характеристики, які важливо знати для того, щоб розуміти, яким чином вона формується. Наприклад, Тейлор, Різві, Лінгард, Генрі (1997) у роботі «Освітня політика та курс на зміни» визначають такі її характеристики:

Політика – це більше ніж текст. Багато аспектів о.п. не відображаються в офіційних політичних документах. Політичний документ – це, як правило, продукт тривалих і часто складних обговорень і компромісів з боку різних зацікавлених груп. Щоб мати всеосяжне уявлення про політичні проблеми, треба знати, як читати між рядками документа. Іншими словами, треба брати до уваги контекст і передісторію прийняття політичних рішень в освіті.

Політика має багато вимірів. Політику розробляють зацікавлені групи, які різняться наявністю влади і впливовістю. Тому о.п. нагадує пиріг з багатьма різними інгредієнтами, де інтереси різних груп представлені не однаково.

Політика ґрунтується на певних цінностях. В основі політики – певні цінності. Політичні рішення можуть представляти цінності, які поділяє більшість суспільства, цінності основних зацікавлених груп або тих, хто безпосередньо приймає рішення. В будь якому випадку складно уявити політичне рішення, яке не ґрунтується на цінностях.

Політика існує в контексті. Політика не може бути створена з чистого аркуша, без урахування обставин, в яких вона впроваджується. Треба брати до уваги загальний контекст творення політики: історичний, соціальний, економічний, етнічний, релігійний та ін.

Політичні рішення – державна справа. О.п. належить до сфери суспільної політики. Держава повинна представляти інтереси суспільства. Однак це не завжди так. Відносини між державою і приватним сектором є досить складними. Незважаючи на це, держава в усіх країнах несе відповідальність за розробку і впровадження національної о.п.

О.п. взаємодіє з політикою в інших галузях. Соціальні політики взаємопов’язані. О.п. зазвичай залежить від державної політики в таких сферах, як економіка, фінанси, міжнародні відносини і навіть оборона. У країнах Центральної та Східної Європи освіту нерідко визначають як пріоритетну сферу. Хоча насправді економічні, фінансові, адміністративні та інші мотиви домінують над освітніми цілями. Тому для тих, хто формує о.п. необхідно стежити за подіями у пов’язаних політичних сферах.

Впровадження політики ніколи не буває прямим. Усупереч поширеній думці, ґрунтовний політичний документ – це тільки початок, а не кінець довгого шляху. Впровадження політики – найважливіша стадія всього політичного процесу. Політика не може бути впроваджена прямо, шляхом віддання наказів і розпоряджень. Потрібно напружена і часто болюча робота зі всіма гравцями на освітній арені.

Політика має навмисні та ненавмисні наслідки. Більш складний – політичний процес, складніше передбачити всі можливі наслідки. Ті, хто приймає політичні рішення, повинні бути готовими до протистояння неочікуваним труднощам і зіткнення з непередбачуваними проблемами.

У науковій та науково-популярній літературі дається декілька визначень поняття «державна освітня політика». Ось деякі з них:

- «освітня політика (Филиппов В. М.) – найважливіша складова політики держави, інструмент забезпечення фундаментальних прав і свобод особи, підвищення темпів соціально-економічного і науково-технічного розвитку, гуманізації суспільства, зростання культури. Освітня політика встановлює на основі суспільної згоди докорінні цілі й завдання розвитку освіти, гарантує їх утілення в життя шляхом узгоджених дій держави й суспільства.

Найперше завдання освітньої політики на сучасному етапі – це досягнення сучасної якості освіти, її відповідність актуальним і перспективним потребам особи, суспільства й держави»;

- «державна політика у сфері освіти (Полонський В. М.) – політика, в основі якої лежить принцип пріоритетності питань освіти, недопущення створення й діяльності політичних організацій та релігійних рухів у державних і муніципальних освітніх закладах, органах управління. Організаційною основою державної політики є програми розвитку освіти, що приймаються найвищим органом законодавчої влади»;

- «освітня політика (Адамський А. И.)– це сфера діяльності, пов'язана відносинами між соціальними групами щодо передачі новим поколінням накопиченого соціального досвіду, і трансляція культури. Предметом освітньої політики є відносини або система відносин, що виникають в процесі діяльності»

- «освітня політика (Налетова А. И.) – це діяльність держави стосовно функціонування та розвитку системи освіти. Розробка освітньої політики ґрунтується на всебічному аналізі, метою якого є виявлення та порівняння можливих варіантів політики. Прийнята освітня політика встановлює пріоритетні напрями для фінансування, управління, планування сиcтеми освіти та контролю за нею».

Вивчення процесів формування державної освітньої політики показує, що в загальному контексті освітня політика може розглядатися як форми, завдання, зміст діяльності держави, утілення нею власних повноважень в галузі розвитку освіти.

5. Сутність і структура поняття «освітня політика». Визначення поняття «освітня політика»: міждисциплінарний підхід.

Термін«освітняполітика»досить широко використовується урізнихофіційнихдокументах, окреслюючи, головнимчином, основнінапрямидіяльностідержавищодовирішеннянайбільшважливихзадачіпроблем, якістоятьпередсистемоюосвіти. Порядзцимвиникаєнеобхідністьуточненняцьоготерміну наміждисциплінарномурівні.

ДавньогрецькийфілософАрістотельговорив, щоосвітаєфункціядержави, яказдійснюєтьсянеюдляпевнихцілей. НапочаткуХХст. вимогафілософськогоосмисленняпроблемиосвітиіоцінкапедагогічноїтеоріїякприкладноїфілософськоїпроблемипрозвучалаупрацяхС.І.Гессена, якийвважав,щозміниудержавіповинніпочатисяіззмінигалузіосвіти.

Стратегічніідеїпідвищенняосвітньогопроцесунаосновійогогуманізації, гуманітаризації, індивідуалізації, диференціаціїтощонавсіхетапахіувсіхланкахосвітиможутьбутиздостатньоюповнотоюосмисленілишенаміждисциплінарному, інтегративномурівні.

Саметомунеобхіднийсистемнийпідхіддоїханалізу, характеристикитасинтезу.

Освітняполітикавключаєусебетринайважливішіелементи:

1) нормативно-правову політикуяквизначеннямежповедінкисуб’єктівосвітньогопроцесутамежїхкомпетенцій;

2) культурно-ідеологічну політику, щовизначаєорієнтаціїсуспільноїсвідомості, яківпливаютьнавибіррішення;

3) фінансову політику, спрямованунарозподілівикористаннязасобів, яківиділяютьсянаосвітніпотреби.

Детальніше розглянемо визначення «освітньої політики» з т.з. міждисциплінрного підходу.

Синергетичнийпідхіддоосвітньоїполітики сприяєформуваннюнауковогоуявленняпронеїякпровзаємодіюскладнихпідсистем, здатнихдосамоорганізації, саморозвиткуісамоуправліннявідповіднодосучаснихсоціально-економічнихреалійрозвиткусуспільства. Освітняполітикапритакомупідходіґрунтуєтьсянаміждисциплінарнихдослідженняхфілософії, культурології, соціології, педагогіки, економіки, праватощо.

Освітнєправо досліджуєправоверегулюванняосвітньоїдіяльності. Цегалузьправа,системаправовихнорм, щорегулюютьвідносинизприводуорганізаціїтаздійсненняосвітньогопроцесу.

Філософіяосвіти намагаєтьсяокреслитизагальнінормативно-ціннісніорієнтації, засадитеоретичногопізнаннящодозв’язкупедагогічноїдійсностіізуявленнямпросвіт, суспільствотамісцеуньомулюдини. Вонавиниклаякрезультатзміниідеологіїосвіти, кризиосвітньоїпрактикиідозволяєвиділитинайважливішіпостулатиосвітньоїполітики.

Методологія філософії освітиспрямовананарозробкуновоїстратегіїрозвиткупедагогікиякнауки.

Оскількиподоланнякризовихявищсучасноїсистемиосвітизалежитьнескількивідрозробкиновихзасобівзасвоєннянауки, культуриівсьогоісторичногодосвіду, стількивідефективноївзаємодіїосвітиізсуспільствомвцілому, важливимиєдослідженняугалузі соціологіїосвіти.

Соціологія освіти вивчаєосвітнійпроцесзточкизорутоговпливу, якийвінчинитьнасоціальнівзаємозв’язкиособистостітасуспільства, наформуванняпевногосоціальноготипуособистості. Вонавизначаєсоціальнузумовленістьзмістуосвіти, аналізуючивсюсукупністьсуспільних відносин. Урозуміннісоціології, освіта–цеособливасферасуспільногожиттяізсоціально-організованимтаконтрольованимнавчаннямівихованням, тобтопідосвітоюрозумієтьсясистемаскладнихпедагогічнихвідносинякрізновидсуспільних. Томуосвітарозглядаєтьсяусоціологіїяк соціальнагрупа (впорядкованасистема, яказдійснюєпроцеснавчанняівиховання); соціальнаорганізація (школа, ВНЗ - цесоціальнізаклади, якімаютьвизначенумету, правилавнутрішньогорозпорядку, адміністративнийконтроль, розподілролей); соціальнийінститут (впорядкованасукупністьсоціальнихорганізацій, призначеннямякихєопануванняісторичнимдосвідом).

Педагогіка –єдинаспеціальнанаукапроосвіту, якадосліджуєконкретнізасобизасвоєнняісторичногодосвіду. Вонадаєпоняттюосвіташирокуінтерпретаціюякорганізованійпередачісукупноголюдськогодосвіду, особливійформідіяльностіщодоцілеспрямованогоопануваннякультуриіндивідами.

Непроставзаємністьвиникаєіувзаємозв’язку освітитаекономіки. Освітняполітикаповиннабутиспрямовананазадоволенняпринциповоновихвимогзбокуекономікидосистемосвіти.

Духовнимпідґрунтямосвітньоїполітикимаєбутиконцепціянаціональногорозвитку, здатнаконсолідуватисуспільствовцілому, поважнеставленнядофундаментальнихдосягненьвітчизняноїпедагогікитаукраїнськихкультурнихтрадицій.