Запровадження державної системи соціального захисту

За часів Катерини II згідно з "Приказом общественного призре-пия" (1775 р.) було створено народні школи, будинки для сиріт, лі­карні, аптеки, богадільні, лепрозорії, божевільні, робітні будинки. Наприкінці XVIII ст. сформувалася державна структура соціальної допомоги населенню. У багатьох губерніях так само було запровад­жено "приказьі общественного призрения" з відповідними заклада­ми підтримки та захисту населення, сформовано світське законодав­ство у сфері суспільної опіки і приватної благодійності. Почала роз­виватися громадська благодійність. В Україні у 1812 р. було створено Харківське товариство благодійництва. У 1822-1824 рр. було складено атлас богоугодних закладів і запроваджено норми їх забезпечення ліжками тощо. Ініціаторами створення благодійних фондів були члени імператорської родини.

Інститути суспільної опіки існували в усіх цивілізованих країнах. Проте в ХУШ-ХІХ ст. на Заході система соціального захисту фор­мувалась на принципах індивідуалізму, свободи індивідууму й відпо­відальності за свої вчинки — панівної філософії того часу. Система соціального захисту на той час не запобігала нужді й не виводила з неї, надаючи лише мінімальну підтримку людям, які перебували у важкій життєвій ситуації. Наприкінці XIX ст. було зроблено перші спроби глибше зрозуміти причини соціального зла замість вивчення лише його зовнішніх проявів. Початок цьому поклав Ч. Бут, який керував дослідженням життя людей у Лондоні. Публікація доповіді вченого "Життя і праця людей у Лондоні" (17 томів, 1892-1903) мала далекосяжний ефект. За його висновками, майже третина лондон­ського населення жила в бідності.

3.3. ФОРМУВАННЯ СУЧАСНИХ СИСТЕМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ І РОЛЬ МОП У ЦЬОМУ ПРОЦЕСІ