Формування систем соціального захисту в різних країнах

Пріоритет у створенні систем соціального захисту належить Ні­меччині, де, з одного боку, найбільше розвинулись ідеї соціал-демо­кратії, а з іншого боку, згідно з політикою канцлера Бісмарка — певні соціальні амортизатори на противагу робітничому рухові. Саме за часів Бісмарка було запроваджено систему соціального страхування для працівників промисловості. До неї входили допомо­га по хворобіі (1883 р.), у зв'язку з нещасним випадком на вироб­ництві (1884 р.), по інвалідності та старості (1889 р.).

На початку XX ст. уряди інших європейських країн так само зіт­кнулися з глобальними соціальними проблемами і дедалі більшими вимогами з боку робітничого класу, що змусило їх застосувати до­свід Німеччини. Згодом уряди деяких країн Європи майже повністю перебрали на себе відповідальність за певні види соціального забез­печення. Зокрема, з 1919 р. в англосаксонських і скандинавських країнах за підтримки держави було запроваджено соціальні (тобто без попередньої сплати внесків) пенсії за віком, сліпим і в окремих випадках інвалідам інших категорій. Пенсії призначалися після суво­рої перевірки стану нужденності особи, яка претендувала на соціаль­ну пенсію.

У царській Росії ще в 1861 р. було прийнято закон про "допоміжні товариства" при казенних гірничих заводах. Повніше принципи со­ціального захисту було застосовано в положенні 1901 р. "Временньте правила о пенсиях рабочим казенних горньїх заводов и рудников, утративших трудоспособность на заводских и рудничних работах". Отже, держава брала на себе відповідальність за соціальний захист робітників "казенних", тобто державних, підприємств. У 1903 р. від­повідним законом гарантувалося відшкодування постраждалим від нещасного випадку і в разі смерті їхнім сім'ям на всіх промислових підприємствах. У 1912 р. Третя Державна Дума Росії прийняла пакет законів про соціальне страхування, які були аналогічні законам, що діяли в Австрії, Німеччині та Франції.

У США перший закон про пенсійне забезпечення працівників за­лізниць було прийнято в 1934 р. У 1935 р. було прийнято закон про соціальний захист (Зосіаі Зесшіїу Асі)*, що встановлював постійну державну пенсійну систему через внески працедавців і працівників. Пізніше цю систему було поширено на утриманців, інвалідів та інші групи. Прийняття зазначеного закону було зумовлено тим, що на початку 30-х років XX ст. 5 млн літніх людей об'єдналися в загаль­нонаціональні клуби Таундсена (створені Ф. Таундсеном для під­тримки його програми), вимагаючи 200 дол. щомісячної пенсії для кожного працівника віком старше 60 років. Президент Ф. Рузвельт створив комісію з питань економічного захисту, щоб розглянути це питання; після вивчення її рекомендацій Конгрес США у 1935 р. прийняв закон про соціальний захист.

У цьому законі вперше було застосовано термін "соціальна безпека", який згодом було перекладено як "соціальний захист". На наш погляд, соціальна безпека є метою соціального захисту.

Глибока економічна криза 30-х років у країнах Заходу, яка засвід­чила недосконалість тогочасних соціальних програм, прискорила процес усвідомлення суспільством відповідальності за своїх членів. Держава відповідними законодавчими актами створила гарантії со­ціального захисту трудящих та їхніх сімей. Крім того, вона взяла на себе не лише управління охороною здоров'я та освітою, контроль за соціальним страхуванням і соціальним забезпеченням, а й певні фінансові зобов'язання щодо соціального забезпечення інвалідів, безробітних і людей похилого віку.