Каталіог учеников школи піитики с 1 числа сентяб. 1759 года по 15 число іюля 1760 года 4 страница

До стор. 85. Пря бесу со Варсавою. — Основне питання, навколо якого ведеться полеміка в цьому творі, полягає в тому, чи важке те, що є найпотрібнішим для людини. Сковорода, погляди якого тут відбиває Варсава, з великою переконливістю доводить, що для людини найбільш потрібним є чеснота і щастя, досягнення яких доступне всім. Щастя легкодосяжне для всіх, оскільки природа (бог) надала людині свободу волі, яка зумовлює вибір нею власного шляху до мети. А прагнення до природного блага робить людину щасливою. Важке і недоступне щастя тільки для тих, хто прагне до задоволення неприродних потреб. З цих позицій Сковорода нещадно картає власницькі відносини тогочасного суспільства. В цьому творі Сковорода визнає помилковість деяких своїх суджень 60-х років. Тема суперечки з бісом є однією з популярних тем стародавньої літератури. Зокрема, вона посідала чільне місце у житіях святих, наприклад у «Києво-печерському патерику» (див.: Історія української літератури у восьми томах, «Наукова думка», К., 1967, т. І, стор. 127).

До стор. 85....написал 30 притчей и дарил оныя Афанасію Панкову? — Йдеться про подаровані П. Ф. Панкову «Басни Харьковскія».

До стор. 86. Помниши ли едину от них, в коей беседует Буфон со Зміею... — Мається на увазі 15-а байка збірки «Басни Харьковскія» («Змія и Буфон»), якою закінчується перша половина байок, написаних до 1770 р.

До стор. 86....архитектон. — Архітектор будівельник від грецького ’αρχιτέκτον.

До стор. 87. Δύσκολα τά καλά... — Найважчим є доброта, найлегшим є зло (грецьке, лат.).

До стор. 87. Dulcissima mala... — Найприємнішим є зло, найнеприємнішим є добро, найблаженнішим є зло, найжалюгіднішим є добро (лат.). \515\

До стор. 87....тайна евхаристіи? — Причастя, одне з головних «таїнств» християнського віровчення.

До стор. 89....аристотехна? — Найбільший майстер (від грецького ’αριστοτέχνας).

До стор. 90....со тяжестьми Маммоны... — Маммона — у сірійській міфології бог багатства й наживи, символ пожадливості та користолюбства.

До стор. 94....святый Нил... — Нил Сінайський, один із «святих отців». Близько 390 р. він пішов до Сінайської пустелі, де рятувався від гріхів. Нил — автор багатьох творів на релігійні теми, серед яких і названа Сковородою книжка про сімох бісів.

До стор. 97. Lupus circa puteum errat... — Вовк ходить навколо криниці (лат.).

До стор. 98....Флора... — У римській міфології богиня квітів та весни.

До стор. 98....Ананка. — Інакше: Ананке — у грецькій міфології богиня необхідності, неминучості, яку Платон вважає матір’ю Мойр — богинь долі.

БЛАГОДАРНЫЙ ЕРОДІЙ

Твір Сковорода написав у 1787 р. і присвятив своєму другові С. Н. Дятлову. Про це повідомляє сам автор у супровідному листі: «... Соплел я в сіе, 1787-е лето, маленькую плетеницу или корзину, нареченную «Благодарный Еродій». Се тебе в дар, друже».

Як цей автограф, присвячений С. Н. Дятлову, разом з листом до останнього опинився у рукописному зібранні М. І. Ковалинського, у другому томі якого він дійшов до нас — невідомо. Раніше він зберігався у відділі рукописів ДБЛ під шифром М. 1488/6, а зараз у відділі рукописів ІЛ (ф. 86, № 7). Автограф «Благодарного Еродія» міститься в одній оправі з автографами та списками інших творів Сковороди, на арк. 1/57 — 16/72. Арк. 56, на який винесено назву твору, не має внутрішньої нумерації. Цифрові філіграні паперу належать до 1785 р. (арк. 2/58 та 14/70). І супровідний лист, і твір написані за новим правописом. До нас дійшов також один список твору. Він зберігається в Ленінграді в Архіві АН СРСР серед паперів І. І. Срезневського (ф. 216, оп. 3, № 165) в одній оправі зі списками інших творів, на арк. 13 — 24. Належить до першої половини XIX ст.

Твір вперше надруковано за автографом Д. І. Багалієм у виданні 1894 р., на стор. 217 — 235.

У даному виданні, як і у виданні 1961 р., твір друкується за автографом.

До стор. 99. Благодарный Еродій. — В основі цієї притчі лежить ідея про те, що серце людини схильне до істини й добра. Сприяти якнайшвидшому виявленню і удосконаленню цього природного начала повинні передусім виховання і навчання. В притчі критикується і відкидається система виховання, яка має на меті прищепити зовнішні манери світської людини. Натомість обстоюється думка про виховання справжньої людини згідно з її природними здібностями. Особливе значення має виховання вдячності як однієї з найважливіших умов досягнення щастя. За своєю формою цей діалог являє собою розгорнуту байку, в якій повчальна мораль органічно вплітається в саме оповідання.

Слово «Еродій» (від гр. ’ερόδιος) означає боголюбний. Сковорода вживає його як одну з назв лелеки, журавля. З поведінкою і звичками цих птахів задовго до Сковороди пов’язувалося уявлення про благородство, вдячність. Воно зустрічається у рукописному збірникові «Фізіолог», в різних збірниках емблем та символів (див.: Ф. Буслаев. Исторические очерки. СПб., 1887, стор. 462). Сковорода до цього образу звертається неодноразово.

До стор. 99....по оному Сираховскому типику... — Тобто за вченням Ісуса, сина Сірахового, кому приписують авторство однієї з книг біблії — «Книги премудрості сина Сірахового». \516\

До стор. 99. Сія птица освятилася в богословская гаданія... — В емблематичних та символічних збірниках лелеку часто зображують як символ стійкості, благочестя та послідовності.

До стор. 110....καρά или ευφροσύνη...) — Радість, веселість (грецьке).

До стор. 112....святаго Ісидора слово. — Йдеться про Ісидора Пелусіотського, учня Іоанна Златоуста, визнаного церквою святим. Йому належать численні послання, які видавалися вже в XVI ст.

До стор. 116....в первом Павловом письме к Тимофею... — Мається на увазі «Первое посланіе к Тимофею» апостола Павла, частина Нового завіту.

До стор. 118. Соловеечку, сватку, сватку! — Ці рядки узято з народної пісні-гри «Мак», відомої в кількох варіантах. Варіант, наведений Сковородою, близький до пізніше записаного П. Івановим на Харківщині (див.: Игры крестьянских детей в Купянском уезде. Собрал П. Иванов. — У кн.: Сборник Харьковского историко-филологического общества, 1900, т. 2, стор. 789а).

До стор. 118....епископу Іоасафу Горленку. — Йдеться про Якима (Іоасафа) Горленка (1705 — 1754), українського церковного і літературного діяча.

УБОГІЙ ЖАЙВОРОНОК

Цей твір завершує авторський список і має назву: «Притча, нареченна Убогій Жайворонок», та примітку: «У Дискаго». І справді, як видно з дарчого листа, притчу було подаровано Ф. І. Диському. Лист має дату: «1787-го лета, в полнолуніе последнія луны осеннія». Цю дату, очевидно, слід вважати близькою до часу написання твору.

Ні автографа, ні списків притчі не збереглось.

«Песнь рождеству Христову», якою закінчується твір, відома у двох списках. Один з них зберігається у відділі рукописів ІЛ (ф. 86, № 1) у зошиті разом зі списками та автографами інших творів Сковороди. Другий список кінця XVIII — початку XIX ст. виявлено у Державному історичному музеї. Цей список супроводжується нотним записом (див.: М. Боровик, І. Іваньо. Новознайдений музичний твір на слова Григорія Сковороди. — «Народна творчість та етнографія», 1971, № 2, стор. 67 — 70).

Вперше «Убогій Жайворонок» окремою брошурою з передмовою М. Макарова та І. Решетникова було надруковано Московським попечительним комітетом «Человеколюбивого общества» в 1837 р. Можна робити припущення, що автограф або список твору мав І. Т. Лисенков, який друкував твір у виданні 1861 р. на стор. 139 — 167; наступні видавці Д. І. Багалій та В. Д. Бонч-Бруєвич скористались цією публікацією. У виданні І. Лисенкова збережено численні авторські примітки, дуже характерні для автографів Сковороди.

1 Слова в кв. дужках внесено в текст за авторською приміткою. 2 Слово дописано за авторською приміткою. 3 У сп. відділу рукописів ІЛ (ф. 86, № 1) далі

Вопрос. Воинов кій род?

Коего чина?

Чем окружают

Царского сына?

Ответ. Грабли, вила, серпы, косы

Хлеборобы, сенокосцы, —

Се дориносцы...

4 Слова в кв. дужках подані замість слів Дверь нам отверзи за авторською приміткою. \517\До стор. 119. Убогій Жайворонок. — Ця притча багато в чому співзвучна з притчею «Благодарный Еродій». В ній також йдеться насамперед про виховання і самовиховання людини. Розкриваючи наявність двох протилежних поглядів на багатство. Сковорода доводить, що умовою досягнення надійного і спокійного життя є поміркованість, уміння користуватися тим, чим людина володіє від природи, а не багатство, прагнення до якого суперечить доброчесному і щасливому життю. Важливе місце в цій критиці посідають оповідання про утопічну епоху загальної справедливості та заключна пісня про бідність Христа.

До стор. 123....Бендерская осада. — Йдеться про облогу російськими військами міста Бендери в Молдавії у вересні 1770 р. під час російсько-турецької війни (1768 — 1774).

До стор. 129....старик Маной и жена его Каска. — Це оповідання Сковорода опрацював на основі легенди, яка своїм походженням сягає в античну міфологію. Нам не вдалося виявити слов’янських джерел цього сюжету. Ім’я Маноя згадується в біблії («Книга Судей», гл. 13):

Зближення фольклорно-міфологічного оповідання з біблійною легендою є вельми характерним прийомом Сковороди.

До стор. 129. Имя мое есть Астрая... — Інакше: Астрея — у давньогрецькій міфології богиня добра та справедливості. Міф про неї пов’язаний з ідеєю золотого віку людства. Астрея була останньою з богів, що покинула грішну землю. В першій книзі «Метаморфоз» Овідій у вірші «Чотири покоління людські» пише про Астрею так:

Никне Побожність і Віра, і діва Небесна Астрея

Землю, сплямовану кров’ю, остання з богів, — покидає,

(Переклад М. Зерова)

Про повернення Діви на землю пише Вергілій в четвертій еклозі першої книги «Буколік». Алегоричний образ Астреї було виведено в опері «Милосердіе Тітово», поставленій у придворному театрі під час перебування Сковороди в Петербурзі.

До стор. 131. Песнь рождеству Христову... — Цю пісню Сковорода писав на основі поширеного на Україні польського різдвяного вірша, відомого в кількох варіантах.

ДІАЛОГ. ИМЯ ЕМУ — ПОТОП ЗМІИН

Точно встановити час написання твору важко. В авторському списку, складеному в 1790 р., цей твір іде під номером 14 і має назву «Діалог. Душа и Нетленный Дух» та примітку: «У Правицкаго». Але в супровідному листі до М. І. Ковалинського, датованому 16 серпня 1791 р., Сковорода писав: «Я сію книжечку написал в Бурлуке, забавляя праздность. Она украдена. Но я, напав на список, исправил, умножил и кончил». Це повідомлення свідчить, що на початку 90-х років була складена нова редакція твору на основі списку, знайденого автором. Так виник другий автограф твору. Цей автограф і дійшов до нас у рукописному зібранні М. І. Ковалинського. Раніше зберігався в ДБЛ (відділ рукописів, шифр М. 1488), зараз — у відділі рукописів ІЛ (ф. 86, № 9).

Він міститься в одному зошиті разом з автографами творів «Наркісс» та «Беседа, нареченная двое...», на арк. 1 — 40. Папір автографа різний. На арк. 3, 4 є літерні водяні філіграні «УА» та цифрова філігрань «...84» (1784). На дальших аркушах є інші водяні філіграні (знаки й цифри); на арк. 30, 34 та 37 чітко проступає цифра «1790». Як бачимо, цифрові філіграні початку автографа на 6 років давніші, ніж цифрові філіграні паперу останніх аркушів автографа. Можна думати, що останні два розділи були дописані пізніше.

На лицевій сторінці не пронумерованого аркуша рукою М. І. Ковалинського виписано назви творів зошита. Перший твір «Потоп зміин, или \518\ разговор Души и Нетленнаго Духа». На арк. 1 рукою автора написано назву твору та дату його написання: «1791 года. Авг. 16».

Дійшло також 6 списків твору. Найбільш ранній з них зберігається у відділі рукописів ПБ в Ленінграді під шифром Q.III.55. Він міститься в одному зошиті разом з іншими рукописами, на арк. 32 — 58. Назви немає. На арк. 36 не дуже виразно видно цифру «1786», на арк. 52 — букви «КА», на арк. 53 — «РФ». Не виключена можливість, що список був зроблений з першого загубленого автографа ще до того, як була складена друга редакція твору 1791 р.

У відділі рукописів ДБЛ під шифром Рук. фонд б-ки № 200 зберігається список під назвою «Душа и Нетленный дух» (арк. 4 — 40). На арк. 41 — 43 є виписка з цього ж твору. Папір має цифрову філігрань «1791» (арк. 8, 12, 20 та ін.).

Трохи пізніше було зроблено список, що належав до зібрання Філарета — Миропольського, яке пізніше передано до Київської духовної академії. Тепер список зберігається в ЦНБ за шифром 326 Л. (Муз. 605/6). Рукопис має 40 арк., переплетених у зошит з твердою картонною обкладинкою. Цифрові філіграні на різних аркушах — «18...» та «...04», що свідчить про те, що список з’явився на початку XIX ст.

Список під назвою «Діалог. Имя ему — Потоп зміин. Беседуют Душа и Нетленный дух. 1791 года августа 16 дня», що був раніше у відділі рукописів ДБЛ (шифр М. 903/1), зараз зберігається у відділі рукописів ІЛ (ф. 86, № 8). Він має 33 зброшуровані аркуші, без оправи, почерк його дуже схожий на почерк Сковороди. Належить до кінця XVIII ст.

Два списки зберігаються у відділі писемних джерел Державного історичного музею: перший — у фонді Барятинських під шифром 342, од. збер. 96 у зошиті разом з іншими рукописами, на арк. 20 — 52, другий — в тому ж фонді, під тим же номером і у тому ж зошиті, на арк. 95 — 128.

Діалог вперше надруковано за автографом у виданні 1912 р., на етор. 493 — 529. У даному виданні, як і у виданні 1961 р., твір друкується за автографом.

1 Слова в кв. дужках внесено в текст за авторською приміткою в автографі. 2 Далі в автогр. розчерк Сковороди. 3 Слово в кв. дужках внесено в текст за авторською приміткою в автографі. 4 Слова в кв. дужках внесено в текст за авторською приміткою в автографі. 5 Слово в кв. дужках внесено в текст за авторською приміткою в автографі. 6 В автографі далі малюнок, на якому зображено вписаний у коло рівнобедрений трикутник, в центрі якого намальоване «всевидящее око». 7 Звідси і до кінця текст цієї глави збігається з текстом повчання «Убуждшеся видеша славу его», яке, на думку дослідників, Сковорода написав у 60-х роках як вступ до лекційного курсу з «християнського добронравія», прочитаного у Додаткових класах при Харківському колегіумі. 8 Слово в кв. дужках дописано за авторською приміткою в автографі. 9 Звідси і до кінця текст цієї глави повторює текст написаного в 60-х роках повчання «Да лобжет мя от лобзаній уст своих!», яке, як і попереднє, на думку дослідників, також являє собою вступ до лекційного курсу з «християнського добронравія».

До стор. 135. Потоп зміин. — Цей діалог є останнім філософським твором Сковороди, в якому автор підсумовує всі найголовніші свої ідеї з питань онтології, гносеології та етики. Філософ чітко формулює свою думку про дві натури та про наявність трьох світів. Важливе місце у творі посідає критика марновірства та лицемірства, культивованого церковниками.

В основі назви цього твору лежить біблійне оповідання про дракона, яке міститься в «Одкровенні Іоанна Богослова» (Апокаліпсис, гл. 12). Згідно з цим оповіданням, змій-дракон, переслідуючи жінку, що мала народити дитину, випустив з своєї пащі воду, щоб потопити її. Сковорода, неодноразово звертаючись до цього образу, витлумачує його як алегорію, в якій змій уособлює зло. \519\

До стор. 135. Любезный друже Михаиле! — Лист адресований М. І. Ковалинському.

До стор. 135....патріарху Софронію... — Софроній (591 — 644) — єрусалимський патріарх, догматик-богослов, автор численних релігійних та літературних творів.

До стор. 135. Взгляньте на Назонову картину потопну: Nat lupus int[er] oves... — Йдеться про картини, зображені у 5 вірші «Потоп. Девкаліон та Пірра». (Овідій. Метаморфози, кн. 1, вірш 300). М. Зеров перекладає цей вірш так:

Вовк поміж вівці попав і пливе, і лева рудого

Хвиля несе без опору, і тигрові ради немає.

(Микола Зеров. Вибране, стор. 308).

До стор. 135....Ной радугу видит, и потоп прекращается. — Згідно з біблійними легендами, на знак закінчення всесвітнього потопу на небі з’явилась райдуга. Сковорода витлумачує цю легенду алегорично.

До стор. 136. Insuperabili loco stat animus... — Цитату взято з «Листів до Луцілія» — одного з найвизначніших філософсько-етичних творів Сенеки. Зміст її такий. На недоступному місці стоїть дух, позбавлений усього матеріального. Немає кращого, як, відкинувши чуже, жити в мирі з самим собою. Тепер йому нічого боятися. Сенека, Листи, 79 (лат.).

До стор. 136. Притча Слепый и Очитый. — Ця притча є своєрідною обробкою біблійних мотивів.

До стор. 140 — 141. Я видела написан образ крилатого юноши. — Очевидно, йдеться про Ікара, сина легендарного винахідника Дедала. В даному разі, певно, мається на увазі емблематична картинка того ж зразка, що й відтворені у творі «Алфавит, или букварь мира».

До стор. 141....темница и Іосиф, коробочка и Мойсей... — Йдеться про різні біблійні легенди, які, на думку Сковороди, слід витлумачувати не буквально, а фігурально, алегорично.

До стор. 145....Фомино увереніе. — Апостол Фома, згідно з біблійними переказами, прославився недовірою, бо не повірив у воскресіння Ісуса Христа, доки не доторкнувся до його ран.

До стор. 145....Черный Понт... — Старовинна назва Черного моря.

До стор. 148....главная критская и сіканская ложь. — У «Посланні до Тіта» апостола Павла згадується вірш про крітян: «Крітяни завжди брехливі, злі звірі, утроби ліниві» (гл. 1). Очевидно, звідси і вираз «критская ложь». Таку саму репутацію в давнину мали й сіканці — жителі Сіцілії.

До стор. 148. Сею младенскою лжею... — Сковорода має на увазі богословські твори, в яких автори віщували загибель світу наприкінці X ст. Так, один з найвизначніших істориків раннього середньовіччя, англосаксонський чернець і літописець Беда Достойний вважав, що кінець світу настане в 1000 р., цю дату проголошували й проповідники X ст., «коли чекання розв’язки, що мало наблизитись, почало набувати характеру соціального психозу» (див.: А. Я. Гуревич. Категории средневековой культуры. М., 1972, стор. 110; H. Focillon. L’an mil. Paris, 1952). Про скинення Сатани в безодню з небес на тисячу літ говориться в «Апокаліпсисі» (гл. 20).

До стор. 149....mobile perpetuum и філозофскій... камень... — Йдеться про досліди середньовічних алхіміків, які Сковорода вважає проявом марновірста та спробою перевершити мудрість природи.

До стор. 153....мудрец Самійскій! — Піфагор, що народився на острові Самос.

До стор. 158. Понад морем глубоким... — У фольклорних записках зустрічається кілька варіантів пісень з таким початком. Очевидно, Сковорода має на увазі пісню про біду — одну з найпоширеніших лірницьких пісень, відомих у записах середини XVIII ст.

До стор. 158. При сем столпе 70 толковники... — При славетній Александрійській бібліотеці, яка була одним з найбільших наукових центрів \520\ античності, у II ст. 70 перекладачів зробили грецький переклад біблії, який і ліг в основу канонічного зведення християнської біблії.

До стор. 159....вмещающіе Сімеона Столпника... — Симеон Столпник (356 — 459) — кілікієць, християнський аскет, який близько 40 років прожив на стовпі, не захищеному від вітру, дощу й сонця. Церква приписувала йому здатність читати думки в серцях та умах і зціляти хворих. Для Сковороди, в очах якого ідея піднесення над земними пристрастями мала важливе значення, цей образ набув особливої ваги.

До стор. 159....книжники безмінервныи. — Немудрі книжники, нездатні пізнати внутрішню сутність речей.

До стор. 159....Діогена загнали в бочку. — Згідно з легендою, філософ-стоїк Діоген із Сінопа (бл. 404 — 323), нехтуючи вигодами життя, жив у бочці. Сковороду приваблював спосіб життя та ідеали стоїчної доброчесності грецького філософа.

До стор. 160. О злобе зміиной. — Це варіант тієї ж пісні В. Лащевського, яку було наведено в творі «Брань Архистратига Михаила со Сатаною».

До стор. 170....сей Орфей. — Сковорода уподібнює пророка Іоїля міфічному поетові-філософові Орфею, з іменем якого пов’язане вчення орфіків про безсмертя душі та звільнення її після смерті людини.

До стор. 170. Проч уступай, проч! — Цю строфу запозичено з вірша Феофана Прокоповича, присвяченого імператриці Анні Іоанівні (див.: Феофан Прокопович. Сочинения. М. — Л., 1961, стор. 218).

ПЕРЕКЛАДИ

ОДА

(Iesuitae Sidronii Hosii)

Переклад оди Сідронія Гозія дійшов до нас в автографі (II том рукописного зібрання М. І. Ковалинського) і зараз зберігається у відділі рукописів ІЛ (ф. 86, № 7). Автограф оди вміщений після автографа твору «Икона Алківіадская» (арк. 32/52 — 35/55 №). Але ця ода — цілком самостійний твір. В листі до М. І. Ковалинського Сковорода писав про неї: «До «Дщери» (тобто до трактату «Икона Алківіадская») случайно привязалася «Ода» Сідронія езуиты. Благо же! На ловца и зверь, по пословице. После годовой болезни перевел я ее в Харкове, отлетая к матере моей пустыне».

Встановити час написання твору ця заява не дозволяє, але оскільки в автографі оди дотримано старого правопису, то слід вважати, що її було створено до 1785 р. Однак примітки до неї написані за новим правописом, тобто пізніше. Тим же чорнилом, що й примітки, автор навів вицвілий текст у другій половині автографа. Закінчення «Антистрофи» у автографі міститься на арк. 34/541. Про це є відповідний напис на початку цього аркуша: NB. Verte folium... ubi Antistropha, conturbata sunt pagina є та на арк. 35/552; NB. Verte verto duo folia. «Кровію краснеет...»

Твір вперше надруковано у виданні 1894 р., на стор. 302 — 306. При цьому Д. І. Багалій, не звернувши уваги на згадані вище примітки автора, порушив справжню послідовність тексту і надрукував закінчення «Антистрофи» в середині твору, після слів: «...Возвысився сердцем выше всей тлени и своей», перед початком «Антистрофи». Ми відновлюємо дійсну послідовність твору, подаючи текст арк. 34/541 як кінцівку твору. Відповідно усунено і плутанину в примітках.

1 Слова у дужках в автогр. дописано пізніше іншим чорнилом. 2 Цю примітку написано іншим чорнилом. 3 В автогр. слово тогда дописано пізніше іншим чорнилом. 4 В автогр. над словом Беглые написано eascivus. 5 Слова Seque tranquillus і далі — на арк. 33/532, але, очевидно, вони сто-\521\суються цієї ж примітки. 6 В автогр. слово конец дописано пізніше іншим чорнилом.

До стор. 174. Iesuitae Sidronii Hosii — Сідроній де Гозій (1504 — 1579) — епіскоп, новолатинський фламандський поет, відомий під прізвищем Гошій (Hosschius). Твори його були видані в 1584 р. Мотиви «Оди» близькі світосприйманню Сковороди.

До стор. 175. Τέλος — Кінець (грецьке).

До стор. 176....учитель Іероним... — Очевидно, Ієронім Блаженний (330 — 419) — святитель, який покинув Рим і відправився в пустелю Халцидську, де віддався аскетичному життю. Галюцинації та спокуси, що його там мучили, описав він сам у листах.

[ЦІЦЕРОН. О СТАРОСТИ]

Твір присвячений С. І. Тевяшову. Час його написання не встановлений. Переклад дійшов до нас у списку кінця XVIII ст., що належав С. І. Миропольському. Цей список зберігається в рукописному відділі ЦНБ під шифром 326 Л (М. 605/10). Рукопис має 30 аркушів, оправлених у зошит з картонною обкладинкою. На першому ненумерованому аркуші напис: «Издан ли сей перевод или нет — неизвестно. Нужно навести справки». Пізніше дописано: «Неиздан».

На арк. 26 — 29 вміщено написані тим же почерком «Правила нравоучительныя», належність яких Сковороді не доведена.

Переклад вперше опублікований у виданні 1961 р. Твір публікується за списком рукописного відділу ЦНБ.

До стор. 178....книжечку Цицеронову «О старости»... — Марк Туллій Ціцерон (106 — 43 до н. е.) — визначний римський оратор і письменник. З його спадщини збереглися 58 промов, серія трактатів з риторики та філософії і близько 800 листів, які зробили величезний вплив на європейську культуру. В теоретичних працях він, спираючись на кращі традиції античної культури, обстоює думку про величезні можливості самої природи, вважає бажаним для суспільства всебічний розвиток особи. Улюбленою формою філософського диспуту Ціцерона є діалог. У діалозі розглядаються питання практичної етики. Цей переклад, як і переклад трактату Плутарха «О спокойствіи души», цікавий тим, що в ньому дається оригінальне й цілком самостійне трактування твору Ціцерона.

До стор. 178. Каміллус, Корунканіус, Куріус... — Каміллус. — Марк Фурій Камілл — римський діяч, життєпис якого є серед Паралельних біографій Плутарха; Корунканіус. — Корунканій — римський полководець; Курірус. — Маній Курій — друг Катона, полководець, тричі удостоєний тріумфів.

До стор. 179....Старик Катон ведет разговор... — Катон Марк Порцій (Старший) (234 — 149 до н. е.) — римський державний діяч та письменник. За своїми поглядами — консерватор, захисник строгої моралі. Він є головним співбесідником у діалозі Ціцерона. Ідеї, які Ціцерон висловлює устами Катона, багато в чому близькі і Сковороді, який у процесі перекладу інтерпретує їх, зближаючи з власними поглядами.

До стор. 179....кавалеру Аттику... — Тіт Помпоній Аттік — друг Ціцерона, римський вершник, порадник та видавець його творів. Збереглося чимало листів Ціцерона до Аттіка.

До стор. 180....сенатора Тіта Фламіана... — Фламіан (Фламінін) як військовий трибун у 208 р. був управителем завойованого міста Тарент, а потім — консулом. Прославився дипломатичними здібностями і хоробрістю.

До стор. 180....наш пророк Енніус... — Квінт Енній (239 — 169 до н. е.) — визначний римський поет, знайомий Катона Старшого, близький до Сціпіонів. Автор «Сатир», втраченої поеми «Епіхарм». Головним його твором є «Аннали» — історична поема, присвячена історії Риму.

До стор. 180....Леліус... — Гай Лелій — друг Сціпіона Африканського, переможця Карфагена. Ціцерон присвятив Лелію свій трактат «Лелій, або про дружбу». \522\

КНИЖЕЧКА ПЛУТАРХОВА О СПОКОЙСТВІИ ДУШИ

Твір дійшов до нас в одному списку, який зберігається у Ленінграді в Архіві АН СРСР серед паперів І. 1. Срезневського (ф. 216, оп. 3, № 1065).

Обсяг списку — 13 аркушів. На арк. 11 напис: «Списана со списка, принадлежащего вдове профессора Филомафицкого». Крім цього списку, є копія надрукованого на машинці тексту з архіву В. Д. Бонч-Бруєвича (ДБЛ, відділ рукописів, шифр. рук. 50162). Ця копія має деякі розбіжності зі списком Срезневського в орфографії і включає відсутній в ньому супровідний лист до Я. М. Донця-Захаржевського. На відміну від списку Срезневського, де всі авторські примітки винесено на кінець тексту, у машинописній копії збереглася система подачі авторських приміток, властива автографам Сковороди. Це свідчить про те, що його передрук зроблено з автографа або близького до нього списку.

Переклад вперше опубліковано у виданні 1961 р. Супровідний лист був опублікований М. А. Масловим у «Наукових записках» науково-дослідної кафедри історії європейської культури (випуск III, ДВУ, Харків, 1929, стор. 29 — 34). Яким текстом користувався М. А. Маслов, невідомо, бо його текст дещо відрізняється від текстів, які зараз є в нашому розпорядженні. Зважаючи на численні орфографічні помилки машинописної копії, в основу нашої публікації покладено список Архіву АН СРСР. При цьому згідно з текстом з архіву В. Д. Бонч-Бруєвича до нього додано супровідного листа та відновлено систему подачі авторських приміток, властиву Сковороді.

1 У даному рукописі це слово написано зам. успокоить. 2 Слова у квадратних дужках автор дописав у примітці. 3 Слово у квадратних дужках автор дописав у примітці. 4 У рукописі перед цим словом закреслено затейными. 5 У рукописі перед цим словом закреслено заседать. 6 У рукописі перед цим словом закреслено одной. 7 У рукописі перед цим словом закреслено ждет. 8 У рукописі вписано зам. обращает. 9 Слова в квадратних дужках автор дописав у примітці. 10 У рукописі це слово вписано зам. Бутто. 11 У рукописі вписано зам. вселенную. 12 У рукописі вписано зам. завидует.

До стор. 202. Книжечка Плутархова... — Сковорода здійснив кілька перекладів з Плутарха (бл. 46 — бл. 126 р. н. е.). Всі вони належать до «Моралій», присвячених темам смерті, правосуддя, жадоби багатства та душевного спокою (див.: лист до М. Ковалинського від 26 вересня 1790 р. Сковороді імпонують заклики грецького мислителя до морального удосконалення людини.

Це вільний переклад, напівсамостійний твір. Сковорода у супровідному листі до Я. М. Захаржевського писав про нього: «Уклонившися от библіи к Плутарху, перевел я книжчонку его «О Спокойствіи душевном», истолковав не наружную словозвонкость, но самую силу и эссенчію, будто гроздіе в точиле видавил. И в такую одежду девочку сію одел, дабы она и внутре и вне не языческою, но Христовою была...» Перекладач викинув імена язичеських богів і вливши «в новія мехи и вино новое», взагалі витлумачив філософію Плутарха відповідно до свого вчення. Таким чином, переклад Сковороди має важливе значення для пізнання його власної філософії.

До стор. 202....Дій... — Зевс — верховний бог греків.

До стор. 202....Меркурій. —...Римське божество (у грецькій міфології Гермес), спочатку бог скотарства та пастухів, а потім вісник богів, посланець Юпітера, покровитель купецтва.

До стор. 202....наставник доброму Трояну-кесарю. — Плутарх користувався прихильністю імператора Марка Ульпія Траяна (53 — 117), царствування якого вважається епохою розвитку Римської імперії. Образ Траяна увійшов у легенди та перекази.