Каталіог учеников школи піитики с 1 числа сентяб. 1759 года по 15 число іюля 1760 года 3 страница

Не сія ли есть гора Синей димом нетленія будьто крупина пламенем, как пещь огнем, как кадилница фиміамом дымящаясь? «Коснися горам, и воздымятся», «Одеяйся светом, яко ризою», «Стакти и касія от твоих», «В воню міра твоего течем».

Не сія ли суть богом потченныя сени, кущи и шалаши, от благосеннолиственних ветвей сплетенные, в коих Израиль субботствует и как Іона под тыквою от вара прохлаждается? «В мире вкупе усну и почію...» «Под сенію руки моея покрыю тя, ею же поставих небо...»

Из сей кущи и в сей куще колом сквозь око, его мозг ему пробила израилская жена, Сисарь. «Слово крестное, погибающим юродство...» «Коль добры домы твои, Іякове...» «Аз уснух, и спах, и востах».

«Не сія ли есть, гора Фавор, отрыгающая и благовествующая исход, высокій оный и дивный израилскій исход с Мойсеем и Иліую высокими оными и пречистыми Христовыми устами беседуемый» «Да любжет мя от лобзаній уст своих!» «Убуждшеся, выдеша славу его». 159 У даному автогр. це слово дописане над рядком, у харк. автогр. його немає. 160 У харк. автогр. далі Видех и се муж един. Никого же видеща, токмо Іисуса. 161 У харк. автогр. далі Се вижу небеса отверста. 162 У даному автогр. слово камень автор дописав пізніше, у харк. автогр. його немає. 163 У даному автогр. слова Се вижу небеса отвер[ста] дописано пізніше. 164 У харк. автогр. Взыйдем. 165 У харк. автогр. божію. 166 У даному автогр. назву розділу Предел 16-й. О безконечной пространности и непроходимости дому божія автор дописав пізніше на полі, під приміткою. 167 У харк. автогр. далі его же сотвори господь. 168 У даному автогр. автор вписав замість прочія. 169 У харк. автогр. далі закоулков. 170 У даному автогр. примітку автор дописав пізніше, у харк. автогр. її немає. 171 У харк. автогр. слів Ею же мер... Возмерится вам немає. Далі Кто называет белое черным, горкое слабким, а доброе делает лукавым, не может вкусить библейныя сладости. Не на лица зряще судите! 172 У даному автогр. слова Ею же \507\ мер автор дописав пізніше іншим чорнилом. 173 У харк. автогр. далі «Аз есмь дверь». «Аз есмь путь». «Отсель узрите небо отверсто». Іисус Христос вчера и днесь. Сей есть начало. Сей есть образ божій, Мера благая и невещественная симметріа, как кость несокрушимая (λόγος).., до коей прильнула Адамова глинка, как тень, удвояющая древо жизни (’αναλογια). «Иже есть сіяніе славы отчія и образ ипостаси его». «Вся тем быша...»

От сего, и чрез сего, и ради сего человека весь гром гремит библейных облаков и весь шум народа сего (сказать с Даніилом), яко един есть глас: «Все тем быша».

Сей один даст нить, меру, путь суд и вкус затменному и непроходимому буйству библейному: «Дух божій ношаш[еся] верху воды». «Дух вся испытует и глубины божія». «И внійдет и изыйдет и пожить обращ[ет]». «Отсель узрите небо отверсто».

Дух вспомнит, даст суд и оправдит блудницу Роав и жену Лотову. «Помяну Роав». Дух помянет и протолчет весь притвор соломоновскій, все лицемеріе немых образов, всю обуялую силоамскую купель; бурею своєю возмутит, разженет, разсыплет, да недужные, в оную влазящіе, впред не влезают подло и ветренно, умножая проказу свою банею, но по Роавиной веревке да спущаются с полководцем Наеманом в начале: «Ты кто еси? И рече им Іисус: Начаток. «Протчее». 174 У даному автогр. слова Велик и автор дописав пізніше. 175 У харк. автогр. далі и пространное. 176 У даному автогр. назву розділу Предел 17-й. О зміе автор дописав пізніше на полі. 177 У даному автогр. це слово автор вписав пізніше іншим чорнилом зам. земли. 178 У харк. автогр. далі и жена, и матерь, и дева. 179 У харк. автогр. рождающая. 180 У даному автогр. автор вписав пізніше іншим чорнилом зам. случаи. 181 У даному автогр. автор вписав зам. в львином; у харк. автогр. в львином. 182 У даному автогр. автор вписав зам. в; в харк. автогр. во. 183 У харк. автогр. далі...от риз т[воих]. 184 У харк. автогр. Іона значит голуб, а Ниневія значит жилище. 185 У харк. автогр. полстіи. 186 У харк. автогр. далі «Иде же труп, тамо соберутся орлы». «Птицы да умножатся на земли», «Кіи суть иже яко обл[ака] лет[ящіе] и яко голубы со птенцы ко мне». «И духа, яко голуба сходяща на нь». 187 У даному автогр. слово истину дописано на полі. 188 У харк. автогр. от всех дел св[оих]. 189 У харк. автогр. далі она есть израильская картина, так, как алкивіадская икона... 190 У даному автогр. слово еллински дописано на полі. 191 У харк. автогр. (Поіима). 192 У харк. автогр. далі занявших язвины божія. 193 У харк. автогр. слів Конец! И святому богу слава! немає; у даному автогр. слова И святому богу слава дописані пізніше.

До стор. 6. Икона Алківіадская. — Цей твір посідає важливе місце в еволюції світогляду мислителя. В ньому Сковорода виразніше, ніж у попередніх своїх творах, ставить питання про дві натури й три світи, підводить філософську основу під своє етичне вчення. Розглядаючи питання про матерію і форму, Сковорода формулює ідею вічності матерії та взаємопереходу речей з одного стану в інший. З цих позицій він критикує біблійні легенди про створення світу та про біблійні чудеса, вбачаючи в них джерело марновірства й ворожнечі між людьми.

З погляду форми цей твір знаменує перехід мислителя від діалога до трактату, де розповідь ведеться безпосередньо від імені автора.

Назва твору походить від так званих Алківіадових силенів. Алківіад (прибл. 450 — 404 до н. е.) — афінський політичний діяч та полководець, друг і учень Сократа, постать, про яку багато писали в античності. Силенами в античності називали порожні всередині потворні фігури, в яких зберігалися прекрасні зображення богів. Про Алківіадові силени розповідається в діалозі Платона «Бенкет» та ін.

Образ силенів користувався великою популярністю і пізніше. Зокрема цей образ використовує Еразм Роттердамський. В XXIX главі «Похвали дурощам» він пише: «Немає сумніву, що будь-яка річ має два обличчя, подібно Алківіадовим силенам, і обличчя ці зовсім не схожі одне \508\ на одне...» (Див.: Эразм Роттердамский. Похвала глупости. М., 1960, стор. 35 — 36). Приблизно в такому ж розумінні витлумачує цей образ і Сковорода, підкреслюючи відмінність внутрішнього (невидимого) від зовнішнього буття речей.

До стор. 6. Израилскій Змій. — В основі цієї назви трактату лежить біблійна легенда, за якою ізраїльтяни на шляху до «обітованої землі» почали ремствувати на долю. Щоб вселити в них страх, бог напустив на них отруйних гадюк, від отрути яких вони врятувалися, дивлячись на мідного змія, вилитого Мойсеєм за наказом бога і підвішеного на стовпі. До цього символу Сковорода звертається багато разів, вважаючи, що піднятий над землею змій, як і звитий в кільце, є символом вічності, а змій, що повзе по землі, — символ тлінності й гріховності людини.

На стор. 6...Сенека протолковал... — Луцій Анней Сенека (нар. між 3 — 6 р. до н. е. — пом. 65 н. е.) — римський філософ-стоїк, письменник. Філософія Сенеки була одним із джерел раннього християнства. Сенека не був епікурейцем в тому смислі, в якому його характеризує Сковорода. Віднесення його імені до послідовників Епікура свідчить, що український мислитель однаково симпатизує і епікуреїзму, і стоїцизму.

До стор. 6. Sera nimis est vita crastina... — Надто пізно жити завтра (лат.). Цей заклик римського поета Горація (65 — 8 до н. е.), послідовника етики Епікура, близький Сковороді. Сковорода високо цінує Горація і як поета, і як мислителя.

До стор. 6....обезславили Епикура за сладость и почли самаго его пастырем стада свиннаго... — Маються на увазі наклепи на Епікура з боку християнської аскетичної філософії, яка створила йому славу проповідника аморальності, розбещеності та плотської насолоди. Відкидаючи таке розуміння філософії Епікура та його послідовників, Сковорода, зокрема, полемізував з Плутархом, який не збагнув вчення Епікура про щасливе життя.

До стор. 6. Epicuri de grege porcus. — Свиня зі стада Епікура (лат.). — Так жартома називав себе Горацій у «Посланнях» (1, 4, 16).

До стор. 7....Цицеронов Катон... — Катон Старший — римський державний діяч. Ціцерон присвятив йому свій трактат «De senectute» («Про старість»), який Сковорода переклав на українську книжну мову XVIII ст.

До стор. 8....возъярило премилосердную утробу Тита... — Йдеться про повстання в Іудеї 68 — 93 р., коли війська римського імператора Тіта Флавія Веспасіана зруйнували Єрусалим. На думку Л. Махновця, наголошуючи на милосерді Тіта, Сковорода спирається на враження від італійської опери на лібретто П’єтро Метастазіо «Милосердіе Титово», поставленої в придворному театрі Єлизавети з спеціальним прологом на тему «Росія опечалена і знову втішена», музику до якого написав придворний композитор, італієць Доменіко даль Ольо (див.: Л. Є. Махновець. Григорій Сковорода, стор. 82 — 89).

До стор. 8 — 9....загладило Іерусалим, разорило Царьград, обезобразило братнею кровію парижскія улицы... — Тут Сковорода виступає проти марновірства, породженого хибним розумінням біблійних текстів, показує, до яких згубних наслідків призводило марновірство в історії. У ньому він бачить причину зруйнування Єрусалима під час повстання в Іудеї в 68 — 93 рр. військами римського імператора Веспасіана, зруйнування Царграда (Константинополя) в 1453 р. турками й, нарешті, винищення католиками гугенотів у Парижі в ніч на 24 серпня 1572 р. (Варфоломіївська ніч).

До стор. 11. Deus nobis haec otia fecit. — Бог нам дарував цей спокій (лат.). Ці слова видатного римського поета Публія Вергілія Марона (70 — 19 до н. е.), взято з першої еклоги «Буколік», де він зображує сільську ідилію. Сковороді близькі настрої Вергілієвих еклог, бо й сам він оспівував життя хліборобів.

До стор. 13....маги, или волхвы, инде халдей, гимнософисты... — Маги — стародавні перські та халдейські жерці (іноді їх називали халдеї); волхви, за біблією, — пророки, які сповістили про народження Ісуса. Гімнософіс-\509\ти — староіндійські мудреці, попередники йогів, проповідували спосіб життя в безпосередній єдності з природою. Одним із джерел відомостей про гімнософістів у Київській Русі була перекладна повість «Александрія», в якій містився цілий розділ «О нагих людях, гимнософистах названных» (див.: Хрестоматія давньої української літератури, К., 1967, стор. 705).

До стор. 13....у еллин — іереи, софи, философи, іерофанты и протчая... — Ієреї — священні, софи — мудрі, ієрофанти — верховні жерці в стародавній Греції.

До стор. 16. Materia aeterna. — Матерія вічна (лат.).

До стор. 16. Зороастер изобразил солнцем... — Зороастр (Заратуштра) — засновник зороастризму — релігії давніх персів. Сонце у вченні Заратуштри символізує мудрість божества, його недремного ока. Тому стародавні перси поклонялися сонцю і день відпочинку називали днем сонця.

До стор. 18. Я ги́ммел, ке я га́рец... (євр.). — Розглядаючи біблію як світ таємничих символічних образів, Сковорода піддає тут критиці ідею створення світу, яка стверджується в приписуваній Мойсею біблійній книзі «Буття». На думку філософа, цей міф заперечує думку про вічність матерії та множинність світів. У зв’язку з цим філософ і вказує на суперечності між єврейською і християнською редакціями біблії.

До стор. 28....нить от царевны Аріадны... — За грецьким міфом, дочка крітського царя Міноса Аріадна допомогла герою Тезею вибратися з лабіринта за допомогою клубка ниток.

До стор. 30. Катавасіа... — У православному богослужінні — сполучення, об’єднання різних голосів чи хорів воєдино; тут — висновок.

КНИЖЕЧКА О ЧТЕНІИ СВЯЩЕНН[АГО] ПИСАНІЯ, НАРЕЧЕННА ЖЕНА ЛОТОВА

Як свідчить листування Сковороди з Як. Правицьким, цей трактат писався з перервами протягом кількох років.

В листі-присвяті автор пише: «В самом открытіи наместничества Харковскаго, во время непрестанных осенных дощей, прогоняя скуку, написал я сію книжицу в монастыре Сеннянском». Оскільки Харківське намісництво було відкрите 29 вересня 1780 р., то цим роком і датували твір. Але в 1780 р. твір залишився незакінченим. Це видно з автографа твору та листів Сковороди до Як. Правицького.

Автограф твору дійшов до нас у зібранні М. І. Ковалинського і зберігався раніше у відділі рукописів ДБЛ за шифром М. 1488/в, а зараз — у рукописному відділі ІЛ (ф. 86, № 6).

Він вміщений в одному зошиті з автографами інших творів («Брань архистратига Михаила со Сатаною» та «Діалог, или разглагол о древнем міре») на арк. 1/29 — 29/57. Аркуші з листом-присвятою, написаним за новим правописом, мають цифрову філігрань «1788». Водяні філіграні паперу самого твору свідчать про те, що він був написаний значно раніше. Аркуші 5/33 та 10/38 мають цифрову філігрань «1779», а арк. 11/39 — 27/55 — «1780». Нарешті, арк. 28/55 та 29/57, на яких написані за новим правописом два останні розділи твору, та останній непронумерований чистий аркуш мають цифрову філігрань «1788». Все це свідчить про те, що твір був написаний не відразу. Основна частина тексту «Жены Лотовой» (перші п’ять розділів, які становлять основу твору) була написана не раніше 1780 р., а решта (супровідний лист та останні два розділи) значно пізніше. Це підтверджується і правописом автографа. Перші п’ять «примет» (розділів) «Жены Лотової» написані за старим правописом, а шоста і сьома «приметы» та супровідний лист — за новим. Про те, що між написанням всього твору і двох останніх розділів існувала значна перерва, свідчить також листування Сковороди з Як. Правицьким протягом 1785 — 1787 рр. \510\

Так, у листі від 25 квітня 1786 р. Сковорода писав: «Лотову жену» хочется докончать, однак принесу с собою, да написанное выпишете». І в кінці листа: «Сіе глаголю того ради, яко доканчивая «Жену Лотову» наслаждатися имам...» 18 січня 1787 р. в листі до того ж адресата Сковорода знову писав: «Прости, любезный, что солгал я прислать Вам «Жену Лотову». Весною хощу Вас посетить, аще богу угодно, и привезу. Аще же, — дайте знать — тотчас перешлю. В зимних трусостях может она потеряться, тем не даю через Григорія Юріевича. Не печальтесь, она всегда у вас; другое то, что весною во пустыне можно подумать об окончаніи ея, а зима безгодна...»

Нарешті, в листі від 6 березня 1787 р., надсилаючи твір Правицькому, він писав: «Посылаю к вам «Жену Лотову». Побеседуйте во Христе с нею... Она не доведена до конца. Но кто дождется конца в приснотекушем источнике? А что я сказал, обещая окончаніе, сіе касается до книжечки, начатой мною, а не до «Жены...»

Таким чином, навіть у 1787 р. твір лишався незакінченим і був закінчений тільки після 1788 р.

М. І. Ковалинському автограф був надісланий вже після написання «Потопа змінного». Можливо, тоді ж були дописані дві останні «приметы» та лист-присвята.

Крім автографа, до нас дійшло п’ять списків твору, які зберігаються в різних книгосховищах країни. Найраннішим слід вважати список, що зберігся у відділі писемних джерел Державного історичного музею (фонд Уварова, № 2074). Він міститься в одному зошиті з іншими творами, на арк. 55 — 93. Список зроблено в кінці XVIII ст.

Інший список зберігається в ПБ в Ленінграді (рукописний відділ, шифр Q.III. 133), в зошиті разом з іншими рукописами, на арк. 21 — 91. Список належить до початку XIX ст. (ряд аркушів має цифрові філіграні «18...» та «...90»).

Два списки зберігаються у відділі рукописів ЦНБ. Перший з них — шифр 326 Л. (Муз. 605/12) — має 27 арк., переплетених у зошит з картонною обкладинкою. На папері є цифрові філіграні «...818» та «...19», що дає підставу віднести рукопис до першої чверті XIX ст. Другий, неповний список (шифр Муз. 534) дійшов до нас у збірці різних творів XVIII ст., на арк. 306 — 339.

Список кінця XVIII ст. виявлено у Центральному державному історичному архіві СРСР в Ленінграді (ф. 834, рукописи Синода, оп. З, од. збер. 2207, 33 арк.). Він має назву «Книжечка о чтеніи священнаго писанія, нареченна Жена Лотова».

Вперше твір з’явився друком у виданні 1912 р., на стор. 390 — 415.

Як і в першодруку, твір подається за автографом.

1 В автогр. слово мір автор вписав пізніше. 2 В автогр. далі слово или стосується кожної з цитат, але автор пише всі цитати стовпчиком, як і попередні. 3 На полі автографа NB. 4 В автогр. слово языкам автор дописав на полі. 5 В автогр. тут кінчається текст, написаний за старим правописом. Дальший текст подано за новим правописом.

До стор. 32. Жена Лотова. — Трактат «Жена Лотова» присвячено проблемі алегоричного витлумачення біблії, фігури якої, за Сковородою, утворюють третій, символічний світ, що є джерелом пізнання «макрокосмосу» та «мікрокосмосу». Філософ розкриває згубні наслідки буквального розуміння біблії. В образі мешканців Содома він критикує моральні і соціальні вади своїх сучасників, захоплених лихоманкою збагачення та шанолюбства. Уярмленій тлінними цінностями людині він протиставляє утопічний образ духовної людини, яка звільняється від рабства плоті і досягає справжньої свободи і довершеності.

Образ «Жена Лотова» взятий з біблії. Легенда твердить, що бог, вирішивши знищити безбожне місто Содом, наказав єдиному праведникові Лоту з сім’єю втікати з міста, не оглядаючись. Дружина Лота, яка нібито не додержала наказу, була перетворена на соляний стовп. Сковорода за-\511\перечує достовірність подібних перетворень і трактує це оповідання як вимисел, алегорію, яка повинна спрямувати людину на шлях доброчесного життя.

До стор. 32. Любезный друже Михаиле! — Лист адресований М. Ковалинському, з яким Сковороду пов’язувала тривала дружба.

До стор. 32....в монастире Сеннянском. — Йдеться про монастир на Харківщині, де Сковорода перебував під час відкриття Харківського намісництва.

До стор. 32....Печерской ла́уре... — Мається на увазі Києво-Печерська лавра.

До стор. 34. Купідон... — У римській міфології бог кохання, посланець Венери.

До стор. 34.... Василій Великій, Іоанн Златоустый, Григ[орій] Назіанзын, Амвросій, Іероним, Августин, папа Григ[орій] Великій... — Видатні церковні оратори та письменники, твори яких добре знав Сковорода.

До стор. 34...λόγος... — Слово (грецьке). Ототожнення бога з логосом, трактування його як духовного первісного начала, що лежить в основі всього, бере початок з старогрецької філософії. Знайшло підтримку у представників патристики.

До стор. 35....по Августиновому слову... — Мається на увазі повчання одного з «отців церкви» Августина Блаженного (354 — 430), у філософії якого неоплатонізм був поєднаний з християнським аскетизмом.

До стор. 36....опасное дело встречаться с Голіафом. — За біблійними легендами, велетень Голіаф був убитий у єдиноборстві з ізраїльським царем Давидом.

До стор. 37. Пифагор, ражжевав един треугольник... — Йдеться про теорему Піфагора. Піфагор та його учні основою всіх речей вважали число. Число, коефіцієнт, пропорція, симетрія — вираз божественного начала. Для Сковороди трикутник має символічне значення як вираз потрійної єдності бога.

До стор. 39....Хвалынскаго моря... — Староруська назва Каспійського моря.

До стор. 43....как римская Цытеріа — Цитера (Киферея) — одне з культових прізвищ Афродіти, богині краси і кохання.

До стор. 44....по моде Пентефріевой жены. — Йдеться про дружину фараонового царедворця Пантефрія, яка, за біблійною легендою, закохавшись у Йосифа Прекрасного та не зазнавши взаємності, звела наклеп на нього, що він нібито домагався її. За це Йосиф був кинутий до в’язниці. Тема Йосифа була оброблена в українській літературі Лаврентієм Горкою у драмі «Іосиф патріарха».

До стор. 51. Ascendere, superare montem. — Сходити, підніматися на гору (лат.).

До стор. 54. Сквозь вздорныя сія ворота между голенями исполина сего входили все корабли в гавань. — Йдеться про одне з «семи чудес стародавнього світу» — колос Родоський, 37-метрову статую бога сонця Геліоса, що стояла при вході в Родоський порт. Зруйнована під час землетрусу у 224 р. до н. е.

До стор. 55....как родоскіе вертограды... — Острів Родос, що знаходиться в Егейському морі, здавна славився своїми розкішними садами.

До стор. 55....есть точный правдивий Морфей. — У грецькій міфології Морфей — бог сну та сновидінь, син бога Гіпноса.

До стор. 57. Сімон-волхв... — В книгах Нового завіту біблії («Діяння апостолів») він протиставляється справжнім апостолам як такий, що дар пророцтва використовує з метою користолюбства та шанолюбства. Образ цього лжепророка користувався значною популярністю в ранньохристиянській літературі. \512\

БРАНЬ АРХИСТРАТИГА МИХАИЛА СО САТАНОЮ

Як повідомляє автор, цей твір він «начал в Бурлуках, а кончил в Бабаях в 1783 лете». Очевидно, незабаром після написання твору Як. Правицький зробив копію з автографа, після чого автограф повернувся до автора. В 1787 р. Як. Правицький знов просить автора надіслати йому автограф, на що Сковорода в листі від 7 жовтня 1787 р. відповів: «Вы, мнится мне, переписали «Михаилову борьбу» і паки требуете. Обаче посылаю. Негли обрящете, чего Ваша перепись не образует. Не медлите же много. Обаче через неверные руки не-не-не!»

Автограф твору дійшов до нас у третьому томі рукописного зібрання М. І. Ковалинського. Раніше він зберігався у відділі рукописів ДБЛ під шифром М 1488/в, а зараз — у відділі рукописів ІЛ (ф. 86, № 6). Він міститься в одному зошиті з автографами інших творів Сковороди, на арк. 1 — 26. Папір автографа належить до 1780 р. (арк. 6/7 має цифрову філігрань «...780»). В автографі є пізніші виправлення автора.

У першій редакції 1783 р. автограф мав назву «Борьба и пря о том: претрудно быть злым, легко быть благим». У рукописі не було листа-присвяти, «главизны творенія» та приміток. Але, очевидно, незабаром автограф повернувся до автора, і тоді Сковорода доповнив автограф вступным листом до М. І. Ковалинського, якому присвячено твір. Про це свідчать і дата листа та приміток («іюня 19-го 1788 года»), його правопис та інше чорнило. На відміну від основного тексту всі пізніші доповнення написані за новим правописом: назва твору (арк. 1), «главизна творенія» (арк. 2) і більша частина авторських приміток. Отже, ясно, що всі ці доповнення були написані значно пізніше, ніж сам твір, можливо, в 1788 р. Основний текст місцями вицвілий, наведений автором іншим чорнилом, тим самим, що і доповнення. Таким чином, даний автограф об’єднує в собі немовби дві редакції твору (1783 і 1788 рр.).

Крім автографа, до нас дійшли два списки. Один із них, що раніше належав бібліотеці Харківського університету, зараз зберігається у відділі рукописів ІЛ (ф. 86, № 3). Рукопис має 26 арк., переплетених у зошит з картонною оправою, що має назву «Писанія Сковороды, собранные протоієреєм Феодором Залесским 1762 года». Назва цього списку «Борьба и пря о том: Претрудно быть злым, легко быть благим». Дата виготовлення паперу, як свідчать цифрові філіграні, припадає на 1784 р„ тобто список, був зроблений незабаром після написання твору. В ньому немає супровідного листа та приміток, що знов-таки свідчить, що список був зроблений з автографа до 1788 р. (з першої редакції).

Другий список, що раніше належав епіскопу Філарету, потім С. І. Миропольському, від якого надійшов до бібліотеки Київської духовної академії, зберігається в ЦНБ під шифром 326 Л. (Муз. 605/5). Рукопис має 17 аркушів, переплетених у зошит з картонною обкладинкою.

Діалог вперше надруковано 1839 р. в Москві попечительним комітетом «Человеколюбивого общества» з деякими цензурними скороченнями. У виданні 1861 р. (стор. 168 — 202) твір був надрукований під назвою «Борьба и пря о том: Претрудно быть злым, легко быть благим» за списком, в якому немає листа до М. І. Ковалинського. У наступних виданнях твір друкувався за автографом.

У даному виданні твір, як і у виданні 1961 р., друкується за автографом.

1 В автогр. це слово виправлене автором. 2 В автогр. це слово автор дописав пізніше іншим чорнилом. 3 В автогр. це слово автор вписав іншим чорнилом зам. люблят. 4 В автогр. слово сверх дописане пізніше.

До стор. 59. Брань архистратига Михаила со Сатаною, — В діалозі Сковорода прагне дати відповідь на питання: що є джерелом зла на землі, чому не всі люди щасливі, чого більшість з них нещасні і невдоволені своїм життям. Відповідь на ці питання він дає, спираючись на власне розуміння двох натур або двох начал в кожній людині, між якими точиться \513\ безперервна боротьба. Перемога злої волі штовхає людину на шлях зла та нещастя, а добра воля, навпаки, відкриває людині шлях до доброчинності й щастя. В діалозі Сковорода різко критикує лицемірство та вдавану доброчинність, характерні для тогочасного духівництва, зло висміює славолюбство та шанолюбство служителів церкви.

Сповнений глибокого драматизму діалог характеризується високими літературними достоїнствами.

За біблійними легендами, архангел Михаїл — вождь (архістратиг) ангелів, так само, як Сатана — вождь диявольських сил. Тема боротьби сил небес з силами пекла була однією з найпопулярніших тем давнього письменства, зокрема житійної літератури. Відомі кілька творів на цю тему і в давньоруській літературі.

До стор. 61....толкует Златоуст... — Іоанн Златоуст (345 — 407) — один із «отців церкви», визначний представник візантійської літератури. Користувався чималою популярністю у давній вітчизняній літературі.

До стор. 63....Гавріил, Рафаил, Уріил и Варахіил — Біблійно-міфологічні образи ангелів, супутників архангела Михаїла.

До стор. 67. Даніил Варсава. — Цими словами Сковорода відтворює автопортрет, протиставляючи власне життя далеко не праведному життю честолюбних ченців.

До стор. 70. Сіи стихи суть из древняго трагедіографа Эурипида. — Евріпід (485 — 406 до н. е.). — визначний древньогрецький драматург. Ці рядки взято з драми «Молільниці», досі не перекладеної повністю ні російською, ні українською мовами. Саме так цей уривок свого часу переклав 1. Франко під назвою «Зітханє до золота» (див.: Іван Франко. Літературна спадщина. Вид-во АН УРСР. К., 1961, т. 2, стор. 190).

До стор. 72. Лицемеры, молящеся, поют... — Цю пісню складено на зразок поширених в XVII — XVIII ст. пародій на молитви.

До стор. 76.... ’Ατα, сиречь пагуба... — Ата у грецькій міфології — втілення миттєвого безумства, богиня, яка запаморочувала розум людей та богів і була скинута з Олімпу. Сковорода порівнює її з біблійною Адою — дружиною Ламеха.

До стор. 76. Не утерплю приписать тут пресладких Епикуровых слов сих... — Наведене далі грецькою мовою та у вільному перекладі висловлювання Епікура взято з його листа до Менекея. В ширшому контексті воно звучить так: «... все природне легко досягається, а пусте (зайве, надмірне), важко досягається» (див.: Материалисты древней Греции. Собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура. М., 1955, стор. 211).

До стор. 76....Фуріа... — У грецькій міфології Фурія — демонічне божество помсти та мук сумління.

До стор. 79....«Гонимая церковь». — Твір належав поетові і драматургові викладачеві Києво-Могилянської академії Варлааму Лащевському. До нас дійшла інша «Трагедокомедія о награжденіи в сем свете приіскниых дел мзды в будущей жизни вечной» (див.: Н. Тихонравов. Летописи русской литературы и древности, т. 1, 1859, стор. 5 — 16).

До стор. 82. О пламень, поядшій Кіевскую библіотеку... — Йдеться про пожежу 1780 р. під час якої згоріла бібліотека Києво-Могилянської академії, де зберігалося багато давніх рукописів та стародруків, у тому числі, очевидно, й рукопису драми В. Лащевського.

До стор. 83. Сіи стихи суть из победныя песни Феофана Прокоповича... — Йдеться про твір Феофана Прокоповича «Епінікіон», у перший рядок якого Сковорода вносить незначні зміни: замість «Ветейских устен слово» пише «Воспоим господеви» (пор.: Феофан Прокопович. Сочинения. М. — Л., 1961, стор. 209).

До стор. 83. Зима прейде, Солнце ясно... — Наведену пісню автор супроводжує приміткою: «Сія песнь есть из древних малороссійских». Це викликало сумніви у деяких дослідників. Проте запис її справді виявлено у рукописному збірникові середини XVIII ст., опис якого зробив свого ча- \514\су В. Перетц (див.: В. Н. Перетц. Историко-литературные исследования и материалы, СПб., 1900, т. І, ч. II, стор. 90).

До стор. 83....до древняго Фарсиса... — Очевидно, мовиться про античне місто Фасіс — порт колхів, залишки якого виявлено біля міста Поті.

До стор. 83....до Одигитріи... — Одигітрія (від грецького слова οδυγίτ ριος) — провідниця. Очевидно, чудотворна ікона на горі Афон.

До стор. 84....Фарійскія пирамиды. — Йдеться про Александрійський маяк.

ПРЯ БеСУ СО ВАРСАВОЮ

Досі твір був відомий лише в копії. Нещодавно у відділі рукописів ДБЛ в неописаних раніше фондах бібліотеки Арсеньєва серед масонських рукописів І. А. Табачников виявив автограф твору. Він міститься в зошиті (аркуші 35 — 50), що має назву «Сочинения Г. С. Сковороды» (ф. 14, № 1365). Тут же — автографи двох, раніше невідомих творів Сковороди («Беседа первая, нареченная Сіон» та «Беседа вторая, нареченная Observatorium specula, еврейски — Сіон»). Твір датується 1783 роком. Список твору раніше зберігався в бібліотеці Харківського університету, а зараз — в ІЛ (відділ рукописів, ф. 86, № 3). Він міститься в одному зошиті зі списком твору «Брань архистратига Михаила со Сатаною», на арк. 27 — 43. Частина аркушів має цифрові філіграні «1784» (арк. 27, 30). Інші аркуші їх не мають.

Вперше уривки-виписки з твору були надруковані 1840 р. в VI томі «Истории философии» архімандрита Гавриїла (Казань, 1840). З великими купюрами твір надрукував І. Т. Лисенков у виданні 1861 р., на стор. 244 — 268. Повністю його опублікував В. Д. Бонч-Бруєвич у виданні 1912 р., на стор. 441 — 458.

У даному виданні твір вперше подається за автографом, що дало можливість виправити помилки списку, який раніше був єдиним джерелом публікацій.