Суб’єкт-суб’єктна взаємодія вчителя та учнів у навчально-виховному процесі

Сутнісною основою виховання, а відтак і нової парадигми, виступають особистість дитини, визнання її найвищою цінністю, орієнтація педагога на гуманні, демократичні принципи спільної з дитиною життєдіяльності, отже, генерація стратегії суб'єкт-суб'єктної освіти та виховання в усіх типах сучасних навчально-виховних закладів.

Суб’єкт-суб’єктна взаємодія вчителя та учнів передбачає:

J Сприйняття педагогом дитини як суб'єкта і мети виховання.

Дитина буде розумітися як суб'єкт і мета виховання лише за умови досягнення у взаємодії педагога й учня співробітництва та співтворчості.

J Усвідомлення виховання як соціально-особистісного феномена.

Авторитаризм і застій у духовному житті суспільства призвели до неправильного висновку вчених, а звідси – хибної орієнтації практики на вирішальне значення соціального фактора у вихованні.

Формуючись як особистість, людина не перестає бути природною істотою. Отже, сукупність суспільних відносин не вичерпує сутності людини. Виховання зумовлене оптимальною єдністю індивідуального й соціального, тому визначається нами як соціально-особистісний феномен. Бо все в людині одночасно зумовлене і її природою, і суспільною сутністю.

Мі свідки того, як абсолютизація соціального призводила до штампування «середньої людини», її нівелювання як особистості. Перебільшена увага до індивідуального викликає загрозу формування відірваної від соціуму, нежиттєздатної людини.

Відповідно до нової парадигми виховання педагог – організатор виховного процесу, дитина – центральна його фігура. Учитель індивідуалізує взаємодію аж до визнання дитини як неповторної та унікальної, що є метою виховної роботи, і, як і педагог, виступає суб'єктом виховного процесу. Це є ціннісною складовою нової парадигми виховання.

Гуманітаризація освіти. Суб'єкт-суб'єктні взаємини забезпечуються на основі усвідомлення того, що людина є одночасно початком і кінцевою метою будь-якого проекту соціального розвитку чи навіть суспільно-економічної формації. Тому в навчальній взаємодії головним є не засвоєння певної суми знань, а їх світоглядний аспект, тобто гуманітаризація освіти як засіб її гуманізації та важлива умова її ціннісного характеру.

На зміну «уніфікованому вихованню» приходить виховання, яке у своїй сутності є диференційованим і цілісним. Воно означає синтез наукового гуманізму, усіх раціональних, емоційно-вольових і творчих здібностей особистості. Це можливо передусім на основі зростання у змісті освіти етнічного компонента, більш тісного зв'язку навчання та виховання з національною полікультурою, досягнення діалогу культур, пошуків і визначень пріоритетних ідеалів у вихованні, обґрунтування демократичних цінностей, бо їх вакуум ускладнює діяльність школи як носія і передавача культур.

У своєму розвитку до цілісності суб'єкт- суб'єктна взаємодія буде успішною лише при зміні в педагогічних ситуаціях становища вчителя та учня в «суб'єкт-об'єкт» і «об'єкт-суб'єкт». Однак ці відносини не є самостійними і завершеними, а лише окремими моментами в цілісній взаємодії.

Послідовні взаємні переходи з одного статусу до іншого визначаються вчителем. Він здійснює постановку мети, вибір засобів для її досягнення відбувається спільними зусиллями, кінцевий результат вимірюється знаннями, вихованістю учнів, їх підготовленістю до життя. Учитель і учень бувають у становищі і об'єктів і суб'єктів. Учитель - ведучий, проте він завжди учень. Чим більше в педагогові виховання (становище об'єкта), тим інтенсивніше відбувається процес розвитку взаємодії до суб'єкт-суб'єктної, до співробітництва і співтворчості.

Лише на основі системи педагогічно доцільних, виховуючих взаємин можна досягти реалій об'єднання навчання й виховання з національною та світовою культурою, сформувати нові цінності, до яких передусім належать солідарність і консолідація людей різних національностей та поколінь, і водночас забезпечити формування національного менталітету громадянина України, входження національної системи освіти у світовий освітній простір. Нова парадигма виховання мусить увібрати все краще, що створено національною культурою, проте не спуститися до плазування перед зарубіжним досвідом, до некритичного «мавпування західних мод». Її серцевиною й ціннісною основою виховання виступають суб'єкт-суб'єктні взаємини дорослих і дітей.